Катако́мби Рима (, ) — мережа античних підземних ходів загальною довжиною 150—170 кілометрів, де було зроблено близько 750 000 поховань у період раннього християнства. Більшість з них розташована вздовж Аппієвої дороги біля Рима. Характерними для вирубаних у туфі катакомб є висічені в стінах прямокутні ніші () різної величини, призначені для одного, двох або декількох померлих. Нині майже усі ніші катакомб відкриті та порожні, проте збереглися й закриті, наприклад, у катакомбах Панфіла.

Історія

Термін «катакомби» Сама назва «катакомби» () не є первісною їхньою назвою — давні римляни надавали перевагу слову «цеметерій» ( — «покої»). Лише один цеметерій святого Себастьяна мав назву ad catacumbas (від  — «поглиблення»). Оскільки в середньовіччі лише ці «катакомби» були відомі та доступні, то всі підземні поховання почали називати катакомбами.

Перші катакомби Перші катакомби біля воріт Рима виникли ще в дохристиянську епоху, як, наприклад, юдейські катакомби () на Аппієвій дорозі. Щодо їхнього походження немає єдиної точки зору: існує гіпотеза, що вони є просто залишками давніх каменоломень і підземних шляхів; проте і поширена гіпотеза Джованні Батіста де Россі та його послідовників про те, що катакомби є суто християнською спорудою, оскільки вузькі ходи несприятливі для вивантаження із них каміння, а сама порода аж ніяк не придатна для будівництва.

Виникнення поховань Поховання в катакомбах утворювалися із приватних земельних володінь: римські власники на своїх ділянках влаштовували або поодинокі могили, або ж навіть цілий родинний склеп, куди допускали спадкоємців і близьких, детально визначаючи коло значущих їм осіб та права цих на могилу. Їхні нащадки, котрі наверталися в християнство, допускали до поховання вже і єдиновірців на власних ділянках. Про це свідчать у катакомбах такі написи: «Родинна усипальня Валерія Меркурія, Юлітта Юліана і Квінтілія, для поважних його відпущеників і нащадків того ж віросповідання, що я сам» та «Марк Антоній Рестут побудував склеп для себе і для своїх близьких, котрі вірять у Господа».

Підземні ходи, сполучені один з одним численними галереями, відповідали кордонам володінь і таким чином утворювали свого роду ґрати, як, наприклад, катакомби святого Калліста. Проте бували й катакомби-відгалуження від основного ходу — інколи висотою навіть у декілька поверхів.

Християни перейняли в II столітті звичай ховати померлих у катакомбах — зокрема мучеників і жертв гонінь при язичницьких імператорах. Проте катакомби не обов'язково бували місцем укриття християн. Християнська традиція справляння поминальних літургій на мощах святих походить від відправлення богослужінь у катакомбах на трунах мучеників.Попов И. В. О почитании святых мощей // Журнал Московской Патриархии. № 1. 1997.

До катакомб входили також гіпогеуми (від ) — приміщення релігійного призначення з досі точно не встановленою функцією, а також часто невелика зала для учти, зала для зборів і декілька шахт для освітлення (). В «Апостольських постановах» (бл. V століття) міститься пряма вказівка на зустрічі ранніх християн у катакомбах: «…без нагляду збирайтеся в усипальницяхВ оригіналі ., здійснюючи читання священних книг і співаючи псалми за померлими мучениками і всіма від віку святими, і за братами своїми, померлими в Господі. І вместообразну приємну євхаристію царського тіла Христова приносьте в церквах своїх і в усипальнях…». Про сталу традицію здійснювати богослужіння в катакомбах свідчить один з написів, знайдених в XVI столітті Цезарем Баронієм в катакомбах святого Калліста: «Які гіркі часи, ми не можемо здійснювати в безпеці таїнств і навіть молитися в наших печерах!».Бароній. Церковні аннали.

До V століття давні катакомби було істотно розширено й побудовано нові.

Історичні свідчення Найранішими (IV століття) історичними джерелами інформації про римські катакомби є твори Єроніма Стридонського і Пруденція. Єронім, вихований у Римі, залишив про свої відвідування катакомб такі нотатки: Разом зі своїми товаришами-однолітками я мав звичай по недільних днях відвідувати гробниці апостолів і мучеників, спускатися часто в печери, вириті в глибині землі, в стінах яких по обох боках лежать тіла померлих, і в яких така темрява, що тут майже збувається цей пророчий вислів: «нехай зійдуть вони до шеолу живими» (Пс54:16 ). Зрідка світло, що впускається згори, стримує жах мороку, так що отвір, через який воно входить, краще назвати шпариною, ніж вікном. Опис Ієроніма доповнює написаний приблизно в той же період твір Пруденція «Страждання блаженнійшого мученика Іпполіта»: Недалеко від того місця, де закінчується міський вал, на обробленій місцевості, що примикає до нього, відкриває свої темні ходи глибока крипта. Похила стежка, звиваючись, веде в цей притулок, позбавлений світла. Денне світло проникає в крипту через вхід, а у звивистих галереях її вже за декілька кроків від входу чорніє темна ніч. Втім, у ці галереї кидають ясні промені згори отвори, прорубані в склепінні крипти; і хоча в крипті зустрічаються там і тут темні місця, проте через зазначені отвори значне світло освітлює внутрішність висіченого простору. Таким чином дається можливість під землею бачити світло відсутнього сонця і насолоджуватися його сяйвом. У такому тайнику ховається тіло Іполіта, біля якого споруджується жертовник для божественних священнодіянь.

«Занепад» катакомб З IV століття катакомби втрачають своє значення й не використовуються для поховань. Останнім римським єпископом, похованим там, був папа Мильтіад; його наступник Сільвестр уже був похований у базиліці Сан Сільвестро ін Капіте. У V столітті поховання в катакомбах зовсім припинилися: з цього періоду катакомби набувають популярності у паломників, які, прагнучи помолитися на могилах апостолів, мучеників і сповідників, відвідували катакомби та залишали на їхніх стінах (особливо біля гробниць з мощами святих) різноманітні зображення й написи. Декотрі описували свої враження про відвідування катакомб у нотатках, що залишилися одним із джерел інформації для вивчення катакомб.

Зменшення інтересу до катакомб зумовило поступове вилучення з них мощей святих. 537 року під час облоги міста Вітігесом мощі з гробниць святих перенесли до міських церков. Це було перше вилучення реліквій з катакомб. Такі записи хроністів повідомляють про масштабніші акції: папа Боніфацій IV з нагоди освячення Пантеону вивіз з катакомб 32 вози з мощами святих; за папи Пасхалія I, згідно з написом у базиліці Санта Прасседе, з катакомб було вилучено 2300 мощей святих.

Відкриття і вивчення катакомб

З кінця IX століття відвідування римських катакомб — у яких вже не було мощей, що привертали паломників, — практично припинилися: в XI—XII століттях описані лише поодинокі випадки подібних відвідин. Практично на 600 років про відомий в християнському світі некрополь забувають. Лише в XVI столітті вивчати катакомби почав Онуфрій Панвініо, професор-теолог та бібліотекар папської бібліотеки. Дослідивши ранньохристиянські й середньовічні писемні джерела, він склав перелік 43 римських поховань (книга вийшла в 1568 році), проте вхід вдалося знайти лише в катакомби святих Себастьяна, Лаврентія і Валентина.

Знову про римські катакомби стало відомо після того, як 31 травня 1578 року робітники, зайняті на земляних роботах на Соляній дорозі, наштовхнулися на кам'яні плити, вкриті давніми написами і зображеннями. У той час вирішили, що це катакомби Прісцилли (насправді coemeterium Iordanorum ad S. Alexandrum). Незабаром після відкриття вони були поховані під завалом і заново розкопані лише в 1921 році.

Пізніше катакомби досліджував Антоніо Бозіо (бл. 1576—1629), який у 1593 році вперше спустився в катакомби Домітілли. Усього ним було відкрито близько 30 цеметеріїв (розкопок Бозіо не проводив). Результати своєї роботи він описав в тритомному творі «Підземний Рим» (), що вийшов у світ вже після його смерті. Бозіо найняв двох художників, які виготовили копії зображень катакомб. Їхні роботи виявилися частково неточними і помилковими: Добрий Пастир був прийнятий за селянку, Ной в ковчезі — за мученика, що молиться, а отроки в пещі вогняній — за сцену БлаговіщенняFink, Joseph. — Mainz: vom Zabern, 1997. — С. 10 ISBN 3-8053-1565-1.

Повномасштабні дослідницькі роботи в катакомбах почалися тільки у XIX столітті, коли вийшли у світ роботи, присвячені їхнім історії та живопису. До таких робіт належать твори Джузеппе Маркі, Джованні Батіста де Россі (відкрив катакомби святого Калліста), монументальний твір А. Фрікена «Римські катакомби і пам'ятники первинного християнського мистецтва» (1872—1885 роки). В кінці XIX століття російський художник-аквареліст Федрі Рейман (1842—1920) за 12 років роботи створив більше 100 аркушів копій найкраще збережених катакомбних фресок.

В 1903 році вийшла книга дослідника Йосипа Вільперта (1857—1944) «Живопис катакомб Рима» (), у якій він представив перші фотографії фресок з катакомб (чорно-білі фотографії Вільперт особисто розфарбував в кольори оригінальних зображень).

З 1929 року (після Латеранських угод) катакомбами і дослідженнями, що в них проводяться, керує Папська Комісія священної археології, створена за пропозицією де Россі ще в 1852 році. Інститут християнської археології при комісії займається охороною і збереженням відкритих катакомб, а також дослідженням живопису і подальшими розкопками. Завданнями дослідників римських катакомб залишається тлумачення іконографії катакомбного живопису, а також відкриття нових поховань і нових ділянок невідомих катакомб. Так, у 1955 році завдяки Антоніо Ферруа були відкриті катакомби на Віа Латіна. Остання знахідка до того невідомого поховання відбулася в 1994 році після обвалу підлоги в підвалі: були виявлені довгий коридор з цистерною, кругла кубікула й античний вхід.Fink, Joseph. — Mainz: vom Zabern, 1997. — С. 77 ISBN 3-8053-1565-1

Похоронні обряди

Катакомби в II—IV століттях використовувалися християнами для проведення релігійних обрядів і здійснення поховань, оскільки община вважала своїм обов'язком ховати єдиновірців тільки серед своїх. Похорони в перших християн були простими: заздалегідь обмите й вимащене різними пахощами тіло закутували в саван (бальзамування з очищенням нутрощів давні християни не допускали) і клали в ніші. Потім нішу закривали мармуровою плитою і в більшості випадків замуровували цеглою. На плиті було написано ім'я померлого (іноді тільки окремі букви або цифри), а також християнський символ або побажання покою на небесах. Епітафії були вельми лаконічними: «Мир з тобою», «Спочивай у світі Господа» і т. ін. Частину плити покривали цементним розчином, в який також кидали монети, невеликі фігурки, кільця, перлові намиста. Часто поруч залишали олійні лампи або маленькі посудини з пахощами. Кількість таких предметів була доволі великою: попри розграбування ряду поховань в одних лише катакомбах святої Агнеси було знайдено близько 780 предметів, покладених разом з покійними в гробницю.

Християнські поховання в катакомбах майже точно відтворювали єврейські поховання і не відрізнялися в очах сучасників від єврейських кладовищ в околицях Рима. На думку дослідників, ранньохристиянські епітафії («Почити в мирі», «Почити в Бозі») в катакомбах повторюють юдейські погребальні формули: bi-shalom, bi-adonai.