Опера́ція «Валькі́рія» (також змова 20 липня) — заколот групи офіцерів і аристократів, котрі зважилися піти на усунення Гітлера. Безпосереднім виконавцем їхніх планів став полковник граф Клаус Шенк фон Штауффенберґ. Основу змови склала Резервна армія, чий штаб був у Берліні.
Метою заколоту було фізичне усунення Гітлера, яке мав здійснити Штауффенберг. Успіх цієї акції повинен був послужити сигналом до зміни політичного режиму. Двічі він відкладав свою акцію, бо хотів у результаті одного вибуху знищити одночасно Гітлера, Гіммлера і Ґерінга.
Виникнення змови військових Групи змовників, що планували антинацистський переворот, існували у вермахті та військовій розвідці (абвері) з 1938 року і мали на меті відмову від агресивної зовнішньої політики Німеччини і запобігання майбутній війні, до якої, як вважала більшість змовників, Німеччина не готова. Крім того, багато військових сприйняли як приниження вермахту посилення СС і справу Фріча — Бломберга, що сталася в 1938 році. Змовники планували зміщення Гітлера після віддачі ним наказу про напад на Чехословаччину, створення тимчасового уряду, а згодом проведення демократичних виборівHoffmann, P. The history of the German resistance, 1933—1945. P. 87.Ширер, У. Взлёт и падение Третьего рейха = The Rise and Fall of the Third Reich — М.: Захаров, 2009. — Т. 1. — С. 514—515.. До ряду невдоволених входили генерал-полковник Людвіг Бек, що подав у відставку з поста начальника штабу сухопутних військ 18 серпня 1938 року на знак незгоди з політикою Гітлера, новий начальник штабу Франц Гальдер, майбутні генерал-фельдмаршали Ервін фон Віцлебен і Вальтер фон Браухіч, генерали Еріх Гепнер і Вальтер фон Брокдорфф-Алефельдт, голова абверу Вільгельм Франц Канаріс, підполковник абверу Ганс Остер, а також міністр фінансів Пруссії Йоганнес Попіц, банкір Яльмар Шахт, колишній бургомістр Лейпцига Карл Герделер і дипломат Ульріх фон Хассель. Герделер регулярно подорожував по Європі, зустрічаючись з відомими політикамиHoffmann, P. The history of the German resistance, 1933—1945. P. 55—57., за дорученням Остера один із змовників, Евальд фон Кляйст-Шменцин, 18 серпня, в розпал кризи, літав у Лондон, щоб попередити британських політиків про агресивні наміри ГітлераШирер, У. Взлёт и падение Третьего рейха = The Rise and Fall of the Third Reich — М.: Захаров, 2009. — Т. 1. — С. 521.. Переворот планувався на останні дні вересня 1938 року, але зранку 28 вересня плани змовників сплутало повідомлення про те, що британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен погодився приїхати в Німеччину і провести переговори з Гітлером, а Велика Британія не оголошуватиме війну Німеччині. Підписана услід за тим Мюнхенська угода зробила основну мету перевороту — запобігання озброєному зіткненню — виконаноюШирер, У. Взлёт и падение Третьего рейха = The Rise and Fall of the Third Reich — М.: Захаров, 2009. — Т. 1. — С. 560—561..
Плани зміщення Гітлера існували й надалі, проте через нерішучість змовників (в першу чергу, Браухіча і Гальдера) жоден з них не був реалізований. З початком війни військові, особливо на східному фронті, також були вимушені закривати очі на жорстокості відносно мирного населення і військовополонених (діяльність айнзатцгрупп, «указ про комісарів» та ін.), а в деяких випадках — і самостійно проводити ті або інші заходиHoffmann, P. The history of the German resistance, 1933—1945. P. 263.. З 1941 року група змовників на чолі з полковником Хеннінгом фон Тресковим, племінником фельдмаршала Федора фон Бока, діяла в штабі Групи армій Центр на Східному фронті. Тресков був переконаним супротивником нацистського режиму й послідовно призначав у свій штаб людей, що розділяли його поглядиHoffmann, P. The history of the German resistance, 1933—1945. P. 265.. Серед них були полковник барон Рудольф-Крістоф фон Герсдорф, лейтенант резерву Фабіан фон Шлабрендорф, що став ад'ютантом Трескова, брати Георг і Філіп фон Безелагери. Фон Бок також був невдоволений політикою Гітлера, але відмовлявся від підтримки змови у будь-якій форміRobert B. Kane Disobedience and conspiracy in the German Army, 1918—1945 — McFarland, 2002. — P. 182. — 259 p. — ISBN 9780786411047.. Після поразки в битві під Москвою Браухіч і фон Бок були звільнені, а командиром «Центру» призначений Ганс Гюнтер фон Клюге. У штаб-квартирі «Центру» в Смоленську збереглася група Опору, створена Тресковим. Через Шлабрендорфа вона підтримувала контакти з Беком, Герделером і Остером. Герделер і Тресков також намагалися залучити до змови фон Клюге і вважали, що він знаходиться на їх стороніHoffmann, P. The history of the German resistance, 1933—1945. P. 271..
Восени 1942 року був знятий з посади Гальдер, що позбавило змовників зв'язку з Верховним командуванням сухопутних військ. Проте незабаром Остер зміг залучити начальника Загальновійськового управління Верховного командування сухопутних військ і заступника командувача резервною армією генерала Фрідріха Ольбріхта. Резервна армія була боєздатним підрозділом, що призначався, зокрема, для придушення безладів усередині Німеччини. Протягом 1942 року план змови еволюціонував у двоступеневу операцію, що включала вбивство Гітлера силами змовників і захоплення основних комунікацій з придушенням опору СС резервною армією.
Влітку 1943 під час битви на Курській дузі Червона армія здобула перемогу над німецькими військами. Ця перемога стала переламним моментом Німецько-радянської війни, який визначив весь її подальший перебіг. Стратегічна ініціатива повністю опинилася в руках військ СРСР. Керівники Третього рейху, тим не менш, продовжували бойові дії, сподіваючись на можливий у майбутньому розпад Антигітлерівської коаліції, який дав би їм шанс на перемогу у Другій світовій війні. Однак у листопаді-грудні 1943 під час Тегеранської конференції лідери провідних держав Антигітлерівської коаліції В. Черчілль, Й. Сталін та Ф. Рузвельт домовилися про відновлення Західного фронту у континентальній Європі не пізніше травня 1944. Загроза поразки Німеччини у Другій світовій війні все більше набувала ознак реальності, що стало для змовників стимулом для прискорення підготовки замаху проти Гітлера.Курт Финкер. Заговор 20 июля 1944 года. Дело полковника Штауффенберга. — М., издательство «Прогресс», 1976, с. 252—253
Численні спроби групи Трескова вбити Гітлера не увінчалися успіхом. 13 березня 1943 року під час відвідування Гітлером Смоленська Тресков і його ад'ютант, фон Шлабрендорф, підклали в його літак бомбу, в якій не спрацював вибуховий пристрій. Через вісім днів фон Герсдорф хотів підірвати себе разом з Гітлером на виставці трофейної радянської техніки в цейхгаузі в Берліні, але той передчасно покинув виставку, а фон Герсдорф ледве встиг деактивувати детонатор.
План «Валькірія» Починаючи з зими 1941—1942 років Ольбрихт працював над планом «Валькірія», розрахованим на випадок надзвичайних ситуацій і внутрішніх безладів. Згідно з цим планом армія резерву підлягала мобілізації у разі масових акцій саботажу, повстань військовополонених та інших аналогічних ситуаційRobert B. Kane Disobedience and conspiracy in the German Army, 1918—1945 — McFarland, 2002. — P. 186. — 259 p. — ISBN 9780786411047.. План був схвалений ГітлеромFest, J. Plotting Hitler's Death: The German Resistance to Hitler 1933—1945. P. 219.. Пізніше Ольбрихт таємно модернізував план «Валькірія» так, що при спробі перевороту резервна армія стала би знаряддям у руках змовників. Після вбивства Гітлера вона повинна була зайняти ключові об'єкти в Берліні, роззброїти СС і заарештувати нацистське керівництво. Передбачалося, що командувач резервною армією генерал-полковник Фрідріх Фромм приєднається до змови або буде зміщений, і в цьому випадку командування візьме на себе Гьопнер. Фромм був обізнаний про існування змови, але займав вичікувальну позиціюШирер, У. Взлёт и падение Третьего рейха. Т. 2. С. 539.. Одночасно з введенням у дію резервної армії начальник служби зв'язку вермахту, що входив у змову, Еріх Фельгібель разом з деякими довіреними підлеглими повинен був забезпечити блокування ряду урядових ліній зв'язку, одночасно підтримуючи ті з них, які використовувалися змовникамиHoffmann, P. Stauffenberg: a family history, 1905-1944l — McGill-Queen's Press, 2003. — P. 201. — 424 p. — ISBN 9780773525955..
Герделер виступав за збереження життя Гітлера. Обговорювалися різні варіанти такого сценарію (зокрема взяття Гітлера в заручники або відключення ліній зв'язку та ізоляція Гітлера від зовнішнього світу на час перевороту), але ще навесні 1943 року змовники дійшли висновку, що усі вони недоцільніRalf Blank, Jorg Echternkamp, Karola Fings, Jurgen Forster, Winfried Heinemann, Tobias Jersak, Armin Nolzen, Christoph Rass Germany and the Second World War Volume IX/I: German Wartime Society 1939—1945: Politicization, Disintegration, and the Struggle for Survival — Oxford University Press, 2008. — Т. 9. — P. 858—859. — 1035 p. — ISBN 9780199282777.. Після вбивства Гітлера планувалося сформувати тимчасовий уряд: Бек повинен був стати головою держави (президентом або монархом), Герделер — канцлером, Віцлебен — верховним головнокомандувачем. Завданням нового уряду було укладення миру із західними державами та продовження війни проти СРСР, а також проведення демократичних виборів усередині НімеччиниВишлёв, О. В. Статья «Заговор 20 июля 1944» в БРЭ.. Герделер і Бек розробили детальніший проект устрою постнацистської Німеччини, що ґрунтувався на їх консервативних монархічних поглядах. Зокрема, вони вважали, що народне представництво слід обмежити (нижня палата парламенту формуватиметься в результаті непрямих виборів, а верхня, до якої увійдуть представники земель, — взагалі без виборів), а главою держави має бути монархWolfgang Benz, Thomas Dunlap A concise history of the Third Reich — University of California Press, 2006. — P. 238—239. — 309 p. — ISBN 9780520234895..
У серпні 1943 року Тресков познайомився з підполковником графом Клаусом фон Штауффенбергом, якому судилося стати найвідомішим учасником змови (і безпосереднім виконавцем замаху на Гітлера). Штауффенберг служив у Північній Африці у військах Роммеля, був там важко поранений, мав націоналістично-консервативні погляди. До 1942 року Штауффенберг розчарувався в нацизмі й переконався, що Гітлер веде Німеччину до катастрофи. Проте по релігійним переконанням він спочатку не вважав, що фюрера потрібно вбити. Після Сталінградської битви він вирішив, що залишити Гітлера в живих буде ще більшим злом. Тресков писав Штауффенбергу: «Замах повинен статися будь-якою ціною (фр. coûte que coûte); навіть якщо ми потерпимо невдачу — потрібно діяти. Адже практична сторона справи вже нічого не означає; справа тільки в тому, що німецький опір пішов на рішучий крок перед очима світу й історії. В порівнянні з цим усе інше не має значення»Joachim Fest, Plotting Hitler's Death: The German Resistance to Hitler 1933—1945, 236.
Спроби замахів першої половини липня
У червні 1944 року Штауффенберґ був призначений начальником штабу армії резерву, який знаходився на Бендлерштрассе в Берліні (так званий Бендлерблок; нині вулиця носить ім'я Штауффенбергштрассе). У цій якості він міг бути присутнім на військових нарадах як у ставці Гітлера «Вольфшанце» в Східній Пруссії, так і в резиденції Бергхоф під Берхтесгаденом. 1 липня йому також було присвоєно звання полковника. В той же час змовники увійшли в контакт з командувачем окупаційними військами у Франції генералом Штюльпнагелем, який повинен був після вбивства Гітлера взяти владу у Франції у свої руки і почати переговори з союзниками. 3 липня генерали Вагнер, Ліндеманн, Штіфф і Фельгібель провели нараду в готелі «Берхтесгаденер Хоф». Зокрема, обговорювався порядок відключення урядових ліній зв'язку Фельгібелем після вибухуHoffmann, P. The history of the German resistance, 1933—1945. P. 380..