Досо́ (Можливі прочитання: つちくら, цутікура; とくら, токура; どくら, докура., «комора-мазанка») — різновид лихваря або лихварської установи у середньовічній Японії 13 — 16 століття періодів Камакура і Муроматі. Основне заняття — фінансові і товарні опреції, переважно видача грошових кредитів і рисових позик. В середньому кредитна ставка лихварських контор становила 40% у місяць.
Короткі відомості
Традиційно японські лихварі називалися «позичальниками» Японською: 借上, касіаґе, проте у 13 столітті вони стали зводити комори з стінами з глини (досо) для зберігання речей, які надавалися їм під заставу кліентами. Ці комори стали збірною назвою для позначення професії лихваря, а також його контори.
Основними центрами лихварів досо були міста Кіото і Нара регіону Кінкі. Зокрема, на середину 14 століття в Кіото нараховувалось 335 лихварських контор, 270 з яких знаходилися під патронатом буддистського монастиря Енрякудзі; а в Нарі розташовувалось понад 200. Податки, які стягувалися з їхньої діяльності, забезпечували фінансову міць центрального самурайського урядуКрім цього, сьоґунат та Імператорській двір мали власні офіційні лихварські доми, яккі надавали їм величезний прибуток до середини 15 століття..
Серед досо було багато заможних жінок і буддистських ченців. Паралельно з видачею позик, чимало з них займалися виготовленням саке, місо і вели власні господарства, переважно їдальні та шинки. Ця діяльність зближала їх з іншим різновидом лихварів — корчмарями сакая.
Досо часто ставали об'єктом нападу японських селян, міщан і незаможніх вояків під час «земельних повстань», вимогами яких були зменшення відстокової ставки кредиту або її повна касація. У зв'язку з цим лихварі часто формували власні збройні загони для опору повстанцям.
Інститут досо занепав у зв'язку з настанням періодом міжусобиць у 15 — 16 століттях. Частина заможних досо перейшла на службу до регіональних володарів, перетворившись на їхніх фінансистів та офіційних купців.
Примітки
Джерела та література Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.