Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка — один із найстаріших ботанічних закладів України, заснований в 1839 році. Це науково-дослідна, навчальна, освітня, природоохоронна установа, яка має за мету збереження, вивчення та збагачення рослинних ресурсів регіону видами місцевої та світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій. Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Сад розташований в історичному центрі Києва, за Головним корпусом КНУ, між бульваром Тараса Шевченка й вулицями Гетьмана Павла Скоропадського, Назарівською і Симона Петлюри. Площа саду складає 24,76 га, де розміщено 17 теплиць і 12 оранжерей. Відвідувачі можуть потрапити до саду увійшовши крізь колонади обабіч вестибюлю станції Університет з бульвару Тараса Шевченка на партер ботанічного саду; через північні та південні колонади входу до провулка, який відділяє сад та університет; з перетину Назарівської та вулиці Льва Толстого на алею, що простягається від низини саду до його вершини повз паркан, який розділяє територію саду на дві частини. Східна частина є відкритою для відвідувачів, а західну можна відвідати лише в складі екскурсійної групи у супроводі працівників саду, оскільки вона є науковою зоною і на її території окрім адміністративних будівель та господарських споруд розташовуються оранжереї та розсадники з унікальними рослинами, яким потрібен постійний догляд з боку наукових спеціалістів та яким постійний доступ сторонніх може зашкодити.
Колекція У колекціях ботанічного саду налічується близько 10 тисяч видів, форм і сортів різних рослин. В оранжерейному комплексі зібрано велику кількість тропічних і субтропічних рослин — понад 4 тисячі видів. У 2015 році вона отримала статус національного надбання. Для найстарших й найвищих в колишньому Радянському Союзі екземплярів пальм 1977 року збудовано найвищий у світі 30-метровий кліматрон. Колекція кактусів та інших сукулентів налічує близько 2 тисяч видів і є найбільшою в колишньому Радянському Союзі. Експозиція орхідей налічує понад 80 видів. У шести оранжереях зібрано унікальні колекції чужоземних рослин: ріжкове дерево, лаврові дерева, фейхоа, мушмула, бамбук, фінік канарський, японський субтропічний банан, юбея чилійська, хамеропс, пальма Вашингтонія, стрелітція королівська, благородна орхідея, брунфельзія, каучуконосний фікус, хлібне дерево, кавове дерево, маракуя, папая, інжир, перець чорний, що в'ється як ліана, та гуави, які цвітуть лише один раз. В тропічній оранжереї мешкає вирощений із насіння баобаб, у суккулентній, — ще один, подарований саду. Усього ж у колекції понад 60 видів пальм: фінікова пальма, сагова пальма, середземноморська акація карат та інші. Кільком видам рідкісних пальм понад сто років. Субтропічної флори з усієї Землі у ботанічному саду понад 250 видів. Багато хто з них є найстарішими не лише в Україні, а й у Європі.
У відкритому ґрунті росте багато реліктових і ендемічних видів рослин з різних районів світу. На території дендрарію Ботанічного саду налічується 30 екземплярів старих дерев дуба звичайного віком від 60 до 100 років і більше. Упродовж останніх 50 років у саду зібрали колекцію рододендронів, яка налічує понад 170 видів, різновидів, гібридів та культиварів та включає вічнозелені рододендрони, напіввічнозелені та листопадні. У саду висаджені крокуси та тюльпани, яблуні та груші, ялівці, сербська сосна, церцис, калина боднантенська і калина запашна, айва японська, прінсепія китайська і дереза китайська, керія японська, таволга Тунберга, жимолость, рододендрон сіхотинський, садові троянди, сакури, форзиція та магнолії — їх кількість сягає 300 дерев, а найстаріша була посаджена в саду ще в 1934 році та квітне донині.
Найстарішим деревом в колекції саду являється пальма Лівістона, яка була перевезена з Кременецького ботанічного саду, де провела 20-30 років, у столицю до відкриття ботанічного саду. Її висота складає близько 30 метрів, а гілки торкаються стелі теплиці. Її вік складає понад 200 років. Пальма є окрасою колекції субтропічних рослин, має статус національного надбання. У 70-х роках минулого століття для неї була проведена реконструкція оранжереї, висоту було збільшено до 35 метрів. Нові умови виявилися настільки сприятливими, що у 1979 році пальма вперше зацвіла. Нарівні з нею височить лише 30-метрова араукарія (як її називають, "чилійська сосна") — також найстаріша в Україні. Під ногами далеко внизу — суцільний килим із крон десятків субтропічних дерев, пальм та чагарників.
У ботанічному саду ростуть й найстаріші київські каштани. Вони були посаджені ще наприкінці XIX століття.
Енцефалертос колючий – пальмоподібний чагарник, одна з найдавніших рослин ботсаду. Їй більш як 250 років і вона не квітує, але раз на рік викидає шишки з насінням. Особливість рослини в тому, що вона вкрита товстим шаром рослинного воску. Кажуть, до Києва "восковик" привіз відомий магнат-цукрозаводчик Микола Терещенко з Африки, куди їздив на полювання.
На плодах чорного горіха один з директорів Ботанічного саду Сергій Навашин зробив видатні відкриття в галузі цитоембріології рослин (довів існування подвійного запліднення у покритонасінних рослин), що принесли ботсаду всесвітню славу. Самі горіхи дуже тверді, київські майстри їх збирають і роблять всілякі вироби-сувеніри. А зелену шкірку чорного горіха використовують як сировину для виготовлення ефірних олій.
Кактус "Цариця ночі" — одна з найромантичніших рослин саду. Він цвіте тільки вночі, розпустивши свої білі пелюстки, а його аромат під час цвітіння нагадує запах ванілі. У природі саме цей кактус запилює найменша пташка на планеті – колібрі.
Лікувальний гінкго, це вид рослин, що унікальний тим, що відноситься до практично вимерлих в природі, його ще називають "живим викопним". У природі ці дерева залишилися тільки в горах Східного Китаю, а в київському ботанічному саду воно з'явилося в 1880 році. Максимальна висота дерева – 40 метрів, яке росте більше тисячі років. Насіння гінкго використовують в китайській медицині, а буддисти вважають його священним і впевнені, що воно приносить удачу.
Один з найдавніших представників флори, ровесник динозаврів — цикас, колись привезла з Африки одна з директорів Ботанічного саду — Марина Миколаївна Гайдаржи, з великої колекції цикадових в Дурбані.
В непримітній кімнаті, у вузенькій секції сукулентної оранжереї росте вільвічія дивна — ендемік Намібії, який належить до рідкісних і загрожених видів. Це єдиний екземпляр в Україні. Ззовні вона нагадує голову гвинторогого козла з двома довгими та закрученими листками.
Сад магнолій Вирощування представників роду Magnolia L. у ботанічному саду розпочато ще у 1905 році, з 1968 року проблемами інтродукції магнолій займалась Т.П. Коршук, а вже протягом 17 років — Р.М. Палагеча. Нині колекція листопадних магнолій ботанічного саду є найбільшою в Україні і нараховує понад 70 видів, гібридів та сортів. У 1976 році, наукова співробітниця та дослідниця Тамара Коршук разом з архітекторами зеленого будівництва Емілією Шараповою та Ольгою Міщук заклала «Сад магнолій», який нині є головною окрасою ботанічного саду та візитівкою Києва навесні. Ці квіти з приємним запахом починають розпускатися, коли температура піднімається вище 15 градусів і квітують близько місяця. До квітучих дерев щорічно шикуються величезні черги з охочих їх сфотографувати. В «Саду магнолій» представлено декоративне дерево магнолії Суланжа, що було виведено у Франції в 1820 році колишнім дипломатом французької армії Етьєн Суланж-Боденом, який після поразки під Ватерлоо у 1815 році залишив службу, організував та очолив Королівський інститут садівництва, де створив гібрид із двох різних магнолій. У Києві акліматизацію в більш суворому кліматі магнолій розпочато з 1905 року академіком Олександром Фоміним.
Сад знаходиться у центральній частині ботанічного саду, в низині яка являє собою долину між пагорбами, через яку простягається алея, обабіч якої висаджені рослини родини магнолієвих, які від тротуару відділяє декоративний паркан та жолоб дощової каналізації. Алея має вигин, який за формою нагадує відкриту петлю, завдяки чому з тротуару відкривається панорамний огляд на дерева.
Відділи При ботанічному саду існує 8 наукових відділів, що проводять дослідження в галузі інтродукції й акліматизації рослин, займаються питаннями охорони, збагачення та раціонального використовування рослинних ресурсів тощо, є групи ландшафтної архітектури, захисту рослин від хвороб і шкідників, насіннєва лабораторія. В Ботанічному саду в різні часи працювали такі відомі вчені, як Ернст-Рудольф Траутфеттер, Йоганн Гайнріх Гохгут, Панас Рогович, Іван Шмальгаузен, Олександр Фомін, Сергій Навашин, Микола Холодний, Дмитро Зеров, Віра Протопопова та інші.
До структури Ботанічного саду входить ботанічний музей, створений у 1934 році. На сьогодні в його фондах налічується понад 20 000 гербарних зразків, а в експозиціях представлено більш як 2 000 натурних експонатів вищих і нижчих рослин. У музеї також експонуються наукові праці, рослинні препарати, гербарні зразки та інші предмети, якими користувався академік С. Г. Навашин.
Одночасно із заснуванням Ботанічного саду була започаткована наукова бібліотека, у фондах якої тепер налічується понад 40 000 книг та журналів з питань ботаніки та інших напрямків біології (завідувач бібліотеки — Г. М. Северин).
Історія Архітектор Вікентій Беретті, за проєктом якого зводився університет, запропонував розташувати сад на пустирі, що прилягав до споруджуваного корпусу. Основою колекції саду мали стати рослини, які у 1833 р. було вирішено перевезти до Києва з Кременецького (Волинського) ліцею (тепер Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка) після його розформування, також використано рослини, вирощені з насіння, надісланого вітчизняними та європейськими ботанічними садами. Через відсутність коштів створення ботанічного саду затрималось. За реєстром 1834 р. з Кременця було прийнято 513 рослин 34 видів, які довелося розмістити в Царському саду (нині це місце є частиною Центрального парку культури й відпочинку). У 1839 р. Київський навчальний округ дав дозвіл на закладення тимчасового ботанічного саду під керівництвом завідувача кафедри ботаніки університету професора Р. Траутфеттеру, який з 1838 р. перебував на посаді директора саду. Садовником працював Й. Х. Гохгут.
Датою заснування Київського ботанічного саду вважається 22 травня 1839 р. коли Р. Е. Траутфеттер зробив перші посадки. На кінець 1841 р. сад одержав статус постійного. За планом архітектора Лауфера споруджено оранжерейний комплекс, а також тераси, які збереглися до наших днів. До 1850 р. остаточне впорядкування саду було завершено. У 1852 р., коли на посаду директора заступив професор університету О. С. Рогович, у саду налічувалось 25 416 дерев і 419 видів кущів, та понад чотири тисячі видів інших рослин. Протягом двадцяти років з 1894 до 1914 року директором Ботанічного саду був Сергій Гаврилович Навашин. З його ім'ям пов'язані світові відкриття в галузі цитоембріології і, у першу чергу, — подвійне запліднення у покритонасінних рослин, що принесли всесвітню славу Київському університету та його Ботанічному саду. З 1914 р. по 1935 р. директором Ботанічного саду був О. Фомін. У 1935 р., після смерті О. В. Фоміна, Ботанічний сад було названо його ім'ям.
Восени 1935 року до Києва із Закавказзя було завезено 7 тисяч лимонних дерев, які розмістили у Ботанічному саду імені Фоміна та в оранжереях плодоінституту. Було вирішено таким чином створити матковий фонд для квартирного розведення цитрусових культур у Києві. Нові теплиці ботанічного саду, в яких лимони росли в діжках з особливо підготовленим ґрунтом, отримували гарячу воду із першої київської ТЕЦ. Тут збиралися вирощувати не лише лимони й апельсини, а й різноманітні екзотичні види — від тропічних водоростей до гігантського латаття. Усього збиралися побудувати 8 оранжерей, 3 теплиці та незліченну кількість фонтанів-басейнів із тропічною рослинністю.