Яросла́в Васи́льович Ба́рнич (, 30 вересня 1896, Балинці  — 1 червня 1967, Клівленд, штат Огайо, США) — український композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч.

Життєпис Народився 30 вересня 1896 року в селі Балинці поблизу Коломиї нині Снятинського району Івано-Франківської області в сім'ї директора школи.Файл:ДАІФО 27-1-211 Анкети на видачу посвідчень особи жителям Станіслава, літера Б, том І (1920-1940).pdf, а. 202-206. (Щодо місця народження тривали суперечки, оскільки в інших джерелах вказувалось село ТрофанівкаВ Івано-Франківську відкрили пам`ятну анотаційну дошку відомому українському композитору та диригенту Ярославу Барничу, але за результатами досліджень встановлено народження в селі Балинці).Науковці поставили крапку в суперечці, де народився автор «Гуцулки Ксені»

У 1906—1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.

Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинський). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та інші.

1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

У 1921—1924 роках диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі М. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи: в Ужгороді був диригентом оркестру місцевого театру, в Самборі вчителював. В 1929 р. — переїзд до Станиславова (нині Івано-Франківськ), вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім «Бояном». Це був особливо творчий період композитора.

Одружився з акторкою Ярославою Рубчак 13.07.1922, став батьком Ірини.

Ось що пише про нього дружина:

Барнич увійшов в українську музику як основоположник модерної української оперети. Усього написав 4 оперети: «Дівча з Маслосоюзу» (1933), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936), «Гуцулка Ксеня» (1938). Також композитор творив у жанрі пісні-танго, створивши довершені речі «Ох Соловію», «Чи тямиш?», «Гуцулка Ксеня» та ін. Невипадково його називали «українським Лєгарем». Це був композитор європейської школи і стилю.

Водночас Ярослав Барнич є автором і патетико-трагічної симфонічної сюїти «Батурин» та тему «Мазепи» Б. Лепкого. Це велична і монументальна музика, яку поки що не вдалося виконати для симфонічного оркестру. Окремі фрагменти твору виконували лише на вечорі пам'яті Я. Барнича у Дрогобичі (1996 р. виконання О. Терлецької, фортепіано). Цей твір був поставлений повністю в Америці 1949 року Володимиром Блавацьким.

З осені 1939 року працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації обіймав посаду диригента Львівської опери.

Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944—1949), США (з 1949 р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти тощо. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут, а в одній із його філій у містах Клівленді і Лорейні працює Ярослав Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети.

Впродовж 15-ти років (1951—1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). Отримав звання «Почесний громадянин м. Вінніпега» (Канада, 1961 р.) за концертну програму до відкриття пам'ятника Тарасові Шевченку.

В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому «Золоту батуту» зі слонової кістки та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий. 23 квітня 1966 р. було оголошене «Днем Барнича» у штаті Огайо.

1 червня 1967 р. Ярослава Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п'єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Леонідом Полтавою, а музика — Богданом Сарамагою та Василем Овчаренком.

Пам'ять Кремлівськими «визволителями» творчість і саме ім'я композитора Ярослава Барнича були заборонені. У селі Балинці, де народився композитор, відкрито меморіальну дошку. В Івано-Франківську та Коломиї іменем Барнича названо вулиці. У селі Джурів іменем Барнича названо дитячу школу мистецтв.

Примітки

Джерела Барнич Ярослав Васильович // Гайський О. Ярослав Барнич: життя та творчий шлях // Вісті. — 1966. — № 3. Філоненко Л. Ярослав Барнич та його пісня «Гуцулка Ксеня» // Народна творчість і етнографія. — 1994. — № 4. Пушик С. Про авторів пісень «Червоні маки» і «Гуцулка Ксеня» // Галичина. — 1995. — № 106—114. Філоненко Л. Ярослав Барнич — митець, педагог, громадянин (до 100-річчя від дня народження) // Мистецтво та освіта. — 1996. — № 2. Філоненко Л. Ярослав Барнич: Науково-популярний нарис про життя та творчість. — Дрогобич, 1999. Мельничук Б. Барнич Ярослав Васильович //

Посилання Баган Олег. Творець украденої музики // Поступ. — 2000. — 22 серпня. Житкевич А. (Торонто). Ярослав Барнич — шлях до «Золотої Батути». Ярослав Барнич обезсмертив гуцулку Ксеню, а пісня «Гуцулка Ксеня» увінчала свого творця. Філоненко Л. Про композитора Ярослава Барнича та його пісню «Гуцулка Ксеня» (Початок), (Закінчення).