«Bohemian Rhapsody» () — пісня британського рок-гурту «Queen». Автором композиції є Фредді Мерк'юрі, який написав її для альбому «A Night at the Opera» 1975 року. Це шестихвилинна сюїта, що складається з декількох розділів без приспіву: вступ, сегмент балади, оперний перехід, хард-рокова партія і рефлексивна кода. Пісня є поширеним прогресивним рок-жанром 1970-х років. За повідомленнями, це був найдорожчий сингл, хоча точна вартість виробництва невідома.
Коли пісня вийшла як сингл, «Bohemian Rhapsody» мала комерційний успіх, залишаючись на вершині «UK Singles Chart» протягом дев'яти тижнів, було продано понад мільйон копій до кінця січня 1976 року. Вона знову стала «номером один» чарту у 1991 році ще на п'ять тижнів, коли одна й та ж версія була перевидана після смерті Мерк'юрі, зрештою ставши третім найпродаванішим британським синглом всіх часів. Це також єдина пісня, яка двічі стала британським різдвяним синглом «номером один», одного й того ж виконавця.Every Official Christmas Number 1 ever! 28 травня 2018 Вона очолила чарти в декількох інших країнах — Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Ірландії і Нідерландах, а потім стала одним з найпродаваніших синглів усіх часів, було продано понад 6 мільйонів копій в усьому світі. У Сполучених Штатах пісня спочатку досягла максимальної 9-ї позиції у 1976 році, але повернулася до чарту у 1992 році після появи її у фільмі «Світ Вейна», де досягла нового піку посівши другу позицію в «Billboard Hot 100». 11 грудня 2018 року за даними музичного лейблу Universal Music Group композиція набрала 1,6 мільярдів прослуховувань і була визнана найпопулярнішою серед усіх композицій 20 століття і найпопулярнішою з пісень класичного року. Кількість завантажень пісні і оригінального відео перевищило 1,6 мільярда завантажень в глобальних потокових сервісах за запитом. Випуск однойменного фільму у 2018 році призвів до нової хвилі популярності й успіху пісні в чартах в усьому світі.
Хоча реакція критиків була спочатку змішаною, «Bohemian Rhapsody» залишається однією з найпопулярніших пісень «Queen» і часто потрапляє до сучасних списків найвидатніших пісень усіх часів. Сингл супроводжувався рекламним відеороликом, який багато вчених вважають першопроходцем. «Rolling Stone» заявив, що його вплив «не можна переоцінити, було практично вигадано музичний відеоролик за сім років до того, як „MTV“ вийшов у ефір». «The Guardian» розмістив музичне відео «Bohemian Rhapsody» на 31 позицію у своєму списку 50 ключових подій в історії рок-музики, додавши, що «відео буде відтепер обов'язковим інструментом маркетингу музики».
У 2004 році «Bohemian Rhapsody» було введено в «Зал слави премії „Греммі“». У 2012 році пісня очолила список загальнонаціонального огляду «ITV» у Великій Британії, ставши «Народним улюбленим номером один» за понад 60 років у музиці, у той час як вокальне виконання Мерк'юрі читачі «Rolling Stone» вибрали як найвеличніше у рок-історії.
Історія і запис Фредді Мерк'юрі вигадав «Bohemian Rhapsody» в своєму будинку в Лондоні. Продюсер пісні, Рой Томас Бейкер, розповів, як Мерк'юрі одного разу зіграв вступну частину балади на піаніно для нього: «Він зіграв початок на піаніно, потім зупинився і сказав: „І ось тут починається частина опери!“ Потім ми пішли повечеряти». Гітарист Браян Мей казав, що гурт вважав, що план Мерк'юрі для пісні був «інтригуючим і оригінальним та гідним праці“». За словами Мея, хоча більшу частину матеріалу «Queen» написали у студії, та сама пісня «була в розумі Фредді», перш ніж вони почали працювати.
За словами друга Мерк'юрі Кріса Сміта (клавішника гурту «Smile»), Мерк'юрі вперше почав розвивати ідею створення «Bohemian Rhapsody» наприкінці 1960-х років; Мерк'юрі використовував для відтворення частини пісень, які він писав на фортепіано, а одна з його п'єс, відома просто як «Пісня ковбоя», містила тексти, які потрапили в завершену версію, що вийшла роками пізніше, у 1975 році, зокрема, рядок «Мамо… просто вбив людину». Цей рядок є відлунням Б-сторони синглу Роя Орбісона 1962 року, з піснею під назвою «Mama», яка також потрапила у збірку «Roy Orbison's Greatest Hits» (1962).
Запис пісні розпочався 24 серпня 1975 року в «Rockfield Studio 1», біля Монмута, Південний Уельс, після тритижневої репетиції на «Penrhos Court», біля Кінгтона, Герефордшир. Під час створення треку використали чотири додаткові студії («Roundhouse», «Sarm East Studios», «Scorpion» і «Wessex Sound Studios»). За словами деяких учасників гурту, Мерк'юрі подумки підготовлював пісню заздалегідь і керував гуртом у всьому. Мерк'юрі використовував концертний рояль «Bechstein», на якому він грав в промо-відео і у британському турі. Через складний характер пісні, вона була записана з різними розділами. Це був той самий рояль, на якому Пол Маккартні записав пісню «Hey Jude».
Мей, Мерк'юрі та барабанщик Роджер Тейлор виконували свої частини вокалу від десяти до дванадцяти годин на день. На запис всієї роботи пішло три тижні, а в деяких частинах містяться понад 180 різних повторювань. Оскільки на той час студії надавали лише двадцятичотирьохтрекові аналогові стрічки, троє музикантів були вимушені виконувати ці повторювання самостійно багато разів підряд, аби пізніше обробити цю роботу при подальших субміксах. Врешті-решт використали стрічки восьмого покоління. Різні ділянки стрічки, що містили бажані субмікси, повинні були бути з'єднані (розрізані і зібрані в правильній послідовності). Мей пізніше пригадував, що стрічка перебувала в переробці настільки багато разів, що коли вони прикладали її проти світла, то могли бачити через неї. Аналогічну історію розповів Тейлор 1977 року щодо складних накладень і субміксів у пісні «The March of The Black Queen» для альбому «Queen II». У той час гурт використовував шістнадцятитрекове обладнання.Phil Chapman. The Dead Straight Guide to Queen. This Day in Music Books.
Продюсер Бейкер пригадував, що соло Мея було виконане лише на одному треку, а не на записі з декількох треків. Мей заявляв, що він хотів скласти «невеличкий мотив, який би став аналогом загальної мелодії; я хотів не просто грати цю мелодію». Гітарист сказав, що його кращі матеріали походять саме від такого методу роботи — коли він думає про мотив перед тим, як награє на інструменті саму мелодію: «пальці зазвичай доволі передбачувані, якщо їх не поведе мозок».
Бейкер також згадував у 1999 році:„Bohemian Rhapsody“ була абсолютно божевільною, але ми насолоджувалися кожною хвилиною. Це був жарт, але вдалий жарт. [Сміється] Нам довелося записати його в трьох окремих блоках. Ми зробили весь початковий біт, потім весь середній біт, а потім все завершення. Це було повне безумство. Середня частина почалася всього за пару секунд, але Фредді продовжував напирати з великою кількістю "Галілео", і ми продовжували доповнювати оперний розділ, але він напирав дедалі більше і більше. Ми не переставали сміятися. Це було в той час, коли рок-гурти так прагнули бути важкими. Це була не найкраща ідея. Це було дуже вліво від центру.Audio Roy Thomas Baker «web.archive.org» Процитовано 26 квітня 2019
Композиція і аналіз «Bohemian Rhapsody» була пов'язана з кількома жанрами музики, включаючи прогресивний рок/симфонічний рок, хард-рок, і прогресив-поп. Пісня дуже незвичайна для популярного синглу, у ній немає приспіву, що поєднує розрізнені музичні стилі і містить лірику, яка уникає звичайні любовні розповіді, а замість цього містить натяки на вбивство і нігілізм.
Музикознавець Шейла Вайтлі вважає, що...назва сильно спирається на сучасну рок-ідеологію, індивідуалізм богемного світу артистів, з рапсодією, яка підтверджує романтичні ідеали артроку». Коментуючи богемізм, вчена Джудіт Перейно сказала: «Мерк'юрі навмисно хотів, аби… [ця пісня] була у стилі "глузливої опери"; щось, що було би поза межами норм рок-пісень, і вона таки слідує певній логіці опери: приспіви із багатотрековими голосами чергуються із соло-вокалом у стилі арії, експресивні емоції, заплутаний сюжет.Вона складається з розділів, починаючи зі вступу, потім піанінної балади, перш ніж гітарне соло введе до оперної інтерлюдії. Хард-рокова частина, що слідує за цим, закінчується кодою. Сингл гурту «The Beach Boys» «» 1966 року, який також складався з окремих музичних розділів, записаних окремо, був попередником «Bohemian Rhapsody».
Пісня виконується в тональностях Сі-бемоль мажор, Мі-бемоль мажор, Ля мажор і Фа мажор, маючи розмір переважно в 4/4 метри. Такий музичний формат написання пісні як сюїти зі зміною стилю, тону і темпу, був незвичайним для більшості поп-музики і рок-музики, але поширений для прогресив-року. Жанр прогресив-року досяг свого художнього і комерційного зеніту між 1970 і 1975 роками в музиці британських гуртів, таких як «Jethro Tull», «Yes», «Genesis», «Emerson, Lake & Palmer», «Gentle Giant», «Van der Graaf Generator» і «Curved Air». Музика прогресивного року характеризувалася драматичними контрастами, частими змінами темпу і ритмічного характеру з однієї частини композиції в іншу. Гурти цього жанру змішували рок з класичною музикою, структурними особливостями та композиційними прийомами, використовуючи класичні музичні інструменти. «Queen» сприйняли прогресивний рок як один з їх численних різноманітних впливів. «Bohemian Rhapsody» пародіює безліч різних елементів опери, використовуючи пишномовні хори, саркастичну речитативну та спотворену італійську оперну фразеологію. Зародкову версію цього стилю вже використали в попередніх композиціях Мерк'юрі для гурту «My Fairy King» (1973) і «The March of the Black Queen» (1974).
Вступ (0:00–0:49) Пісня починається із вступної а капели закритої гармонії із 5 частин у Сі-бемоль мажорі; підтвердженню цьому служить наявність каденції тоніки-домінанти (Фа четвертої октави — Сі-бемоль) у мультитрековому записі Мерк'юрі, хоча у музичному відео всі чотири учасники гурту співають цю частину пісні синхронізовано. Текст пісні ставить запитання, чи життя є «справжнім», або ж «лише фантазією, замкненою у зсуві» перед закінченням, де співається про те, що «реальності не уникнути».
Через 20 секунду починається вступ роялю і пісня на короткий час переходить у Мі-бемоль мажор, а вокал Мерк'юрі чергується із іншими вокальними частинами. Оповідач представляє себе як «звичайного бідного хлопця», але виголошує, що він «не хапає з неба зірок», тому що йому «то добре на душі, то сумно на серці» (якщо слухати за допомогою стерео, то перша частина останньої фрази чутна через лівий динамік, а друга — через правий); використання джазової імпровізаційної зовнішньої техніки при «не хапає з неба зірок» підкреслює мрійливу атмосферу цієї частини композиції. Закінчення цієї секції позначене вступом басів та програванням перехресного вамп-остинато на піаніно у Сі-бемолі.
Балада (0:49–2:40) Фортепіано починається в Сі-бемоль мажор разом зі вступом бас-гітари Джона Дікона, відзначаючи початок цього розділу. Після того, як він грає двічі, починається вокал Мерк'юрі. По ходу розділу, вокал розвивається від м'яко співаної гармонії до захопленого сольного виконання Мерк'юрі. Оповідач пояснює своїй матері, що він «тільки що вбив людину», «приставивши дуло до її голови» і при цьому зіпсувавши своє життя. Цей «конфесійний» розділ, за словами Вайтлі, «ствердно відноситься до духовенства і життєвої сили жіночності і необхідності відпущення гріхів». В середині куплету (1:17) вступають барабани Тейлора, а спадний хроматичний прогін призводить до тимчасової модуляції до Мі-бемоль мажор (на чверть). Оповідач робить вдруге кілька зверненнь до своєї «мами» у новому ключі, продовжуючи оригінальну тему. Оповідач пояснює свій жаль з приводу того, що «вона плаче», закликаючи «маму» «продовжувати жити так, ніби нічого не сталося». Коротка, спадна варіація фортепіанної фрази з'єднується з другим куплетом.