Чуфу́т-Кале́ (, «Юдейська Фортеця»), раніше Кирк-ЄрВ. Гулевич. Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей… — С. 41. (, «Сорок фортець»), Джевхе́р-Керме́н (, «Фортеця коштовностей») — середньовічне місто-фортеця у південно-західному Криму. Одне з найвідоміших і найбільших кримських «печерних міст», розташоване на внутрішній гряді Кримських гір за 3 км на схід від Бахчисараю. Пам'ятка культурної спадщини України національного значення. Із 2014 року перебуває під російською окупацією.
Варіанти назв Кирк-Єр, Кирк-Ор () — тюркська назва фортеці у ХІІІ–XVII століттях. У ХІХ ст. А. Гаркаві висунув гіпотезу про іраномовне (аланське) походження цього топоніму (від слова «кер-кері» — «фортеця для захисту тилу»), який міг бути переосмислений тюрками у дусі народної етимології; Кале (, фортеця)Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с. — використовувалося в тарханних ярликах кримських ханів і караїмами, зокрема, у книгах надрукованих у чуфуткальській друкарні (заснована 1731 року)Бушаков В. А. О древнем названии города-крепости Чуфут-Кале — Кыркор // Ватан (Родина): ежемесячный общественно-политический и культурно-исторический журнал. — 1991. — № 10 (13) (октябрь). — С. 16.; Чуфут-Кале, Джуфут-КалеГаблиц К. И. Физическое описание Таврической области, по её местоположению, и по всем трём царствам природы. — СПб.: Печатано в Императорской типографии у Ивана Вейтбрехта, 1785. — С. 169., Чіфут-Калесі — в перекладі з кримськотатарської мови «єврейська фортеця» (Cufut — єврей, Qale — фортеця). Назва відома з кінця XVII століття і використовується до сьогодні, у тому числі науковцями; Джевхер/Гевхер-Кермен (Cevher Kermen — в перекладі з кримськотатарської «фортеця коштовностей») — імовірно, назва дана через те, що в'їзди до фортеці могли бути прикрашеними напівдорогоцінним чи дорогоцінним камінням; Села Єгудім ( — скеля юдеїв (караїмською вимовою) та Села ха-Карай (у — скеля караїмів) — назви, які вживалися виключно в караїмській літературі з другої половини XIX століття; перша запроваджена караїмським газзаном, дослідником і колекціонером А. С. Фірковичем; Чуфт-Кале, Джуфт-Кале (у перекладі з кримськотатарської «подвійна (парна) фортеця», Чӱфт / Джӱфт — пара, Qale — фортеця) — найпізніша назва, яка з'являється на початку XX століття і використовується окремими караїмськими інтелектуалами пострадянської епохи. Окремі науковці ототожнювали Чуфут-Кале з середньовічним містом Фулли, яке відоме з раннього середньовіччя як центр православної єпархії, а у VIII—IX століттях ще й як хозарська фортеця. Більшість дослідників цю версію не поділяє.
Історія За результатами археологічних досліджень та аналізу писемних джерел можна виділити такі етапи історії городища: VI–Х століття (частина дослідників вважає, що поселення виникло у Х–ХІ століттях). Засновано у місцевості, де основну частину населення становили алани, масове проникнення яких у Крим почалося в серед. ІІІ століття. На початку цього періоду створено оборонну систему, головною ланкою якої став Середній мур. Він перетинає плато в найвужчому місці та має браму (Орта-Капу, Середня брама). Перед стіною влаштовано рів, вирубаний у скелі, а перед північним флангом муру — ще два коротких рови, які захищали хвіртку, призначену для вилазок. Ущелини в урвищах перегородили короткими стінами. Біля них створили перші печерні приміщення для укриття вартових. Імовірно, у фортеці була християнська базиліка, на що вказують фрагменти ранньовізантійських мармурових архітектурних деталей у муруванні пізньосередньовічних споруд. На схилах плато відомо 3 ранньосередньовічних могильники. На плато матеріалів цього періоду мало. Це, імовірно, пов'язано з тим, що фортецю використовували як прихисток на випадок воєнної загрози і постійно тут перебувала лише невелика залога. Письмові згадки відсутні. ХІ — сер. XIV століття. З'являються писемні джерела про фортецю. Припускають, що перша згадка про фортецю (1253) міститься у творі посланця французького короля Гійома де Рубрука, який повідомляв про «40 замків» між Судаком і Херсоном. У цьому разі це переклад тюркомовної назви «Кирк-Єр/Ор», під яким поселення відоме до XVII століття. Після утворення Кримського улуса Золотої орди Кирк-Єр став ставкою окремого тумену (тьми). Арабський літописець Рукнеддін Бейбарс згадує про пограбування Кирк-Єра 1299 військом золотоординського еміра Ногая. Арабський географ Абу-ль-Фіда (1321) повідомляє, що місцеве населення — аси (алани) — знаходять там прихисток під час воєнної загрози. Гіпотетично в районі брами Кічик-Капу на цьому етапі сформувався християнський печерний монастир — попередник Бахчисарайського Свято-Успенського монастиря; Сер. XIV — XV століття. На початку цього періоду фортецю захопили ординці, 1346 споруджено мечеть. У XIV столітті в місті поселилися караїми і створили тут свій торговельно-ремісничий осередок (нове місто). У 1420-х рр. кілька років фортецею володів Девлет-Берди, син Таш-Тимура і дядя майбутнього першого кримського хана. Особливого значення Кирк-Єр набув на початку існування незалежного Кримського ханату. У 2-й пол. 1430-х рр. чи на поч. 1440-х рр. засновник ханату Хаджі Ґерай переніс сюди із Солхата (нині м. Старий Крим) свою головну ставку — місто на кілька десятиліть стає столицею нової держави. Із цього часу на плато з'являється масовий археологічний матеріал. Забудовано територію Старого міста, реконструйовано оборонну систему, перебудовано мечеть (1455), споруджено мавзолей Джаніке Ханим (1437) — доньки хана Тохтамиша і сестри еміра Едигея. Перед Середнім муром з'явився торговельно-ремісничий посад, утворений юдейською (скоріш за все, караїмською) громадою. Із XV століття ханські ярлики згадують про 3 громади в місті: мусульманську, юдейську (більшість — караїми) та християнську. У 1459 року Хаджі Ґерай надав тарханну грамоту всім трьом громадам, тобто звільнив їх від виплат податків і зборів. У тарханній грамоті 1468 року хана Нур Девлет Ґерая мешканцям Кирк-Єра згадані вірмени. Є версія, що у правління першого кримського хана алани, греки та готи були витіснені із Кирк-Єра і фортеця була передана караїмам, проте імовірно тоді розпочався процес залишення міста православними. Хаджі Ґерай та його наступники у 1455—1551 рр. карбували в Кирк-Єрі монети. У 2-й пол. XV ст. у фортеці почали утримувати знатних полонених і послів ворожих держав, так, наприклад, у 1493 році там був ув'язнений посол Великого князівства Литовського і Руського Леж. XVI — 2-га пол. ХІХ століття. На поч. XVI століття хан переїхав у палац — Девлет-Сарай — в урочищі Салачик біля підніжжя скелі, на якій стоїть Чуфут-Кале. Коли в 1-й пол. XVI століття в долині р. Чурук-Су (притока Качі) заснували новий ханський палац, навколо якого виросло м. Бахчисарай, кримські татари почали залишати фортецю. Більшість населення в ній тепер становили юдеї, переважно караїми (яким було заборонено мешкати в Бахчисараї). Близько 1500 року до Криму з Персії переїхав караїмський просвітник Сінан Бей-Ходжа, який до смерті у 1551 році займався навчанням караїмів, іноді насильницькими методами. Його нащадки до сер. XVIII століття служили Ґераям, керували кінським і монетним дворами, мали почесний титул «ага» та очолювали караїмську громаду фортеці. У ханський період караїми користувалися внутрішньою судовою автономією. У середині XVII століття почали вживати нову назву міста — Чуфут-Кале, буквально «Юдейська/Єврейська фортеця» (у російських джерелах — «Жидовский городок»). У цей період споруджено Східний мур із брамою Біюк-Капу (Велика брама). Ще О. Бертьє-Делагард на основі фортифікаційних особливостей муру відносив його створення до XVI століття, що узгоджується з даними новітніх розкопок. Із цього часу бурхливо розвивалася житлова забудова як старої, так і нової, частин. Фортеця зберігала своє воєнне значення: так, 1628 тут під час міжусобної війни витримали облогу хан Мегмед Ґерай III та його брат калга-султан Шагін Ґерай. У XVII столітті кримські хани продовжували тримати в Чуфут-Кале важливих бранців, серед них польського гетьмана Миколая Потоцького (сер. століття), московських боярина Василя Бутурліна та князя Андрія Ромадановського (друга пол. століття). У другій пол. XVII століття, за повідомленням турецького мандрівника Евлія Челебі, вся адміністрація міста була караїмською («юдейською»). На той момент його, ймовірно, вже залишила не лише більшість кримських татар, а й вірмен. Чуфут-Кале перетворився на духовний і культурний центр кримських караїмів. У 1731 році вони у його стінах відкрили першу в Криму типографію, яка з 1734 року почала друкувати книжки переважно на івриті. На сер. ХІХ століття у фортеці було 300 будинків та близькь 1600 жителівДюличев В. П. Рассказы по истории Крыма. — Симферополь: «Бизнес-информ», 1996. — С. 123.. У другій пол. ХІХ століття мешканці цілком залишили поселення, оскільки після анексії Криму (1783) було скасовано заборону караїмам жити в Бахчисараї. У 1844—1867 роках у Чуфут-Кале діяла караїмська школа, яка мала сприяти утриманню жителів у місті. Одним з останніх його мешканців був газзан, дослідник та колекціонер А. С. Фіркович (1786/87–1874), який переїхав туди з Луцька. Він висував плани переселення у місто караїмів із Литви чи суботників із Персії, але реалізувати їх не вдалося. Релігійний центр караїмів у ХІХ ст. було перенесено з Чуфут-Кале до Євпаторії.
Опис Городище займає скелясте мисоподібне плато і складається із 3-х частин: 1) Бурунчак — великий пустир (близько 26 га), що його використовували як вигон для худоби, а у XVIII столітті навіть як ханський звіринець; 2) Старе місто (понад 7 га) у найвужчій частині плато, було обмежене із заходу невисокою огорожею, яка відокремлювала його від Бурунчаку, а зі сходу — Середнім оборонним муром, який має типові ранньовізантійські риси; 3) Нове місто (більше 3 га) — забудована територія між Середнім та Східним мурами. Останній збудований у дусі пізньосередньовічної фортифікації з урахуванням можливостей використання вогнепальної зброї.
У Старому місті (західній давнішій частині) збереглися численні печери, руїни мечеті, мавзолей дочки золотоординського хана Тохтамиша Джаніке (1437 року), два караїмські храми (кенаси). У Новому місті був ханський монетний двір, і чимало житлових будинків.
Мавзолей Джаніке Ханим — прекрасний зразок монументальної сельджуцької архітектури XV ст. З ім'ям Джаніке пов'язано кілька легенд. Одна з них свідчить, що Ханим жила у палаці на Чуфут-Кале поруч із казармами на тисячу воїнів і була ватажком цього гарнізону. Вона загинула, відважно захищаючи місто під час облоги, після чого хан наказав спорудити на місці її загибелі мавзолей восьмигранної форми, прикрашений різьбленими колонами, з покритим різьбленням високим порталом. У його глибині, на ступінчастому підвищенні, лежить надгробок з написом витонченою арабською в'яззю: «Це гробниця славетної царівни Джаніке Ханим, дочки Тохтамиш хана, що померла місяця рамазану 841 року».
Серед архітектурних пам'ятників, що збереглися, слід відзначити оборонну стіну Х століття, яка будувалася з трьох шарів (бокові стіни — з добре оброблених вапнякових блоків, а простір між ними був заповнений грубим ламаним каменем, скріпленим вапняним розчином). Загальна товщина стіни сягала 5 м.