Фатімі́ди (909–1171) — династія ісмаїлітських халіфів, що зводили своє походження до Алі і Фатіми через Ісмаїла, сина Джафара ас-Садика. Основою релігійної ідеології Фатімідського халіфату була найвідоміша гілка з шиїтського напряму ісламу — ісмаїлітська течія, яка виникла у VIII столітті.
Суніти заперечували алідське походження Фатімідів і називали їх Убайдитами, тобто нащадками ісмаїлітського імама Абдаллаха аль-Махді, засновника династії Фатімідів.
У результаті прямих завоювань і пропаганди Фатімідам вдалось захопити Іфрикію з Сицилією, Марокко, Єгипет, Палестину і частину Сирії.
Утворення династії Рятуючись від переслідувань Аббасидів, що вважали шиїтів загрозою для свого халіфату, 11-й шиїтський імам Абдаллах аль-Махді Біллах (873—934) під виглядом купця пройшов разом зі своїм сином шлях від Месопотамії до сучасного Марокко. Вони переховувалися від Аббасидів серед населення Сіджильмаси — марокканського міста, столиці незалежного емірату під владою еміра Яси ібн Мідрара (884—909).
Фанатичний шиїт Абу Абдаллах аль-Шиї підтримав аль-Махді своїми проповідями. Аль-Шиї розпочав проповідувати шиїзм серед населення Марокко після зустрічі з групою мусульман з Північної Африки. Ці люди розповіли йому про берберське плем'я Кутама, що проживало в Західній Іфрикії (сьогодні частина Алжиру) та про ворожість Кутама до Аглабідів. Аль-Шиї почав проповідувати ісмаїлітську доктрину у регіоні і своїми проповідями підняв берберів Кутама на боротьбу проти Аглабідів. До 908 року армія берберів Кутама, очолювана аль-Шиї та аль-Махді, повністю захопила контроль над Іфрикією разом зі столицею Аглабідів Кайруаном. Останній Аглабід, Зійадат-Аллах III, залишив свою резиденцію Раккаду і втік до Єгипту. При цьому Абдаллаху дістався створений Аглабідами потужний військовий флот.
Після цього Абдаллах аль-Махді Біллах став лідером новоствореної держави і зайняв посади імама і халіфа.
Розквіт і падіння З 921 року столицею фатімідів стало місто Махдія в Іфрикії. Після завоювання фатімідами у 969 році Єгипту, вони заснували Каїр і перенесли в 973 році до нього свою столицю. Підкоривши собі Мекку і Медину, Фатіміди мали наміри захопити Багдад, скинути Аббасидів і встановити єдиний Халіфат під своєю владою. У Каїрі був створений центр, в розпорядженні якого знаходилась розгалужена мережа проповідників.
До середини XI століття в Ємені закріплюється ісмаїлістична династія Сулайхідів. Поступово фатімідський вплив починає падати, що було зумовлене не стільки появою могутнього суперника в особі Сельджукідів, скільки кризою ідеології ісмаїлістичного руху. Фатімідам не вдалося втілити в життя ні свою езотеричну доктрину, ні соціальну програму, віссю якої була обіцянка встановити соціальну справедливість. Виснажена війнами з Візантією і особливо з хрестоносцями, підірвана економічно інтенсивною експлуатацією селянства, держава Фатімідів розвалилася під владою найманої гвардії. Курдський емір Салах ад-Дін став господарем країни, визнав владу аббасидського халіфа, і ісмаїлітська держава безболісно перетворилась на суннітську.
Халіфи фатімідської династії № Фатімідський халіфРік народженняРоки правління1Абу-Мухамммад Абдаллах аль-Махді Біллах909—9342Абу'л-Касім Мухаммад аль-Каїм Біамріллах ібн аль-Махді934—9463Абу-Захір Ісмаїл аль-Мансур Біллах914946—9544Абу Тамім Маад аль-Муїзз Лі-Дініллах931954—9755Абу-Мансур Нізар аль-Азіз Біллах975—9966Абу-Алі Мансур аль-Хакім бі-Амріллах985996—10217Абу'л-Хасан Алі аз-Захір лі-Ізаз Діналлах10051021—10368Абу Тамім Маад аль-Мустансір Біллах10291036—10949Абу аль-Касім Ахмад ібн Маадд аль-Мусталі Біллах1094—110110Абу Алі Мансур ібн Ахмад аль-Амір бі-Акіміллах1101—113011Абу-ль-Маймун Абд аль-Маджид ібн Мухаммед аль-Хафіз1130—114912Абу Мухаммад аз-Зафір бі-Амріллах1149—115413Абу'л-Касім Іса аль-Фаїз бі-Насраллах1154—116014Абу Мухаммад Абдаллах Аль-Адід ібн Юсуф Лідініллах1160—1171
Див. також Фатімідський халіфат
Джерела Daftary, Farhad(1992). «The Isma'ilis: Their History and Doctrines». Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-42974-0 Halm, Heinz (1996). «The Empire of the Mahdi: The Rise of the Fatimids». Handbook of Oriental Studies. 26. transl. by Michael Bonner. Leiden: BRILL. ISBN 9004100563 Kennedy, Hugh N. (2004). «The Prophet and the Age of the Caliphates: The Islamic Near East from the 6th to the 11th Century (Second Edition)». Harlow: Longman. ISBN 978-0-58-240525-7 Ислам. Словарь атеиста. Москва. Видавництво політичної літератури. 1988. стор. 225.