Шевче́нкове (до 1929 — Кирилівка, Керелівка) — село в Україні на Придніпрянській височині у Звенигородському районі Черкаської області, центр Шевченківської сільської громади. Населення — 2802 чоловік (3 802 у 1972 році).
Розташоване за 22 км від районного центру — міста Звенигородки та за 35 км від залізничної станції Городище на лінії Київ — Дніпро. Село розташоване на вододілі річок Вільшанки, яка впадає у Дніпро, та Гнилого Тікича, води якого течуть до Південного Бугу.
Територія Шевченкового заселялася з давніх-давен. Про це свідчать виявлені поблизу села кургани скіфських часів.
Історія Перша згадка про Керелівку зустрічається в історичних джерелах 1618 року. На карті України складеній в середині XVI століття французьким інженером Бопланом між Вільшаною і Лисянкою зазначені «Керелів ліс» і поселення. Поблизу з південного сходу на північний захід пролягав Чорний шлях.
До наших днів дійшло кілька переказів про засновника села. Одна з легенд розповідає, що був козак Кирило, який першим оселився на узліссі біля річки. Місце було зручне, з усіх сторін захищене лісами і пагорбами. Поруч почали селитися інші люди, так утворилося поселення. За адміністративним поділом 16 століття село входило Брацлавського повіту.
У XVII столітті село Керелівка входило до Корсунського полку Гетьманщини.
XVIII століття Заселення його проходило досить швидко. На початку XVIII століття більшість земель Смілянського повіту, до якого належала Кирилівка, була власністю польських магнатів Яблоновських.А. Я. Конисский Жизнь украинского поета Т. Г. Шевченко. — Одесса, 1898. — С. 17. З 1741 року тут уже налічувалося 130 дворів та мешкало понад 900 осібЛ. Похилевич Сказания о населенных местностях Киевской губернии… — С. 401, 402.. Майже 350 осіб записувалося в інвентарні реєстри та люстрації «козаками». Серед відомих козаків Керелівки був Іван Шевченко, рідний дід поета Тараса Шевченка.
1768 року, під час великого антифеодального повстання, відомого під назвою Коліївщина, по Чорному шляху через Боровикове, Тарасівку, Звенигородку рухалися повстанські загони Максима Залізняка, Семена Неживого. До останнього, що йшов на Лисянку, приєдналися кріпаки з Керелівки та сусідньої Тарасівки.
XIX століття
Після окупації і приєднання Правобережної України до Росії, Кирилівка ввійшла до Звенигородського повіту і разом із навколишніми селами дісталася генерал-губернаторові псковському і смоленському В. В. Енгельгардту, а з 1828 року — його сину Павлу, в якого Тарас Шевченко служив козачком.
Поміщик був повним господарем кріпаків. У селі й донині живуть нащадки російської сім'ї Соколових, яку Енгельгардт виміняв за породисту собаку. Аж із Смоленщини був вивезений досвідчений коваль Єгор Соколов із сином Ярофеєм.Журнал «Радянська література». — 1936. — № 10. — С. 172. На початку XIX століття у поміщицькому маєтку працювало 68 дворових слуг, значна частина яких прибула з російських губерній. Щотижня селяни мали працювати по три дні на панщині, щороку здавати панові 2 — 5 курей, платити податки.
На 1845 рік в усіх кирилівських маєтках, до яких належало ще декілька навколишніх сіл, з 1520-ти дворів налічувалося тяглових 203, піших — 1038, огородників — 137, бобилів — 142. Усі селянські двори мали 132 коней, в той час як поміщик — 200.Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах… — С. 43—47.
1848 року в Кирилівці сталося заворушення. Кріпаки відмовилися відбувати панщину. Справа дійшла до генерал-губернатора. У списку бунтарів визначено організаторів — С. Боровиченка та братів Гнатенків.Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах… — С. 55—58.
За офіційними даними в 1852 році в селі проживало 2973 ревізійних душ.Статистическое описание Киевской губернии. — ч. 2. — СПб, 1852. — C. 410.
Про важку долю кріпаків Т. Г. Шевченко розповідає у своєму вірші «І виріс я на чужині», написаному в роки свого заслання:
…Страх погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур'яном поросли. Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!…
У 1855 році син Павла Енгельгардта збанкрутів і продав свій маєток Валерію Еразмовичу Фліорковському. На цей час тут було 5508 десятин землі, існували винокуренний і цегельний заводи. Підприємства були невеликі, кустарні. Винокуренний завод мав потужність 250 пудів добового затору і існував до 70-х років 19 століття.
У 1860 році в селі відкрито парафіяльну школу, в якій навчалися 34 хлопчики.Київський облдержархів, ф. 2, оп. 174, спр.358, арк. 338.
На час реформи 1861 року у 476 дворах Кирилівки проживало 1190 ревізійних душ. Після реформи у борги потрапив і Фліорковський. 1871 року він продав маєток графу Воронцову за 155 тисяч карбованців. У 1880 році власником маєтку став український підприємець Михайло Іванович Терещенко.
Основна маса селян була неписьменною. 1882 року українофіли-ліберали — професор Київського університету О. Ф. Кістяківський та інші спробували на пожертвування відкрити в селі двокласну школу. Справа тягнулася три роки, але міністр внутрішніх справ заборонив її відкривати.Журнал «Глобус». — 1929. — № 5. — С. 74.. Лише 1896 року почала вона працювати, але навчались у ній лише діти заможних селян і духівництва. При ній було створено хоровий колектив, який у своєму репертуарі мав багато народних пісень, виконував твори Т. Г. Шевченка. Для бідняків двокласна і чотирикласна (відкрита у 1911 році) школи були недоступні через високу плату за навчання, або небажання платити за навчанняПамятная книжка Киевского учебного округа на 1911—12 учебный год. — ч. 2. — Киев, 1912. — С. 376.
XX століття
На початку 20-го століття у селі діяли 12 вітряків, 3 торговельні лавки. У маєтку поміщика було 3 095 десятин землі, лише в основній кирилівській економії працювали 50 наймитів. Селянам належало 2236 десятин землі.Список населенных мест Киевской губернии… — С. 704—705. На кожну з 868 сімей, які складалися з 8—12 осіб, припадало по 2—2,5 десятиниМатериалы о крестьянском надельном землевладении. — ч. 1. — С. 27—28.. Всі непридатні землі належали селянам.
Навесні 1905 року в Кирилівці почалися масові виступи селян. Коли прийшов час проривати буряки, полільниці відмовилися йти на роботу до поміщика. На початку другої половини травня натовп з 700 осіб прийшов до економії. Люди випрягали коней і волів, припинили роботу. 24 травня зібралося близько 1000 осіб, співали «Марсельєзу» та інші революційні пісні. Незабаром до села прибув ескадрон Переволочиського полку, викликаний для розправи з непокірними. Заворушення продовжувались і в наступні роки.
В 1908 році в селі на місці хати батьків Т.Шевченка встановили млинове колесо з написом «Тут була хата Т. Г. Шевченка», а у 1914 році селяни посадили пам'ятний дуб на садибі Тарасового брата Йосипа. Того ж року на гроші, зібрані діячами культури Києва, в тому числі письменником І. С. Нечуєм-Левицьким і студентською молоддю, викуплено садибу батьків Шевченка. Вона стала доступною для багатьох відвідувачів, що вже тоді прибували сюди з різних місцьЖурнал «Нова громада». — 1925. — № 5—6. — С. 2..
У роки столипінської реформи поглибилося класове розшарування на селі. Через безземелля на початку 20-го століття до Казахстану і Сибіру виїхало 40 сімей. За даними 1912 року з 791 двора 162 володіли до 1 десятини землі, 427 господарств від 1 до 3 десятин. 306 господарств не мали робочої худоби, а 242 були без реманентуИтоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году… — С. 118..
З початком першої світової війни близько 500 жителів села було мобілізовано, майже сто із них загинули.
УНР Життя села та околиці в період національно-визвольних змагань, становлення та діяльності українських урядів, є майже недослідженим. Невідомі також політичні настрої селян, їх участь у суспільно-політичних процесах які відбувалися в Центральній Україні.
З історії села, написаної в часи радянської влади, відомо, що на початку лютого 1918 року в Кирилівці встановлено Радянську владуОктябрская революция на Украине…. — С. 639., що аж ніяк не може відповідати дійсності.
За цією ж історією в березні село було окуповане австро-німецькими військами а у першій половині лютого 1919 року село захопили частини 6-го і 7-го Сумських полків Червоної Армії. Наприкінці серпня 1919 року в село ввійшли війська генерала Денікіна. 2 січня 1920 року селом заволоділи частини 45-ї дивізії Червоної арміїИ. Я. Чижов. Правда века… — С. 245, 250—252..
26 січня 1920 року у село увійшла Волинська дивізія Армії УНР, що перебувала у Першому зимовому поході. 28 січня відбулася урочиста панахида коло пам'ятника Т. Г. Шевченка з військовим парадом у присутності великої кількості населення. Було сформовано кінний імені гетьмана Івана Мазепи полк.Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 435.
Перші роки радянської влади Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СРСР 1923—1933 та 1946–1947 роках.
На початку 1921 року Кирилівка стала волосним центром.
Восени 1922 року кирилівські бідняки організували три артілі: Першу Демківську, «Колосок» та імені Карла Маркса. Перша Демківська об'єднувала 10 родин і мала 35 десятин землі, «Колосок» — 68, імені Карла Маркса — 59 десятин. У 1925 році остання злилася з Першою Демківською. 1925 року всі артілі об'єднували 29 господарств, мали 172 десятини землі, 6 плугів, 13 борін, 2 сівалки, молотарку, 46 голів великої рогатої худоби. На той час в Кирилівці налічувалося 1453 двори, з них 42 заможних, 234 середняцьких, 1177 бідняцьких, які володіли 4360 десятинами землі. 97 осіб займалося ремеслом.
Протягом 20-х років помітні зрушення відбулися в галузі народної освіти. Для дітей бідняків товариство «Кобзар» відкрило літню школу, яка працювала з 15 квітня по 15 жовтня. Крім основних наук, вивчалось столярство і чоботарство. Створене за ініціативою інтелігенції села товариство «Кобзар» займалось також впорядкуванням садиби Шевченка, спорудженням його пам'ятника. Вищу початкову школу (колишню чотирикласну) з вересня 1920-го року перетворено в єдину трудову семирічну школу. 1918 року в селі відкрито вчительську семінарію, яка з серпня 1920 року стала педагогічною школою, а з 1922 року — педкурсами імені Т. Г. Шевченка. В педагогічній школі навчалося понад 150 учнів. Одночасно з нею працювала соціально-економічна школа, пізніше ці навчальні заклади об'єдналися. При школах працювали музичний і драматичний гуртки, хоровий колектив, що налічував 55 співаків. У 1923 році педагогічну школу переведено до м. Корсуня, а в її приміщенні відкрито загальноосвітню семирічну школу та сільський клуб.
1922 року в селі постала громада Української автокефальної православної церкви. До 1926 року у храмі служив священник, скульптор, мистецтвознавець Василь Іщенко.
У березні 1924 року, на відзнак 110-х роковин з дня народження Т. Г. Шевченка на садибі його батьків встановлено погруддя Кобзаря.
Протягом 1928—1929 років в Кирилівці, крім існуючих двох артілей створено 5 ТСОЗів, які восени 1929 року об'єдналися в колгосп «Червоний партизан». До нього ввійшло 1080 господарств. В цьому ж році на пустирі було упорядковано парк. Протягом наступних двох років побудовано 4 зерносховища і стайні, закладено молодий фруктовий сад, плодорозсадник.
11 березня 1929 року на засіданні райвиконкому і сільської ради за участю голови ВУЦВКу Г. І. Петровського було прийнято рішення про перейменування села з Кирилівки у ШевченковеГазета «Радянська думка». — 1929. — 14 березня..
В 1931 році в селі відкрито гідромеліоративний технікум.