Фландрське графство

Фландрське графство (; ; ; ) — одне із найпотужніших феодальних володінь середньовічних Нижніх Земель. Було розташоване на узбережжі Північного моря на території сучасної Бельгії (більша частина) і Франції (західна частина графства).

На відміну від своїх сусідів в Нижніх Землях, таких як Зеландія, Голландія, Брабант і Ено, що перебували в складі Священній Римські імперії, Фландрія після розділу Каролінзької імперії опинилась у складі Французького королівства. Графи Фландрські володіли найпівнічнішою частиною королівства і належали до перших дванадцяти перів Франції. Протягом століть економічна активність фламандських міст, таких як Гент, Брюгге та Іпр, робила Фландрію одним із найзаможніших регіонів Європи, а також створювала міцні міжнародні зв'язки з торговими партнерами.

Протягом існування Фландрського графства між 862 роком (рік призначення першого графа Балдуїна Залізна Рука) і 1384 роком (рік смерті останнього фландрського графа Людовика II Мальського), кордони суверенного графства постійно змінювались через збройні та політичні протистояння. У XIV столітті через шлюбні зв'язки графство потрапило під владу Бургундського герцогства, а в XVI столітті стало частиною Габсбурзьких Нідерландів.

До 1477 року основна територія графства під французьким сюзеренітетом знаходилась на захід від Шельди і називалася «Королівська Фландрія» (, ). Окрім цього, графи, починаючи з XI століття, володіли землями на схід від Шельди як леном Священної Римської імперії, що отримали назву «Імперська Фландрія» ( або ). З 1384 року графство приєдналося до своїх сусідів з Нідерландів у складі Бургундських Нідерландів, що зрештою ускладнило його відносини з Францією. Більша частина графства увійшла до складу імперії після Мадридського миру 1526 року та Дамського миру 1529 року.

Західні території Фландрії були завойовані французами за Франциска I і Людовика XIV. Фландрія як політичне утворення офіційно припинила існування із захопленням французами Австрійських Нідерландів в 1795 році.

До 1795 року всі Австрійські Нідерланди, спадкоємці Бургундських Нідерландів, були анексовані Першою французькою республікою і це було підтверджено договором 1797 року. Після битви при Ватерлоо в 1815 році ці території, включаючи більшу частину старого Фландрського графства увійшли до новоствореного Об'єднаного королівства Нідерландів, яке було розділене між 1830 і 1839 роками на сучасні країни Бельгія, Люксембург та Нідерланди. Території Фландрського графства разом із Каталонією є єдиними частинами середньовічного Французького королівства, що врешті опинились за межами сучасної Франції (від претензій на Каталонію Французьке королівство відмовилось в 1258 році).

Етимологія Спочатку термін Фландрія стосувався території навколо Брюгге. Вперше він згадується в творі «Vita sancti Eligii», біографії святого Елігія (бл. 590—660). Твір був написаний до 684 року, але відомий лише з 725 року. У цьому творі згадується лише про місце «у Фландрії».

Германська етимологія для Фландрії та фламандської мови () була запропонована Маурітсом Ґісселінгом у 1948 роціDhondt; Gysseling (1948), «Vlaanderen, oorspronkelijke ligging en etymologie», in De Smaele (ed.), Album Prof. Dr. Frank Baur. Den jubilaris bij zijn zestigsten verjaardag als huldeblijk aangeboden door collega's vakgenoten en oud-leerlingen, vol. I, pp. 192—220. Cited by Toorians 2021. на основі статті Рене Вердейєна в 1943 роціToorians, Lauran (2021), «Een etymologie voor Vlaanderen, waar de wol vandaan komt», Bulletin d'Information de la Société Belge d'Études Celtiques / Nieuwsbericht van het Belgisch Genootschap voor Keltische Studies, 35: 65–72.

Згідно з цією пропозицією, терміни Фландрія та Фламандія, ймовірно, походять від слів, що походять від прагерманського flaumaz, що означає потік, течія, повінь або вир. Виходячи з цього, припускають, що існував протогерманський термін flaumdra, який позначав заболочену землю. За словами Торіанців, сила цієї версії полягає в тому, що вона описуватиме солончаки та мулисті рівнини цього низинного прибережного регіону. Воно регулярно затоплювалося до того, як близько 1050 року почалося будівництво дамб. Однак слабким місцем версії є те, що потрібні германські словоформи не зустрічаються в жодних записах нідерландської мови чи її діалектів. Натомість порівняння базувалося на давньоверхньонімецьких flywen і flouwen і давньоскандинавському flaumr.

Історія

Доісторичний час та античність

Територія Фландрії була заселена з доісторичних часів. Під час залізного віку на пагорбі Кеммельберг існувало важливе кельтське поселення. За часів Юлія Цезаря місцевість населяли белги, збірна назва для всіх кельтських і германських племен на півночі римської Галлії. Зокрема у Фландрії це були Менапії, Моріні, Нервії та Атребати.

Юлій Цезар завоював територію приблизно в 54 році до нашої ери, і населення було частково романізовано з 1-го до 3-го століття. Римська дорога, що сполучала Кельн з Булонь-сюр-Мер, використовувалася як периметр оборони. На півдні галло-романське населення змогло зберегти себе, тоді як північ стала нічийною землею, яка також страждала від регулярних повеней з Північного моря.

У приморських і регіонах Шельди районах поступово з'явилися саксонські племена. Для римлян «сакс» був загальним терміном і включав англів, саксів, ютів і ерулів. Берегова оборона навколо Булоні та Ауденбурга, Litus Saxonicum, залишалася функціональною приблизно до 420 року. Ці форти були укомплектовані саксонськими солдатами.

Зі своєї базової землі Токсандрії салічні франки далі поширилися в Римську імперію. Перше вторгнення на землі атребатів було відбито в 448 році в битві при Вікус Гелені. Але після вбивства римського полководця Флавія Аеція в 454 році та римського імператора Валентиніана III в 455 році салічні франки майже не зустріли опору. З Дуйсбурга король Хлодіон Довговолосий завоював Камбре і Турне і дійшов до Сомми. Після його смерті виникло два салічних королівства. Хільдерік згадується в 463 році як король Турне і союзник римлян проти вестготів. Він також був адміністратором провінції Белгіка II (Belgica Secunda). Його син Хлодвіг завоював з 486 р. всю Північну Францію.

Раннє середньовіччя Покинуте узбережжя та регіон Шельда були частково заселені з IV століття саксами та франками зі сходу Рейну, які зберегли свою германську культуру та мову. У V столітті салічні франки оселилися в сучасній Північній Франції та Валлонії, переважно навколо міст Куртре, Турне та Баве. Вони адаптувалися до місцевого галло-романського населення. Починаючи з VI століття нічийна земля на півночі була заповнена франками з Рейнської області та іншими германськими групами з Нідерландів і Німеччини.

Перша хвиля імміграції на сучасній фламандській території супроводжувалася обмеженою християнізацією. На хвилі іммігрантів місіонери намагалися навернути язичницьке населення, але без великого успіху. Єпископства були відновлені, як правило, з тими самими природними кордонами пізньої римської доби. Вугільний ліс (Silva Carbonaria) відокремила єпископство Камбре від єпископства Тонгерен, тоді як Шельда знову стала кордоном між єпископствами Камбре та Турне. Ведасту та Елевтерію було доручено відновити єпископство в Аррасі та Турне. Однак самостійно існувати цим єпископствам не вдалося. Наприкінці VI століття єпископство Арраса було приєднано до єпископства Камбре, а на початку VII століття те саме було зроблено з єпископствами Турне та Нуайона.

Наприкінці VI століття на півночі території, яка пізніше стане Нейстрією було створено герцогство Дентелінус. Герцогство, ймовірно, включало єпископство Булонь, Теруанн, Аррас, Турне, Камбре та Нуайон, тобто північно-західний регіон між Північним морем і Вугільним лісом, контури якого були дуже схожі на пізнішу Фландрію. Герцогство передусім було призначено для військового та стратегічного стримування фризьких і саксонських вторгнень і було наріжним каменем військової оборони імперії Меровінгів. У 600 році Хлотар II (584—628) був змушений тимчасово поступитися герцогством Австразії, але після відновлення австразійської дуалістичної монархії у 622—623 роках герцогство було повернуто.

VII століття

Наприкінці VI та в VII столітті новий приплив переселенців виник із західного регіону Па-де-Кале. Ця територія була германізована в V столітті, і нащадки саксів і франків оселилися в майбутніх Фландрії та Брабанті. Нові групи німецьких поселенців також прибули з Нідерландів та Німеччини. Їх нові поселення часто отримували ім'я свого німецького лідера з додаванням -інга-хайм (-inga haim), що означало «поселення племені X». Наприклад, назва Петегем (Petegem) походить від Петта-інга-хайм (Petta-inga-haim), що означає «поселення племені Петти».

Колонізація та германізація Фландрії відбулася в основному в VI—VII століттях. У VII столітті кількість населення зросла достатньо, щоб почати відбудову релігійної, військової та адміністративної інфраструктури. У лінгвістичній сфері ситуація стабілізувалася так, що у VIII столітті зміг виникнути великий двомовний регіон із лінійним мовним кордоном. У Па-де-Кале, яке довгий час було густонаселеним, у VI—VII столітті виник мовний бар'єр, але в IX столітті почався рух романізації, який триває до наших днів.

Спроби християнізації в VI столітті такими єпископами, як Елевтерій і Ведаст, здебільшого провалилися. Таким чином, у VIII столітті була обрана інша стратегія. Нова спроба християнізації була зроблена під впливом короля Дагоберта I. Він призначив кількох відданих місіонерів із південних частин свого королівства до своїх північних володінь. Місіонерам було доручено заснувати там монастирі та абатства, які мали служити центрами християнства в язичницькому регіоні. З цих центрів можна було розпочати навернення місцевого населення.

У 649 році Аудомар заснував абатство в Сітіу (абатство Сен-Бертен), а в 680 році Ауберт заснував абатство Сент-Вааст поблизу Арраса. Християнізація населення була в основному роботою місіонерів, таких як Амандус (абатство Св. Бавона та абатство Св. Петра в Генті) та Елігій Нуайонський (прибережний регіон та Антверпен). В житії Елігія вперше згадується слово Фландрія, коли святий відвідував цю територію близько 650 року.

У VII столітті на фламандських територіях були створені перші гау або пагі. Гау були адміністративними підрозділами міст. Гау з VII і VIII століть стане основою графства Фландрія. Відомості про Pagus Tornacensis датуються ~580 роком, а з VII століття походить інформація про pagus Cambracinsis (663 р), pagus Taroanensis (649 р) і pagus Bracbatensis (наприкінці VII століття). З VIII століття відомо про pagus Rodaninsis (з 707 року), pagus Gandao (з першої чверті століття), pagus Mempiscus (з 723 року) та pagus Flandrensis (приблизно з 745 року). Нарешті, також вказуються pagus Austrebatensis і pagus Curtracensis як меровінгські гау.

Каролінгі

У 751 році каролінгський мажордом Піпін Короткий усунув Меровінгів від влади сам посів трон Франкського королівства. Останній король Меровінгів, Хільдерік III, був ув'язнений в пізнішому абатстві Святого Бертіна в Сент-Омері, а його довге волосся, символ королівської влади, було відрізано.

Карл Великий став наступником свого батька Піпіна Короткого в Нейстрії та Австразії, а після смерті свого брата Карломана зміг возз'єднати всю Франкську імперію. Хоча його столиця знаходилась в Аахені, він проводив багато часу, подорожуючи своїми територіями. У 811 році він оглянув флот, який він наказав побудувати в Булоні та Генті для захисту від вторгнень вікінгів.

Регіон, що охоплював майбутню Фландрію, був, з економічної точки зору, процвітаючим регіоном із серією портів уздовж річки Шельда: Гент, Турне, Валансьєнн, Камбре та Ламбр і Дуе на річці Скарпа, а також низкою морських портів: Квентович, Булонь та Ізер, порт у гирлі Ізера. Крім того, регіон включав низку багатих абатств, таких як абатство Сен-Бертен, абатство Сен-Баво, абатство Сен-Аманд і абатство Сент-Вааст.