Йодок () — табір в КНДР. Офіційна назва — Центр перевиховання № 15 (). Також в іноземній пресі часто використовуються терміни «тюремний табір» та «концентраційний табір»Kang Chol-hwan. Aquariums of Pyongyang. NY. Basic Books. 2005. ст. 238 ISBN 0-465-01104-7.

За повідомленнями незалежних від уряду КНДР джерел, табір використовується для політичних в'язнів. Відкритий в 1959 році. Розташований в повіті Йодок провінції Хамгьон-Намдо, також займає частину повіту Техін провінції Пхйонан-Намдо.

За інформацією неурядової організації Комітет США з прав людини в Північній Кореї, у таборі проживає близько 40,000 ув'язнених. Йодок є закритим об'єктом, тому інформація про табір поступає в основному від біженців — колишніх ув'язнених цього концтабору. Станом на січень 2010 року, за даними південнокорейської преси, у Південній Кореї проживає 254 колишніх ув'язнених концтабору, однак, з різних причин, не всі вони повідомляють подробиці про своє життя в таборі.

Російський сходознавець А. М. Ланьков вважає, що зі всіх північнокорейських концтаборів, Йодок — «найліберальніший за режимом, щось середнє між табором в класичному розумінні та районом для спецпереселенців».

Уряд КНДР називає Йодок звичайною тюремною колонією для кримінальних злочинців та не визнає звинувачень в створенні концентраційного таборуГ. М. Кан. "Права человека в Северной Корее: Реальность мнимого рая. ст. 40.

Згідно з офіційною північнокорейською позицією, у КНДР відсутні табори для політичних ув'язнених, а повідомлення про їхнє існування, а також про порушення прав людини в Північній Кореї є фабрикацією, підготовленою «південнокорейськими маріонетками» та «правими японськими реакціонерами».

Інформанти Через особливості об'єкта, відомості про Йодок поступають нерегулярно. Нижче приведений список ув'язнених-інформантів; всі відомості, які наводяться ними, відносяться до терміну перебування інформантів у таборі. Ім'я українською Ім'я корейською Дата перебування в концтаборіКім Йонсун김영순з 1970 по 1979 рікКан Чхольхван강철환з 1977 по 1987 рікАн Хйок안혁з 1986 по 1989 рікКім Тхеджін김태진з 1988 по 1992 рікЛі Йонгук이영국з 1995 по 1999 рікКім Инчхоль김은철з 2000 по 2003 рікЧон Кваніль정광일з 2000 по 2003 рік

Історія табору Структура північнокорейської системи концтаборів створювалася під сильним впливом СРСР, за прямої участі направлених радянським урядом радників, що працювали в апараті корейського МВС аж до кінця 1950-х років. Специфічні риси, характерні саме для КНДР, з'явилися лише наприкінці 1950-х років, коли період беззастережного слідування у фарватері радянської політики залишився позаду, та багато в чому були пов'язані з впливом політичної культури маоїстської КНР.

30 травня 1957 року, після того, як Кім Ір Сен остаточно переміг всіх своїх внутрішньополітичних супротивників, Постійний комітет ЦК ТПК прийняв постанову «Про перетворення боротьби з контрреволюційними елементами у всенародний, всепартійний рух», яка поклала основу для північнокорейської системи концтаборівСеверокорейский репрессивный аппарат и контроль над населением в КНДР . КНДР вчера и сегодня. Ланьков А. М..

За оцінками західних експертів, подібні табори були побудовані в 12 районах КНДР, що приблизно становить 1,2 % територій країни, у них було ув'язнено понад 200 тисяч осіб (понад 1% населення Північної Кореї)Ким, Ен Ман. Лагеря для политзаключенных в Северной Корее — повторение сталинского ГУЛАГа. с. 29.

У 1958 році в повіті Йодок було створено поселення для спецпоселенців. Через рік на його місці був заснований концтабір, який на той момент складався з п'яти табпунктів: Пхйонджон (), Куип (), Тесук (), Тесок () та Йонпхйон ().

У середині 1960-х жителям повіту Йодок було наказано переїхати в інші райони КНДР.

Розташування табору Йодок розташований в долині посеред гірського масиву. На північ від табору знаходяться гірські піки Пексан (, 1724 м) та Модосан (, 1883 м), на заході — піки Токсан (, 1517 м) та Пйонпхусан (, 1548 м), на сході — Чхебоннйон (, 1250 м) та Мединсан (, 1152 м).

Через табір протікають річки Йонхинган () та Іпсокчхон ().

Єдиний вхід у табір розташований у його південно-західній частині, за перевалом Вольванньон (). У останнього, як повідомляє Кан Чхольхван, є прізвисько «перевал сліз» (). Через перевал проходить дорога, побудована ще в колоніальний період, через яку здійснюється зв'язок між табором та рештою світу.

Будова табору Колишній ув'язнений концтабору Кан Чхольхван в своїх мемуарах пише, що Йодок поділяється на «зону повного контролю» () для засуджених на довічний термін та «зону революціонізації» (), з якої інколи ув'язнені звільняються. Зона революціонізації, у свою чергу, поділяється на табпункти Іпсок (), Куип () — для сімей репатріантів з Японії та Тесук () — для самотніх ув'язнених. Інші підрозділи відносяться до «зони повного контролю»: табпункти Пхйонджон (), Йонпхйон (), табпункт Коип, де виконуються смертні вироки, та інші табпункти.

В'язні зони революціонізації вважаються такими, які можуть «виправитися», зони абсолютного контролю — ні.

Весь табір оточений парканом з колючим дротом, через який пропущений електричний струм. У загорожі розташовуються сторожові вежі заввишки 7—8 метрів. Патрульну службу несуть 100 охоронців, озброєних автоматами та гранатами. Додатково до цього є патрульні команди із сторожовими собаками. Всередині табору в кожному табпункті по двоє солдатів несуть постійну вахту.

За свідченнями Кім Инчхоля, в 2000 році в таборі була проведена адміністративна реформа, у результаті якої більша частина території табору стала «зоною повного контролю».

У всіх інших північнокорейських таборах зони революціонізації відсутні.

За свідченнями іншого колишнього в'язня табору Лі Йонгука, який був ув'язнений в табпункті Тесук, там живе близько 1000 осіб. Табірний пункт поділяється на 6 відділень. У кожному відділенні живе близько 170 ув'язнених.

Жителі табору Охоронці Кан Чхольхван повідомляє про такі вимоги до охоронців табору: Мати «добре» походження, тобто мати серед родичів лише робітників або селян. Не мати родичів, засуджених за політичними статтями. Бути фізично сильним — для того, щоб мати можливість нести вахту на сторожових вежах, та для того, щоб в разі спроби втечі ув'язнених перешкодити їм. Бути щирим послідовником ідей чучхе.Kang Chol-hwan. Les Aquariums de Pyongyang ст. 50-60

Ув'язнені

Йодок — один з таборів для політичних в'язнів. У ньому відбувають ув'язнення як особи, які скоїли дрібні політичні злочини, так і члени сімей серйозніших політичних злочинців (як правило, самого злочинця або розстрілюють, або відправляють в зону абсолютного контролю, тоді як члени його сім'ї живуть в зоні революціонізації). В КНДР політичних в'язнів зазвичай висилають в табір без суду та слідства — людину просто заарештовують та відправляють в табір.

Наприклад, Кан Чхольхван так описує свій арешт: одного дня до них в будинок (Кану було 9 років на момент арешту) прийшли співробітники служби безпеки та почали обшук:

Політика щодо сім'ї

У таборі проводилася подвійна політика щодо сімей. Як і в інших таборах для «виправних» у КНДР, в'язні живуть з сім'ями (що, втім, не поширюється на табори «для невиправних»). Так, сім'я Кан Чхольхвана — бабуся, сестра, дядько, батько та він сам мали можливість жити разом. У них були дві кімнати в бараку, крім того, вони користувалися тими речами, які їм дозволили взяти з Пхеньяна.

Проте цю політику не можна назвати направленою на збереження сім'ї, оскільки держава жорстко забороняє всі стосунки між засудженими та членами їх сімей, які залишилися на воліKang Chol-hwan. ст. 168. Так, матір Кан Чхольхвана змусили розлучитися з батьком, загрожуючи їй висиланням в табір (в разі її відмови, туди повинні були відправити і її родичів). Будь-яке листування між засудженими та їх родичами на волі було заборонено.

Крім того, у Йодоку заборонено сексуальні стосунки поза сім'єю. Якщо таке все ж трапляється, чоловіка відправляють в карцер, а жінку змушують в подробицях описувати сексуальний досвід у присутності всіх ув'язнених, після чого, у разі, якщо вона завагітніла, її примушують зробити абортKang Chol-hwan. ст. 145—146. Проте Кан Чхольхван відзначає, що інколи жінкам вдається уникнути аборту. Так, одній з них вдалося приховати вагітність, а після народження дитини вона відмовилася віддати її охоронцям. У присутності інших ув'язнених вона сказала, що охоронці не мають права вбивати дитя, яке не скоїло жодного злочину, і якби про це дізнався Кім Ір Сен, він був би дуже розлючений. У результаті їй дозволили залишити дитину.

На практиці табірна адміністрація забороняє не лише секс, але й прояви кохання. Кан Чхольхван розповідає історію кохання між охоронцем та ув'язненою — племінницею тієї жінки, яка змогла врятувати своє дитя:

Завдяки іншому біженцеві з КНДР — Чон Сонсану — ця історія стала відомою на Заході. Чон Сонсан втік із КНДР в 1995 році. У 2002 році він, дізнавшись, що його батько публічно забитий камінням до смерті, шукав спосіб виразити свої почуття, і створив мюзикл «Йодокська історія» (). Цей мюзикл був показаний в музичному центрі Стратмор в Вашингтоні в 2006 році. У мюзиклі грають корейці, у тому числі й біженці з Півночі.

Харчування ув'язнених. Голод Кан Чхольхван розповідає, що їжу в концтаборі готували вдома, але, оскільки продукти, які сім'ї дозволяли взяти з собою в табір, швидко закінчувалися, а табірні пайки були мізерні (для дорослих, зайнятих на важких роботах, — 600 грамів кукурудзи в день, для інших — 500), їжі постійно не вистачало. У табпунктах для «невиправних» пайок становив 450 грамів кукурудзяної та пшеничної каші в день. Ув'язнені вдавалися до різних способів здобуття їжі: хтось крав кукурудзу, вирощував щурів, хтось вирощував їжу на своїх маленьких городах, хтось їв траву та листя. Кан Чхольхван згадує, як він ловив щурів, які служили основним джерелом м'яса для сім'ї. Інколи в'язні їли змій.

Їжі хронічно не вистачало, часто траплялися випадки хвороб, пов'язаних з нестачею вітамінів, та смертей від голоду. Кан Чхольхван розповідає, як він з іншими ув'язненими ховав дівчинку, яка померла від голоду:

Праця

За повідомленням Кан Чхольхвана, у табпункті Куїп ув'язнені працюють в гіпсовій шахті та золотій копальні. На останньому об'єкті працюють близько 800 людей, там часто трапляються нещасні випадки, тому в'язні прагнуть за будь-яку ціну уникнути відправлення до копальні. Неодружені жінки та літні люди звільнені від праці.

У таборі також є лікеро-горілчані заводи. Праця на заводі була не такою важкою, крім того, можна було вкрасти деяку кількість алкоголю. Завод виготовляв три види міцних спиртних напоїв. Два з них — із зерен та жолудів — призначалися для експорту, а третій — із змій — для внутрішнього споживання. Такий напій ув'язнені назвали «йодокською горілкою» (). Інший колишній ув'язнений Йодок — Ан Хйок — повідомляє про те, що в таборі також існують роботи на лісоповалі для подальшого експорту дерева до Японії.

Лі Йонгук повідомляє про роботи на лісоповалі та кукурудзяних полях. Слід зазначити, що в концтаборі практикувалася «бригадна система» — в'язні поділялися на бригади, а результат роботи кожної людини зараховувався за результатами роботи бригади. У результаті в'язні самі підштовхували один одного до роботи. Для «невиправних» в'язнів робочий день становить від 16 до 18 годин на добу. За свідченнями Лі Йонгука, у таборі є три святкові дні — 1 січня (Новий рік), 16 лютого (День народження Кім Чен Іра) та 15 квітня (День народження Кім Ір Сена).

Ідеологія Школа Діти в Йодок відвідували школу, проте це не можна назвати освітою в повному розумінні цього слова, оскільки навчання, за рідкісними винятками, зводилося до ідеологічного оброблення (вивчення біографії та виступів Кім Ір Сена та Кім Чен Іра) та знущанні вчителів з дітей. Кан Чхольхван відзначає такі випадки: Вчителі примушували дітей прибирати контейнери з фекаліями. Вчителі примушували дітей вдавати собак. («Встань на карачки та скажи — я собака»!)Kang Chol-hwan. ст. 69 Вчителі примушували дітей розкопувати ями і потім закопувати їх.