Київський міський будинок учителя — комунальний комплексний позашкільний заклад у системі позашкільних закладів освіти міста Києва, а також споруда, що напередодні революції була відома як «Педагогічний музей», а пізніше як будинок в якому працювала Українська Центральна Рада.

У приміщеннях Будинку учителя розташовані Музей Української революції 1917—1921 років, Педагогічний музей України, державна науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського, культурний центр «Кияночка», Київська організація Профспілки працівників освіти і науки України.

Історія Будинок по вулиці Володимирській, 57 споруджено у 1910-1912 роках за проєктом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961) як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія.

Побудова спеціального приміщення Перший варіант проєкту будівлі архітектор П.Ф. Альошин виконав у 1909 році. На головному фасаді над входом був розміщений напис – "Народний дом С.С. Могилевцева", оскільки кошти (300 тисяч рублів) на будівництво виділив відомий київський підприємець, голова Біржового комітету, громадський діяч та меценат Семен Семенович Могилевцев.

В листі від 25 червня 1909 р. С. Могилевцев запропонував розширити завдання музею: «…його пряме завдання – сприяти розвитку освіти в народі, бути живим струменем безпосереднього в ньому спілкування тих же учителів та інших науковців між собою і з народом шляхом лекцій та інших читань, які можуть найповніше сприяти якомога кращому поширенню необхідних просвітницьких та наукових відомостей, давши можливість і дорослим долучитися до освіти, маючи доступ до читальні при музеї та оглядаючи виставки, колекції та ін. навчальні посібники під освіченим керівництвом хранителів кабінетів, слухаючи лекції та пояснення».

В подальшому було вирішено майбутню споруду перейменувати на Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія. Його було намічено спорудити в пам’ять 50-річчя скасування кріпацтва в Російській державі 1861 р.).

13 липня 1910 року в Першій чоловічій гімназії у присутності П.Ф. Альошина та господарчого комітету гімназії було здійснено виділення земельної ділянки для будівництва Педагогічного музею.

Закладка музею відбулася 30 липня 1910 року. Подія широко освітлювалась в пресі. У правому куті фундаменту в гранітному ящику була закладена дошка з текстом про музей.

Освячення будівлі відбулось 28 серпня 1911. Газети повідомляли, що на урочистостях були присутні прем’єр-міністр Росії Столипін П.А., міністр народної освіти Кассо Л.А., Київський міський голова Дяков І.М. Почесних гостей особисто зустрічав С. Могилевцев, дамам підносили букети.

Урочисте відкриття педагогічного музею відбулось 5 жовтня 1912 р. на Володимирській вулиці в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явились у вітчизняній і зарубіжній пресі, яка відзначала, що він відповідає всім вимогам і є одним з кращих серед педагогічних музеїв Європи.

До церемонії освячення будівлі відомою київською ювелірною фірмою Маршака був виготовлений срібний макет будівлі Педагогічного музею, що вражає майстерністю виконання, найдрібнішими деталями, чітко відтвореними у сріблі – загальна вага 14 кг.

18 жовтня 1912 року будівля урочисто відкрили для доступу киян і гостей міста.

Кошти на утримання музею виділялися із щорічних відрахувань від сум, що відпускалися на потреби народної освіти в губерніях, які входили до Київського навчального округу (Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Холмська губернії), а також з інших джерел, що були у віданні округу. На адресу музею надходили також пожертвування.

Метою функціонування педагогічного музею було «дати працівникам нижчої і середньої школи можливість наочно, на зразках чи друкованих джерелах ознайомлюватися з найкращою постановкою навчально-виховної справи, а також з історією школи та її сучасним станом в Росії і закордоном. Таким чином, музей має з одного боку сприяти нагальним практичним потребам викладання, з іншого – забезпечити теоретичну, наукову розробку навчально-виховних питань» (Положення про Педагогічний музей при Управлінні Київським навчальним округом ЦДІА України, ф. 730, оп. 1, од. зб. 294, л. 62-63, 1901).

З моменту відкриття будівлі на Володимирській,57 розпочався розвиток музею, що ознаменувався суттєвими змінами у формі й масштабах його діяльності. Зі звичайного зібрання цікавих і корисних експонатів він почав трансформуватися в освітянський центр, який сприяв поширенню прогресивних методів викладання шкільних предметів, новітніх засобів, забезпечував через бібліотеку ознайомлення з фаховою літературою – і вітчизняною, й іноземною.

Споруда справляла враження величності своїми стінами, облицьованими плитами з білого інкерманського каменю, цоколем з фінського сірого граніту, фризом, який по всій своїй протяжності прикрашений витонченими барельєфами, що органічно вписалась у комплекс університетського кварталу і завдяки своїм архітектурно - художнім якостям була схвально сприйнята громадськістю міста.

Крім залів для експозиції, в Педагогічному музеї була і фахова бібліотека, читальний зал,спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, зразковий фізичний кабінет,довідкове бюро, виставка педагогічної літератури, велика аудиторія для проведення масових заходів. Він мав книгосховище, а також зали: бібліотечний, канцелярії, для проведення зборів вчених і представників різних освітніх товариств, виставковий і велику кількість кабінетів допоміжних приміщень.

У будівлі Педагогічного музею відкрито зразковий фізичний кабінет, в якому було зібрано все найкраще, що тільки можна було помістити в такому кабінеті на той час, а також давалася довідка про те, де все це можна придбати.

Музейне зібрання поділялося на 3 відділи:

1) Колекція наочних приладів, предмети, що стосуються шкільної ахітектури, гігієни, фізичного виховання;

2) Збірка підручників і посібників;

3) Спеціальна бібліотека з історії освіти і школи.

Вхід до музею і користування матеріалами було безкоштовним. Зразковий фізичний кабінет наочного приладдя музею був нагороджений великою золотою медаллю Всеросійської виставки 1913 року у Києві.

Першим директором новоутвореного музею став український педагог-методист Олександр Музиченко (1912-1913 р.р.), котрий раніше викладав педагогіку в Ніжинському інституті.

У 1913-15 роках приміщення в будинку Педагогічного музею займало також Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва. Товариство було засновано 1910 року і нараховувало близько 200 членів. Воно організовувало спостереження за земляними роботами у Києві під час будівництва. Частину приміщень першого поверху займав музей товариства. Організатором і хранителем музею був археолог О. Ертель. Матеріали його розкопок у Києві та на околицях створили основну частину колекцій музею. 1915 року колекції музею було перенесено на приватні квартири членів товариства.

Початок першої світової війни вніс суттєві корективи в діяльність музею. У вересні 1915 р. він був евакуйований в м. Курськ і розміщений у приватному будинку. Після повернення експозиція не відновлювалася.

А в приміщенні музею з грудня 1915 р. розташувалися штаб авіації великого князя Олександра Михайловича, в якому спочатку авіаційній справі навчалося 50 офіцерів, а також майстерня протигазів КПО. Тут же проводились військові заняття з юними розвідниками – учнями відповідних навчальних закладів Київського навчального округу.

Період Української національної революції У 1916-17 роках 20 з 30 приміщень будинку ( перший-третій поверхи) займала Київська школа льотчиків-спостерігачів. Про школу льотчиків в березні 1917 року згадував член Генерального військового комітету В. Кедровський «у цьому ж самому будинку три чверті помешкання займає російська школа, чи курси військових летунів». У листопаді 1916 року, у зв'язку з погіршенням обстановки на Південно-Західному фронті та наближенням лінії фронту до міста Києва, Управління Військового Повітряного Флоту ухвалило рішення про переведення Київської школи льотчиків-спостерігачів до Криму до міста Євпаторію Таврійської губернії. Вже 1 вересня 1917 року школа прибула до Євпаторії (374 чол.).

З травня 1917 р. в приміщення музею вселяються різні організації. 1917 року тут розташувався Київський навчальний округ на чолі з М. Василенком. Ще у вересні 1917 р. планувалися заходи щодо передачі приміщень Педагогічного музею в розпорядження просвітніх організацій – так, Генеральний Секретар народної освіти І. Стешенко в листі до попечителя Київського навчального округу пропонує передати частину площ музею для розмі­щення Українського народного університету, Науково-педагогічної академії і товариства «Просвіта», 2 кімнати для відкриття Української бібліотеки.

7 березня головою УЦР обрали М. Грушевського. Згодом Центральна Рада перейшла до будинку Педагогічного музею. У Педагогічному музеї відбулося 9 загальних зборів УЦР (Великі Ради). Поточну роботу здійснював Комітет УЦР, перетворений наприкінці червня на Малу Раду, яка і формувала політику держави. Будинок колишнього музею – свідок гострих політичних баталій протистояння, тріумфу і падіння першого українського парламенту.

11- 12 березня 1917 року УЦР переселилася до будинку Педагогічного музею. М. Грушевський приїхав до Києва 13 березня і писав у спогадах: «Центральна рада для своїх зібрань дістала від міської думи в Педагогічнім музеї нібито дві кімнати, а, властиво, одну, котра була потім моїм кабінетом, коли Ц. рада заволоділа всім будинком, а друга – се був темний коридорчик, куди виходили двері з всіх кімнат. Коли збиралось більше публіки, то там стояли «запорожці», а в властивім покої стояв стіл і кілька лавок навколо. Так виглядало приміщення, в котрім я застав се будуче українське правительство, для широких зборів воно діставало дозвіл користуватись великою залою музею… Кілька покоїв займав Педагогічний музей (колекція мойого давнього знайомого Черкунова) та бібліотека».

У червні того ж року Центральна Рада звернулася з проханням надати приміщення для Секретаріату, в липні – гараж, комору і 2 кімнати.

Педагогічний музей 20 листопада 1917 р. став місцем проголошення Української Народної Республіки, прийняття IV Універсалу про незалежність в ніч з 24 на 25 січня 1918 р.

Деякий час в будинку діяла Українська державна академія мистецтв (1917 рік). Урочисте відкриття академії мистецтва відбулося 22 листопада 1917 року в приміщенні Педагогічного музею на вул. Володимирській, 57.Статут і циркуляр по заснування Української державної академії мистецтв були затверджені 5 грудня 1917 року, ректором обрано Федора Кричевського. Кілька місяців в будинку Педмузею розміщувалися навчальні майстерні Академії (була надана кімната на третьому поверсі). Навчальні майстерні та аудиторії певний час функціонували також в інших місцях Києва. 1918 року їй було надано приміщення на вул. Ярославів Вал, 40.

В той самий період – в 1917 році в будинку розміщувався Комітет заснування Національної бібліотеки України.

5-7 квітня 1917 р. у великому залі Педагогічного музею проходив І Всеукраїнський з’їзд учителів. У його резолюціях були окреслені основні напрями дерусифікації та українізації школи. Над планами освітньої реформи в молодій державі працювала спеціально створена при Міністерстві освіти комісія. Розроблений нею проєкт єдиної трудової школи був затверджений II Всеукраїнським педагогічним з’їздом, який проходив у будинку Педагогічного музею в серпні 1917 р.

7 листопада 1917 р. в залі Педагогічного музею урочисто відкрито Українську академію педагогічних наук (УАПН). Її метою було теоретичне та методичне забезпечення оновлення процесу системи освіти на основі врахування реалій життя, а також змісту освіти, аналіз світових тенденцій розвитку педагогічної науки і практики. Таким чином, УАПН стала прообразом нинішньої Академії педагогічних наук України.