Анбур

Анбу́р () або пермське письмо () — писемність комійської мови, що активно використовувалася комі (зирянами і перм'яками) та деякими іншими народами північного сходу європейської частини Росії в XIV — XVII століттях.

Є поєднанням кирилиці, грецького письма та пермських пасів (рунічні знаки).Bernard Comrie, 1996. "Adaptations of the Cyrillic Alphabet". In Daniels & Bright, The World's Writing Systems, p. 700. Назва абетки є сполученням назв двох перших букв абетки: «𐍐» (ан) і «𐍑» (бур).

Історія

Пермське письмо (анбур) створено Степаном Храпом у 1372 році у межах сточища річки Вимі (притока Вичегди) на основі кирилиці, грецької абетки і давньопермських рунічних символів (пасів).

Написи анбуром є одними з найдавніших серед угро-фінських мов. Тільки угорською і карельською мовами існують більш ранні писемні пам'ятки.

Пермська (комі-зирянська) абетка вийшла з ужитку в XVII столітті, витіснена кирилицею. Завадою подальшому розвитку анбуру стало не стільки відособлення його як окремої національної абетки, як те, що він був чинником поширення грамотності й освіти серед місцевого населення, що сприймалось як загроза пануючому режиму в Московії.

Нині, на початку XXI століття, здійснюються заходи з відродження анбуру, окремі ініціатори навіть пропонували включити анбур до ЮнікодуЗаявка (автор — Майкл Еверсон) на включення давньопермської писемності в Юнікод , що й відбулося у 2014. 26 квітня — день пам'яті св. Стефана Пермського — святкується як День давньопермської писемності.

Опис

Пермська абетка містить 38 літер. В анбурі відсутній розподіл на великі і малі літери.

Напрямок письма — зліва направо, рядки йдуть згори донизу.

Використовуються діакритичні знаки, для стандартних скорочень — титло. Знаки пермської абетки є доволі однорідними і однотипними у вигляді гострого кута в тому чи іншому положенні.

Пам'ятки пермської писемності

Збереглось деяке число пам'яток давньопермської писемності: списки абетки (понад 10), Приписка Килдасьова на Номоканоні (1510), надпис на іконі «Троїці» (XV ст.), надпис на іконі «Сходження» (2-а пол. XV ст.), запис у рукописі «Григорія Сінаїда» (сер. XV ст.), підпис єп. Пермського Філофея під грамотою (1474).

Вважається, що чи не від часу створення анбур відігравав роль тайнопису. Добрий зразок такого використання анбуру — рукопис Георгія Амартола з Еллінським літописцем. Тут на вільних від письма аркушах, здебільшого на берегах, розсіяні примітки читачів або писаря.

Дещо своєрідний варіант пермського письма дає рукопис XVI століття — «Козьма Індикоплов». У тексті списку слова грецьким письмом перемежовуються зі словами анбуром. Писар, припускають, писав обома шрифтами, але в обох припускався помилок (?).

Окремі слова, приписки і літери анбуру зустрічаються в: тексті Йосипа Флавія за списком б. Патр. бібл. N 770, XVI—XVII ст.ст.; рукопису Діонісія Ареопагіта в приписці XVI ст. із Усть-Вимі (Царськ. — Уварова N 48); книзі малих Пророків поч. XVI ст., Лен. п. б. (F. 1. N 3); службовій мінеї бібліотеки Успенського собору (Російський Історичний музей) N 18 (пергамент поч. XV ст.); бібліотечних книгах Архіву Міністерства Іноземних справ 69 (XV—XVI ст.ст.).

Галерея

Юнікод Анбур (U+1350—U+137F) додано до стандарту Юнікоду в червні 2014 із виданням версії 7.0.

Виноски

Джерела, посилання і література Мови народів Росії в Інтернеті — Абур Давня пермська абетка www.omniglot.com Заявка (автор — Майкл Еверсон на включення давньопермської писемності в Юнікод Литкін В. І. Древнепермский язык. М., 1952 Литкін В. І. Историческая грамматика коми языка. ч. 1. Сыктывкар, 1957 Сперанский М. Н. «Тайнопись в юго-славянских и русских памятниках письма». Л., 1929 Шабаш А. В. «История криптографии», Ч. 1. М., 2002. ISBN 5-85438-043-9 Черепнин Л. В. «Русская палеография». М., 1956 Стефановская азбука Анбур Стефана Пермского — Коми Зыряна Лов