Вільне та відкрите програмне забезпечення, або ВВПЗ () — програмне забезпечення, що розповсюджується за, так званими, вільними або відкритими ліцензійними угодами. Головна відмінність цих угод від ліцензій на власницьке програмне забезпечення — надання кінцевому користувачеві певних прав та свобод щодо використання, змінення та розповсюдження ВВПЗ.

Вільне та відкрите програмне забезпечення — це збірний термін для зазначення двох видів програмного забезпечення: вільного та відкритого. За кожними з цих видів стоять великі спільноти розробників та користувачів. Кожна спільнота має своє, відмінне від інших, формулювання головних засад свого існування та кінцевої мети, але поточні цілі обох спільнот часто збігаються. Багато ліцензій обидві спільноти визнають як вільні та відкриті одночасно.

Права, гарантовані ВВПЗ, походять з «Чотирьох основних свобод» Визначення вільного програмного забезпечення та критеріїв Визначення відкритого сирцевого коду. Усе ВВПЗ може мати відкритий сирцевий код, але не все є ВВПЗ.

Порівняно з терміном «FOSS», більше поширеним у США, слово «libre» (ісп. та фр. «вільний») додано для уникнення непорозумінь, пов'язаних із різними значеннями «free» в англійській мові: як «безкоштовний», так і «вільний». Термін запровадив 2001 року . Наразі він вживається в офіційних англомовних документах Європейського Союзу, Південно-Африканської Республіки, Бразилії, Індії та інших країн.

Історичним попередником ВВПЗ була екосистема , яка об'єднувала аматорів та науковців у 1960-х–1980-х роках. Безкоштовні операційні системи з відкритим сирцевим кодом, наприклад, дистрибутиви Linux та нащадки BSD, широко використовуються, забезпечуючи роботу мільйонів серверів, настільних комп'ютерів, смартфонів та інших пристроїв. Багато програм виходять під та ліцензіями з відкритим сирцевим кодом. Серед причин використання ВВПЗ — зниження вартості програмного забезпечення, підвищення захищеності від шкідливих програм, стабільність, конфіденційність, можливості використання в освітніх цілях та надання користувачам більшого контролю над власним обладнанням.

Рух за вільне програмне забезпечення та  — це , що стоять за широким виробництвом, впровадженням та просуванням ВВПЗ.

Огляд «Вільне та відкрите програмне забезпечення» (ВВПЗ) — це збірний термін для програмного забезпечення, яке вважається вільним програмним забезпеченням та програмним забезпеченням з відкритим сирцевим кодом. Точне визначення термінів «вільне програмне забезпечення» та «програмне забезпечення з відкритим сирцевим кодом» застосовує їх до будь-якого програмного забезпечення, що розповсюджується на умовах, які дозволяють користувачам використовувати, змінювати та розповсюджувати це програмне забезпечення будь-яким способом, який вони вважають за потрібне, без вимоги виплачувати автору(ам) програмного забезпечення роялті чи винагороду за участь у перелічених видах діяльності.

Хоча ліцензії на вільне програмне забезпечення та ліцензії на програмне забезпечення з відкритим сирцевим кодом майже повністю збігаються, між прихильниками цих двох позицій існує сильна філософська розбіжність. Термінологія ВВПЗ була створена для того, щоб бути нейтральною до цих філософських розбіжностей між Фондом вільного програмного забезпечення (ФВПЗ) та Ініціативою з відкритого коду (ІВК) та мати єдиний уніфікований термін, який міг би стосуватися обох концепцій, хоча Річард Столлман стверджує, що вона не є нейтральною, на відміну від подібного терміна «Вільне/Лібре та програмне забезпечення з відкритим кодом» (FLOSS).

Вільне програмне забезпечення «Визначення вільного програмного забезпечення» Річарда Столмена, прийняте ФВПЗ, визначає вільне програмне забезпечення у плані свободи, а не ціни, з підтримкою чотирьох основних свобод. Найдавніша відома публікація цього визначення вільного ПЗ була у Бюлетені GNU FSF (нині не видається) за лютий 1986 року.. Канонічне джерело документа міститься в розділі філософії на вебсайті проєкту GNU. , його опубліковано 40 мовами.

Чотири основні свободи вільного програмного забезпечення Щоб відповідати визначенню «вільного програмного забезпечення», ФВПЗ вимагає, щоб ліцензування програмного забезпечення поважало громадянські свободи/права людини, які названо «Чотирма основними свободами» користувача програмного забезпечення:

Свобода запускати програму з будь-якою метою (свобода 0). Свобода вивчати роботу програми та адаптувати її до ваших потреб (свобода 1). Доступ до сирцевих текстів є необхідною умовою. Свобода розповсюджувати копії, так що ви можете допомогти вашому товаришу (свобода 2). Свобода покращувати програму та публікувати ваші покращення, так що все суспільство виграє від цього (свобода 3). Доступ до сирцевих текстів є необхідною умовою.

Відкрите програмне забезпечення Визначення ПЗ з відкритим кодом використовує Ініціатива з відкритого коду (ІВК) для з'ясування того, чи ліцензія на програмне забезпечення відповідає вимогам організації щодо відкритого програмного забезпечення. Визначення засновано на Керівних принципах вільного програмного забезпечення Debian, які написав та адаптував переважно ., Open Sources: Voices from the Open Source Revolution, January 1999, , The Open Source Definition according to the Open Source Initiative Перенс не спирався у своїй праці на чотирьох основних свободах вільного програмного забезпечення від ФВПЗ, які лише пізніше стали доступними в інтернеті. Згодом Перенс заявив, що, на його думку, просування Еріком Реймондом відкритого програмного забезпечення несправедливо затьмарило зусилля ФВПЗ, і підтвердив свою підтримку вільного програмного забезпечення. У наступних 2000-х роках він знову говорив про відкритий сирцевий код.

Історія У перші десятиліття розвитку обчислювальної техніки, особливо від 1950-х до 1970-х років, програмного забезпечення розробляли значною мірою спільно. Програми зазвичай поширювали у вигляді сирцевого коду серед науковців, дослідників та корпоративних розробників. Більшість компаній на той час отримували дохід від продажу обладнання, а програмне забезпечення, включно зі сирцевим кодом, вільно поширювалося разом з ним, часто як програмне забезпечення суспільного надбання.

На кінець 1960-х та в 1970-х роках почала формуватися окрема індустрія програмного забезпечення. Компанії почали продавати програмне забезпечення як окремий продукт, що привело до використання обмежувальних ліцензій та технічних заходів, таких як поширення лише виконуваних файлів. Цей зсув зумовило зростання конкуренції та антимонопольний контроль з боку уряду США щодо програмного забезпечення, яке постачається разом із обладнанням, прикладом чого є антимонопольна справа 1969 року «Сполучені Штати проти IBM».

Ключовим поворотним моментом став 1980 рік, коли дію закону США про авторське право офіційно поширено на комп'ютерне програмне забезпечення. Це дало змогу таким компаніям, як IBM, ширше запровадити моделі розповсюдження із закритим кодом. 1983 року IBM запровадила політику «лише об'єктного коду», припинивши поширення сирцевого коду свого системного програмного забезпечення.

У відповідь на зростання обмежень на програмне забезпечення, Річард Столмен 1983 року запустив у Массачусетському технологічному інституті проєкт GNU. Його метою була розробка повноцінної вільної операційної системи та відновлення свободи користувачів. Для підтримки цієї місії 1985 року засновано ФВПЗ. Маніфест GNU Столмена та «Чотири основні свободи» окреслили етичну позицію руху, наголошуючи на контролі користувача над програмним забезпеченням.

Випуск 1991 року Лінусом Торвальдсом ядра Linux та його переліцензування 1992 року за Загальною публічною ліцензією GNU (GPL) ознаменували важливий крок до повністю вільної операційної системи. Інші проєкти вільного програмного забезпечення, такі як FreeBSD, NetBSD та OpenBSD, також здобули популярність після вирішення 1993 року позову .

1997 року в есе «Собор і базар» Ерік Реймонд дослідив модель розробки вільного програмного забезпечення, що вплинуло на рішення Netscape 1998 року опублікувати сирцевий код свого браузерного пакунка. Ця кодова база стала основою Mozilla Firefox та Thunderbird.

Щоб розширити використання програмного забезпечення бізнесом, група розробників, разом із Еріком Реймондом, Брюсом Перенсом, Тімом О'Райлі та Лінусом Торвальдсом, перейменували рух вільного програмного забезпечення на «Відкритий сирцевий код» (). Для просування цього нового терміну та підкреслення переваг спільної розробки над ідеологією 1998 року засновано Ініціативу відкритого коду (, OSI).

Попри початковий опір, як-от твердження Microsoft 2001 року про те, що «відкритий код руйнує інтелектуальну власність», ВВПЗ зрештою здобуло широке визнання в корпоративному світі. Такі компанії, як Red Hat, довели, що комерційний успіх та принципи вільного програмного забезпечення можуть співіснувати.

Використання

Переваги над пропрієтарним програмним забезпеченням

Персональний контроль, налаштування та свобода Користувачі ВВПЗ мають право на чотири основні свободи, що дозволяють їм необмежено використовувати, вивчати, копіювати, змінювати та розповсюджувати таке програмне забезпечення з модифікаціями або без них. Якщо вони хочуть змінити функціональність програмного забезпечення, вони можуть внести зміни до коду та, за бажанням, розповсюдити такі модифіковані версії програмного забезпечення або часто — залежно від щодо програми та інших її користувачів — навіть пропонувати або вносити зміни в оригінальне програмне забезпечення.

Приватність та безпека Виробників власницького програмного забезпечення із закритим кодом іноді змушують вбудовувати у своє програмне забезпечення бекдори або інші приховані небажані функції. Замість того, щоб довіряти постачальникам програмного забезпечення, користувачі ВВПЗ можуть самостійно перевіряти сирцевий код, або довіряти в цьому спільноті волонтерів та користувачів. Оскільки власницький код зазвичай прихований, про будь-які вразливості в ньому можуть знати лише самі постачальники та хакери тоді як ВВПЗ залучає для швидкого виявлення помилок якомога більше людей.

Низькі витрати або їх відсутність ВВПЗ часто безплатне, хоча часто схвалюються пожертви. Це також дозволяє користувачам краще тестувати та порівнювати програмне забезпечення.

Якість, співпраця та ефективність ВВПЗ дає кращі умови для співпраці між різними сторонами та окремими особами з метою розробки найефективнішого програмного забезпечення для користувачів або варіантів використання, тоді як власницьке програмне забезпечення зазвичай призначене для отримання прибутку. Крім того, в багатьох випадках у такі проєкти роблять внесок більше організацій та окремих осіб, ніж у власницьке програмне забезпечення. Показано, що основною причиною, чому компанії обирають програмне забезпечення з відкритим кодом, зазвичай є технічна перевага.

Недоліки порівняно з пропрієтарним програмним забезпеченням

Безпека та підтримка користувачів Згідно із законом Лінуса, що більше людей можуть бачити та випробовувати код, то більша ймовірність того, що будь-які недоліки буде виявлено та швидко виправлено. Однак це не гарантує високого рівня залученості. Наявність групи штатних фахівців, які працюють над комерційним продуктом, іноді може бути перевагою, порівняно з ВВПЗ.

Крім того, оприлюднений сирцевий код може полегшити хакерам пошук у ньому вразливостей та написання експлойтів. Однак це припускає, що зловмисні хакери ефективніші, ніж «білі хакери», які або допомагають виправляти вразливості так, що не відбувається витоків коду чи даних, і що зворотна розробка власницького коду є для зловмисних хакерів значною перешкодою.

Сумісність апаратного та програмного забезпечення