Володи́мир Семе́нович Коротке́вич (, * 26 листопада 1930, Орша, нині Вітебської області Білорусі — † 25 липня 1984, Мінськ) — білоруський письменник, поет, драматург, перекладач і громадський діяч, член Спілки письменників СРСР (від 1957 року); письменник вважається творцем білоруського історичного роману. В. С. Короткевич відомий також роботами в національному театрі, на телебаченні та у кіно.

Володимира Короткевича нагороджено низкою нагород і премій — Орден Дружби народів, Літературна премія СП БРСР імені Івана Мележа (1983), Державна премія БРСР ім. Якуба Коласа (1984, посмертно).

З Україною Короткевича пов'язує навчання в Київському університеті, перші кроки трудової кар'єри, надалі — звернення до української тематики в літературній діяльності, зв'язки з українськими колегами-літераторами.

Біографія

Дитинство і навчання Володимир Семенович Короткевич народився 26 листопада 1930 року в місті Орша (Вітебська область, БРСР) у родині інтелігентів. Батько — Семен Тимофійович (1887—1959) працював інспектором з питань бюджету Оршанського районого фінансового відділення. Мати — Надія Василівна, прював вчителькою в сільській школі під Рогачевим, пізніше займалась господарством. Володимир був третім, найменшим сином у родині й мав старших брата Валерія (загинув у Другій світовій) та сестру НаталіюКороткевич В. С. «Дарога, якую прайшоў» // у кн. Пра час і пра сябе. Аўтабіяграфіі беларускіх пісьменнікаў., Мн., 1966. С. 190—191 .

Дід по лінії матері — Василь Юліанович Гринкевич, державний діяч, що дослужився до губернаторського скарбника. Став прототипом Данила Загорського-Вежі, героя романа «Каласы пад сярпом тваім»

Згідно зі спогадами самого Короткевича, літературний талант (дитячі вірші) у нього відкрився десь у шестирічному ріці, а загалом він виявляв різні таланти — і до малювання, і до музикиКороткевич В. С. «Дарога, якую прайшоў» // у кн. Пра час і пра сябе. Аўтабіяграфіі беларускіх пісьменнікаў., Мн., 1966. С. 192 . У 1938 році Володимир пішов до загальнооссвітної школи в Орші (нині № 3).

Війна (червень 1941) застала Короткевича в Москві, куди він після закінчення чергового навчального року школи поїхав до сестри, що там навчалася. Потому перебував у евакуації, спершу в Пермській області, опісля родина об'єдналася в Оренбурзі, де Володимир закінчив шостий клас.

1944 року (зі звільненням Орші) Володимир Короткевич повернувся до рідного міста, де здобув повну середню освіту. Від 1945 року був членом комсомолу.

У 1949—54 роках Короткевич навчався на філологічному факультеті (відділення російської філології) Київського університету, потому там же в аспірантурі. Дипломна робота, яку захистив В. С. Короткевич, мала назву «Казка. Легенда. Переказ». Молодий учений вивчав матеріали визвольного, антикріпосницького руху в Білорусі на початку 1860-х років, однак дисертації не написавСлабошпицький М. Ф. Минуле дивиться на нас (передмова) // Короткевич В. Твори в двох томах., К.: «Дніпро», 1991, стор. 6..

Зрілість: творча кар'єра Після навчання, у 1954—56 роках, майбутній класик білоруської літератури працював вчителем російської мови та літератури у селі Лісовичі Таращанського району Київської областіВладимир Короткевич — Белорусский классик в Киеве // Всеукраинский союз белорусов , потому в рідній Орші (1956—58 роки).

Саме наприкінці 1950-х років Володимир Короткевич твердо вирішив присвятити себе національній літературі (почав друкуватися в 1955 році). Водночас майбутній класик не лише не припинив історичні пошуки, а й неодноразово брав участь у археологічних розкопках. Закономірність вибору творчого (літературного) шляху сам Короткевич пояснював так:

Від 1957 року Володимир Короткевич був членом Спілки письменників СРСР.

1960 року Короткевич закінчив Вищі літературні курси, 1962 року — Вищі сценарні курси (обидва у Москві).

Визнання

Від 1962 року письменник жив у Мінську. Са́ме на цей період припадав розквіт талантів Короткевича — він створив найвідоміші історичні повісті й романи, активно співпрацював із театром, телебаченням і кіно (студія фільмів «Білорусьфільм»), перекладав, брав активну участь у літературному і громадському житті БРСР, спілкувався з радянськими, зокрема і українськими та закордонними колегами. Літературна діяльність письменника також пов'язана з рідною Оршою, де Володимир Короткевич зупинявся у сестри і де писав «Дике полювання короля Стаха» та з білоруським містечком Рогачовом, де він неодноразово гостював у будинку своїх родичів — тут зокрема, автор писав «Сиву легенду», починав створювати «Колосся під серпом твоїм»Виктория Равинская Какой должна быть память о Короткевиче? // матеріал за 2 листопада 2009 року на www.borisov-e.info «Електронний Борисов» (борисовський міський сайт) . Щоб краще пізнати рідну Білорусь, Володимир Короткевич здійснював мандрівки батьківщиною, так у червні 1963 подорожував історичними білоруськими містами і містечками в компанії з відомими білоруськими літераторами Я. Брилем та В. КолесникомБрыль Я. Пра Караткевіча // «Літаратура і мастацтва» за 1 листопада 1985 року .

Володимира Короткевича нагороджено орденом Дружби народів. Лауреат Літературної премії СП БРСР імені Івана Мележа (1983) за роман «Не можна забути» ( / «Леоніди не повернуться до Землі» / ), Державної премії БРСР ім. Якуба Коласа (1984, посмертно) за роман «Чорний замок Ольшанський» ().

Водночас у цей же період Короткевич зазнав значної критики, саме за романи «Не можна забути» і «Леоніди не повернуться до Землі», що негативно позначилося на самому письменнику.

Письменник завжди мав сталу громадянську позицію — виступав на захист білоруської мови, культури, пам'яток архітектури та природи. У 1970-ті він був учасником наукових експедицій «Збирання пам'яток історії та культури Білорусі», організовуваних під егідою Інституту мистецтвознавства, етнографії і фольклору АН БРСР, вів на Білоруському телебаченні програму «Спадчына» (Спадщина).

Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років Володимир Короткевич тяжко хворів і передчасно помер 25 липня 1984 року.

Творчість Творчість Короткевича відзначається всеосяжністю інтересів і значною мірою заглиблення у предмет вивчення і дослідження, високим рівнем художніх узагальнень. Короткевичу притаманне поетичне світобачення (особливо в повістях та романах на історичні теми); автор акцентує на вічних, неперехідних істинах, високих моральних цінностях минулого; давні проблеми проектує в сьогодення.

Володимир Короткевич прийшов у літературу, розпочавши з поезії, — свої перші вірші він опублікував у 1951 році (оршанська районна газета «Ленінскі прызыў»). У 1955 році вірш «Машека» () був вміщений у часописі «Полымя» («Полум'я»).

Потому вийшли друком поетичні збірки Короткевича — «Материнська душа» (, 1958), «Вечірні вітрила» (, вірші і поема, 1960), «Моя Іліада» (, 1969), «Був. Є. Буду» (, вірші і поеми, 1986).

Короткевич відомий насамперед своєю історичною прозою. Він — автор збірок оповідань і повістей «Блакить і золото дня» (, 1961), «Чозенія» (, 1970), «Око тайфуна» (, 1974), «З віків минулих» (, 1978), романів «Колосся під серпом твоїм» (, 1968), «Христос приземлився у Городні» (, 1972), «Не можна забути» (), «Леоніди не повернуться до Землі» (, 1982), «Чорний замок Ольшанський» (; ввійшли однойменний роман і повість «Зброя», 1983), повісті «У снігах дрімає весна» (, 1989). Для дітей видав «Казки» (, 1975) і нарис «Біловезька пуща» (, 1975).

Доробок Короткевича в драматургії — п'єси «Млин на Синіх Вирах» (, постановку здійснено на телебаченні у 1959 році), «Дзвони Вітебська» (, 1977, постановку здійснено в 1974 році), «Кастусь Калиновський» (, 1980, постановку здійснено у 1978 році), «Колиска чотирьох чарівниць» (, опублікавано і поставлено в 1982 році), «Мати урагану» (, 1985, поставлено в 1988 році; однойменна художня стрічка — режисер Ю. Марухін, 1990). У 1988 році вийшла збірка п'єс «Старі білоруські хроники» ().

Володимир Короткевич відомий екранізаціями своїх творів, до яких власне сам писав сценарії. Так, він написав сценарії короткометражних стрічок «Свідки вічності» (1964), «Пам'ять каміння» (1966), «Будь щасливою, річко» (1967), а також художніх фільмів — «Христос приземлився у Городні» (початкова назва «Життя і вознесіння Юрася Братчика», з В. Бичковим, 1967), «Червоний агат» (1973), «Дике полювання короля Стаха» (з В. Рубінчиком, 1979), «Чорний замок Ольшанський» (із Михайлом Пташуком, 1984).

На телебаченні і радіо за творами Короткевича поставлено низку вистав. За написаним ним лібрето здійснено постановку «Сива легенда» (, композитор Д. Смольський, 1978) у Білоруському театрі опери та балету, а за його повістю «Дике полювання короля Стаха» — однойменна опера (композитор У. Солтан, 1989).

Короткевич виступав як публіцист і критик, зокрема, написав нарис «Земля під білими крилами» (, 1977, перше видання — українською мовою, Київ, 1972), есе «Мсціслаў — Мстиславль» (1985), есе, статті про Ф.Скорину, Т. Шевченка, Лесю Українку, М. Огінського, Я. Купалу, М. Богдановича, М. Шолохова, Я. Бриля, В. Колесника, М. Лужаніна, Р. Барадуліна, В. Зуйонка, А. Навроцького, Я. Сіпакова.

Основними у бібліографії Короткевича (в оригіналі) є двотомних вибраних творів (1980) і зібрання творів у 8 томах (1987–1991), додатковий «дев'ятий» том письменника, куди увійшли твори, що раніше не публікувалися (1996).

Володимир Короткевич відомий і як перекладач. Так, він переклав білоруською драму М. Каріма «В ніч місячного затемнення» (постановку здійснено у 1972), повість Е. Гашпарової «Тяжко бути мустангом» (1981), окремі твори (поезії) Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, Івана Франка, Яна Судрабкална, Б. Мацкявічуса тощо.

Бібліографія Романи: «Леаніды ня вернуцца да Зямлі» («Нельга забыць») (1960—62, вид. 1962); «Каласы пад сярпом тваім» (1962—64, вид. 1965); «Хрыстос прызямліўся ў Гародні» (1965—66, вид. білоруською 1972); «Чорны замак Альшанскі» (1979).

Повісті: «Дзікае паляваньне караля Стаха» (1950, 1958, вид. 1964); «У сьнягах драмае вясна» (1957, вид. 1989); «Цыганскі кароль» (1958, вид. 1961); «Сівая легенда» (1960, вид. 1961); «Зброя» (1964, вид. 1981); «Ладзьдзя Роспачы» (1964, вид. білоруською 1978); «Чазенія» (1966, вид. 1967); «Лісьце каштанаў» (1973); «Крыж Аняліна» (незакінчена, вид. 1988).

Екранізації Художні фільми: «Хрыстос прызямліўся ў Гародні» (1967); «Дзікае паляваньне караля Стаха» (1979); «Чорны замак Альшанскі» (1984); «Паром на бурнай рацэ» (1988); «Сівая легенда» (1991).

Документальні фільми: «Сьведкі вечнасьці» (1964); «Памяць» (1966); «Чырвоны агат» (1973).

Вшанування

Твори В. Короткевича перекладено українською, англійською, болгарською, в'єтнамською, грузинською, естонською, іспанською, латиською, литовською, молдавською, монгольською, німецькою, польською, російською, словацькою, таджицькою, угорською, узбецькою, французькою, чуваською мовамиБіографія Короткевича Володимира Семеновича на who.bdg.by («Хто є хто в Білорусі») .

Про Короткевича створено документальну стрічку «Був. Є. Буду» («Быў. Ёсць. Буду», 1989), відеофільми «Спогад» («Успамін») і «Лицар і слуга Білорусі» («Рыцар і слуга Беларусі») (обидва — 1991).