Основна стаття: Вільшана (селище)

Доісторичні часи Археологічні дослідження виявили на околиці селища скупчення кісток і довели, що вже 11—10 тисяч років тому на території селища жили люди, які полювали на мамонтів. 8 тисяч років тому територія сучасної Вільшани теж була заселена. Про це свідчать зібрані кремінні вироби епохи лісових мисливців.

Улітку 1997 року в центрі селища були проведені стаціонарні археологічні дослідження виявленого тут трипільського поселення, яке проіснувало близько ста років (3 000 — 2 900±50 роки до н. е.). Тут знайдено залишки двох жител трипільського часу — землянки та глинотоптаного будинку. У спорудах і на дворищі було знайдено уламки посудин з чудово збереженим орнаментом, глиняні статуетки, рибальське грузило. Із черепків вдалося частково скласти посудину, на якій попарно звиті змії спіраллю оповили все тіло гончарного виробу. Поруч із землянкою знайдений набір первісного художника: кістяна палітра зі слідами фарби, шматки вохри. Про значний рівень культури стародавніх людей свідчать зразки знайденої в землянці глиняної пластики. Це різноманітні статуетки від великих (уламок 25 см фігури) до мініатюрних (3 см заввишки). Також унікальна знахідка — портретна скульптура жінки.

У 1984 році в селищі було відкрите поховання доби раннього заліза. На дні гробниці на дерев'яному помості лежав кістяк юнака. При похованому було знайдено знак вождя — золоту гривну як свідчення того, що покійник був спадкоємцем вождя, золоту шпильку-підвіску, сагайдачний набір з 92 бронзових наконечників стріл, кінську збрую, різноманітний посуд. Поховання визнане пам'яткою типу новочеркаського скарбу й датується VII століттям до н. е.

16—17 століття У письмових документах Вільшана вперше згадується як місто у 1598 році. Її назва походить очевидно від річки Вільшанки, відомої з літопису ще з ХІІ століття.Городские поселения в Российской империи, т.2, СПб., 1861, стор. 475 Побутує і інша версія, що «Вільшана» — похідне від свовосполучення «вільним — шана». В самому селищі відома легенда, що дочці Ярослава Мудрого Ольші (Олісаві) належало поселення, яке називали острожок Ольші (назва згодом трансформувалася у Вільшану).

На картах французького інженера Боплана, виданих 1650 року, Вільшана позначена як велике укріплене поселенняВ. Г. Ляскоронський. Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России, т.1. Описание Украины, т. ІІ. Карты Украины, Киев, 1901..

Багато століть тут панували польські феодали, дедалі більше посилюючи кріпосницький гніт. У першій половині XVII століття соціальне, національне й релігійне гноблення призвело до вибуху народно-визвольної війни 1648—1654 років проти польськоко-шляхетського панування, у якій вільшанці боролися під проводом козацького полковника Максима Кривоноса, який за деякими відомостями народився у Вільшані. Народна дума «Хмельницький та Барабаш» називає його Максимом Вільшанським.

У першій половині січня 1654 року для приведення до присяги володарю царю та великому князю Олексію Михайловичу брацлавського полку, серед інших ґородів і у ґороді Вільшана, був посланий князь Федір БарятинськийАкты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 239—240. У ґороді Вільшана присягу склали: 1 сотник, 1 сотенний отаман, 1 сотенний осавул, 626 козаків, 209 міщанАкты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 296.

Згідно з Андрусівським перемир'ям 1667 року Вільшана залишалася під владою шляхетської Польщі.

18 століття

У складі гайдамацьних загонів вільшанці нападали на шляхетські маєтки, наганяючи страх на панів. 1742 року гайдамаки перестріли на шляху до Вільшани шляхтича В. Буяльського, забрали в нього гроші й заказного листа. 1750 року загін О. Письменного відбирав у панів коней. Для розправи з населенням 9 червня 1766 року до Вільшани прибуло кілька тисяч польських солдатів. Крім переслідування повстанців, вони зганяли людей на спорудження військових укріплень («чотири тижні в роботі мучили»), грабували місто. Боролися жителі Вільшани і проти насильного насадження уніатства. 1767 року у вони скаржилися переяславському єпископу, що за відмовлення приймати уніатство штрафують, у священиків і прихожан Вільшани забирають майноАрхив Юго-Западной России, ч.1, т. 2, стор.382 — 385, 640, 642..

У 1791 році Ольшанський ключ перейшов у власність Василя Васильовича Енгельгардта, а пізніше до його сина Павла Васильовича.

З 1793 року Вільшана у складі Правобережної України стала в складі колоніальних володінь Росії.

19 століття В 1830 році Вільшану у спадок отримала графиня Олександра Василівна Браницька.

У 19 столітті у селі почали зароджуватись капіталістичні відносини. У Вільшані діяли винокурний, цегельний і поташний заводи, млини. Цукровий завод, побудований 1845 року поміщиками Браницькими, уже 1847 року переробив 9128 берковців цукрових буряківСтатистическое описание Киевской губернии, ч. 3. Киев, 1852, стор.37, 39.. На підприємствах працювали розорені селяни-кріпаки. Медичне обслуговування, як і освіта були у занедбаному стані. Тут була тільки парафіяльна школа, де навчалося 59 хлопців і 37 дівчат.

Після реформи 1861 року на 1220 ревізьких душ Вільшани було виділено 2090 десятин землі, у тому числі 2088 орної. 144 селянські господарства, серед них багато вдів, залишилися без наділу. Поміщик отримав 2754 десятини, прибравши до рук, 700 десятин належних вільшанцям за інвентарем 1847 — 1848 роківКиївський облдержархів, ф. 466, оп. 1, спр. 55, арк. 48, 52; спр. 934, аркуш 203.. 3а одержану землю селяни повинні були сплачувати щорічно по 4771 карбованців 54 копійки протягом 49-ти років.

Обурені реформою, селяни всіляко протестували проти неї. Один київський чиновник особливих доручень, побувавши у Вільшані 1861 року, доносив губернатору, що жінки Вільшани відмовляються відбувати повинності поміщику, оскільки земля наділена тільки чоловікам. Мировий посередник повідомляв 1881 року урядового повітового справника, що не проходить і дня, коли б вільшанські селяни, підбурювані призвідниками, не чинили «беззаконня». Одного разу близько 20 осіб на чолі з К. Руденком з'явилися до нього і заявили: «3аберемо землю у поміщика, бо вона наша»ЦДІА УРСР У Києві, ф. 466, оп. 1, спр. 55, арк. 31, 35-52.. У червні 1872 року сільський сход вирішив повернути назад 700 десятин землі, відібраних поміщиком під час реформи. Коли мировий посредник, відхилив цю вимогу, селяпи написали про це 1880 року до губернського у селянських справах присутствія. Та замість відповіді власті віддали до суду вільшанських селян К. Руденка, І. Проненка, Є. Тищенка, М. Горшкодера, І. Нестеренка, звинувативши їх у тому, що вони намагалися відібрати землю у графа Браницького і підбурювали до цього всю громаду. Влітку 1883 року Браницький відібрав у вільшанських селян частину громадської землі, позабавив їх випасів, через суд обклав їх великим штрафами. Селяни боронили свої права, але з допомогою військової сили їх змусили скоритисяЦДІА УРСР У Києві, ф. 317, оп. 1, спр. 288, арк. 19..

На кінець XIX століття у містечку мешкало понад 3000 жителів, діяли синагога, сільський банк, цукровий завод, поштове відділенняЕнциклопедія Брокгауза і Ефрона, було 2 дерев'яні правоставні церкви: Успенська, побудована 1778 року, 5-го класу; Миколаївська, побудована в 1840 році, 5-го класу

Крім того, коштом земства і Браницьких 1895 року побудована лікарня, казенна лавка, 4 заїжджих двори, будинок для бідних. Ще були в містечку аптека, млини (2 водяні та 5 кінного приводу), 12 кузень; працював фельдшер.

20 століття На початку ХХ століття процес розшарування серед селян значно поглибився. 859 господарств Вільшани володіли 2514 десятинами землі. Розподілена вона була вкрай нерівномірно: 11,3 % селян мали до 1 десятин, 29,4 % — до 2 десятин, 10,2 % — до 3 десятин. 158 господарств не мали ніякої худоби, робочі коні були лише в 94, воли у 100 господарствахИтоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 108—109.. Щоб прогодувати сім'ї, селяни-бідняки наймитували у поміщицьких економіях, у заможніх селян за третій-п'ятий сніп, працювали на рафінадному заводі (1899 року тут налічувалося 380 чоловіків і 16 жінок)ЦДІА УРСР у Києві, ф. ,575, оп. 1, спр. 73, арк 54..

Частина бідняків наймитувала у заможних власників млинів, працювали в кузнях, яких налічувалось 12, інші йшли на заробітки в Таврію, Катеринослав та інші міста. Щороку у Вільшані навесні й восени відбувалися великі ярмарки, на яких продавалося багато поміщицького хліба, переважно пшениці.

Революційні події 1905 — 1907 років знайшли широкий відгук у Вільшані. Трудящі селяни відмовлялися працювати в панській економії, вимагаючи від управителя підвищення поденної плати. Керівників таких виступів — С. Черничка, А. Тинника, Б. Проненка — було заарештованоЦДІА УРСР у Києві, ф. 317, оп. 1, спр. 2834, арк. 130.131. 139. У донесенні повітного справника начальнику губернського поліцейського управління говорилося, що місцевий селянин Л. Є, Тищенко збирав у Вільшані мітинги, на яких закликав ділити поміщицьку землю, не виконувати накази царської влади. 1906 року його було заслано на три роки до Вологодської губернії під нагляд поліціїЦДІА УРСР у Києві, ф. 274, оп. 1, спр. 2413, арк. 108.109.

Соціальні умови позначилися і на характері побуту та культури Вільшани. В центрі містека розміщувались будинки поміщика, а також урядовців, які захищали його інтереси. По один бік центральної вулиці стояли криті бляхою будинки заможніх мешканців, по другий — їх крамниці. Хати селян тулилися понад Вільшанкою. Їх будували з дерева і глини, вкривали соломою. У Вільшані були аптека, богодільня, невелика лікарня, де від усіх хвороб лікував фельдшер. У додаток до існуючої парафіяльпої школи 1871 року було відкрито однокласне народне училище. Більшість мешканців була неписьменною. Оскільки виділених казною коштів на її утримання було замало, селяпи щороку впосили по 10 копійок з десятини землі. Навчали дітей в училищі вчитель і священик.

Перша світова війна 1914 року згубно вплинула на стан сільського господарства. До армії було мобілізовано всіх чоловіків призовного віку, багато а них не повернулося додому. Лише в 1915 — 1916 роках, за неповними даними, на війні загинуло 39 вільшанців, пропав безвісти — 21, потрапило в полон — 25Черкаський облдержархів, ф. 498. оп. 1, спр. 3, аркуш — 136. 139.. Відчуваламь гостра нестача робочих рук. Через часті реквізиції селяни залишилися без тягла. Їхні господарства занепадали.

Громадянська війна

Після встановлення в лютому 1918 року Радянської влади земельний комітет почав ділити поміщицьку землю і майно. Делегація з Вільшани, очолювана А. Пшеничним, брала участь у скликаному більшовиками в тому ж місяці повітовому селянському з'їзді. Але перші органи радянської влади припинили свою діяльність, бо в квітні 1918 року розпочалася окупація повіту австро-німецькими військами. До Вільшани прибули кайзерівські солдати. Вони зігнали населення на площу і кожного десятого покарали різками за розподіл поміщицького майпа та землі. В село повернулися управителі панських мастків, відбирали у селян землю, реманент, чинили розправи.

Насильства німецьких окупантів викликали ненависть до ворогів, яка переросла в селянське повстання. На початку червня 1918 року разом з кирилівськими селянами вільшанці активно виступили проти німецького гарнізону, що розмістився в поміщицькому будинку. Командиром повстанського загону був місцевий житель Ф. Г. Шандрик, начальнком штабу А. Пшеничний. Вороги після триденних боїв здались, втративши 85 чоловік убитими. Незабаром прийшли карателі, спалили 42 господарства, розстріляли 12 патріотів.