Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ; OSCE: , ); до 1995 року мала назву Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ; CSCE: , ) — найбільша у світі регіональна міжурядова організація з питань безпеки. Має статус спостерігача в ООН. Об'єднує 57 країн-учасниць з Європи, Азії та Північної Америки.

Історія створення та засади діяльності Нарада з безпеки й співробітництва в Європі, що проходила з 3 липня 1973 р. до 1 серпня 1975 р. за участю 33-х держав Європи, США і Канади, завершилася підписанням главами держав і урядів в Гельсінкі Завершального акту, який став довгостроковою програмою дій з будівництва єдиної, мирної, демократичної й успішної Європи. Нараду було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії і Північної Америки. 1 січня 1995 р., згідно з рішенням Будапештського саміту, Нарада з безпеки й співробітництва в Європі змінила свою назву на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) і набула статусу міжнародної організації.

Упродовж розвитку розпочатого 1972 року процесу НБСЄ 1975 року було укладено Гельсінський Завершальний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини й основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній і науковій галузях.

Знаменною віхою в розвитку процесу НБСЄ став Стокгольмський документ 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в 1990 і 1992 роках. На Гельсінській зустрічі в липні 1992 року країни-учасниці ухвалили рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співпраці в галузі безпеки (FSC), під егідою якого нині відбувається діалог з питань безпеки й переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки.

Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 року, тривали перемовини щодо пакета документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі під назвою «Програма термінових заходів» з питань контролю над озброєннями, роззброєння і заходів щодо зміцнення довіри, безпеки та співробітництва й запобігання конфліктам.

У річищі Програми термінових дій ще дві складові були узгоджені в грудні 1994 року напередодні саміту НБСЄ в Будапешті: нова редакція Віденського документа (Віденський документ-94), що об'єднала колишні Стокгольмський та Віденський документи й обіймала також тексти документів про Планування оборони та Контакти й співпрацю у військовій галузі, узгоджені 1993 року, а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Підсумковий документ саміту, який увібрав у себе нові Керівні принципи непоширення, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично-військових аспектів безпеки, куди було долучено нові суттєві зобов'язання щодо демократичного контролю над збройними силами та їхнього використання.

У річищі контролю над звичайними озброєннями під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 року 22 країни НАТО і тодішньої Організації Варшавського договору підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежує цю категорію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір набув чинності 9 листопада 1992 року. 10 липня 1992 року в рамках Гельсінського саміту НБСЄ було підписано Завершальний акт Договору ЗЗСЄ — 1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних збройних сил і запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи.

На початку 2000-х рр. до ОБСЄ входили: Австрія, Албанія, Азербайджан, Андорра, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Велика Британія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Кіпр, Киргизстан, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Таджикистан, Північна Македонія, Туркменістан, Туреччина, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Югославія.Членство Югославії в ОБСЄ було припинено 8 липня 1992 р. через характер її участі в конфлікті в Боснії і Герцеговині. Після обрання Воїслава Коштуніци президентом у вересні 2000 р., Союзну Республіку Югославію прийняли до ОБСЄ 10 листопада 2000 р. як 55-ту країну-члена

Одним із центральних інститутів ОБСЄ, що відіграє важливу роль у вирішенні завдань всієї Організації, є утворена у квітні 1991 року Парламентська асамблея — парламентський вимір Наради з безпеки й співробітництва в Європі. На той час до складу Асамблеї увійшов вищий законодавчий орган СРСР.

Головним форумом для постійних політичних консультацій є Рада міністрів закордонних справ країн — учасниць НБСЄ, заснована Паризькою хартією для нової Європи, ухваленою 21 листопада 1990 року главами держав і урядів тодішніх 34 країн-учасниць у межах зустрічей у НБСЄ.

Відповідно до Хартії також було створено Комітет старших посадовців, відповідальний за розгляд поточних питань, підготовку засідань Ради й виконання ухвалених нею рішень, і три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у Празі, який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам (у Відні) та Бюро вільних виборів (Варшава), згодом перейменоване на Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ).

19 червня 1991 року в Берліні відбулося перше засідання Ради міністрів закордонних справ. Рада затвердила механізм консультацій і співпраці з надзвичайних ситуацій в межах діяльності НБСЄ.

9 липня 1992 року на завершальному засіданні в Гельсінкі глави держав і урядів країн-учасниць НБСЄ ухвалили Декларацію Гельсінського саміту «Проблеми доби змін». Декларація відбивала досягнуту домовленість щодо подальшого зміцнення інститутів НБСЄ, запровадження посади Верховного комісара у справах національних меншин, створення структури раннього попередження, запобігання конфліктам і врегулювання кризових ситуацій, організації ознайомлювальних візитів і місій доповідачів.

14 грудня 1992 року на засіданні Ради міністрів закордонних справ у Стокгольмі було ухвалено Конвенцію про примирення й арбітраж в рамках НБСЄ та вирішено заснувати посаду Генерального секретаря.

1 грудня 1993 року Рада міністрів закордонних справ на своєму засіданні в Римі схвалила ці організаційні зміни, в тому числі заснування у Відні двох нових структур — Постійного комітету, що став першим постійним органом НБСЄ для проведення політичних консультацій і ухвалення рішень, та єдиного загального Секретаріату.

Перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки й співробітництва в Європі відбулося 1994 року на саміті в Будапешті. Тут також було ухвалене рішення про заміну Комітету старших посадовців Вищою радою, яка скликатиметься щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум; про створення Постійної ради (замість Постійного комітету), яка працюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень; про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного саміту.

На Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді 1999 року, заради посилення процесу політичних консультацій в межах ОБСЄ, було створено Підготовчий комітет під егідою Постійної ради ОБСЄ та Оперативний центр, що планує і забезпечує проведення конкретних операцій ОБСЄ.

Відповідно до Декларації Гельсінського саміту 1992 року, ОБСЄ розробила цілу низку механізмів відрядження офіційних місій та особистих представників Голови ОБСЄ для встановлення фактів, подання доповідей, здійснення моніторингу й посередницьких функцій згідно зі своїми повноваженнями щодо врегулювання кризових ситуацій і запобігання конфліктам.

За останні роки ОБСЄ вживала таких заходів стосовно Косова, Санджака, Воєводини, Північної Македонії, Грузії, Естонії, Таджикистану, Молдови, Латвії, Нагірного Карабаху і Чечні. Починаючи з вересня 1992 року, НБСЄ здійснювала в Албанії, Болгарії, Хорватії, Північній Македонії, Угорщині й Румунії місії, покликані сприяти перевірці дотримання режиму санкцій (SAMs), уведених ООН щодо Союзної Республіки Югославія (Сербія та Чорногорія).

БДІПЛ

Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ)БДІПЛ в Україні // OSCE. Перевірено 2016-08-19. ОБСЄ (OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights // OSCE. Перевірено 2016-08-19) — важлива регіональна інституція, що займається правами людини. Базується у Варшаві (Польща). Проводить свою діяльність в Європі, на Кавказі, в Центральній Азії та Північній Америці. Просуває демократичні вибори, повагу до прав людини, толерантність та недискримінацію.Who we are // OSCE. Перевірено 2016-08-19. Директор (із грудня 2020 р.) — (Італія).

Україна і ОБСЄ

Після розпаду Радянського Союзу Верховна Рада України, за правонаступництвом, з 30 січня 1992 року стала повноправним членом Парламентській асамблеї Наради з безпеки і співробітництва в Європі. З того часу Україна бере участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації (саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів і Постійної ради ОБСЄ), виробленні й ухваленні ними рішень з різних питань її діяльності.

Згідно з Правилами процедури ПА ОБСЄ Україні в Асамблеї надано вісім місць. Порядок утворення Постійної делегації Верховної Ради України у ПА ОБСЄ визначається Положенням «Про Постійну делегацію Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі». Склад Постійної делегації обирається на підставі квот депутатських фракцій та затверджується Розпорядженням Голови Верховної Ради України.

Україна також співпрацює з інститутами Організації, насамперед, з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації. Водночас, важливим напрямком спільної діяльності стало співробітництво з Місією ОБСЄ в Україні, а згодом — з Координатором проєктів ОБСЄ в нашій державі.

У центрі уваги ВКНМ перебуває питання надання допомоги Україні у справі облаштування кримських татар і представників інших, колись депортованих народів, що повертаються на свою історичну батьківщину. А також є вивчення ситуації щодо становища російської меншини в Україні та відповідно української в Російській Федерації.

БДІПЛ, відповідно до свого мандату, організовує роботу спостережних місій за президентськими й парламентськими виборами в країнах-учасницях ОБСЄ, зокрема й в Україні, а також впроваджує різного роду проєкти, спрямовані на розвиток і зміцнення її демократичних інститутів.

Зокрема, в Україні в межах таких проєктів надавалась різного роду допомога у справі організації роботи Офісу Омбудсмена, реформування адміністративної структури Конституційного суду України, удосконалення виборчого законодавства, створення Національної ради із запобігання торгівлі жінками тощо. БДІПЛ спільно з інститутом Координатора проєктів ОБСЄ в Україні брали участь, зокрема, у втіленні проєкту «Усесторонній огляд законодавства України в галузі прав людини».

За ініціативою Уряду України в серпні 1994 року була заснована Місія ОБСЄ в Україні. Свою діяльність Місія ОБСЄ в Україні розпочала 24 листопада 1994 року. Основну увагу Місії було зосереджено на питаннях підтримки суверенітету, територіальної цілісності й непорушності кордонів України відповідно до основоположних принципів ОБСЄ. Активно працюючи на цьому напрямі, Місія зробила позитивний внесок у справу стабілізації ситуації в Автономній Республіці Крим.

30 квітня 1999 р. Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу у зв'язку з виконанням свого мандату, що стало першим в історії Організації випадком, коли Місія ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успішному виконанню покладених на неї завдань.