Шоломі́я, також шалама́я, шалома́й, шалмéй, шоломі́йка або шолома́йка — духовий дерев'яний музичний інструмент з подвійним язичком, споріднений із гобоєм, ймовірно, різновид сурми. Цей інструмент був поширений в Україні, особливо у козацьку добу, й згадувався поряд із трубами й сурмами. Для видобування звуку використовувалася подвійна тростина. Вважається, що шоломія є попередником гобоя.
Походження назви Назва інструмента прийшла в Україну із Заходу і походить від німецького «Schalmei», що, своєю чергою, бере початок від латинського слова calamus, яке означає «очерет». Аналогічні терміни існують у багатьох європейських мовах: польською — szałamaja, французькою — chalumeau, chalemie, шведською — skalmeja, англійською — shawm, італійською — ciaramela, salmo. У словнику Памва Беринди шоломія трактується як «цѣвница, свистѣлка, флетня, шаламан».
Конструкція та звучання Шоломія мала дев’ять дірок і простий язичковий механізм. Звук добувався за допомогою подвійної тростини, що дозволяло виконувати повноцінну гаму. За своєю акустичною характеристикою інструмент мав доволі різкий, носовий і гучний тембр. У старовинних описах шоломії відносили до інструментів «великого голосу» — поруч із тромбонами й помортами.
Історичне використання У Європі шоломія була поширеним духовим інструментом, згодом вона дісталася і на українські землі. У Польщі згадки про інструмент зустрічаються в літературних та музичних джерелах. У XVII–XVIII століттях у яничарських капелах, за словами очевидців, грало до восьми виконавців на шоломіях, що «преразливо пищали» — через що самих музикантів іноді називали гобоїстами. Капельмейстер починав гру соло на шоломії, після чого до нього приєднувалися інші музиканти.
Інструмент був також частиною побутової й релігійної музики. У польській колядці є рядок: Kopet kraje w szałamaje, а в описах любовних сцен фігурує як супровід серенади: «Франт, причепурившися, під вечір звелів під вікном своєї любої грати в шоломії»
В Україні Шоломія була відома в Україні ще з козацьких часів. Гнат Хоткевич зараховував її до дерев’яної групи духових інструментів і називав «прототипом гобоя». У легенді про Мазепу, записаній Петром Чуйкевичем і виданій Пантелеймоном Кулішем, згадується: Київський єпископ Йосиф Верещинський описує випадок 1593 року, коли задля безпеки своєї делегації звелів грати на шаламаї псалом: «Воспою Господеві в животі моїм». Як зазначає сам Верещинський: «Шаламайна мелодія врятувала мене з князем Ружинським… від страшної небезпеки».
В історичній праці Вячеслава Липинського «Україна на переломі 1657—1659» шоломійка згадується як одна з ознак європеїзації козацького війська, як специфічний запорізький військовий інструмент, — запозичена з Заходу французька дудка шалюме (), сам звук якої мав прищеплювати і викликати в козаків-[європейців] «…дух тієї військовости, оце європейське чуття військової чести, до якого ніколи не вдалося приучити східного московського дворянства»Липинський В. Розділ VI Основні зміни у внутрішній структурі Війська Запорожського під впливом революції.//Україна на переломі. — К., 1991, перевидання твору 1912 року.. Трапляються вказівки на те, що французька шалюме використовувала одинарну тростину. Словом "шалюмо" також називалася трубка-співаниця мюзету, інструменту з тембром гобоя - вдосконаленого "шляхетського" варіанту волинки, який на балах французьких королів використовувався для акомпанементу пасторальним танцям в епоху бароко.
Київська дослідниця Богдана Фільц наводить також цитату з відомого письменника-полеміста XVI ст. Івана Вишенського, де той у переліку музикантів згадує зокрема «трубача, сурмача, пищальника, шаламайника, органіста, інструменталіста, рекгаліста і бубеніста»Вишенський І. Вибрані твори. — К., 1971. — С. 44., цит. заФільц Б. Інструментальне музикування в українських містах XIV—XVII століть: історичний аспект.//Етнолог, с. 252.
Типологія На думку музикознавця Л. М. Черкаського, шоломія є аналогом ріжка.Черкаський Л. М. Українські народні музичні інструменти. — К.: Техніка, 2003. — 264 с. У деяких випадках назвою «шоломія» позначали різні типи флейт або додаткові трубки, прикріплені до волинок. У Польщі терміном «szałamaje» також називали кістяні пищики, які були складовими інструментів типу «дуди» або «кози».
Примітки