Дербішир (, МФА /ˈdɑrbɪʃər/ або /ˈdɑrbɪʃɪər/, ) — графство в Східному Мідленді Англії. У межах Дербіширу лежить значна частина національного парку Пік-Дистрикт, який розташувався на півдні Пеннінських гір, що тягнуться на північ від графства. Графство включає частину Національного лісу і межує з Великим Манчестером на північному заході, Західним Йоркширом на півночі, Південним Йоркширом на північному сході, Ноттінгемширом на сході, Лестерширом на південному сході, Стаффордширом на заході і південний захід і Чешир також на захід. Kinder Scout, плоскогір'я на висоті на 636 метрів (2087 футів), є найвищою точкою в графстві, тоді як Трент Медоус, в якому річка Трент залишає Дербішир, є найнижчою точкою на 27 метрів (89 футів). Річка Дервент — найдовша річка графства на 106 км (66 миль), і протікає з півночі на південь через графство. У 2003 р. національне картографічне агентство Великої Британії Ordnance Survey розмістив Church Flatts Farm в парафії Coton in the Elms (поблизу Свадлінкота) як найвіддаленішу точку від моря у Великій Британії. Місто Дербі є самостійною адміністративно-територіальною одиницєю, але також є частиною церемоніального графства Дербішир. Неметропольне графство складається з 30 міст з 10 000—100 000 жителів. Також охоплює багато малонаселених сільськогосподарських височин.
Історія
Територія, яка тепер має назву Дербішир, була вперше відвідана, ймовірно на короткий час, людьми 200 000 років тому під час міжльодовикового періоду, на що вказує знайдена поблизу Хоптону ручна сокира (середній палеоліт, ашельська культура). Подальше заселення припало на період верхнього палеоліту та неоліту кам'яної доби. коли мезолітичні мисливці-збирачі бродили по горбистій тундрі.Smith, p. 6. Свідчення діяльності цих кочових племен знайдено у вапнякових печерах, розташованих на межі Ноттінгемширу. Поклади, залишені в печерах, датують заселення приблизно від 12000 до 7000 до н. Е.Pevsner, p. 22.
Кургани неолітичних поселенців також розташовані по всій окрузі. Ці камерні гробниці були призначені для колективних поховань і знаходяться переважно в центральному регіоні Дербішир. Гробниці Міннінглоу і П'ять колодязів датуються між 2000 та 2500 роками до нашої ери.Smith, p. 7 За три милі на захід від Юлгріва знаходиться пам'ятник неолітичного генджу Арбор Лоу, датований 2500 роком до нашої ери. Лише в бронзову добу в повіті з'являються справжні ознаки землеробства та розселення. У болотах Пік-Дістрікту після археологічних досліджень були знайдені ознаки очищення, орні поля та гурткові хати. Ці знахідки були зроблені у Сваркестоні.Smith, p. 8.
Під час завоювання Римлянами Британії загарбники прийшли до Дербіширу за його свинцевою рудою на вапнякових пагорбах цього району. Вони оселилися по всьому округу, з фортами, побудованими поблизу Броу в долині Хоуп та поблизу Глоссопа. Пізніше вони оселилися навколо Бакстона, відомого своїми теплими джерелами, і встановили форт поблизу сучасного Дербі в районі, який тепер знаний як Маленький Честер.
Кілька королів Мерсії поховані в районі Рептона.
Після завоювання норманами велика частина округу підпорядковувалася лісовим законам. На північному заході був Ліс Хай Пік під опікою Вільяма Певереля та його нащадків. Інша частина округу була передана Генрі де Феррерсу, частина якої стала Даффілдом Фрітом. З часом вся ця територія була віддана герцогству Ланкастер. В ті часа Ліс Східного Дербіширу охоплював увесь повіт на схід від річки Дервент від часів правління Генріха II до правління Едуарда I.
Географія Більша частина Дербіширу складається з пагорбів і височин, південні Пенніни простягаються з півночі Дербі по всьому Пік-Дістрікту і на північ округу, досягаючи найвищої точки округу в Кіндер Скауті. Південь та схід округу, як правило, знижуються навколо долини річки Трент, вугленосних товщ та ділянок глини та пісковиків між Пік-Дістріктом та південним заходом графства. Головні річки в окрузі — це річка Дервент і річка Голуб, які приєднуються до річки Трент на півдні. Річка Дервент витікає з болотистистої місцевості Бліклоу і більшу частину свого течії протікає по Пік-Дістрікту і округу, тоді як річка Голуб піднімається в Екс -Едж -Мур і утворює кордон між Дербіширом та Стаффордширом більшою частиною своєї протяжності.
Ландшафт
Різноманітні ландшафти в Дербіширі сформувалися головним чином як наслідок основної геології, а також завдяки тому, як землеобробки внаслідок людської діяльності. Округ містить 11 дискретних типів ландшафтів, відомих як Національні типові ареали, які були детально описані Природою Англії та далі уточнені, нанесені на карту та описані Радою округу Дербішир та Національним парком округу Пік.
11 територій національного характеру, знайдених у Дербіширі, це:
Темний пік Білий пік Південно -західний пік Дербіширська пікова окраїна та нижній Дервент Ноттінгемшир, Дербішир та Йоркшир Коалфілд Південномагнезійський вапняк Нідвуд та Південно -Дербіширські глиніні землі Затоки долини Трент Мельбурнські Паркленди Лестершир і Південний Дербішир Коалфілд Низовина Міз/Сенс
Геологія З геологічної точки зору, тверду геологію Дербішира можна розділити на дві дуже різні половини. Найдавніші породи залягають у північній, більш гірські половині округу, і мають переважно кам'яновугільний вік, включаючи вапняки, пісковики, пісковики та сланці. У його північно-східній частині на схід від Болсовера є також магнієві вапнякові породи пермського віку. На противагу цьому, південна та більш низинна половина Дербіширу містить значно м'якші породи, переважно аргіліти та пісковики пермо-тріасового віку, які створюють більш м'які, більш рухливі ландшафти з невеликою кількістю виступів скель. В обох регіонах можна знайти дрейфові відклади четвертинного віку — переважно терасові та річкові гравійні відкладення та валунисті глини. Особливості зсуву виявляються на нестійких шарах пісковиків та сланців, найвідомішими з яких є замки Мам Тор та Альпорт. Цементований щебінь та родовища туфу зустрічаються дуже рідко у вапнякових долинах та річках, тоді як печерні системи були створені природним чином у вапняку з часів плейстоцену. Нещодавнє відкриття системи поблизу Каслтона, названої Титаном, тепер, як відомо, має найглибший вал і найбільшу камеру з усіх печер Великої Британії.
Найдавніші гірські породи — це вапняки нижнього карбону динантийського віку, які складають ядро Білої вершини в межах національного парку Пік -Район. Оскільки північний Дербішир є фактично піднятим куполом шарів гірських порід, які згодом розмилися, щоб оголити старі породи в центрі Дербіширського купола, вони оточені поступово молодшими вапняковими породами, поки вони, у свою чергу, не поступаються з трьох сторін верхньовугільним сланцям, зернисті та пісковики намурійського віку.
Ще молодшими є пісковики, сланці та родовища кам'яного вугілля, що знаходяться на східному боці Дербіширу, утворюючи вугільні міри, що мають вік Вестфалії. Усі ці гірські породи зникають на південь від лінії, проведеної між Ешборном та Дербі, під шарами глини та пісковиків (Група Мерсія Мідстоун та Піщаники Шервуд) пермо-тріасового віку. Невелика кількість вугільних вапняків, зернистих каменів та вугільних мір знову з'являється на крайньому півдні Дербіширу від Тікналла (вапняк) до Свадлінкоте (міри вугілля).«A Building Stone Atlas of Derbyshire & The Peak National Park», English Heritage, September 2011, retrieved 17 August 2015
Деякі райони Білої вершини демонструють одночасні базальтові потоки (напр Ravens Tor у Millers Dale), а також наступне проникнення порогів долериту на набагато пізнішій стадії (наприклад, поблизу Tideswell Dale) той час як мінералізація вугільного вапняку в наступний період створила значні поклади свинцю та флюориту, які утворили значні частина економіки Дербіширу, як і видобуток вугілля. Видобуток свинцю був важливим тут ще з римських часів. Останні річкові гравії в долині Трент залишаються значною видобувною промисловістю сьогодні на півдні Дербіширу, як і видобуток вапнякової породи в центральній та північній частинах графства. Колись крупнозернисті пісковики були широко видобуті як для місцевих будівельних матеріалів, так і для виробництва шліфувальних кругів з зернистого каменю для використання на млинах, і обидві колишні галузі залишили свій слід у ландшафті Дербіширу.
Зелені пояси
Окрім захисту, наданої району Пік -Діон відповідно до національної та місцевої політики, у межах округу існує кілька зелених поясів, спрямованих на збереження ландшафту, що оточує основні міські райони. Існує чотири таких зони перші три — це частини набагато більших зелених поясів, які виходять за межі округу та оточують великі агломерації: Дербіширська зона зеленого поясу Частина більшої Спільноти, що містяться всередині Громади на околиці Північно -західний Дербіширський зелений пояс Північно -західний зелений пояс для Манчестера Глоссоп, Хедфілд, Чарльзуорт, Фернесс Вейл, Нью -Міллз Хейфілд, Чінлі, Уолі Брідж Північно -Східний Дербіширський зелений пояс Зелений пояс Південного та Західного Йоркширу для Шеффілда Дронфілд, Екінгтон, Кілламарш, Хай -Лейн/Риджвей, Холімоусайд Честерфілд, Стейві, Барборо Південно -східний Дербіширський зелений пояс Ноттінгем і Дербі Зелений пояс для Дербі/Ноттінгем Ілкестон, Лонг -Ітон, Хінор, Ріплі, Борроваш, Даффілд, Вест -Халлам Белпер, Дербі Зелений пояс Південного Дербішира Бертон -апон -Трент і Зелений пояс Свадлінкоте Стенхоуп Бретбі, Стентон Бертон-апон-Трент, Свадлінкот
Екологія Через центральне розташування в Англії та висотах від 27 метрів на півдні до 636 метрів на півночі Дербішир містить багато видів на межі їх ареалів поширення у Великій Британії. Деякі види з поширенням переважно на півночі Великої Британії знаходяться на південній межі свого ареалу, тоді як інші з більш південним поширенням знаходяться на північній межі в Дербіширі. У міру прогресування зміни клімату нині спостерігається розширення чи скорочення ареалу низки чутливих видів. З метою охорони та запису найважливіших місць проживання округу, Дербішир був поділений на два регіони, кожен з яких має власний План дій з біорізноманіття (BAP), оснований навколо територій національних символів. BAP округу Пік включає всі вершини Дербішира: Темний Пік, Південно-Західний Пік та Білий Пік, включаючи ділянку вапняку за кордоном національного парку. Решта територій відстежуються та записуються у План дій щодо біорізноманіття низовини Дербішир, який поділяє ландшафт на вісім менших областей дій.
Раніше Центр біологічних записів Дербішира базувався в Музеї та картинній галереї Дербі, але з 2011 року ним керує Дербіширський фонд дикої природи. Дві з місцевих природних партнерств Englands 48 (LNP) також охоплюють Дербішир; це LNP Пік -Дистрикт та Низовинна Дербіширська та Ноттінгемширська LNP.
Ботаніка З 2002 року окружною квіткою для Дербіширу стали драбина Якова (Polemonium caeruleum), відносно рідкісний вид, характерний для певних вапнякових дал на Білій вершині. Відомо, що Дербішир містив 1919 окремих таксонів судинних рослин (включаючи види, гібриди та мікровиди) з початку сучасного запису з яких 1133, як відомо, є або місцевими, або археофітами, решта-це не місцеві види. Вони включають 336 встановлених видів, 433 випадкових і 17 непризначених. Відомо, що 34 види рослин, які колись були місцевими тут, були втрачені з Дербішира (тобто вимерли локально) відтоді, як у XVII столітті розпочався облік рослин. Дербішир містить дві ендемічні судинні рослини, яких немає більше ніде у світі: Rubus durescens, що зустрічається в центральному Дербіширі та дербійський яструб (Hieracium naviense), відомий досі лише з переходу Віннац. Один ендемічний вид моху, дербіширський ковиловий мох, зустрічається в одному невеликій 3-метровому ділянці лише в одній дербіширській вапняковій долині, єдине місце розташування якої навмисне зберігається в таємниці.