Дани́ло Рома́нович (, ) (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1206, 1207—1208, 1215—1238), Великий князь Київський (1239—1241). Представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів із династії Рюриковичів.
Старший син Великого князя Київського Романа Мстиславича та Анни, походження якої достеменно невідоме, за припущенням деяких дослідників, вона могла були візантійською або угорською принцесою. Втратив батька ще коли був малолітнім, на більшу частину його спадкових володінь висунули претензії і забрали собі інші Рюриковичі, королі Польщі і Угорщини. Відтак, Данилові знадобилося 30 років аби відновити і зміцнити Галицько-Волинське князівство.
Учасник битві на Калці (1223) проти монголів, в якій був поранений. В 1238—1239 роках об'єднав під своєю владою Володимир, Галич і Київ, але монгольська навала і спустошення Русі у 1240—1241 роках перешкодили йому закріпитися на цих теренах. У союзі з половцями здобув вирішальну перемогу у битві під Ярославом (1245) над галицьким боярством та іншими конкурентами на галицький стіл під проводом Ростислава Михайловича, але був змушений визнати себе васалом монгольського хана Батия (1245). Для протистояння монголам уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом та сусідніми монархами, проте утворити дієву європейську антимонгольську коаліцію йому так і не вдалося.
Сподіваючись на допомогу західних союзників, прийняв від папи Інокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253).
Як союзник угорських Арпадів брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогичин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Королівства Русі. Помер у Холмі. З 2003 існує державна нагорода України — орден Данила Галицького.
Імена Данило Рома́нович () — в українській традиції з патронімомДанило Романович // — С. 487.Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 31.Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Паславський І. Галицький єпископ Петро — ставленик і дипломат Данила Романовича // Український історичний журнал. — К., 2013. — № 5 (512) (вересень—жовтень). — С. 75—87. — ISSN 0130-5247.; Коро́ль Дани́лоНазви нових вулиць у Львові // Діло. — 1934. — Ч. 135 (25 трав.). — С. 3. — популярне іменування, для підкреслення королівського титулу; Дани́ло Га́лицький — історіографічна назваКотляр 2004: 288—289., яку перейняли українські автори ХІХ століттяАлександрович, Войтович, с. 10..
Титули «Simperio totius Russiae otitus. Rex fuit, honorem regium habuit, aeternumque in Ruthenia suis reliquit».
Біографія
Молоді роки Після смерті батька, князя Романа Великого (1205), його малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі.
Вдова Романа Анна з синами переїхала з Галича до Володимира на Волині, де був похований її чоловік. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, Данила відіслала до двору короля Андрія II, де він провів шість років як годованець і вихованець. Анна виконувала роль регента при малолітніх синах до 1215 року, коли Данило став правити у Володимирі самостійно — тоді пішла до монастиря.
Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів та П'ястів.
1211 року — бояри посадили Данила князювати в Галичі, але вигнали 1212 року.
У 1214 році — в Спиші угорський король Андрій II і краківський князь Лешко I Білий за згоди папи Іннокентія III уклали угоду, відповідно до якої Королями Русі ставали Коломан (син Андрія II) та його дружина Саломея (дочка Лешка I Білого).
Боротьба за галицький трон
Упродовж понад десяти років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. У 1215 році за підтримки краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимирі на Волині. Заволодівши містом, молоді Романовичі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василько став його помічником і союзником.
Коли торопецький князь Мстислав Удатний опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну в 1219 роціПСРЛ, Т.2, Стб. 732. Цей шлюб був результатом порозумінням волинських Мономаховичів зі смоленськими, які вели боротьбу за спадщину князя Романа, батька ДанилаВойтович 2012: 9.. Лешко I Білий, посварившись з Мстиславом, вигнав його й посадив у Галичі зятя — королевича угорського Коломана 1220 року. Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.
1223 року разом з іншими руськими князями брав участь у битві на Калці проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.
Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, белзький князь Олександр Всеволодович, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював за Галич у союзі з Лешком I Білим. Мстислав закликав половців, Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися, 1228 року спільно воювали проти Арпадів.
1227 року: галицькі бояри (передусім Судислав) умовили Мстислава Удатного перед смертю передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, королевичу Андрію; Данило з Васильком провели успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоровича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Васильку Луцьк і Пересопницю; Данило і Василько провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича і полоном пінських князів.
У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михаїла Чернігівського, Володимира Рюриковича разом з половцями 1228 року взяла в облогу місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон дітей. Однак Романовичі в союзі з Александром Всеволодович вчинили несподіваний похід на Київ — Михаїл Чернігівський та Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.
Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення містянами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило Романович відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька — короля Андрія — зробив ще одну (невдалу) спробу захопити Галич.
Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але брат Василько випадково викрив змову. Романовичі почали війну проти Олександра Белзького, який утік до Арпадів, звідки разом з військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.
1232 року Данило в союзі з київським великим князем Володимиром Рюриковичем та половцями без успіху воював проти Арпадів. Невдовзі, під час облоги Галича волинянами, помер королевич Андрій, і Данило посів галицький трон.
1233 року під Шумськом було розбито військо Арпадів. Перед битвою Данило Романович молився в міському храмі св. Симеона.
1235 року Михаїл Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава.
Леонтій Войтович не відкидає можливості коронації Данила Романовича, яку міг здійснити імператор Фрідріх ІІ Гогенштауфен у Відні 1237 рокуВойтович Л. Спірні питання Галицько-Волинської історії: відкриття дискусії // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 368..
1238 року Данилу вдалось взяти Галич і остаточно опанувати Галицьке князівство. Розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогичином і повернув в свої володіння порубіжні з Мазовією землі Берестейщинидетальніше Данило Галицький. Таємниці однієї перемоги . Того року підкорив Турівське князівство.
Монгольська навала
1239 (1240) року князь Данило зайняв Київ, де не було князя, та посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.
У грудні 1240 року воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия, але місто відстояти не вдалося.
1241 року орди хана Батия, рушили на Волинь та Галич. У цей час, князь Данило не був на своїх землях — їздив до Арпадів з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав Михайлович, кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на Галицьку землю, в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.
У 1240-х роках, Данило заснував на річці Угорці, місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, якомога далі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила, її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма, стала велична й багато оздоблена церква Іоанна Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава та його союзників, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Королівством Русі. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.
До того часу Королівство Русі не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».
Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». «Данилови Романовичю князю бившу велику, обладавшу Рускою землею, Києвом й Володимером й Галичем». У переговорах з Батиєм Данило домігся від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.
Добрі відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилу Романовичу: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х років (після смерті її батька, герцога Фрідріха II) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.
У цей час стала набирати силу Литва під владою короля Міндовга. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок, Слонім і Вовковиськ.
Коронація