T-34 (розм. тридцятьчетвірка) — радянський середній танк періоду Другої світової війни, перший у світі сучасний (дизельний) танк у масовому виробництві, випускався серійно з 1940, був основним танком РСЧА до першої половини 1944, коли на зміну йому прийшов танк модифікації Т-34-85. Наймасовіший середній танк Другої світової війни.
Розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу № 183 під керівництвом М. І. Кошкіна. Успішність проєкту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизель-двигуна В-2, завдяки якому середній товстоброневий Т-34 успадкував від легкого тонкоброневого БТ надзвичайно високу питому потужність (відношення потужності двигуна до бойової маси), забезпечив в перебігу всієї Другої світової війни абсолютну перевагу танка Т-34 в прохідності, маневровності, рухливості, а також ваговий резерв для модернізації з урахуванням нагромаджувального досвіду бойового застосування. З 1942 по 1945 роки основне багатосерійне виробництво Т-34 було розгорнуто на потужних машинобудівних заводах Уралу та Сибіру і тривало у повоєнні роки.
Провідним заводом з модифікування Т-34 був Уральський танковий завод № 183. Остання модифікація (Т-34-85) перебуває на озброєнні деяких країн і донині.
Танк Т-34 зробив великий вплив на результат війни і на подальший розвиток світового танкобудування. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями та військовими експертами одним з найкращих танків Другої світової війни. Танк Т-34 є найвідомішим радянським танком та одним із найбільш упізнаваних символів Другої світової війни. До теперішнього часу збереглося багато цих танків різних модифікацій у вигляді пам'ятників та музейних експонатів.
Історія створення
Передумови З 1931 року в СРСР отримала розвиток серія легких колісно-гусеничних танків БТ, прототипом яких послужила машина американського конструктора Джона Крісті. У ході серійного випуску машини цього типу постійно модернізувалися в напрямку збільшення вогневої потужності, технологічності, надійності та інших параметрів. До 1937 року в СРСР був створений та почав серійно випускатися танк БТ-7М з конічною баштою; подальший розвиток лінійки «БТ» передбачалося в декількох напрямках: Збільшення запасу ходу шляхом використання дизельного двигуна (цей напрямок призвів до створення танка БТ-7М). Поліпшення колісного ходу (роботи групи М. Ф. Циганова над дослідними танками БТ-ІС). Посилення захищеності танка шляхом установки броні під значними кутами нахилу при деякому збільшенні її товщини. У цьому напрямку працювала група М. Ф. Циганова (експериментальний танк БТ-СВ) та конструкторське бюро Харківського заводу.
Конструкторське бюро Танкового відділу Харківського паровозобудівного заводу (ХПЗ), єдиного підприємства, що випускав танки «БТ», з грудня 1936 року очолював Михайло Ілліч Кошкін. Перший проєкт, створений під його керівництвом, танк БТ-9, був відхилений восени 1937 року через грубі конструктивні помилки та невідповідності вимогам завдання. 13 жовтня 1937 автобронетанкове управління РСЧА (АБТУ) видало заводу № 183Колишній Харківський паровозобудівельний завод. тактико-технічні вимоги на новий танк під індексом А-20, що виглядали таким чином: 1. Тип — колісно-гусеничний за типом танка «Крісті», з приводом на 6 коліс. 2. Бойова вага — 13 — 14 тонн. 3. Озброєння— 1 × 45-мм гармата, 3 кулемета ДТ, вогнемет для самозахисту або 1 × 76-мм, 3 ДТ, вогнемет. Кожний 5-й танк повинен мати зенітну установку кулемета. 4. Боєкомплект — 130—150 × 45-мм або 50 × 76-мм снарядів, а також 2500 — 3000 патронів. 5. Бронювання: корпус лоб — 25, конічна башта — 20, борт, корми — 16, дах і дно — 10 мм броня вся похила, з мінімальним кутом нахилу броньових листів корпусу та башти 18 градусів. 6. Швидкість — на гусеницях та колесах однакова: максимальна 70 км/год, мінімальна 7 км/год. 7. Екіпаж — 3 особи. 8. Запас ходу — 300—400 км. 9. Двигун — БД-2 потужність 400 к. с. 10. Трансмісія — за типом танка БТ-ІС (відбір потужності колісного ходу після бортфрікціонів). 11. Підвіска — індивідуальна, як ресори бажано застосувати торсіонні пружини. 12. Встановити стабілізатор пострілу «Оріон» та горизонтальний стабілізатор башти системи Повалова. Встановити фари для нічної стрільби з дальністю до 1000 м. Вимоги завдання поєднували в собі всі три напрями модернізації танків «БТ».
Унаслідок слабкості КБ заводу № 183, на підприємстві для робіт з новим танком було створено окреме конструкторське бюро, незалежне від КБ Кошкіна. До складу КБ увійшов ряд інженерів КБ заводу № 183 (в тому числі Олександр Олександрович Морозов), а також велика група випускників Військової академії механізації та моторизації (ВАММ). Керівництво КБ було доручено ад'юнкту ВАММ Адольфу Діку. Конструкторським бюро був розроблений технічний проєкт танка А-20, але із запізненням на півтора місяця. Ця затримка спричинила анонімний донос на керівника КБ, внаслідок якого Дік був заарештований, звинувачений у зриві урядового завдання та засуджений на 20 років таборів.
Конструкторське бюро було реорганізовано, його керівником став Кошкін. У березні 1938 року проєкт танка був затверджений. Проте до цього моменту у військового керівництва країни виникли сумніви в правильності обраного типу рушія для танка (в СРСР вже з'явилися матеріали (марки сталі), траки з яких мали достатній ресурс), що послужило причиною виникнення пропозицій про створення двох варіантів танка: колісно-гусеничного (як і передбачалося початковим завданням) та виключно гусеничного. 28 квітня 1938 року в Кремлі пройшла нарада Народного комісаріату оборони, на якій було розглянуто проєкт нового танка. Вирішено було продовжити роботи, але рішення про тип рушія, як і про тип підвіски (торсіони), прийнято не було.
Крім того, з'явилися пропозиції з посилення бронювання машини.
Вплив досвіду Громадянської війни в Іспанії Громадянська війна в Іспанії, в якій взяли активну участь поставлені республіканському уряду легкі танки Т-26 та БТ-5, показала висхідну роль протитанкової артилерії та насичення нею армій розвинених країн. При цьому основною протитанковою зброєю стали не протитанкові рушниці та великокаліберні кулемети, а скорострільні малокаліберні гармати калібру які, як показала практика, легко вражали танки з протикулевим бронюванням, і прорив оборони, насиченої подібними гарматами, міг коштувати великих втрат у бронетехніці.
Аналізуючи розвиток закордонної протитанкової зброї, головний конструктор заводу № 174 С. Гінзбург писав: «Потужність та скорострільність сучасних протитанкових 37-мм гармат є достатньою, щоб зробити безуспішною атаку роти тонкобронних танків, що проходить в строю повзводно, за умови наявності 1 — 2 протитанкових гармат на 200—400 м оборони фронту…» Основу танкового парку РСЧА наприкінці 1930-х років становили танки серій БТ та Т-26, броньовий захист яких був розрахований щонайбільше на протидію гвинтівковим бронебійним кулям та осколкам снарядів. Тому одним з напрямків розвитку радянського танкобудування стало істотне підвищення бронезахисту танків від вогню найбільш поширених протитанкових засобів. Практично всі перспективні розроблювані танки повинні були витримувати вогонь 37-мм протитанкової гармати, яка виявилася головним ворогом радянських танків в Іспанії. Цього можна було добитися як простим збільшенням товщини броні (як мінімум до гомогенної або цементованої броні), так і розташуванням бронелистів корпусу під значними кутами нахилу. Також досвід Іспанської війни показав бажаність збільшення калібру танкових гармат як мінімум до 76 мм, що дозволяло значно посилити осколково-фугасну дію снаряда для боротьби з протитанковою артилерією та польовими укріпленнями противника.
Ініціатором посилення бронювання та озброєння нового танка виступило керівництво АБТУ на чолі з учасником Іспанської війни Д. Г. Павловим. 9 травня 1938 року пройшло засідання НКО, за підсумками якого було прийнято наступне рішення:
Пропозиція тов. Павлова про створення заводом 183 гусеничного танка визнати доцільною з посиленням бронювання в лобовій частині до 30 мм. Башту танка пристосувати для установки 76-мм гармати. Екіпаж — 4 особи.
Дослідні зразки А-20 і А-32
У вересні 1938 року за підсумками розгляду макета БТ-20 було прийнято рішення про виготовлення трьох танків (одного колісно-гусеничного і двох гусеничних) та одного бронекорпуса для випробувань обстрілом. На початок 1939 року КБ-24 виконало робочі креслення по А-20 та початок проєктування А-20ëû — гусеничний, згодом одержав позначення А-32..
У лютому 1939 року, на черговому засіданні Комітету Оборони було прийнято рішення про виготовлення дослідних зразків обох танків та виділенні на це коштів. При цьому за однією з версій військові, які бажали отримати «кавалерійський» танк, наполягали на споруді лише колісно-гусеничного А-20, і лише наполегливість керівника КБ-24 М. І. Кошкіна переконала комісію в необхідності та можливості споруди обох танків. За іншою версією, вимога про будівництво лише А-20 ґрунтувалося на тому, що в жорсткі терміни конструктори можуть не впоратися з будівництвом двох машин, а кошти і час будуть витрачені марно.
Однак у травні 1939 року обидва танки були виготовлені та почалися їх ходові випробування. За результатами випробувань А-20 показав трохи кращу рухливість при русі на колесах, але поступився А-32 в прохідності, крім того, можливості ходової частини А-20 не дозволяли посилити бронезахист й озброєння, тоді як на А-32 до початку спільних випробувань, встановили 76-мм гармату Л-10, а товщина броні була більше на і було можливо її подальше збільшення.
Наприкінці вересня 1939 після показу А-20 і А-32 (водій-випробувач Н. Ф. Носик) на полігоні в Кубинці керівництву НКО і членам уряду було прийнято рішення про збільшення товщини броні А-32 до 45 мм, після чого почалися ходові випробування танка А-32, довантаженими баластом (при цьому на танку була встановлена башта від А-20 з 45-мм гарматою). «Броня товста, як шматок українського сала», — жартували конструктори на ХПЗ. 19 грудня на засіданні Комітету оборони, за результатами випробувань А-32, було прийнято постанову № 443, яка наказувала:
Прийняти на озброєння РСЧА: … Танк Т-32 — гусеничний, з дизель-мотором В-2, виготовлений заводом № 183 Наркомсредньомашпрома, з наступними змінами: а) збільшити товщину основних бронелистів до 45 мм; б) поліпшити оглядовість з танка; в) встановити на танк Т-32 наступне озброєння: 1) гармату Ф-32 калібру 76 мм, спарену з кулеметом калібру 7,62 мм; 2) окремий кулемет в радиста — калібру 7, 62 мм; 3) окремий кулемет калібру 7,62 мм; 4) зенітний кулемет калібру 7,62 мм. Присвоїти вказаному танку назву Т-34.
До березня 1940 року завод мав збудувати два танки та закінчити їх заводські випробування.
Передсерійні танки А-34 № 1 і А-34 № 2
У ніч з 5 на 6 березня 1940 року танк № 1 (водій-випробувач М. Ф. Носик) і танк № 2 (водій-випробувач І. Г. Битенський або В. Дюканов) без озброєння, закамуфльовані до невпізнання, а також два важких гусеничних артилерійських тягачів «Ворошиловець» в обстановці найсуворішої секретності попрямували своїм ходом з Харкова до Москви (750 км) поза дорогами загального користування. У зв'язку з ламанням танка № 2 під Бєлгородом (обрив головного фрикціона) колона розділилася. Танк № 1 прибув 12 березня на підмосковний машинобудівний завод № 37, місто Серпухов, де його разом з пізніше прибулим танком № 2 підремонтували. У ніч на 17 березня обидва танки прибули на Іванівську площу Кремля для демонстрації керівникам партії та уряду.Е. Некрасов, В. Фёдоров. История создания танка Т-34
31 березня 1940 був підписаний протокол Державного Комітету Оборони про серійне виробництво танка А-34 (Т-34) на заводі № 183. Загальний план випуску на 1940-рік встановлюється в 200 машин, з 1942 СТЗ і ХПЗ повинні були повністю перейти на випуск Т-34 з планом 2000 танків на рік.
Серійне виробництво