Го́вард Фі́ліпс Ла́вкрафтЧасто також Лавкра́фт (; 20 серпня 1890 — 15 березня 1937) — американський письменник, журналіст та поет, який писав у жанрах жахів та містики, поєднуючи їх в оригінальному стилі. Засновник вигаданого всесвіту міфів Ктулху. За життя Лавкрафта його твори в більшості публікувалися в pulp-журналахПопри поширену думку Лавкрафт не жив у бідності, окрім своїх останніх років, і був відомим серед певного кола читачів., а після смерті письменника здійснили помітний вплив на формування сучасної масової культури, а сам Лавкрафт став однією з найзначніших осіб для жанру жахів. Його творчість настільки унікальна, що твори Лавкрафта виділяються в окремий піджанр — так звані лавкрафтівські жахи. Г. Ф. Лавкрафт є одним із найвідоміших митців і пропонентів напрямку химерної фантастики.
Біографія
Дитинство і юність Лавкрафт народився 20 серпня 1890 року в 9:00 ранку у своєму будинку на 194 (пізніше 454) Енджелл Стріт у Провіденсі, Род-Айленд (будинок знесли у 1961 році). Він був єдиною дитиною у Вінфілда Скотта Лавкрафта, який працював комівояжером, і Сари Сьюзен Філіпс Лавкрафт. Його батьки могли простежити свій родовід в Америці від колонізації Массачусетської затоки в 1631 році. У 1893 році, коли Говарду було три роки, його батько пережив нервовий зрив, коли перебував у готелі в Чикаго, після чого був поміщений до психіатричної лікарні, де провів п'ять років, аж до своєї смерті 19 липня 1898 року. Ймовірно, причиною смерті був нейросифіліс.
Після смерті батька хлопчика виховувала мати, дві тітки і, особливо, дід — промисловець Віппл Ван Б'юрен Філліпс. У діда була велика домашня бібліотека, що відіграло значну роль у формуванні читацьких пристрастей Говарда. Також він розповідав онукові різні химерні історії. Хлопчик рано почав читати й писати сам.
З раннього дитинства Лавкрафт мав слабке здоров'я. За деякими свідченнями, він страждав від посиленої чутливості до холоду й навіть від невеликого морозу міг знепритомнітиLin Carter, Lovecraft: A Look Behind the Cthulhu Mythos, p. 84.. Практично не маючи друзів, він більшість свого часу проводив у діда в бібліотеці. Але його інтереси не обмежувалися літературою, він серйозно займався хімією, астрономією, історією (особливо історією рідного штату й Нової Англії). Ще в шкільному віці самостійно почав видавати рукописні газети й часописи, що присвячував своїм науковим інтересам та дослідженням («The Scientific Gazette» (1899—1907) і «The Rhode Island Journal of Astronomy» (1903—1907)). Розповсюджувалися вони здебільшого серед однокласників.
У школі () його інтереси та дослідження схвалювалися вчителями, які замінили Говарду друзів серед однолітків. У 1906 році його статтю з астрономії вперше опублікував «The Providence Sunday Journal». Пізніше він став постійним ведучим колонки (колумністом) у «The Pawtuxet Valley Gleaner», присвяченій астрономії. А згодом і в таких виданнях, як «The Providence Tribune» (1906—1908), «The Providence Evening News» (1914—1918) та «The Asheville» (NC) «Gazette-News» (1915).
1904 року помер дід Говарда, а спадкоємці не зуміли продуктивно розпорядитися спадком. Разом з матір'ю, через фінансові труднощі, вони були змушені залишити маєток, у якому жили, та переїхати у тісну квартиру в будинку № 598 на Енджелл Стріт. Говард дуже переймався через утрату рідного будинку та ймовірно думав про самогубство. 1908 року в самого Говарда стався нервовий зрив, що змусило його залишити школу, так її й не закінчивши. Спроба вступити до Університету Брауна закінчилася невдало, що призвело до ще більш усамітненого способу життя Лавкрафта.
Початок активної творчості З 1908 по 1913 рік Лавкрафт практично не виходив з дому, продовжуючи займатися астрономією та поезією. Читаючи багато pulp-журналів, серед яких був «The Argosy», він наткнувся на любовні історії Фреда Джексона, що спонукало його написати гнівного листа до редакції журналу. Лист було опубліковано в 1913 році, і це викликало хвилю протестів з боку шанувальників Джексона. Відбулася полеміка на сторінках журналу, до якої було залучено багато людей. Серед них був і Едвард Ф. Даас, президент United Amateur Press Association (UAPA). Це була організація, що включала молодих авторів з усієї країни, які писали й видавали власні журнали. Він запропонував Лавкрафту стати членом UAPA; 1914 року Лавкрафт на його пропозицію пристав.
Лавкрафт почав видавати власний журнал «The Conservative» (1915—1923), у якому публікував свою поезію, а також статті та есе, написані як спеціально для цього видання, так і ті, що були надіслані в інші журнали. Загалом вийшло 13 випусків «The Conservative». Пізніше «Necronomicon Press» перевидали ці випуски разом з іншими працями Лавкрафта. Надалі Лавкрафт став президентом і головним редактором UAPA.
Уже маючи досвід написання художньої літератури раніше («Звір у підземеллі» («The Beast in the Cave», 1905) і «Алхімік» («The Alchemist», 1908)) і тепер занурившись у світ аматорської прози, Лавкрафт знову взявся за перо вже як письменник-фантаст — вперше з 1908 року. У 1917 році успішно видано «Склеп» («The Tomb») і «Дагон» («Dagon»). Тепер основним заняттям і захопленням автора стали проза, поезія і журналістика.
Одруження та життя в Нью-Йорку У 1919 році нервовий зрив трапився вже з матір'ю Лавкрафта. Її також, як колись і батька, помістили до психіатричної лікарні, звідки вона не виходила до самої смерті. Вона померла 24 травня 1921 року. Лавкрафт тяжко переживав смерть матері, але за кілька тижнів у його житті відбулася серйозна зміна — на конференції журналістів-аматорів у Бостоні 4 липня 1921 року він зустрів жінку, яка згодом стала його дружиною. Це була Соня Грін, єврейка родом з України, з міста Ічня (нині Чернігівська область) на сім років старша за самого Говарда. З першої зустрічі вони знайшли одне в одному багато спільного, і Лавкрафт часто відвідував її в Брукліні в 1922 році. Їхні стосунки не були секретом, і тому повідомлення про весілля 3 березня 1924 року не стало несподіванкою для їхніх друзів. Утім, це було повною несподіванкою для його тіток, яких він сповістив тільки письмово після того, як одруження вже відбулося.
Лавкрафт переїхав до дружини в Бруклін, тоді він вже заробляв як професійний письменник, публікуючи свої ранні роботи у «Weird Tales», а Соня тримала успішний магазин капелюшків на П'ятій авеню в Нью-Йорку і починала свою літературну діяльність. Але пізніше магазин розорився, а Лавкрафт втратив роботу редактора в «Weird Tales». Йому не вдавалося отримати іншу роботу. До того ж, здоров'я Соні погіршилося, і її поклали у лікарню Нью-Джерсі. Першого січня 1925 року Соня поїхала до Клівленда, щоб почати підприємницьку і письменницьку справу там, а Лавкрафт переселився до однокімнатної квартири в одному з районів Брукліна під назвою Ред-Гук (Red Hook). Він зневажав це місце і його творчість стала похмурою й мізантропічною. У цей час з-під його пера вийшли такі твори, як «Покинутий будинок» («The Shunned House», 1924), «Жах у Ред-Гуку» («The Horror at Red Hook») і «Він» («He») (обидва також 1924).
Повернення до Провіденса
На початку 1926 року Лавкрафт задумав повернутися в Провіденс, за яким сумував увесь цей час. Водночас його шлюб дав тріщину, і пізніше, у 1929 році, розпався остаточно.
Повернувшись 17 квітня 1926 року в Провіденс, Лавкрафт не вів самотній спосіб життя, як це було в період з 1908 по 1913 року. Навпаки, він багато подорожував старовинними місцями (Квебек, Нова Англія, Філадельфія, Чарльстон) і плідно працював. У цей час він написав низку найкращих своїх творів, серед яких «Поклик Ктулху» («The Call of Cthulhu», 1926), «У горах божевілля» («At the Mountains of Madness», 1931), «Тінь з позачасся» («The Shadow out of Time», 1934—1935). Водночас він вів активне листування як зі своїми старими друзями, так і з багатьма молодими авторами, які своєю кар'єрою на цьому терені зобов'язані багато в чому Лавкрафту (Огюст Дерлет, Дональд Вандру, Роберт Блох, Фріц Лейбер). У цей час він написав безліч статей з політики та економіки, а також з усіх тих предметів, які його продовжували цікавити, — від філософії й літератури до історії та архітектури. Велика депресія спонукала його підтримати Рузвельта і стати поміркованим соціалістом.
Особливо тяжкими виявилися останні два-три роки його життя. У 1932 році померла одна з його тіток, Міс Кларк, і Лавкрафт 1933 року переїхав до кімнати в будинку 66 по Коледж Стріт разом зі своєю другою тіткою, Міс Ганвелл. Свої твори він публікував під псевдонімами. Після самогубства Роберта Говарда, одного з найближчих його друзів по листуванню, Лавкрафт впав у депресію. У цей же час прогресувало захворювання, яке потім стало причиною його смерті, — рак тонкої кишки.
Смерть та вшанування пам'яті
Узимку 1936—1937 років хвороба настільки прогресувала, що Лавкрафта поклали у лікарню (Jane Brown Memorial Hospital) 10 березня 1937 року, де він і помер п'ять днів по тому. Ввечері того ж дня газета «Providence Evening Bulletin», а 16 березня і «New York Times», опублікували некрологи. У першому з них зазначалося, що Лавкрафт продовжував робити письмові нотатки, поки міг тримати олівець.
Поховано Лавкрафта 18 березня 1937 року на родинній ділянці на (). Багато друзів Лавкрафта — Гейзл Гільд, Роберт Блох, Кеннет Стерлінг, Кларк Ештон Сміт, Генрі Каттнер — надсилали листи з приводу його смерті у «Weird Tales», які публікувалися з червня 1937 року. Жак Берж'є у вересневому номері написав: «Відхід Лавкрафта, як мені здається, знаменує кінець цілої епохи в історії американської фантастичної літератури…»
Через кілька днів Роберт Гейворд Барлоу забрав безліч книг і рукописів Говарда Лавкрафта, включаючи «Інструкції на випадок смерті». Це викликало хвилю обурення шанувальників письменника, які вирішили, що Барлоу привласнив його напрацювання. Проте Барлоу разом з Огюстом Дерлетом видали збірник «The Outsider and Others» на 1500 сторінках, який включав 36 оповідань та есе «Надприродні жахи в літературі», що вийшов 1939 року. Окрім цього, Дерлет активно публікував твори Лавкрафта в журналі «Weird Tales». Під час Другої світової війни нове видавництво Arkham House видало збірку «Beyond the Wall of Sleep» (1943), а Дерлет опублікував листи й компіляції. Він же протягом 1940-х років почав писати власні твори, навіяні «Міфами Ктулху», як він назвав систему вигаданих Говардом Лавкрафтом божеств, місць та артефактів.
Соня Грін, котра довідалася про смерть колишнього чоловіка тільки в 1945 році, написала спогади, видані в «Providence Sunday Journal» (1948). Британський видавець Віктор Голланц зацікавився виданням Лавкрафта в Англії та опублікував там низку його творів у 1951 році. У 1954 році томи творів Лавкрафта були видані у Франції, а згодом у Німеччині, Італії, Іспанії та Південній Америці. Лідером фендому «Міфів Ктулху» в 1950-ті роки став Джордж Ветцель. За його сприяння було надруковано маловідому прозу, вірші та наукові статті Лавкрафта.
На початку 1960-х років спадок Лавкрафта був помічений кінематографом. З'явилися фільми: «The Haunted Palace» (1964), «Die, Monster, Die» (1965) і «The Shuttered Room» (1967). Кульмінація популярності «Міфів Ктулху» і їхнього засновника настала в 1975 році, коли майже одночасно вийшли книги: «Лавкрафт: біографія» Лайона Спрег де Кампа, «Говард Філіпс Лавкрафт: Мрійник на нічній стороні (Howard Phillips Lovecraft: Dreamer on the Nightsid)» Френка Белкнепа Лонга й «Лавкрафт нарешті (Lovecraft at Last)» Вілліса Коновера. Алюзії на творчість Лавкрафта з'явилися у Сідні Дж. Перельмана, Хорхе Луїса Борхеса, Джона Апдайка й Умберто Еко.
У 1975 році на Всесвітньому конвенті фентезі було засновано премію World Fantasy Award, нагородою в якій до 2016 року слугував бюст Лавкрафта.
Творчість
Стиль У 1910-1920-х роках Лавкрафт перебував під впливом творчості лорда Дансені, нерідко стилізуючи під нього власні тексти. Також на нього вплинув американський романтизм, зокрема Едгар Аллан По. Лавкрафт часто звертався до традиційної готичної атрибутики: таємничого будинку, магічних книг, заклинань, зловісного вітру, страхітливих звуків.