Би́тва за Туні́с відома також, як туні́ська кампа́нія () — військова кампанія, серія битв між військами союзників і країн осі на Північноафриканському театрі Другої світової війни, що відбувалися на території Тунісу у листопаді 1942 — травні 1943. На початку кампанії перевагу мали німецько-італійські війська, однак пізніше ініціативу перехопили союзники. Кампанія завершилась здачею в полон понад 230 тисяч німецьких та італійських солдатів, у тому числі більшої частини «Африканського корпусу» Ервіна Роммеля.
Передумови, операція «Смолоскип»
З точки зору Гітлера, Туніс міг триматися протягом багатьох місяців або років, руйнуючи, таким чином, плани союзників.
Туніс мав набагато зручніший для оборони характер місцевості, ніж Лівія — північна та велика частина його східної частини омивається Середземним морем, кордони з Алжиром переважно проходять по західним схилам Атлаських гір, які мають лише декілька доступних перевалів, на півдні друга лінія гір обмежує проходи вузьким проміжком між морем і горами Матмата.Побоюючись вторгнення італійців з Лівії, французи встигли побудувати потужну 30-кілометрову оборонну лінію, відому як «Лінія Марет». Таким чином, тільки на півночі країни територія була придатна для ведення наступальних дій, оскільки біля узбережжя Атлаські гори закінчувалися, залишаючи незахищеною більшу частину північно-західного узбережжя.
У цілому, Туніс являв собою прекрасну та легко обороняєму базу для військових операцій. Лінії оборони на півночі країни, були б дуже ефективні проти наступу військ союзників, а «лінія Марет» надійно прикривала південь. Між ними існувало лише кілька перевалів через Атлаські гори. Контроль над країною забезпечувало базування італійців і німців у двох головних глибоководних портах — Тунісі і Бізерті, розташованих всього в декількох сотнях кілометрів від баз на Сицилії. Конвої з постачанням могли підходити ночами, залишаючись непомітними для повітряних патрулів англійців, залишатися в порту протягом дня і потім повертатись наступної ночі. Для порівняння: шлях з Італії до Лівії займав цілий день, до того ж, під час плавання кораблі і судна могли бути легко виявлені з повітря та знищені.
Тим не менше, до липня 1942 року союзники прийняли рішення провести масштабні морські десантні операції в Північній Африці, які мали на меті встановлення контролю над територіями, що знаходилися під контролем режиму Віші: йшлося про Алжирі, Марокко та Туніс. Після цього планувалося просування військ на схід, з подальшим виходом у тил німецько-італійським військам. Захоплення північноафриканського узбережжя повністю відкривало б Середземномор'я для постачання союзних військ в Африці і на Близькому Сході морем.
Через близькість Сицилії до Тунісу, союзники дійшли висновку, що одразу після отримання інформації про висадку, німецько-італійські війська намагатимуться захопити Туніс. Аби протистояти цьому, було необхідно самим встановити контроль над країною якомога швидше. Однак, існувала певна межа того, наскільки далеко могли висаджуватися британці та американці на сході французьких володінь. Обмеженням служила близькість німецько-італійської авіації на аеродромах Сицилії та Сардинії — до кінця жовтня там перебували 298 німецьких і 574 італійських літаків. Враховуючи це, як найбільш східний пункт висадки було обрано місто Алжир. Висадка там гарантувала б успіх усієї операції всупереч на невизначеність ймовірної реакції вішістських військ на вторгнення. Після встановлення контролю над Алжиром, планувалося здійснити сухопутний кидок до Бізерти і Тунісу, випередивши війська Осі.
Англо-американським військам, щоб випередити противника, мали якомога швидше просуватися поганими дорогами, по складній території, під час дощового зимового сезону. Дуже багато також залежало і від того, наскільки вдало флот і авіація зуміють перешкодити організації наступу німецько-італійських військ. Командування Туніською операцією було доручене британському генерал-лейтенанту Кеннету Андерсену. 8 листопада англо-американські війська висадилися на захід від Тунісу, в Алжирі (в містах Оран та Алжир) і в Марокко (в Касабланці) — розпочалася операція «Смолоскип».
Перебіг подій
Початок операції
До 10 листопада 1942 року опір французів вторгненню союзників, що відбувалося в рамках операції «Смолоскип», припинився — в Тунісі виник вакуум влади.
Штаб союзників виключав висадку морських десантів в Тунісі через брак військ та загрозу з повітря. Аби не дати противнику наростити критичну масу військ для ведення успішної оборони на території країни, командувач 2-ї британської армії генерал-лейтенант Андерсон вимушений був якомога швидше перекинути свої обмежені сили на схід: для вторгнення в Туніс союзники мали всього дві бригадні групи та декілька танкових і артилерійських з'єднань. Проте командування сподівалося, що при достатньо швидкому просуванні, можна буде встигнути захопити Туніс з відносно невеликими втратами до того, як перекинуті з Європи німецько-італійські війська підготуються до оборони. Перед вторгненням в Туніс основних сил, Андерсон наказав 36-й піхотній бригаді, яка знаходилася в резерві на кораблях, прямувати на схід і зайняти порти Бужі, Філіпвілль та Бон, а також аеродром в Джеджеллі.
Туніські французькі колоніальні влади, перебували в збентеженні, не знаючи, кого, німців чи британців, варто підтримати. Внаслідок цього, ними не було зроблено будь-яких спроб закрити доступ до аеродромної мережі для жодної зі сторін. Уже 9 листопада з'явилися повідомлення про 40 німецьких літаків, які прилетіли в Туніс, а до 10 листопада повідомлялося вже про сотню літаків німців. Через два дні в повному обсязі почав функціювати «повітряний міст», через який було перекинуто понад 15 тисяч солдат і 581 тонн вантажів. Таким чином, до кінця місяця в Туніс було переправлено три німецькі дивізії, включаючи 10-ту танкову, і дві італійські піхотні дивізії. 12 листопада на чолі щойно сформованого корпусу був поставлений Вальтер Нерінг. Він вилетів до військ 17 листопада.
Тим часом, командувач французькими військами в Тунісі генерал Барре, через недовіру до італійців, вивів підпорядковані йому війська в гори і сформував там на ділянці від Теберсука до Меджаз-ель-Бабу лінію оборони. Згідно з наказом Барре, війська мали стріляти в кожного, хто спробує перетнути лінію укріплень.
План союзників передбачав наступ вздовж обох доріг, що вели з Алжиру на Туніс, з подальшим захопленням міст Бізерта та Туніс. 11 листопада 36-та британська піхотна бригада не зустрівши опору висадилася в Бужі, однак, через проблеми з логістикою стало ясно, що, просуваючись далі по дорозі, аеродром в Джеджеллі можна захопити лише до 13 листопада. Аеродром в Боні був захоплений повітряним десантом: операцію здійснив 3-й десантний батальйон. Пізніше, 12 листопада, загін командос захопив порт в Боні. Передові з'єднання 36-ї бригади 15 листопада досягли Табарки, а 18 листопада — Джебель-Абіоду, де вони вперше увійшли в бойове зіткнення з противником. Південніше, в Юк-ле-Бейн, також не зустрівши ніякого опору, висадився та захопив аеродром американський парашутно-десантний батальйон. 17 листопада американські війська захопили аеродром в Гафсі.
19 листопада командувач німецькими військами, Вальтер Нерінг зажадав від французів вільного проходу своїх військ через міст в Меджазі. Барре відповів йому відмовою. Тоді німці двічі атакували позиції французів, але були відкинуті. Тим не менше, французи, що зазнали значних втрат та не маючи в достатній кількості танків і артилерії, змушені були відступити. Попри те, що французькі частини в Тунісі вступили в бій з німцями ще 19 листопада, позиція більшої частини вішістських військ в цілому залишалася невизначеною. Тільки після підписання Північноафриканської угоди 22 листопада 1942, французькі війська в Північній Африці перейшли на бік союзників. До того часу німці та італійці встигли наростити сили — кількість німецьких військ перевищувала кількість союзних майже по всіх пунктах.
Кидок на Туніс Дві бригадних групи союзників висувалися вздовж обох доріг на Туніс, що ведуть відповідно на Джебель-Абіод і на Беджу. Люфтваффе, користуючись перевагою, обумовленою близьким розташуванням аеродромів, — авіація союзників діяла з авіабаз в Алжирі, — постійно атакувала війська на марші.
17 листопада 1942 року, в день прибуття в Туніс В.Нерінга, передові з'єднання британської 36-ї бригади, що наступали північною дорогою, зустріли під Джебель-Абіодом угрупування німців, що складалося 400 парашутистів при 17 танках і самохідних установках. У ході бою 11 танків з 17 було підбито, але просування було затримане на дев'ять днів.
Генеральний наступ з рубежу Джебель-Абіод — Беджа був призначений на 24 листопада: 36-ій бригаді належало просуватися від Джебель-Абіоду в напрямку Матееру, 11-та бригада мала наступати вздовж долини річки Мерджерда з задачею оволодіти Меджаз-ель-Бабом і продовжувати наступ на Тебурбу, Джедейду та місто Туніс. Крім двох основних колон, була сформована танкова група «Блейд» (), що складалася з 21-го уланського полку 6-ї танкової дивізії з підрозділами посилення. Група «Блейд» мала завдати удар на другорядних дорогах в зазорі між двома піхотними бригадами і одночасно з основними силами — фланговий удар по Тебурбі і Джедейді.
Атаці на півночі завадили проливні дощі. На півдні 11-та бригада була затримана завзятим опором німців у Меджазі. Тим часом, групі «Блейд» вдалося подолати перевал Сіді-Насир та досягти перевалу Чуігі на північ від Тебурби. Частина групи просочилася через позиції противника і атакувала німецьку авіабазу у Джедейді, знищивши 20 літаків противника. Однак, відсутність підтримки піхоти не дозволила розвинути успіх, тому їй довелося відступити до Чуігі. Напад групи «Блейд» застав Нерінга зненацька, і він вирішив залишити Меджаз аби зміцнити оборону Джедейди, що розташована за 30 кілометрів від столиці Тунісу.
Затримана атака 36-ї бригади почалася 26 листопада, однак, війська потрапили в засідку — передовий батальйон втратив 149 осіб. Подальші атаки були відбиті німцями, що засіли на добре укріплених оборонних позиціях. Висадка командос, здійснена 30 листопада за 23 км на захід від Бізерти, і що мала на меті обхід німецьких укріплень охоплення з флангу, провалилася. 3 грудня командос вимушені були приєднатися до 36-ї бригади.
Тим часом, 11-та бригада, не зустрівши жодного опору, 26 листопада увійшла в Меджаз і до вечора того ж дня зайняла позиції всередині та навколо Тебурби, яку також покинули німецькі війська, готуючись до оборони Джедейди. Однак, вже наступного дня німці завдали потужного контрудару. Спроба 11-ї бригади в перші години 28 листопада перехопити ініціативу, завдавши американськими танковими частинами удару по аеродрому в Джедейді, провалилася.