Лорд Во́лдеморт (), уроджений Том Ярволод Редл ( — Том Марволо Ріддл; 31 грудня 1926 — 2 травня 1998) — літературний персонаж серії книг про Гаррі Поттера, темний чарівник, що володіє величезною магічною силою і практично досяг безсмертя за допомогою чорної магії, завдяки створенню горокраксів, ворог Гаррі Поттера.
Лорд Волдеморт з'являється в п'яти з семи книг (безпосередньо з Гаррі він зустрічається в першій, другій, четвертій, п'ятій і сьомій книгах), а у фільмах його грають Річард Бреммер, Крістіан Коулсон, Гіро Файнс-Тіффін та Рейф Файнс.
Волдеморта у світі чарівників бояться настільки, що навіть імені його, як правило, не вимовляють. Більшість героїв називає його «Відомо-Хто» або «Той-Кого-Не-Можна-Називати», а Смертежери називають його «Темний Лорд» (як і Сивіла Трелоні в пророцтві). Сам Гаррі Поттер ніколи не боявся вимовляти його ім'я, з часом, з деяким побоюванням, з нього беруть приклад Герміона Ґрейнджер і Джіні Візлі. Деякі члени Ордена Фенікса, наприклад, Албус Дамблдор, Сіріус Блек і Ремус Люпин завжди, без будь-яких коливань, називали повне ім'я Волдеморта. В сьомій частині (Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії) Міністерство магії забороняє вимовляти ім'я Волдеморта: на ім'я накладають закляття (Табу), яке відстежує розташування того, хто його вимовить.
Ім'я Ім'я «Волдеморт» походить від французького: Vol-De-Mort — «політ смерті». Джоан Ролінґ доволі добре знає французьку і підробляла приватними уроками.
Оскільки ім'я «Волдеморт» він отримав з букв свого справжнього імені, воно є анаграмою імені «Том Ярволод Редл» (при перестановці букв виходить «Я Лорд Волдеморт», що в оригіналі виглядає як «Tom Marvolo Riddle → I am Lord Voldemort»). При цьому значення англійського слова riddle (загадка, головоломка, таємниця) при перекладі прізвища втрачено, але анаграма імені збережена.
Зовнішній вигляд та характер
Згідно з описом, у Волдеморта дуже бліда шкіра, біле як крейда і схоже на череп обличчя, ніздрі як у змії, червоні очі зі зміїними зіницями, високе, тонке скелетоподібне тіло і довгі тонкі руки з неприродно довгими пальцями. Вмираючи при пологах, Меропа Ґонт згадувала батька своєї дитини — вона хотіла, щоб син був схожий на нього. Місс Коул вважала, що її бажання розумне — оскільки сама Меропа красунею не була. Волдеморт не тільки мав ім'я свого батька-маґла, але і був дуже схожий на нього зовні. Під час навчання в Гоґвортсі він був описаний як дуже привабливий молодик із запалими щоками, аристократичною поставою, темними очима і чорним волоссям. Значні зміни у зовнішності, як вважають чарівники, відбулися унаслідок використовування Волдемортом дуже тяжкої темної магії.
Як вважає Гаррі, Волдеморт ненавидить маґлів і нечистокровних чарівників. Ймовірно, це ознака ненависті до себе самого, оскільки сам Волдеморт — нечистокровний чарівник. Тому Редл убив свого батька і його батьків та змінив своє ім'я, перейшовши за анаграмою від імені «Том Ярволод Редл» до «Лорд Волдеморт», мабуть, психологічно відмовляючись таким чином від свого походження.
Волдеморт просунувся у вивченні магії, можливо, глибше, ніж будь-хто з сучасних чарівників. Але в чотирьох, як мінімум, випадках, за його словами, він не зміг пригадати вчасно про потрібні речі — про лікувальну дію сліз фенікса, що плакав над Гаррі в Таємній кімнаті, про силу стародавньої магії, пов'язаної з любов'ю і самопожертвою (речі, яких він, на думку Дамблдора, не міг зрозуміти) і також про силу стародавньої магії, пов'язаної з тим, що частинка його душі знаходиться в Гаррі Поттері.
Між Томом Редлом і Гаррі Поттером можна помітити багато спільного — обоє сироти, які росли серед маґлів не в найприємніших умовах, поки не були прийняті в Гоґвортс, який обидва стали вважати своїм домом. У обох персонажів чорне волосся, тонкі риси обличчя і здатність розмовляти зі зміями. Проте, величезна різниця між ними ілюструє одну з ідей серії, виказану Дамблдором, про те, що «те ким ми є насправді, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору». З п'ятої книги ми дізнаємось, що згідно з пророцтвом «…разом їм жити не судилося».
Автор серії книг про Гаррі Поттера, Джоан Кетлін Ролінґ, припустила, що головний страх Волдеморта — «принизлива смерть», а його ховчиком буде мляве тіло (ховчик — магічна істота, що набуває різної форми залежно від того, чого найбільше боїться людина, яка знаходиться поряд). В дзеркалі Яцрес він би побачив себе всемогутнім і безсмертним, що за властивостями цього дзеркала відповідає його найбільшому бажанню. Дамблдор припускав, що Волдеморт таємно боїться мертвих тіл і темряви, втім, за його словами, «в таких випадках ми боїмося лише невідомості». Як з'ясувалося, під час битви в Міністерстві Магії, Волдеморт не може зрозуміти, що бувають речі гірші за смерть.
Що стосується особистих якостей, Волдеморта можна назвати обережним, кмітливим і спокійним стратегом. На четвертому і п'ятому році навчання Гаррі Поттера в Гоґвортсі Волдеморт планував тривалі, розраховані на цілий рік операції: перша була пов'язана з його поверненням в людське тіло, друга — з вторгненням у Відділ Таємниць Міністерства Магії.
Походження Волдеморт — нащадок власника воскресального каменя Кадмуса Певерелла, тобто він родич Гаррі Поттера (нащадка брата Кадмуса Ігнотуса Певерелла — власника мантії-невидимки). Крім того, він нащадок одного з творців Гоґвортса — Салазара Слизерина. Том Редл є напівкровкою, але ретельно це приховує — його батько, Том Редл-старший, був маґлом.
Ярволод Ґонт (дідусь Волдеморта) мешкав зі своїми дітьми Морфіном та Меропою в селищі Малий Генґелтон. Його родина була останньою з роду Салазара Слизерина. Тому Ґонти підтримували ідею чистоти крові, погано ставилися до маґлів.
Мати Волдеморта — Меропу — авторка описує в шостій книжці про Гаррі Поттера, коли Дамблдор та Гаррі Поттер мандрували життям Волдеморта за допомогою сита спогадів («Гаррі Поттер і Напівкровний Принц»):
«…дівчина в обшарпаній сукні, що своїм кольором нагадувала брудну кам'яну стіну в неї за спиною… Волосся в неї було пряме й темне, а лице простувате, бліде, з грубими рисами. Очі, як і в брата, були зизуваті. Дівчина здавалася трохи охайнішою за чоловіків [батька Ярволодд та брата Морфіна], але Гаррі ще ніколи не бачив такої побитої життям людини.»
Ярволода Ґонта та Морфіна було заарештовано. Під час їхнього перебування в Азкабані, Меропа, яку в родині вважали сквибкою, нарешті проявила свої магічні здібності і за допомогою любовного зілля «закохала» в себе панського сина, маґла Тома Редла-старшого. Під дією цих чарів він втік зі своєю новою нареченою.
Таким чином, коли Ярволод повернувся додому з в'язниці, то не знайшов там дочки, і дізнавшись із ким вона втекла, забув про її існування.
Тим часом, коли шлюбу Тома Редла та Меропи був майже рік, Меропа не захотіла більше обманювати чоловіка та припинила давати йому любовне зілля, сподіваючись, що він і так лишиться закоханим у неї. Але цього не сталося. Том Редл покинув свою вагітну дружину, повернувся до родинного маєтку та розповідав, що Меропа «обкрутила» його, «обвела довкруг пальця».
Меропа померла під час пологів. Таким чином, її син, Том Редл, потрапив до сиротинця.
Магічні здібності Дитинство
Судячи зі спогадів Дамблдора, в яких Гаррі побував на шостому році свого навчання в Гоґвортсі, Волдеморт із самого дитинства демонстрував видатні магічні здібності. Меропа Ґонт народила свого сина в стінах притулку, в якому після її раптової смерті і виховувався хлопчик, який з дитинства відрізнявся від інших дітей. «Знаєте, він майже не плакав», — говорить місс Коул Дамблдору, що приніс Тому лист з Гоґвортса. Коли Редлу ще не виповнилося одинадцяти років (тоді він ще не знав про те, що він чарівник), він цілком свідомо експериментував з магією, не знаючи, що це магія. Він умів рухати предмети, не торкаючись до них, а також керувати тваринами без попереднього дресування і створювати неприємні ситуації для дітей з притулку, які його дратували. Тому Редл був готовий прийняти новину про те, що він чарівник. «Я знав, що я ОСОБЛИВИЙ», — сказав він Дамблдору, перебуваючи в стані щасливого збудження. Йому не потрібні були друзі і він сприймав інших дітей у Притулку швидше як об'єкти маніпуляції, вже в такому юному віці звикнувши бути господарем ситуації. Однією з особливостей поведінки Тома Редла є пристрасть до колекціонування своєрідних сувенірів на згадку про випадки особливо неприємного для оточення прояву своїх магічних здібностей. Ця звичка згодом трансформується в створення колекції горокраксів. Горокраксами у випадку з Волдемортом стануть речі, що належали найвидатнішим чарівникам, у тому числі і йому самому (Наджіні). Саме в них за допомогою складного заклинання Темний Лорд стане ув'язнювати частини своєї душі.
Навчання в Гоґвортсі В Гоґвортсі Том Редл був найкращим учнем, і вчителі відзначали його обдарованість і прагнення до знань. Під час навчання у Гоґвортсі Томові вперше вдалося відкрити Таємну кімнату і випустити Василіска, який став причиною смерті Плаксивої Мірти. Проте, коли з'явилася загроза закриття школи, Том знайшов «винного» — третьокурсника Рубеуса Геґріда, що захоплювався різними небезпечними тваринами, і Геґріда виключили з Гоґвортса. Входив до Слизоклубу.
Також під час навчання в Гоґвортсі Том зібрав навколо себе групу однодумців, які стали попередниками Смертежерів. Тоді ж він і придумав собі нове прізвисько замість імені, яким його назвала мати: Лорд Волдеморт.
Вміння літати Після свого повернення у власне тіло Темний Лорд набув здатності літати, не застосовуючи ніяких магічних предметів (чарівних паличок, зілля і т. ін.). Доказом служить те, що, втративши позичену паличку прямо в польоті, він не впав каменем на землю, а зажадав у підлеглих дати йому іншу паличку, при цьому чудово продовжуючи левітувати.
Знання Виманології Волдеморт знаний як найсильніший з виманологів світу — тобто він краще інших уміє проникати в чужі думки і пам'ять. За допомогою виманології Волдеморт майже завжди може визначити, чи брешуть йому. Виманологи бачать у свідомості інших емоції і обривки спогадів, які можуть суперечити словам, сказаними людиною. Протистояти виманології можна тільки за допомогою спеціальної методики захисту своїх думок — блокології, якою Волдеморт також володіє. Можливо, єдиним, хто міг не допускати Волдеморта в свої думки, був Северус Снейп.
Проте, використання виманології до Гаррі Поттера завдає йому жахливого болю. Можливо, причина цьому — зіткнення, ураженої темною магією і численними вбивствами, душі Волдеморта з душею Гаррі протилежною Волдемортовій (в цьому випадку немає великої різниці між розумом і душею, як в шостій частині говорив Дамблдор.)
Парселмова
Також Волдеморт уміє розмовляти зі зміями — він парселмовець (). Ця здатність дісталася йому в спадок від Салазара Слизерина, чарівники традиційно пов'язують це уміння з схильністю до темної магії. Володіння парселмовою передалося також Гаррі Поттеру після невдалої спроби Волдеморта убити його, коли частина душі Волдеморта стала частиною душі Гаррі Поттера.
Горокракси
Відомо, що Волдеморт — один з дуже небагатьох темних чаклунів, що зважилися і зуміли створити горокракси. Це частини душі, відокремлені і заховані темним чаклуном для того, щоб фактом їхнього існування забезпечити собі безсмертя. Горокракси можна створити, тільки убивши іншу людину. Дамблдор вважає, що Волдеморт — єдиний чаклун в історії, який коли-небудь створював більше ніж один Горокракс. Згідно з припущенням Дамблдора, Волдеморт планував розчленувати свою душу на 7 частин, і встиг до свого першого падіння свідомо розчленувати тільки на 5: 5-й горокракс він збирався зробити, убивши Гаррі. Після відродження він зробив ще один горокракс — Наджіні. Насправді Лорд Волдеморт розділив душу на 7 частин, зробивши несвідомо 7-й горокракс Гаррі Поттера: Щоденник Тома Редла Чаша Гельґи Гафелпаф (Helga Hufflepuff) Перстень Ярволода Ґонта з гербом Певерелів Медальйон Салазара Слизерина (Salasar Slytherin) Діадема Ровени Рейвенклов (Rowena Ravenclaw) Наджіні Гаррі Поттер