Тибе́рій Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (), ім'я при народженні — Тибе́рій Кла́вдій Дру́з (), ім'я між 4 та 41 роками — Тибе́рій Кла́вдій Неро́н Герма́нік (; 1 серпня 10 до н. е., Лугдунум — 13 жовтня 54, Рим) — давньоримський державний та політичний діяч, четвертий римський імператор (41–54), консул-суффект (37) та чотириразовий консул (42, 43, 47, 51), представник династії Юліїв-Клавдіїв.

Клавдій народився в Лугдунумі, адміністративному центрі Галлії, в родині Децима Клавдія Друза та Антонії Молодшої. Таким чином, він став першим римським імператором, народженим поза межами Італії.

Через перенесену в молодості хворобу Клавдій мав фізичні вади — кульгав, заїкався та страждав від тремору. У зв'язку з цим, батьки відсторонили його від публічного життя. До свого консульства у 37 році він не обіймав жодних державних посад. Ймовірно, саме ці недуги врятували Клавдія під час численних політичних репресій, організованих Тиберієм та Калігулою, оскільки його не сприймали як серйозного політичного суперника.

Після вбивства Калігули преторіанська гвардія проголосила Клавдія імператором. На той момент він залишався останнім дорослим чоловіком у родині.

Попри відсутність політичного досвіду, Клавдій проявив себе як здібний правитель і ефективний адміністратор. Він розширив державний апарат, активно залучаючи вільновідпущеників, і сприяв фінансовому відновленню Риму. Імператор також розгорнув масштабну будівельну діяльність, у такий спосіб продовживши політику Калігули, споруджуючи дороги, акведуки та канали по всій країні. Саме за його правління розпочалося успішне завоювання Британії.

Крім того, Клавдій виявляв особистий інтерес до права. Він головував на судових засіданнях і щоденно видавав едикти.

Водночас протягом усього правління його вважали вразливим, особливо представники знаті. Це змушувало імператора постійно зміцнювати свої позиції, що супроводжувалося масовими стратами сенаторів. Такі події негативно вплинули на його репутацію в античній історіографії, хоча сучасні дослідники часто переглядають ці оцінки.

Закінчив свій життєвий шлях Клавдій у 54 році. Чимало авторів вважають, що він був отруєний власною дружиною, Агріппіною Молодшою. Після цього владу успадкував його внучатий племінник і всиновлений пасинок Нерон.

Походження, сім'я і дитинство Тиберій Клавдій Друз з'явився на світ 1 серпня 10 року до н. е. в місті Лугдунум, адміністративному центрі Лугдунської Галлії, у родині Децима Клавдія Друза та Антонії Молодшої. За переказами, його народження припало на річницю освячення місцевого вівтаря Августа.

Клавдій мав двох старших братів і сестер. Серед них були Германік, майбутній видатний римський полководець, якого всиновить та зробить своїм спадкоємцем Тиберій, та Лівілла, майбутня дружина Друза Молодшого. Крім них, Антонія народила ще двох дітей, які померли зовсім маленькими. За материнською лінією дідом і бабусею Клавдія були Марк Антоній та Октавія Молодша, сестра самого Октавіана, а за батьківською — Лівія Друзілла та Тиберій Клавдій Нерон. Крім того, він також був правнучатим небожем Гая Юлія Цезаря.

У 9 році до н. е. батько Клавдія несподівано загинув під час походу до Германії, упавши з коня. Хлопчика надалі виховувала мати, яка більше ніколи не виходила заміж. Проте майбутній імператор був слабкою та хворобливою дитиною, страждав на параліч (імовірно, внаслідок родової травми), виражені порушення координації рухів, тремор і заїкання. Светоній детально описує фізичні вади Клавдія: коліна були слабкими й підгиналися під ним, голова тремтіла. Він заїкався, а його мовлення було плутаним. Коли хлопчик хвилювався, у нього з’являлися виділення з носа і він слинявів.

Коли недуга стала очевидною, стосунки майбутнього імператора з сім'єю погіршилися. Антонія називала його виродком, якого природа почала створювати як повноцінну людину, проте так і не завершила. Вона не приховувала свого презирства до сина, насміхалася та глузувала з нього. Коли ж хотіла підкреслити чиюсь недалекоглядність, то промовляла фразу: «Дурніший за мого Клавдія!».

За декілька років Антонія передала сина на виховання своїй свекрусі Лівії. Остання ж ставилася до нього не набагато тепліше, рідко говорила з ним і висловлювала критику лише в письмовій формі. Оскільки вважалося, що стан Клавдія зумовлений лінощами й браком сили волі, хлопчика віддали під опіку колишнього наглядача за в'ючними тваринами, щоб виховати в ньому дисципліну.

Після такого дитинства симптоми, схоже, проявлялися менше, і сім'я звернула увагу на його зацікавлення історією. У 7 році до імператорського двору було запрошено Тита Лівія та Сульпіція Флава, щоб навчати Клавдія історії. Він також проводив багато часу з філософом Атенодором Кананітом. Окрім історії, майбутньому імператорові вдалося опанувати мистецтво риторики та красномовства, що здивувало самого Октавіана, який писав у кількох листах до Лівії Друзілли: «Хоч убий, я сам здивований, люба Лівіє, що декламація твого онука Тиберія [Клавдія] мені сподобалася. Не можу зрозуміти, як він міг, декламуючи, казати все, що треба, і так зв'язно, якщо зазвичай говорить настільки невиразно».

Водночас, як зауважує Вінсент Скрамуцці, саме надмірне захоплення юнака історією й завадило його ранній політичній кар’єрі. Він розпочав працю над історією громадянських воєн Риму після смерті Цезаря, однак покинув її після написання двох книг через надмірну політичну гостроту, адже цей твір нагадував би Октавіану, що Клавдій є прямим нащадком Марка Антонія. Тоді юнак перевів увагу на інші теми, віддаленіші за часом і менш небезпечні, зокрема працював над книгами з історії Карфагена. Проте за роки він усе ж повернувся до першої праці, описавши в ній роки протистояння і правління другого тріумвірату, критично відгукуючись про Октавіана та звеличуючи республіканців.

У зв'язку з цим, репутація майбутнього імператора залишалася неоднозначною, і сім'я тримала його осторонь. Коли у 8 році в Павії було споруджено тріумфальну арку на честь правлячої династії, ім'я Клавдія виявилося вписаним на самісінькому краю, позаду покійних Гая і Луція Віпсаніанів та дітей Германіка. Дослідники навіть висловлювали здогад, що напис міг бути доданий самим Клавдієм через десятиліття, а спочатку він узагалі не був згаданий.

Небіж імператора

Коли Октавіан помер у 14 році, 23-річний Клавдій звернувся до свого дядька Тиберія з проханням надати йому доступ до cursus honorum, традиційної політичної кар'єри. Новий імператор хоч і нагородив небожа консульськими почестями, все ж заблокував ухвалу сенату, яка наділила б юнака реальною владою. Водночас Клавдій користувався повагою серед вершників, які неодноразово обирали його своїм представником. Після смерті Друза Молодшого він навіть став одним із можливих спадкоємців, здобувши підтримку деяких сенаторів.

Оскільки ні Октавіан, ні Тиберій не давали йому жодної публічної посади, Клавдій залишив сподівання на державну діяльність і провів решту правління дядька у своїх маєтках під Римом та у Кампанії, займаючись переважно вивченням історії. Саме відсутність реального політичного впливу та фізичні вади вберегли майбутнього імператора від терору префекта преторіанців Сеяна, який знищував усіх потенційних претендентів на престол, воліючи самому очолити державу. Тоді ж загинула дружина Германіка Агріппіна з двома синами — Нероном та Друзом, а юний Калігула, небіж Клавдія, врятувався лише завдяки юному віку та допомозі Лівії Друзілли.

У 31 році терор Сеяна вдалося зупинити, а його самого було страчено. Проте це не принесло докорінних змін у життя римлян. Розпочалася нова хвиля репресій, ініційована вже самим імператором, який намагався віднайти та покарати усіх причетних до змови префекта преторіанців. Чимало сенаторів і вершників стратили, а ще більше — довели до самогубства.

Дядько Клавдій Після смерті Тиберія у 37 році владу успадкував Калігула. Попри юний вік, він одразу розпізнав у Клавдієві певний політичний потенціал та призначив його своїм співконсулом, щоб таким чином вшанувати пам'ять покійного Германіка. Того ж року Калігула одружив дядька з Мессаліною, донькою Марка Валерія Мессали Барбата, який походив із патриціанської родини Валеріїв, і Доміції Лепіди Молодшої, доньки Луція Доміція Агенобарба.

Водночас ці кроки не означали ставлення як до рівного. Калігула глузував із дядька, вимагав величезних грошових сум і виставляв на посміховисько перед сенаторами. Як повідомляє Кассій Діон, до 41 року Клавдій від стресу сильно схуд і захворів. Крім того, його життя неодноразово висіло на волосині, особливо після викриття змови Лепіда.

Клавдій супроводжував Калігулу в його германському поході. Після повернення ж до столиці імператор запропонував дядькові купити посаду жерця при своєму культі чи то за 8, чи то за 10 мільйонів сестерціїв під заставу майна. Зрозуміло, що заставлене майно викупити назад не вдалося. З того часу в Клавдія залишився лише невеликий будинок у Римі.

Прихід до влади

24 січня 41 року Калігулу вбили внаслідок змови, організованої префектом преторіанців Кассієм Хереєю. І донині не знайдено доказів, що Клавдій безпосередньо був до цього причетний, хоча, найімовірніше, знав про заколот. Про це опосередковано свідчить і той факт, що незадовго до вбивства він покинув театр, у якому перебував Калігула. Проте після смерті Мілонії Цезонії та її доньки стало очевидно, що умисел змовників спрямований не на зміну влади, а на знищення всієї імператорської родини. Усвідомлюючи небезпеку, Клавдій утік до палацу, рятуючи життя. За переказами, преторіанець Грат знайшов його, коли той ховався за завісою, і проголосив імператором. Клавдія перевезли до преторіанського табору і взяли під захист. Він надавав великого значення цій події і пізніше відзначив її на монетах.

Невдовзі після смерті Калігули зібрався сенат і розпочалася нарада з приводу передачі влади новому правителю, яка переросла в суперечку. Лунали навіть пропозиції знищити решту членів імператорської родини та відновити республіку. Дізнавшись, що Клавдій є останнім повнолітнім чоловіком з усієї династій Юліїв-Клавдіїв, сенатори зажадали, щоб він негайно прибув на засідання. Усвідомлюючи небезпеку такого кроку, той відмовився (як повідомляє Флавій Йосип, його переконав не залишати табір преторіанців Ірод Агріппа, який брав участь у змові проти Калігули). Зрештою, сенат 25 січня схвалив перехід влади до Клавдія.

Правління своє він розпочав зі страти заколотників, які безпосередньо брали участь у вбивстві Калігули — Хереї, Лупа та Сабіна, і наказав забути все, що було сказано і зроблено в дні перевороту. Також Клавдій віддав божу шану Лівії Друзіллі, рівну тій, яку віддавали Октавіану. Всіх інших незаслужено забутих і оббреханих своїм попередником родичів він реабілітував і виказав їм різноманітні почесті. Ті, хто відбував покарання, були визволені з в'язниць і повернені з вигнань.

Внутрішня політика

Відносини з сенатом Хоча після дій преторіанців сенат спершу оголосив Клавдія ворогом держави, той після становлення імператором вдав, ніби нічого не сталося.Він намагався побудувати взаємодію шляхом співпраці, а не підкорення. Клавдій демонстративно залучав сенаторів до прийняття важливих рішень, скасував процеси про образу величності й свідомо ставився до них як до рівних. Під час перебування в курії він сидів між консулів (а не на височині за правом імператора) та брав слово лише в належну чергу. Чимало сенаторів були відзначені символами тріумфу. Призначення великої кількості консулів-суффектів також сприяло пом'якшенню відносин. Провінції Македонія та Ахея були повернуті під пряме сенатське управління. Крім того, сенат уперше від часів Октавіана отримав дозвіл карбувати власні бронзові монети.