Тмуторока́нське кня́зівство — прийняте в історіографії найменування «заморського володіння» Київської Русі з центром у місті ТмутороканьКотляр М. Ф. Тмутороканське князівство… С. 102.. Існувало у Х—ХІ ст. Ймовірно, займало частину сучасного Таманського півострова (Росія, Краснодарський край), який у минулому становив групу островів, утворених рукавами Кубанської дельти. Гіпотеза про те, що до князівства деякий час належав також Корчев (Керч), не підтверджується джерелами. Питання про час і обставини переходу Тмуторокані під владу Русі є дискусійним. Одні історики вважають, що це сталося в 965—968 роках, після розгрому Святославом Ігоровичем Хозарського каганату, який до того володів Тмутораканню (однак джерела про це мовчать); за іншою версією — Тмуторокань стала руською за князювання Володимира Святославича, який згідно з «Повістю временних літ» посадив 988 року в ній свого сина Мстислава Володимировича. Останнім руським князем Тмуторокані був Олег Святославич. Після 1094 року Тмуторокань зникає зі сторінок руських літописів; ймовірно, вона перейшла під владу візантійського імператора Олексія I Комніна.

Сам термін «Тмутороканське князівство» є умовним. Населення Тмутороканні було переважно неслов'янським (греки, хозари, касоги, алани), а вона сама була відрізана від основних земель Русі українськими степами, в яких панували кочовики. Руські князі Тмуторокані спиралися лише на власне оточення й не могли поширити на всю Тмуторокань свою системи влади, суду і збирання данини. Тому точнішим здається говорити не про князівство, а про руський центр влади в Північному Причорномор'ї.

Історія

Виникло на місці колишньої грецької колонії Гермонасси (заснованої у 6 ст. до Р. Х.). Найдавнішу згадку про Тмуторокань (назва Таматарха) подає список єпископств візантійського патріархату першої половини 8 ст.

У 9 ст. Таманський півострів належав хозарам.

Після розгрому хозарів 965 року князем Святославом Ігоровичем утворюється Тмутороканське князівство. Воно стає важливим торговим центром та посередником між Київською Русю та Візантією і Кавказом.

Вперше, як князівство, згадується в літописі під 988 роком, коли Володимир Великий передав його своєму синові Мстиславові. Після переможної війни з братом Ярославом Мудрим у 1024 Мстислав одержав разом з Чернігівським і Тмутороканське князівство. Це об'єднання тривало формально аж до кінця існування князівства. Приналежність до київської держави спричинила зміцнення руського елементу. Для Київської Русі Тмутороканське князівство було не лише міцним стратегічним пунктом, а й важливою торговою колонією та вікном на Близький Схід.

По смерті князя Мстислава (1036) Тмутороканське князівство опинилося у складі об'єднаної держави Ярослава Мудрого, а по його смерті (1054) перейшло до його сина, чернігівського князя Святослава, який посадив на Тмутороканський престол свого сина Гліба. 1064 Тмутороканське князівство захопив князь-вигнанець Ростислав Володимирович, онук Ярослава Мудрого, і правив ним з недовгою перервою до 1067, коли греки, боячись зростання князівства, отруїли Ростислава. До Тмуторокані повернувся Гліб Святославич, який правив тут у 1068. Пізніше дійшло до боротьби за Тмутороканське князівство між синами чернігівського князя Святослава Ярославича — Романом і Олегом та Всеволодом і Із'яславом Ярославичем, в яку втручалися половці, хозари і греки. 1079 Романа вбили половці, а його брат Олег потрапив у полон до хозарів, які його передали грекам. 1083 Олег повернувся і вдруге оволодів з допомогою грецького війська Тмутороканським князівством, але, здобувши 1094 батьківську спадщину Чернігів, вже не повернувся до Тмуторокані. Після 1094 Тмутороканське князівство не згадується. У зв'язку з міжусобною боротьбою князів за нього і посиленням тиску половців воно втратило зв'язок з іншими українськими землями.

Леонтій Войтович вважав, що останній відомий князь тмутороканський Олег Святославич продовжував володіти цим уділом й після 1094 року і що на Любецькому з'їзді князів (1097) його права на ці землі були підтверджені.

Князі

988—1023: Мстислав Володимирович — син київського князя Володимира Святославича, брат Ярослава Мудрого. 1023—1033: Євстафій Мстиславич — син Мстислава, небіж Ярослава Мудрого. 1060—1064: Гліб Святославич — син київського князя Святослава Ярославича, онук Ярослава Мудрого. 1064—1066: Ростислав Володимирович — син Володимира Ярославича, онук Ярослава Мудрого. 1066—1069: Гліб Святославич — вдруге. 1070—1079: Роман Святославич — син київського князя Святослава Ярославича, онук Ярослава Мудрого, брат Гліба. 1079—1081: Всеволод Ярославич (номінально) — син Ярослава Мудрого, дядько Романа. Керував через посадника Ратибора. 1081—1083: Давид Ігорович, Володар Ростиславич. 1083—1094: Олег Святославич — «архонт Матрахи, Зіхії і всієї Хазарії»

Церква

Християнська церква Тмутороканського князівства відіграла значну роль у поширені православ'я на теренах України-Руси. Єпископство, що існувало з VIII ст. і підпорядковувалось митрополії в Доросі (Крим), у другій половині X ст. було піднесено до архієпископства і підпорядковувалось безпосередньо Константинопольскому патріархату.

Критика ідентифікації Тмуторокані на Таманському півострові Ідентифікація Тмуторокані на Таманському півострові базована тільки на двох постулатах: згадування літопису про накладання Тмутороканським князем Ростиславом данини на касогів та виявленні Тмутороканського каменя в Тамані. Назва візантійського міста Та-Манарха має мало спільного з назвою міста Тмуторокань. На Тамані не виявлено жодних слідів слов'янської присутності. Воно є типовим елінізованим містом Візантійської імперії. Тмутороканський камінь з написом князя Гліба, який є фактично єдиним свідченням про місцезнаходження Тмуторокані саме в Тамані, у свій час був визнаний підробкою, фальсифікацією графа Мусіна-Пушкіна. Навіть Катерина ІІ не повірила цій підробці і наказала повернути камінь назад в Тамань. Лише пізніше, коли Російській імперії стало вигідно ідентифікувати північний Кавказ як споконвічно російські землі, Тмутороканський камінь був поміщений в Ермітаж. В літописах неодноразово розповідається про те, що Тмуторокань належала Чернігівському князівству. Князі та їх сини постійно пересуваються між Черніговом та Тмутороканню так, ніби вони знаходяться порівняно недалеко один від одного. У «Списку руських міст далеких та близьких» місто Тмуторокань належить до київських міст, розташованих на річці Десна«Список русских городов дальних и ближних» — М. Н. ТИХОМИРОВ. Етимологія літописної назви міста Тмуторокань, ймовірно пов'язана з іменем невідомого половецького хана. В іншій частині літопису розповідається, як руси йдуть походом на половецьке місто Шарукань, яке бере свою назву від імені половецького хана Шарукана. У випадку з Тмутороканню простежується подібна аналогія.

Примітки

Джерела

Монографії і статті Насонов А. Тмуторокань в истории Восточной Европы X века. Исторические записки, выпуск 6, 1940; Stokes A. Tmutarakan. Slavonic and East European Review, t. 38, Лондон 1960; Litavrin G. A propos de Tmutorokan. Byzantion ч: 35, 1965; Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні, т. І, Рим 1965; Swoboda W. Tmutorokan. Slownik starozytności słowiańskich, т. 6. Вроцлав — В. 1977. Стаття Володимира Шовкуна «Про те, як „знайшлося“ Тмутороканське князівство» ТМУТОРОКАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО. Дмитро Білий «Малиновий клин» Дмитро Білий. ТМУТОРОКАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО В ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ. // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. –Т. 37. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2013. С. 6-10. Зеленский Ю. В. Тмутараканские князья: исторические портреты / Ю. В. Зеленский, А. В. Пьянков // Кубанский сборник: сборник научных статей по истории края. — Краснодар: ООО «Книга». — Т. 1 (22). — 2006. Рябчиков С. В. Что означают слова «до куръ Тмутороканя» в «Слове о полку Игореве»? // Ивановская И. И., Поснова М. В. (ред.) Sustainable Development Forum 2024. Сборник статей II Международной научно-практической конференции, состоявшейся 2 апреля 2024 г. в г. Петрозаводске. Петрозаводск: МЦНП «НОВАЯ НАУКА», 2024, с. 61-65.

Довідники Котляр М. Ф. Тмутороканське князівство //

Тмутороканське князівство //

Посилання