Німецьке мистецтво бере свій початок з давніх часів, пройшовши шлях від давніх традицій до сучасного мистетцтва.

Середньовіччя

Раннє середньовіччя

За доби раннього середньовіччя на нинішніх землях Німеччини склалися племінні об'єднання швабів (алеманів), франків, варварів, тюрингів, саксів, гессів тощо. Території, де вони мешкали і отримали пізніше назви Швабія, Баварія, Тюрингія, Гессен тощо. Ці назви утримались і за феодальними князівствами, і в сучасних назвах федеральних земель Німеччини. Землі під військовим тиском франків поєднали у єдину Каролінгську імперію, яка розвалилася у 843 р. Лише з цього періоду науковці ведуть відлік саме німецького мистецтва в межах Східно-франкського королівства.

У каролінгську добу (687–911 роки) склалися феодальні відносини, запроваджено християнство, місцева культура отримала впливи візантійської культури. З 962 року Східно-франкське королівство отримало назву Німецька імперія, а пізніше відому як Священна Римська імперія германської нації.

Романська доба

Панівні позиції в мистецтві німецьких земель цієї доби посіла архітектура та ремесла, пов'язані з нею — створення вітражів, меблів, німецьке килимарство, ювелірство.

Мистецтво романської доби на німецьких землях датують X–XIII століттям. Консервативні місцеві традиції утримували романські форми довше, ніж в сусідніх державах. Тому доба готики прийшла з запізненням і мала небагато чистих зразків на відміну від Франції. Частка архітектурних споруд романської доби, навпаки, мала за зразки архітектурні будівлі Візантії (імператорський палац і каплиця в місті Аахен)

Готика Німецька готика складалася під впливом готики Франції, але мала регіональні особливості. Недобудовані романські споруди добудовують в новому стилі або додають до них лише готичні деталі та елементи, не змінюючи конструктивну базу споруд. Виникає ціла низка споруд романсько-готичних, перехідного стилю, не позбавлених виразності, монументальності і досить відмінних від готичних споруд Франції, Іспанії, Британії. Серед значущих споруд цього періоду: Міхаельскірхе, XI ст., Гільдесгайм, Нижня Саксонія каплиця Санкт-Бартоломеус, 1017 р., Падерборн, Північний Рен-Вестфалія собор Санкт-Кіліан, 1042—1188рр, Вюрцбург, Баварія собор Санкт-Петер-унд-Георг, 1186—1237 рр, Бамберг, Баварія

Поступово німецька готика набуває міці, індивідуальності і з'являються як запозичені з Франції зразки, так і оригінальні, місцеві.

Серед перших будівель, що мали суто готичні риси, стала церква Богоматері в місті Трір. Вона центрична за планом, в основу якого покладено рівноконечний хрест. Видовжена лише вівтарна частина. Родзинкою церкви були дві каплиці в кожному куті хреста. Подібного розташування капличок не знала навіть класична країна готики — Франція. Винахід невідомого німецького майстра став шедевром креслення архітектора.

Готичні споруди Німеччини мають особливості: архітектори не розробляють і не прикрашають західний фасад, як у Франції, веж часто не дві, а одна висока або чотири, вхід до собору з бічного фасаду, а сама архітектура зберігає суворий, геометричний, майже фортечний характер.

Винятком став Кельнський собор, що нагадує французькі взірці. Спорудження Кельнського собору почалось 1248 року і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, — більш ніж 600 років. Його проєкт створив архітектор Герард фон Ріла, (або Майстер Ґерхард). У молоді роки, перебуваючи ще в стані підмайстра, він мандрував містами Франції, де бачив на власні очі створення величних соборів в містах Бове, Ам'єн тощо. Маючи відповідну кваліфікацію, брав участь в будівництві і набирався досвіду. Повернувся в Кельн, де отримав замову на створення небаченого досі міського собору, де мали зберігати реліквії трьох волхвів (або Трьох Царів). Вважають, що архітектор два роки працював над створенням плану небаченого за розмірами і висотою собору. Він мав п'ять нав, сім каплиць (за числом трьох Царів і чотирьох євангелістів). Надзвичайно ретельно архітектор розробив і підмурки собору, економно використавши залишки ще романського храму і брили давньоримських споруд. За життя Герард фон Ріла встигне побачити готові каплиці, хор і будівлю собору без веж.

Собор стояв недобудованим до середини XIX ст. За його добудову взялася протестантська Пруссія, що фінансувала проєкт, як ознаку національного возз'єднання і яка ініціювала збори коштів. До будівництва залучили архітектора та інженера Ернста Фрідріха Цвірнера. Цвірнер керувався проєктними рішеннями Герарда фон Ріла, але використовував і сучасні матеріали — відмовився від використання дерева в побудові конструкцій даху і замінив його залізом, чим викликав шквал звинувачень. Переконання правоти Цвирнера прийшло несподівано. Погорів дерев'яний дах собору в Франкфурті — і критики замовкли. Цвирнер отримав право добудовувати собор без значних перешкод. Кельнський собор — завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м заввишки.

Цікавий також живопис цього періоду. Одним з представників німецької пізньої готики є анонімний Майстер райського садочка.

Пересічна забудова Середньовічна міська забудова формується на місцях давньоримських військових поселень (Трір, Кельн, Аугсбург, Майнц), навколо фортець та на шляхах відбитих у слов'ян земель (Росток, міста в Пруссії, на землях Польщі). Розпланування міст — хаотичне, нерегулярне, гуртувалося навколо міських центрів — ринкової площі, монастиря, фортеці. Камінь іде лише на унікальні споруди (церкви, фортеці). В північних місцях та на узбережжі Балтики без покладів дикого каменю виникає так звана готика з цегли (Любек, Штральзунд, Данциг, споруди в місті Кенігсберг).

Пересічна архітектура використовує дешеві матеріали (дерево, солому). Виникає дешева фахверкова забудова з дерев'яним каркасом та дешевим заповненням з суміші глини, соломи тощо.

Фахверк набув надзвичайного поширення і зберіг свої позиції донині. Він — характерна риса забудови багатьох старовинних німецьких міст та селищ.

Декоративне мистецтво

Мистецтво XV століття

Події склалися досить невдало для висвітлення історії образотворчих мистецтв ранніх періодів німецьких князівств у XV ст. В часи праці багатьох митців XV ст. ніхто не попіклувався про збереження життєписів навіть відомих майстрів. Винятком став хіба що Альбрехт Дюрер, більша частина творчості якого припала, однак, на вищий етап розвитку німецького відродження.

Лише на зламі XVI—XVII ст. до створення життєписів нідерландських і німецьких майстрів ранніх періодів звернувся історіограф Карел ван Мандер. І зіткнувся з проблемою майже повної втрати свідоцтв про життєві події низки німецьких майстрів, а часто і повною втрати їх творчого доробку. За наступні 400 років досліджень стан справ поліпшився досить мало. Лише розшуки в архівах дозволили дізнатись хоть щось про працю Штефана Лохнера, пов'язаного з містом КельнКраткая художественная энциклопедия. «Искусство стран и народов мира», т 1, М, 1962, с. 456—157. Частка німецьких земель відійшла до сучасної Швейцарії, де працював Конрад Віц (працював в Женеві і Базелі), але відомостей про нього мало. До 1960-х років була відома лише одна картина німецького майстра Лукаса Мозера (Тіфенбронський вівтар із сценами життя Марії Магдалини). Про низку майстрів не збережено ні достовірних фактів життя, ні справжніх імен. Серед них такі:

Майстер житія Марії (Meister des Merienleben) Верхнерейнський майстер (Oberrheinischer Meister) Майстер із Месскірка (Master of Messkirch)ГМИИ, «Каталог картинной галереи, Живопись. Скульптура. Миниатюра», М., «Изобразительное искусство», 1986, с. 114 Майстер із Франкфурта (Master of Francfurt) Матіас Грюневальд (умовне ім'я) Брауншвейзький монограміст Майстер домової книги

Відродження Див. також: Німецьке Відродження

Розвиток мистецтва Відродження в Німеччині проходив під впливом ідей Реформації. За часом це був досить короткий період від середини XV століття до 1520-х рр. Селянська війна, жорстоке придушення селянських заворушень, релігійний розкол і відокремлення декількох земель від католицизму обірвали розвиток відродження. Кордон 1530 року пережили лише поодинокі майстри, серед яких Альтдорфер, Ганс Гольбейн Молодший в Англії та Лукас Кранах Старший, що провів останні роки життя у засланні разом зі своїм вельможним покровителем.

Воно формувалося в жорстокій релігійній боротьбі, яка сповнила його драматизмом, особистими трагедіями та емоційними стресами. Яскравого втілення в німецькому мистецтві набули теми смерті, Страшного суду, кінця світу. Майже всі німецькі художники пройшли через школу гравюри, що наклало на їхній живопис відбиток жорсткості, безрадісності й гротеску.

Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471—1528) — видатний живописець, гравер, вчений. У його живописних полотнах проявляється справжня велич епохи Відродження. У цей період створено відомі автопортрети Альбрехта Дюрера — «Автопортрет з пейзажем» (1498), «Автопортрет в образі Христа» (1500) та ін.

Однак справжній успіх митцеві принесли гравюри. У гравюрах Дюрера міфологічні сюжети переплітаються з мотивами середньовічних фантазій і сатири. Найвідоміша серія гравюр на теми Апокаліпсесу (1498). В останні роки життя Альбрехт Дюрер створив декілька чудових портретів. Серед них — «Портрет імператора Максиміліана» (1519). Він також продовжував писати картини на релігійну тематику. Одним з останніх полотен митця став диптих «Чотири апостоли» (1526), на якому зображено Іоанна, Петра, Павла та євангеліста Марка.

Грюневальд

Ще в XIX столітті було віднайдено декілька релігійних композицій надзвичайної мистецької вартості в провінційних німецьких церквах. Талановиті твори ніяк не належали Дюреру, майстру досить шанованому та вивченому. Поряд з новонайденими творами навіть картини обдарованого Дюрера сприймалися менш сміливими і в композиції, і в колориті, і в накалі несамовитих почуттів. У життєписах Йоахима фон Зандрарта, який не був сучасником художника, знайшли неточні свідоцтва про майстра Маттіаса Грюневальда. Праця дослідників впродовж декількох десятиліть мало що прояснила, але вдалося віднайти декілька нових творів художника велетенської обдарованості, інженера і фортифікатора. Він був єдиним значущим майстром серед німців, що не займався гравюрою. Але поодинокі малюнки Грюневальда вимірюють на вагу золота. Відтворення його біографії ще попереду.

Головні майстри доби Відродження Маттіас Грюневальд (бл. 1470—1528) Альбрехт Дюрер (1471—1528) Лукас Кранах Старший (1472—1553) Петер Флетнер (1485—1546) Ганс фон Кульмбах (бл.1480—1522) Ганс Бальдунг (бл. 1484—1545) Ганс Гольбейн Молодший (1497—1543) Урс Граф (бл. 1490 — бл. 1529) Альбрехт Альтдорфер (бл.1480—1538) Фейт Штос (1447—1533) Бернт Нотке (бл. 1435—1509) Ганс Бургмайєр Старший (1473—1531) Вільм Дедек Даніель Гопфер (бл. 1470—1536), гравер

Гравюра доби Відродження Ще напередодні доби відродження німецькі ремісники стали у авангарді книгодрукування та запровадження мистецтва гравюри. Цьому сприяло широке використання паперових млинів та наявність нового, дешевого матеріалу для гравюр та книг — паперу.

Панівні позиції в мистецтві відродження німецьких земель посіли живопис та гравюра, до того ж гравюра в творчості деяких німецьких майстрів головувала. Німецька архітектура XV—XVI ст. значно поступалася зразкам Італії і мала провінційний, вторинний характер. Вона наче накопичувала сили для майбутньої доби бароко, що розквітне в німецьких князівствах.

На значну популярність німецької гравюри вплинуло декілька факторів: звернення до неї провідних майстрів великі наклади (створення якої завгодно кількості відбитків) демократичний характер гравюри на відміну від унікального, аристократичного характеру живопису відгук гравюри на актуальні тогочасні події, широка тематика — від релігійних композицій до зображень селян, вояків, повій популяризація тогочасних володарів думок (портрети Лютера, Меланхтона тощо) доступність та дешевизна відбитків.

Ганс Бургкмайр старший. Дереворити

Вівтар з монастиря Мельк