У класичний період повне римське чоловіче ім'я зазвичай складалося з трьох, або чотирьох компонентів: пре́номена () — особистого імені; но́мена () — спадкового родового (династичного) імені; ко́гномена () — прізвиська, або спадкового сімейного імені (прізвища). агномена () — прізвиська.
Така система пішла від цивілізації етрусків.
Жінок, як правило, називали жіночою формою номену батька, після якої йшов когномен батька (або чоловіка — для одруженої жінки) у родовому відмінку, та показник послідовності серед сестер. З часів пізньої Римської республіки жінки іноді приймали жіночу форму когномена їх батьків. Жінки зазвичай не мали преномена та агномена, за винятком коли їхні батьки їм вирішували їх дати.
Історія
На самому початку римської держави, можливо, люди називалися тільки одним іменем (наприклад, Ромул). Зі зростанням населення у вжитку з'явилося друге, родове ім'я. У ранній Республіці, кожен член сім'ї мав щонайменше два імені — преномен та родову форму імені патріарха, яка стала фіксованим та спадковим номеном.
Ця двоіменна номенклатура була унікальною серед індоєвропейських мов тих часів. Також, основною частиною імені (номеном) було успадковане родове ім'я, а не особове ім'я (преномен). Імовірно, ця обставина і спричинила невелику кількість вживаних преноменів.
Пізніше, ще за часів Республіки, був доданий когномен, аби розрізняти сім'ї одного роду, бо розмір родів, що мали право голосу, вимагав диференціації. Таким чином, патриції (аристократія) зазвичай мали три імені (). Хоча ця система датується кінцем V ст. до н. е., вона вкорінювалася дуже повільно, не з'являючись в офіційних документах до кінця II ст. до н. е., і не стала загальновживаною аж до часів Сулли, тобто незадовго до Імперії. Ще повільніше вона приймалася плебеями; перші згадки плебейських когноменів датовані 125 р. до н. е., і протягом наступного сторіччя когномен також не був популярним.
У Візантійській імперії, давньоримські культура, мова та імена були послідовно замінені на грецькі.
Чоловіче ім'я
Преномен
Преномен (, множ. — praenomina) був єдиною складової частиною імені, де батьки мали хоч якийсь вибір. Він був подібний сучасному чоловічому імені. Це було особове ім'я, яке давалося хлопчику в день його люстрації. Як правило, тільки члени родини називали особу її преноменом. Термін «praenomen» складається з префіксу prae- («перед») і nomen («ім'я») . Жінки, за римським звичаєм, преноменів не мали.
Кількість та частота вживання
Порівняно з більшістю культур, римляни вживали невелику кількість особових імен (загальна кількість — 72). Приблизно 98 % усіх чоловічих римських імен становили 18 найуживаніших преноменів, з яких найпопулярніші — Луцій, Гай, Марк — становили 59 %. Як правило, преномени мали настільки давнє походження, що вже у класичну епоху значення більшості з них виявилося забутим. У написах особові імена майже завжди писалися скорочено (1—3 літери).
У III ст. номен Аврелій (Aurelius) став одним з найпопулярніших преноменів, після того, як імператор Марк Аврелій Антоній, відомий як Каракалла надав римське громадянство усім вільнонародженим жителям Імперії, а нові громадяни, на знак подяки, прийняли ім'я свого імператора.
Хлопчик отримував особисте ім'я на восьмий або дев'ятий день після народження. Довгий час існувала традиція давати особове ім'я тільки чотирьом старшим синам, а решті особистим іменем могли слугувати порядкові числівники: Quintus (П'ятий), Sextus (Шостий), Septimus (Сьомий), Octavius (Восьмий), та Decimus (Десятий). З часом, ці імена стали загальновживаними (тобто перетворилися на особові), і, як наслідок, людина, що носила ім'я Секст, не обов'язково мала бути шостим сином у родині. Як приклад, можна згадати полководця Секста Помпея, другого сина члена першого тріумвірату Гнея Помпея Великого. Існує гіпотеза, що преномен-числівник став означати номер місяця, коли народилася дитина, згідно іншої теорії, можливо, з часом, батькам здалося, що такі імена досить милозвучні та можуть надаватися незалежно від послідовності та місяця народження.
Часто старший син отримував преномен батька. У 230 р. до н. е. ця традиція була закріплена постановою сенату, тому особове ім'я батька почало, як правило, переходити до старшого сина. Наприклад, імператор Октавіан Август мав, як і його прапрадід, прадід, дід і батько, ім'я Гай.
Вживання преноменів
У деяких родах використовувалася обмежена кількість особистих імен і, в свою чергу, деякі преномени вживалися тільки в межах одного роду. Наприклад, у Корнеліїв Сципіонів були тільки Гней, Луцій та Публій, у Клавдіїв Неронів — тільки Тіберій та Децим, у Доміціїв Агенобарбів — тільки Гней та Луцій. Частково, це пояснюється тим, що батьки сімейств називали синів своїми іменами.
За римською традицією постановою сенату преномен злочинця міг бути назавжди виключений з того роду, до якого він належав. Тіт Лівій розповідає, як у IV ст. до н. е. Марк Манлій Капітолін був обвинувачений у зраді. Сенат постановив, що відтепер жоден член роду Манліїв не може носити преномен Марк і цієї заборони дотримувалися аж до І ст. н. е. Подібно до цього, в патриціанській родині Клавдіїв не вживалося ім'я Луцій, а, згідно з постановою сенату, назавжди було вилучене з роду Антоніїв ім'я Марк після падіння тріумвіра Марка Антонія.
Зазвичай, тільки близькі друзі та члени родини вживали преномени для звертання, в той час як сторонні люди вживали особові імена лише для глузування. Греки до І ст. також мали звичку вживати тільки преномен, звертаюсь до римлян. Особове ім'я Pupus (хлопчик) вживалося тільки по відношенню до дітей.
У ранній дореспубліканський період, преномени мали жіночі версії, які зазвичай закінчувались на -a (напр.: Larthia від Larth). За часів Республіки жінки вже не мали преноменів. Винятком були жінки з імператорської родини, яким часто давали ім'я Юлія (); це найчастіше були дружини імператорів, але іноді і сестри та матері.
Номен + Походження і суффікси номенів Походження Закінчення Приклади римське -ius Tullius, Julius -is Caecilis -i Caecili сабінсько-оскське -enus Alfenus, Varenus умбрське -as Maenas -anas Mafenas -enas Asprenas, Maecenas -inas Carrinas, Fulginas етрусське -arna Mastarna -erna Perperna, Calesterna -enna Sisenna, Tapsenna -ina Caecina, Prastina -inna Spurinna
Родове ім'я, або nomen gentile, було назвою давньоримського роду і приблизно відповідало сучасному прізвищу. Номен вказувався у формі прикметника чоловічого роду і закінчувався в класичну епоху на -ius: Tullius — Туллій (з роду Тулліїв), Julius — Юлій (з роду Юліїв); в республіканську добу зустрічаються також закінчення -is, -i. Родові імена неримського походження мали закінчення, що відрізняються від вищезгаданих.
В написах номени, як правило, пишуться повністю; за часів Імперії скорочувались лише імена дуже відомих родів: Aelius — Ael., Antonius — Ant.або Anton., Aurelius — Avr., Claudius — Cl. або Clavd., Flavius — Fl. або Fla., Julius — I. абоIvl., Pompeius — Pomp., Valerius — Val., Ulpius — Vlp.
Загальна кількість родових імен, по Варрону, доходило до тисячі. Більшість номенів має настільки давнє походження, що їх значення забуто. Тільки деякі мають певний зміст: Asinius від asinus (осел), Caelius від caecus (сліпий), Caninius від canis (собака), Decius від decem (десять), Fabius від faba (біб), Nonius від nonus (дев'ятий), Octavius відoctavus (восьмий), Ovidius від ovis (вівця), Porcius від porca (свиня), Septimius від septimus (сьомий), Sextius та Sextilius від sextus (шостий), Suillius від suilla (свинина).
Когномен
Когномен (, від co — «разом» і nomen — «ім'я», множ.- cognomina) — був третьою складовою давньоримського імені. Він виник як прізвисько, але втратив своє значення, коли став спадковим.
Через обмежену кількість латинських преноменів, когномен почав використовуватися, щоб відокремити сім'ї одного роду одну від одної, особливо, коли особисте ім'я батька переходило до старшого сина. Таким чином, в написах зустрічаються Луцій Сергій Перший, Квінт Емілій Другий; в одному написі дід, син та онук звуться Квінт Фульвій Рустік, Квінт Фульвій Аттіан і Квінт Фульвій Карізіан.
Когномени виникли значно пізніше, ніж особисті та родові імена, тому їх значення у більшості випадків зрозуміле. Вони можуть означати: походження роду (напр: Фуфії пересилилися до Рима з кампанейського містечка Cales, тому мали когномен Calenus) пам'ятні події (в плебейському роді Муціїв з'явився когномен Scaevola (Лівша) після того, як у 508 р. до н. е. під час війни з етрусками Гай Муцій спалив свою руку на вогні жаровні, чим кинув в дрож ворогів та їх царя Порсенну) особливості зовнішності (Crassus — Товстий, Laetus — Огрядний, Macer — Худий, Celsus — Високий, Paullus — Невисокий, Rufus — Рудий, Strabo — Косоокий, Nasica — Гостроносий тощо) риси характеру (Severus — Жорстокий, Probus — Чесний, Lucro — Ненажера тощо)
Індивідуальне прізвисько, яке дали комусь з представників роду, часто переходило на нащадків і ставало назвою родини або окремої гілки роду: Cicero — Цицерон, Caesar — Цезар. Наприклад, до роду Корнеліїв належали сім'ї Сципіонів, Руфінів, Лентулів і т. ін.
Наявність когномена не була обов'язковою, і в деяких плебейських родинах (у Маріїв, Антоніїв, Октавіїв, Серторіїв і т. д.) особисті прізвиська, як правило, були відсутні; прикладом може слугувати консул Гай Марій (). Але відсутність когномена була винятком з правил, бо більшість родів Риму була настільки давнього походження, що кожен з них нараховував по декілька відгалужень.
Вже в пізній Республіці вживання когноменів навіть в побутовій розмові стало типовим. Представники вищих верств населення, звертаючись один до одного, зазвичай вживали когномен.
Зараз ми говоримо про багатьох видатних римлян, вживаючи лише їхній когномен. Наприклад Цицерон ( — «курча») коротко визначає Марка Туллія Цицерона, а Цезар (Caesar) — Гая Юлія Цезаря.
Агномен
Траплялись випадки, коли одна людина мала два прізвиська, друге з яких називалося агномен (). Поява агномена частково обумовлена тим, що старший син часто успадковував всі три імені батька, і таким чином, в одній родині виявлялося декілька чоловіків з однаковими іменами. Наприклад, у відомого оратора Марка Туллія Цицерона батько і син також були Марками Тулліями Цицеронами.
Агномен частіше за все був особистим прізвиськом в тому випадку, якщо когномен був успадкований. Іноді римлянин отримував агномен за які-небудь особливі заслуги. Публій Корнелій Сципіон на честь своєї перемоги над Ганнібалом в Африці у 202 р. до н. е. почав урочисто називатися Африканським (). Lucius Aemilius Paullus отримав прізвисько Macedonicus за перемогу над македонським царем Персеєм у 168 р. до н. е.. Диктатор Сулла самостійно приєднав до свого імені агномен Felix («щасливий»), таким чином його повне ім'я стало Lucius Cornelius Sulla Felix. Агномен Felix з особистого прізвиська перетворився на спадкове (консул 52 р. до н. е. Faustus Cornelius Sulla Felix).
Як правило, агномен мали члени давніх і вельможних родів, що нараховували багато відгалужень та когноменів. В таких родах когномен іноді майже зливався з родовим іменем і вживався неподільно з ним для назви роду. Відомий плебейський рід Цециліїв (Caecilii) мав давній когномен Metellus, значення якого забуте. Природно, що майже всі члени цього роду мали агномен.