Респу́бліка Семи́ об'єднаних провінцій Нідерландів (), неофіційно широко відома як Голла́ндська респу́бліка — конфедеративна республіканська держава в Західній Європі, що існувала у 1579—1795 роках. Постала внаслідок об'єднання семи з сімнадцяти провінцій Іспанських Нідерландів (Ни́жніх Земе́ль), що спромоглись отримати незалежність від імперії Габсбургів внаслідок перемоги Нідерландської революції. Республіка перестала існувати внаслідок французької інтервенції, проте стала прямою попередницею сучасних Нідерландів.
Назва Голландська республіка Нідерландська республіка Республіка семи сполучених (об'єднаних) Нідерландів () Республіка семи сполучених (об'єднаних) провінцій () Сполучені (об'єднані) провінції () Сім провінцій ()
Склад Республіка була конфедерацією семи провінцій, шість з яких формально були колишніми монархіями і одна — республікою:
Голландське графство Зеландське графство Утрехтська сеньйорія Штад-ан-Ланде (Гронінгенська сеньйорія і Оммеланди): складалося з 2 части: Гронінген, Вестервольде, Горехта, Ольдамбта; Оммеланди, Хунсінго, Фівелінго (з містом Аппінгедам) та Вестерквартір. Остання група поділялася в свою чергу на підквартали (підрайони), а ті у свою чергу на парафії. Гелдернське герцогство Оверейсельська сеньйорія поділялося на 3 ландшафства (Волленгофе, Салланд, Твенте), що в свою чергу поділялися на герлейкгейди (панства). Фрисландська сеньйорія: поділялося на Фліланд і Терсхеллінг. Дрентський ландшафт — не мав представництва у Генеральних Штатах, проте був повноцінною провінцією та мав свій власний законодавчий орган (провінційні штати) та свого штатгальтера). Поділялося на 6 дінгспелів (ті у свою чергу на парафії) і 4 герлейкгейда (панства).
Крім того, до складу Республіки Об'єднаних провінцій з 1648 року входили так звані Генералітетські землі частини Фландрії та Брабанта,зокрема Овермаас), які не входили до складу жодної провінції та керувалися безпосередньо Генеральними штатами. На цих землях не було Провінційних штатів і вони не були представлені у центральному уряді.
1715 року частина Верхнього Гелдерна навколо Венло, яка вже тимчасово перебувала під владою Республіки, була включена до неї як провінція Верхній Гелдерн. Вона перебувала у скалді до 1795 року, коли була захоплена Французькою республікою.
Історія
Передумови
Територія історичних Нідерландів складалася з князівств, графств та незалежних єпархій; деякі з них, проте не всі, входили до складу Священної Римської імперії. Нині ця територія розподілена між такими державами, як Нідерланди, Бельгія, Люксембург, а також є частинами Франції та Німеччини. Історичні Нідерланди в XVI столітті приблизно відповідали Сімнадцяти провінціям, на які поширювалася дія Прагматичної санкції 1549 року Карла V Габсбурга.
Шляхом одруження, миру чи продажу, ці землі передалися габсбурзькому імператору Карлу V Габсбургу та його сину, королю Філіпу ІІ Габсбургу. 1568 року Нідерланди, керовані Вільгельмом І Оранським, повстали проти Філіпа II через високі податки, переслідування протестантів урядом та спроби Філіпа модернізувати та централізувати децентралізовані середньовічні урядові структури провінцій. Це був початок Нідерландської революції.
Утворення У 1579 році сім північних провінцій Нідерландів підписали Утрехтську унію, у якій пообіцяли підтримати один одного в оборонній війні проти іспанської армії. Цього було дотримано в «Акті про урочисте зречення» (1581), декларації про незалежність, у якій північні провінції офіційно скинули Філіпа II як правителя Північних Нідерландів.
Спочатку Об'єднані провінції намагалися обрати свого власного правителя. Вони запросили керувати державою Франсуа Анжуйського (він очолював республіку Об'єднаних провінцій протягом 1581—1583 років). Пізніше, після вбивства Вільгельма Оранського (10 липня, 1584), французький король Генріх ІІІ відхилив пропозицію правити Нідерландами.
Іспанська армія поступово відвоювала Південні Нідерланди. Після річної облоги у липні 1585 року Об'єднані Провінції були змушені залишити Антверпен, своє найбільше місто. Більше половини мешканців Антверпена втекли на північ. Через загрозу Генеральні штати того ж року вирішили звернутися за підтримкою до королеви Англії Єлизавети І. Проте англійська королева відмовилася стати правителькою Нідерландів, але згодилася надати Об'єднаним провінціям протекторат від Англії (Нансачський договір, 20 серпня 1585 року) і відправила Роберта Дадлі, графа Лестера, як генерал-губернатора. Втім його методи посіяли розбрат. Між Голландією та Лестером постійно виникали конфлікти, а також в інших провінціях проголландські та проанглійські партії стикалися одна з одною. Неправомірна поведінка англійських солдатів у містах викликала опір населення. Тиск населення був настільки великим, що кілька англійських залогЦздалися іспанцям, в результаті чого такі міста, як Девентер і Цютфен, потрапили до їхніх рук. Коли Дадлі тимчасово вирушив до Англії в 1586 році, Голландія скористалася можливістю повернути втрачену владу. Після повернення він спробував відновити владу шляхом військового перевороту, який зазнав невдачі, і він повернувся до Англії у грудні 1587 року. У 1588 році, на основі «Вирахування Вранкена», було вирішено більше не передавати суверенітет монарху, а надати його Генеральним штатам. Як наслідок Об"єднані провінції перетворилися на республіку.
Розвиток
Панування штатгальтерів Оскільки Іспанія воювала з Францією, а іспанський король Філіп II розгорнув свої військові ресурси в південних Нідерландах, Республіка мала можливість відновити свою силу. Фінансова ситуація дозволила покращити армію за розміром та якістю; армія Республіки була, після армії Іспанії, найбільшою та найдосконалішою в ЄвропіJ.I. Israel, De Republiek, 1477—1806, (Franeker 2008), 280..
у цей період за часів штатгальтера Моріса Оранського було Бреду, Девентер, Хюльст і Неймеген. Ці завоювання значно зашкодили престижу Іспанії в північних Нідерландах. Цей військовий успіх став можливим лише завдяки співпраці вмілого голландського адвоката Йогана ван Ольденбарневельта, який зміг отримати підтримку зазвичай розділених Генеральних штатів.
Невеликі провінції були внутрішньо нестабільними та постійно конфліктували одна з одною. Єдиною провінцією, яка завдяки своєму домінуванню могла принести певну стабільність, була Голландія. У квітні 1594 року Оммеланди стали сьомою провінцією з правом голосу в Генеральних штатах Республіки. Після захоплення Гронінгену в 1594 році Гронінген був включений до складу Республіки та разом з Оммеландами увійшов до складу провінції Штад-ан-Ланде; південно-східні регіони, що не входили до складу Оммеландів, тоді ще були значною мірою важкодоступними верховими болотами. В цей же час Дренте також хотів отримати право голосу в Генеральних штатах, але йому було відмовлено в цьому через невелику кількість населення, відносну бідність та небажання Голландії втрачати владу. 1595 року невдачею завершилася облога Грунло.
Після Вервенського миру між Іспанією та Францією в травні 1598 року та смерті Філіпа II того ж року владу в Південних Нідерландах отримали штатгальтери Альбрехт VII Австрійський і Ізабелла Клара Євгенія, що у 1599 році вели мирні перемовини з Республікою, але без успіхуJ.I. Israel: De Republiek, 1477—1806, 281. Іспанська армія була ослаблена поганим фінансовим становищем Іспанії, що дало Республіці можливість розпочати атаку на дюнкеркських каперів глибоко у Фландрії. Цей план був схвалений ван Ольденбарневельтом, тоді як Вільгельм Людвиг Нассау, штатгальтер Фрізландії і Дренте, виступив проти нього через великі ризики. Моріс Оранський вирішив все одно вести армію до Дюнкерка, де з великими труднощами 1600 року здобув пермогу над іспанцями у битві біля Ньюпорта. Це призвело до охолодження стосунків Моріса і Ван Ольденбарневельта.
1601 року іспанці перейшли у наступ, а 1604 року захопили Остенде, останє важливо місто Республіки у Фландрії. Іспанський генерал Амброзіо Спінола перейшов у наступ проти Республіки, захопивши декілька міст. Дії Млоріса Оранського зупинили наступ й призвело 28 березня 1609 року до укладання в Антверпені перемир'я, що тривало до 1621 рокуAllen, Paul C. (2000). Philip III and the Pax Hispanica, 1598—1621: The Failure of Grand Strategy. Yale University Press, pp. 202—233. Габсбурги погодились ставитись до Сполучених провінцій як до незалежної держави на час перемир'я. Формулювання статті було неоднозначним. Голландська версія угоди вказувала, що незалежність Республіки була визнана. Французький текст припускав, що до Республіки будуть ставитися як до незалежної.
а знак визнання незалежності Об'єднаних провінцій, Генеральні штати додали закриту корону з двома арками до свого гербу.http://www.hubert-herald.nl/INHOUD.htm (in Dutch, consulted 29 April 2011). Незабаром після перемир'я голландські емісари в Парижі та Лондоні отримали повний статус послів. Республіка встановила дипломатичні зв'язки з Венеційською республікою, марокканськими султанами та Османською імперією. У основних закордонних портах була створена мережа консулів. 17 червня 1609 р. Франція та Англія підписали договір, що гарантував незалежність Республіки. Щоб захистити свої інтереси в Балтії, Об'єднані провінції підписали оборонний пакт з Ганзою в 1614 році, який був покликаний захистити їх від агресії ДаніїIsrael (1998) pp. 405—406; Groenveld (2009) pp. 103—111..
У внутрішньій політиці у багатьох містах громадяни розділилися між ремонстрантами, які прагнуть пом'якшити доктрину бельгійської сповіді, та контрремонстрантами, які були суворими кальвіністами, наполягаючи на його жорсткій інтерпретації. Оскільки більшість міських рад були ремонстрантними, вони призначали лише міністрів-ремонстрантів. У сільській місцевості, де регенти не могли здійснювати владу, активно діяло багато контрремонстрантів.
23 вересня 1617 року Моріц Оранський відкрито став на бік контрремонтантів. Останні також були прихильниками відновлення війни з Іспанією. Намагаючись наблизити вирішення цієї проблеми, регенти прихильні до ремонстрантів використовували свій вплив на місцеву владу щоб вербувати найманців у відповідністю з «Гострою резолюцією» від 4 серпня 1617 р., яка дозволяла міським урядам для підтримки громадського порядку наймати найманців, так званих вардгелдерів, які не підпорядковувались федеральній армії. Це викликало негайний протест з боку Моріца та інших провінцій на конституційних підставах. Вони стверджували, що Утрехтський союз забороняв збирати війська окремими містами без згоди Генеральних штатів.
Моріц мобілізував підтримку п'яти провінцій, що виступають проти провінцій Голландії та Утрехта, для прийняття резолюції Генеральних штатів про розпуск вардгелдерів. За це було проголосовано 9 липня 1618 року, при цьому п'ять голосів проти двох виступили проти Голландії та Утрехта. ван Олденбарневелт та Гроцій апелюючи до вимоги про одностайність у Союзному договорі, відправили делегацію до федеральних військ в Утрехті (які мали роззброїти вардгелдерів у цьому місті) щоб прояснити що їхня вірність була провінції, яка їм платила, і що вони мали ігнорувати вказівки штатгальтера у разі конфлікту. Це втручання розцінювалось їх опонентами як зрада. Моріц спрямував до Утрехту додаткові федеральні війська і розпочав роззброювати вардгелдерів 31 липня 1618 року не зустрівши опору. Опозиція ремонстравнтів розпалася після того як Земельний адвокат Утрехту і близький союзник ван Олденбарневелта, Жиль ван Леденберг втік до провінції Голландії.Israel (1995), pp. 443–8.