Націона́льний університе́т біоресу́рсів і природокористува́ння Украї́ни (до 2008 — Націона́льний агра́рний університе́т, до 1992 — Украї́нська Сільськогоспо́дарська Акаде́мія) є провідним вищим аграрним закладом освіти України. З 2009 до 2014 року мав статус автономного дослідницького університету. Розташований у місті Києві (Голосіївський район).
Історія
Сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту 1898—1918 рр. На зламі XIX–ХХ ст. у зв'язку зі швидким економічним розвитком Російської імперії, частиною якої була територія України, постала гостра необхідність у високопрофесійних фахівцях, зокрема й сільськогосподарської галузі. Важливою подією для розвитку аграрної освіти та науки стало відкриття в 1898 р. сільськогосподарського відділення в складі Київського політехнічного інституту (КПІ).
Київський політехнічний інститут став першим у Російській імперії багатопрофільним вищим навчальним закладом. Фактично він був поєднанням трьох навчальних закладів, які відповідали технологічному, сільськогосподарському та залізнично-транспортному інститутам.
Саме сільськогосподарське відділення КПІ і було основою формування сільськогосподарського вищого навчального закладу, який став підґрунтям Української сільськогосподарської академії — Національного аграрного університету — Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України) — флагмана аграрної освіти в Україні, одного з провідних вишів аграрного профілю в світі.
Для роботи на сільськогосподарському відділенні В. Л. Кирпичов запросив знаних вчених, які в різний час працювали у відомих вищих навчальних закладах Російської імперії, включаючи й заклади аграрного профілю. Зокрема, тут працювали Є. П. Вотчал, П. Р. Сльозкін, М. П. Чирвинський, Ю. М. Вагнер, В. В. Колкунов, М.Ф.Кащенко, які, завідуючи кафедрами землеробства, зоотехнії, зоології, акліматизації, активно поєднували педагогічну і наукову діяльність. До інституту запросили такого спеціаліста в галузі сільськогосподарської техніки К. Г. Шиндлера. Саме вони ініціювали створення в інституті спеціалізованих навчальних кабінетів. Почесним членом КПІ і лектором на сільськогосподарському відділенні був відомий професор імператорського Московського університету К. А. Тимірязєв.
Першим деканом став магістр сільського господарства, дійсний статський радник, заслужений професор і завідувач кафедри зоотехнії Микола Петрович Чирвинський, здобутки якого увійшли в скарбницю вітчизняної науки.
У 1915—1917 рр. КПІ, як і ряд інших вищих навчальних закладів, не функціонував. Навчання у виші відновилося в 1918 р.
Голосіївські вищі навчальні заклади 1922—1954 рр.
Навесні 1921 р. КПІ знову запрацював, і в ньому на агрономічному факультеті уже навчалися 194 студенти. По завершенні 1921—1922 н. р. 75 осіб стали його випускниками. 1 вересня 1922 р. агрономічний факультет був перейменований у Київський сільськогосподарський інститут ім. Х. Раковського (КСГІ), який з 1923 р. став самостійним вищим навчальним закладом.
Інститут поступово розширювався, і в 1930 р. до його складу входило вже декілька факультетів та підрозділів: організації сільського господарства з 1927 р.; лісоінженерний з 1925 р.; агропедагогічне відділення з 1924 р.; механізації сільського господарства, створений у 1929 р. на базі відділу сільськогосподарського машинобудівництва Білоцерківського політехнікуму, переведеного до КСГІ; агрохімії і ґрунтознавства; меліоративно-гідротехнічний з 1924 р.; культурно-технічний з 1928 р.; робітничий факультет; землевпорядкування з 1924 р.; зоотехнічний з 1923 р.; навчальні господарства та випробувальні станції. До 1929–1930 н. р. на факультетах діяли предметні комісії, які здійснювали навчально-методичну роботу, з 1930 р. їх функції перейшли до кафедр.
З 1922 р. у розпорядження КСГІ передається маєток «Хутір Грушки» з дослідним полем у районі «Караваєвих дач». У 1922–1924 рр. КСГІ були передані маєток «Глибока долина» в Переяславському районі на Київщині та Верховенський комбінат з агрошколою у Бердичевській окрузі та Сквирському повіті, де провадилися дослідницька і навчально-практична роботи. З 1926 р. функціонує Голосіївська агробаза. На поч. 1930-х рр. зазначені навчально-виробничі господарства були передані іншим організаціям і реорганізовані, а у КСГІ було створено навчально-дослідне господарство, до якого увійшли хутори Руський, Теремки, Червоний трактир. Господарству належало 300 га орних земель. У 1941 р. у Теремках були молочно-товарна ферма, свиноферма, пасіка, у ставках розводили рибу.
У 1923 р. з ініціативи лісничого П. Ф. Круг-Веселовського в Голосієво закладено дендрологічний сад. У 1929 р. в КСГІ утворено факультет механізації сільського господарства. У 1932 р. — факультет електрифікації сільського господарства, засновником якого був проф. С. І. Іноземцев. У 1920-ті роки Київ стає центром деревообробної промисловості Радянської України. Завдяки зусиллям Є. В. Алексєєва, який у цей час працював у Київському губвиконкомі, вдалося відкрити у 1923 р. при КСГІ лісове відділення, з 1924 р. — лісовий факультет, а з 1925 р. — лісоінженерний. Професор Є. В. Алексєєв обійняв посаду декана. У вересні 1930 р., за рішенням уряду України відбулося об'єднання лісового факультету ХСГІ і лісоінженерного факультету КСГІ, і на їх основі утворився Українсько-Київський лісотехнічний інститут.
1920 р. при КПІ було відкрито ветеринарний факультет. У 1921 р., завдяки наполегливості старшого ветеринарного лікаря Київського губземвідділу А. К. Скороходька та начальника ветеринарного управління Київського військового округу В. І. Стелецького, ветеринарний факультет було реорганізовано у Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут (КВЗІ) з двома факультетами — ветеринарним та зоотехнічним.
1926-1929 року за проектом архітектора Дмитра Дяченка було зведено потужний навчальний комплекс у Голосієвому.
У 1930 р. від КВЗІ відокремився Київський ветеринарний інститут.
На жаль, у 1930 р. голосіївські інститути були розділені на цілу низку галузевих дрібних інститутів. Це відбулося тому, що у вищому державному та партійному керівництві взяли гору прихильники гасла «Хай живе вузька спеціалізація», і в 1930–1934 рр. КГСІ не існував.
Наприкінці 1934 р. директор Київського агрохімічного інституту І. С. Миронівський домігся повернення назви «Київський сільськогосподарський інститут» та обґрунтував доцільність об'єднання голосіївських інститутів в єдину структуру, проте приєднання частини голосіївських інститутів відбулося лише у другій половині 1935 р.
У роки Другої світової війни (а саме, з 1941 по 1944) КГСІ не функціонував, проте його студенти, викладачі і співробітники зробили значний внесок в оборону столиці та боротьбу з фашизмом. У квітні 1944 р. КСГІ і КЛГІ відновили свою роботу в м. Києві. До початку 1945–1946 н.р. відновили своє функціонування чотири факультети, які існували раніше, а також було створено п'ятий факультет — плодоовочевий (1945 р.).
Українська сільськогосподарська академія 1954—1992 рр. У 1954 р. Київський сільськогосподарський інститут об'єднали з Київським лісогосподарським інститутом в один навчальний заклад — Українську сільськогосподарську академію (одним з ініціаторів її створення був В. Ф. Пересипкін), яка відіграла велику роль у подальшій організації сільськогосподарської та лісогосподарської освіти і науки в Україні.
Першим ректором академії став професор П. Д. Пшеничний (1954—1957 рр.), відомий вчений в галузі годівлі сільськогосподарських тварин і технології кормів.
З ініціативи провідних вчених цього навчального закладу Рада Міністрів УРСР у 1956 р. прийняла постанову про створення Української академії сільськогосподарських наук. Її першим президентом став академік П. А. Власюк. Навчальна частина УАСГН була підпорядкована президії академії, а власне сама академія перебувала у підпорядкуванні Міністерства сільського господарства УРСР.
У 1957 р. до складу УСГА увійшов Київський ветеринарний інститут, на базі якого утворено два факультети — ветеринарний та зоотехнічний. У 1957—1959 роках ректором академії працював Крамаров Володимир Савич.
1960–1980 рр. увійшли в історію навчального закладу як період розширення міжнародних зв'язків. У ці роки навчалися і закінчили академію понад дві тисячі іноземців, вихідців з більш ніж 100 країн Азії, Європи, Африки, Індокитаю, Південної та Центральної Америки, арабських країн Близького Сходу.
З 1984 р. до 2014 р. академію (згодом реорганізовану в Національний університет біоресурсів і природокористування України) очолював академік Національної академії наук України і Національної академії аграрних наук, доктор біологічних наук, професор, Герой України Д. О. Мельничук.
Українська сільськогосподарська академія як вищий навчальний сільськогосподарський заклад була безпосередньо підпорядкована Міністерству сільського господарства СРСР. У 1990 р. в складі академії було 11 факультетів, у структурі яких діяли близько 80 кафедр.
До структури управління академії входили також Вінницький філіал, три науково-дослідні станції (агрономічна, м'ясного скотарства, лісового господарства), навчальне господарство, навчально-виробничий комбінат, видавництво навчальної та наукової літератури, ботанічний сад та обчислювальний центр. Серед 108 подібних вишів Союзу він постійно посідав за рейтингом 12-те місце.
Національний аграрний університет 1992—2008 рр.
У 1992 р. керівництво України (Президент, Верховна Рада, Уряд) підтримали ініціативи Української сільськогосподарської академії як базового вищого навчального закладу в реформуванні системи сільськогосподарської освіти, у серпні того ж року УСГА отримала статус Українського державного аграрного університету (УДАУ), якому постановою Верховної Ради України у 1994 р. надано статус національного. З того часу він називався Національним аграрним університетом (НАУ) і з 1995 р. до 2014 р. перебував у функціональному управлінні Кабінету Міністрів України.
У 1996 р. до складу НАУ передано Ніжинський (Чернігівська область) та Бережанський (Тернопільська область) агротехнічні коледжі, Ірпінський економічний технікум, Боярський, Немішаєвський (Київська область) та Заліщицький (Тернопільська область) сільськогосподарські технікуми із збереженням за ними права юридичної особи. У 1999 р. Ірпінському та Немішаївському технікумам за результатами акредитації було надано статус коледжів, а в 2000 р. Ніжинському і Бережанському коледжам — статус інститутів.
28–30 вересня 1998 р. Національний аграрний університет відзначив свій столітній ювілей.
Зі сфери управління Міністерства аграрної політики у 2004 р. як навчально-дослідне господарство до складу НАУ передано цілісний майновий комплекс Державного племінного птахівничого заводу ім. Фрунзе (Автономна республіка Крим).
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України створено Південний філіал «Кримський агротехнологічний університет» Національного аграрного університету (АР Крим, м. Сімферополь, смт. Аграрне) як структурний підрозділ з окремими правами юридичної особи на базі Кримського державного агротехнологічного університету, що ліквідується, разом із його структурними. У 2014 р. кримська частина університету, на жаль, була анексована разом з півостровом Крим Російською Федерацією.
Також у 2004 р. прийнята пропозиція Міністерства аграрної політики України щодо реорганізації Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології шляхом приєднання його до Національного аграрного університету. Довгий час інститут очолює відомий вчений В. О. Кашпаров.
У 2005 р. до Національного аграрного університету приєднано Бобровицький державний аграрно-економічний технікум (нині ВП НУБіП України «Бобровицький коледж економіки та менеджменту ім. О. Майнової»), у 2007 р. — Мукачівський державний аграрний коледж (нині ВП НУБіП України «Мукачівський аграрний коледж»).