Давньоісландська, або староісландська мова (, ) — один із західних діалектів давньоскандинавської мовиGordon, Taylor 1957, p. 265, § 2, 3., який використовувся у IX — XVI ст. скандинськими поселенцями в Ісландії, переважно вихідцями з Норвегії. До XII ст. використовувала рунічну писемність (молодший футарк), яку потім замінила латинська абетка на базі староанглійського алфафіту. У XIII — XIV ст. цією мовою були складені скандинавські епічні епоси, так звані ісландські саги — важливе джерело з історії доби вікінгів, і зокрема Русі. Згодом на основі староісландської виникла сучасна ісландська мова.
Староісландська мова часто використовується як синонім давньозахідноскандинавської або давньоскандинавської, оскільки значна частина середньовічної літератури Скандинавії збереглася староісландською мовою. Також вона порівняно із іншими діалектами найбільше зберегла архаїчних елементів давньоскандинавської мови.
Історія Давньоісландська мова є похідною від давньоскандинавського діалекту норвежців епохи вікінгів, які колонізували Ісландію з 870 року. Є кілька ірландських запозичень, оскільки багато ірландців були привезені вікінгами до Ісландії як раби.
Після прийняття християнства альтингом у 1000 році латинський алфавіт, ймовірно, був запроваджений невідомим автором так званого Першого граматичного трактату (у Молодшій Едді). Взимку 1117/1118 року вперше було кодифіковано найважливіші частини юридичного дискурсу, що належали до компетенції оратора (Hafliðaskrá). Тексти давньоісландською мовою збереглися з другої половини 12 століття.
Найдавніша давньоісландська мова приблизно до 1200 року практично не відрізняється від найдавнішої давньонорвезької. Навіть пізніше це можливо лише завдяки окремим особливостям, таким як втрата /h/ у початковому звуці перед приголосним у давньонорвезькій мові (наприклад, aisl. hlaupa проти anorw. laupa «бігти»). Оформилася в самостійну мову тільки в ХІІ — XV ст.
Фонетика Голосні. Дифтонги У староісландській мові існували короткі і довгі голосні, а також дифтонги. У стандартизованих текстах після ХІХ ст., а також деяких середньовічних рукописах, довгі голосні позначаються знаком акута (знаком гострого наголосу). Виняток — літери æ і œ, які завжди довгі.
Короткі: <a e ę i o u y ǫ ø> Довгі: <á é æ í ó ú ý ǫ́ œ> Дифтонги: <au ei ey>
У «Першому граматичному трактаті» ХІІ ст. наводяться голосні, записані латиною, й пояснення їхньої вимови. Нижче у таблиці подані графеми голосних і дифтонгів староісландської; приблизна вимова цих знаків вказана символами Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА)Gordon, Taylor 1957, p. 266, § 5..
Літера МФА Приклад Переклад Англ. Примітки a [] land земля land á [ː] láta дозволити let на 1250 р. злилося із ǫ́ [ː]; згодом позначало і [ː], і [ː]Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 8.. e [] gekk ходив went у ХІІІ ст. злилося з ę [ɛ]Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 6. é [ː] lét дозволив let (past) ę [] męnn чоловіки men у інших діалектах давньосканднавської позначався літерою æ, а довгий звук — ǽ. æ [ː] sær море sea також позначав довге ę [ɛː] i [] mikill великий great до ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на eGordon, Taylor 1957, p. 267, § 9.; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в []. í [ː] líta глядіти look o [] sofa спати sleep до ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на o; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в []. ó [ː] fló полетів flew u [] una задоволений be content у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в []. ú [ː] drúpa падати droop y [] kyn народ, рід race, kin наприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i []. ý [ː] kýll сумка bag наприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [ː]. ǫ [] lǫnd землі lands у 2-й пол. ХІІІ ст. злилося з ø2 []Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 7.; у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö ǫ́ [ː] ǫ́ss бог god ø1 [] kømr приходить comes у 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в e (kemr). œ [ː] rœða навернутися converse у 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в æ. ø2 [] gøra робити make у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö. au / ǫu [ɔu] lauss загубити loose ei / ęi [ɛi] bein кістка bone ey / ęy [ɛy] leysa загубив loosen
Наприкінці ХІІ ст. зникла назалізація голосних й дифтонгів перед і після носовими приголоснимиGordon, Taylor 1957, p. 267, § 10..
Див. також Вищі категорії:
Давньоскандинавська мова Скандинавські мови Германські мови
Давньоскандинавська культура:
Скандинавська міфологія Релігія північних германців
Примітки
Бібліографія Підручники Byock, Jesse. Viking Language: Learn Old Norse, Runes, and Icelandic Sagas. Jules William Press, 2013. Gordon, Eric V.; Taylor, A. R. An Introduction to Old Norse. Oxford: Clarendon Press, 1927 (перевидання 1957).
Посилання