GP2

Серія GP2 () — чемпіонат з автоперегонів на автомобілях із відкритими колесами, започаткований 2005 року після скасування Формули-3000, яка тривалий час слугувала головним підготовчим етапом для Формули-1. Концепцію нового формату розробили Берні Екклстоун та Флавіо Бріаторе, причому Екклстоун також зарезервував за собою права на назву GP1. Організатором і керівником змагань виступив Бруно Мішель. У 2010 році для підготовки гонщиків до участі в GP2 створили молодшу серію GP3, а 2017 року саму GP2 реорганізували та перейменували на Чемпіонат Формули-2 FIA.

Для забезпечення фінансової доступності змагань для команд та якіснішої підготовки гонщиків до виступів у Формулі-1, регламент GP2 зобов’язував усі колективи використовувати однакові шасі, двигуни та шини від єдиного постачальника. Це дозволяло оцінювати насамперед майстерність самого пілота. Практично всі етапи серії, за винятком трьох, проводили як гонки підтримки під час вікендів Формули-1. Такий підхід підвищував популярність змагань, надавав гонщикам можливість здобути досвід у середовищі Гран-прі, а також дозволяв використовувати вже підготовлену інфраструктуру, зокрема залучати маршалів і медичні служби. Календар GP2 складався здебільшого з європейських автодромів, однак етапи серії відбувалися й на інших міжнародних трасах, зокрема на Міжнародному автодромі Сепанг у Малайзії та вуличній трасі Марина-Бей у Сінгапурі.

Багато пілотів розглядали GP2 як останню сходинку для переходу до Формули-1. За увесь час до Формули-1 перейшло 35 пілотів GP2, а переможці перших двох сезонів Ніко Росберг та Льюїс Гамільтон здобули чемпіонські титули. Водночас низка пілотів потрапила до Формули-1 оминаючи GP2, зокрема Себастьян Феттель, Пол ді Реста, Данієль Ріккардо, Жан-Ерік Вернь, Вальттері Боттас, Кевін Магнуссен та Макс Ферстаппен.

У 2012 році відбулося злиття основної серії GP2 та Азійської серії GP2 в єдиний розширений чемпіонат.

Формат етапів У п’ятницю проводили 30-хвилинну сесію вільних заїздів та 30-хвилинну кваліфікацію. Результати кваліфікації визначали порядок старту в суботній гонці, дистанція якої становила приблизно 170 кілометрів або одну годину.

Під час суботнього заїзду кожен пілот був зобов'язаний зробити піт-стоп із заміною щонайменше двох шин.

У неділю відбувалася спринтерська гонка довжиною приблизно 120 кілометрів або 45 хвилин. Порядок на стартовій решітці визначали за підсумками суботнього заїзду з використанням реверсу для першої вісімки пілотів. Таким чином гонщик, який фінішував восьмим у суботу, розпочинав спринт із поул-позиції, а переможець стартував з восьмого місця. Дистанцію спринту збільшили з 80 до 120 кілометрів на етапі 2005 року на Нюрбургринзі, що збіглося зі скасуванням другої кваліфікаційної сесії Формули-1 у неділю вранці.

Нарахування очок

2005—2011 Пілот, який здобував поул-позицію до суботньої гонки, отримував два додаткові очки.

За найшвидше коло в кожній з гонок нараховували одне очко. Винятком був лише сезон 2005 року, коли за це давали два очки. Для отримання бонусу гонщик мав подолати щонайменше 90% дистанції заїзду. З сезону 2006 року обов'язковою умовою також став старт з належної позиції на стартовій решітці, а з 2008 року — фініш у першій десятці.

За такої системи максимальна кількість очок, яку пілот міг вибороти за один етап, становила 20. Для цього необхідно було здобути поул-позицію, виграти обидві гонки та показати найшвидший час кола в кожній із них. Такого результату за всю історію серії досягли лише двічі. Уперше це вдалося Нельсону Піке-молодшому на дев’ятому етапі сезону 2006 року на Хунгароринзі, а вдруге — Ніко Гюлькенбергу на п’ятому етапі сезону 2009 року на Нюрбургринзі.

Очки в основній гонці Позиція 1-ша 2-га 3-тя 4-та 5-та 6-та 7-ма 8-ма Поул Н/к Очки 10 8 6 5 4 3 2 1 2 2 (2005)1 (2006—2011)

Очки в спринтерській гонці Позиція 1-ша 2-га 3-тя 4-та 5-та 6-та Н/к Очки 6 5 4 3 2 1 2 (2005)1 (2006—2011)

2012—2016 З сезону 2012 року серія GP2 змінила систему нарахування очок, упровадивши для основних гонок регламент, аналогічний тому, що використовувався у Формулі-1.

За здобуття поул-позиції в основній гонці пілот отримував чотири очки, а за найшвидше коло в кожному із заїздів нараховували по два очки. Таким чином максимальна кількість очок, яку гонщик міг здобути за один етап, становила 48.

Очки в основній гонці Позиція 1-ша 2-га 3-тя 4-та 5-та 6-та 7-ма 8-ма 9-та 10-та Поул Н/к Очки 25 18 15 12 10 8 6 4 2 1 4 2

Очки в спринтерській гонці Позиція 1-ша 2-га 3-тя 4-та 5-та 6-та 7-ма 8-ма Н/к Очки 15 12 10 8 6 4 2 1 2

Болід Усі команди серії GP2 використовували однакові боліди, побудовані на базі карбонового монокока Dallara. Вони оснащувалися атмосферним двигуном Mecachrome V8 із системою вприскування пального та шинами Pirelli (сліками для сухої траси та дощовою гумою з протектором). Загальна маса боліда разом із пілотом становила 688 кг.

Шасі За час існування серії GP2 компанія Dallara розробила усі три покоління болідів. Перший болід GP2/05 використовувався протягом трьох сезонів. У 2006 році він отримав двоплощинне заднє антикрило, а триплощинну конструкцію з попереднього сезону використовували лише на етапі в Монако. Конструктори також посилили передні верхні й нижні важелі, а також передні та задні кулаки підвіски. Болід 2007 року отримав додаткове середнє крило на кожусі двигуна, нові вихлопні дефлектори та Т-подібні крильця на бічних понтонах, а також повністю оновлену конструкцію заднього антикрила.

У 2008 році дебютував GP2/08, який, як і його попередник, використовувався протягом трьох сезонів. Болід GP2/08 помітно відрізнявся від свого попередника. Передня частина отримала новий, виражено низький носовий обтічник, підвіску з одинарним кілем та оновлену конструкцію переднього антикрила. Конструкцію та дизайн задньої частини повністю оновили. Профільований кожух двигуна значно щільніше облягав двигун Mecachrome, а задня частина бічних понтонів отримала нові вентиляційні дефлектори та оновлену версію отворів у формі «акулячих зябер», які ненадовго з'являлися у сезоні 2006 року. Задній край кожуха двигуна звужувався до суттєво зміненого й набагато акуратнішого вузла вихлопної системи, тоді як заднє антикрило стало подальшим розвитком конструкції 2007 року. Автомобіль також оснастили панелями захисту кокпіта від проникнення та спроєктували відповідно до тогочасних стандартів Формули-1. Завдяки цьому він став єдиним болідом поза межами цієї серії, який успішно пройшов краш-тест Формули-1 2007 року.

GP2/11 дебютував у 2011 році та використовувався до останнього сезону серії, а також у першому сезоні Чемпіонату Формули-2 FIA. Метою розробки нового боліда було максимально наблизити його поведінку та зовнішній вигляд до стандартів Формули-1 того часу. Заднє антикрило зробили вужчим і змістили трохи вперед, через що машина втратила значну частину задньої притискної сили. Переднє антикрило, навпаки, зробили значно більшим, а ніс боліда — вищим і похилим, щоб збалансувати аеродинаміку. Болід також отримав новий збільшений дифузор, який працював в значно ширшому діапазоні дорожнього просвіту, що дозволяло командам використовувати м'якшу задню підвіску для покращення зчеплення з трасою. Щоб звільнити простір і дати інженерам більше можливостей для роботи з габаритами та потоками повітря навколо величезного дифузора, вихлопні труби перенесли на верхню частину корпусу коробки передач. Попри суттєві зовнішні відмінності, базова конструкція шасі принципово не змінилася, за винятком збільшеної зони захисту голови пілота. У 2015 році GP2/11 отримав систему зменшення лобового опору повітря (DRS) задля покращення обгонів, запозичивши аналогічну ідею відкриття заднього антикрила, що й у Формулі-1.

Двигун На усіх болідах GP2 використовувався чотирилітровий атмосферний двигун Mecachrome V8 із розподіленим електронним уприскуванням пального. Двигун декілька раз отримував оновлення внутрішніх компонентів, паливних карт та програмного забезпечення для підвищення потужності й економічності. В останній своїй конфігурації силова установка розвивала 612 к. с. при 10000 об/хв та 500 Н·м крутного моменту при 8000 об/хв. Двигун потребував капітального ремонту після 3600—4000 кілометрів пробігу. За керування двигуном і коробкою передач відповідав електронний блок Magneti Marelli Marvel 8 із вбудованою системою збору та реєстрації даних.

Коробка передач В більшості сезонів трансмісію для серії виготовляла компанія Hewland. Це була шестиступінчаста секвентальна коробка передач з електронним керуванням за допомогою підкермових пелюсток, а задня передача вмикалася кнопкою на кермі. В перших сезонах виробником виступала компанія GearTek і в 2006 році її коробка передач отримала новий восьмипозиційний селекторний барабан із храповим механізмом, оновлене програмне забезпечення, а також нову систему фіксації поперечного вала, покликану покращити чіткість перемикання передач. Ці зміни мали остаточно усунути проблеми з трансмісією, які зіпсували гонки кільком пілотам у 2005 році.

Колісні диски Компанія O.Z. Racing виступала ексклюзивним постачальником колісних дисків для всіх болідів серії GP2 з 2005 року й аж до її останнього сезону.

Шини З 2011 року єдиним постачальником шин для серії виступала компанія Pirelli. У GP2 використовували ті ж самі склади гуми, що й у Формулі-1. Розмірність передніх шин становила 245/660-R13, а задніх — 325/660-R13. Раніше, з 2005 по 2010 рік, офіційним шинним партнером серії GP2 була компанія Bridgestone. У 2006 році серія остаточно перейшла на сліки без канавок у стилі Формули-1, які використовувалися у 2005 році.

Гальма Компанія Brembo постачала моноблочні гальмівні супорти та дзвони гальмівних дисків, розроблені ексклюзивно для серії GP2, а компанія Hitco постачала карбонові гальмівні диски та колодки.

Кермо З 2011 року компанія XAP Technology виступала ексклюзивним постачальником керма XAP для болідів серії GP2, а також приладового дисплея на кермі XAP SX. Кермо XAP мало 6 кнопок на передній панелі та 5 пелюсток (DRS, перемикання передач і зчеплення) з тильного боку.

Динамічні характеристики    За даними досліджень і передсезонних тестів на стабільність, GP2/05 2005 року розганявся від 0 до 200 км/год за 6,7 секунди. Максимальна швидкість боліда становила 320 км/год. GP2/11 2011 року розганявся від 0 до 200 км/год за 6,6 секунди, а його максимальна швидкість в аеродинамічній конфігурації для Монци сягала 330 км/год.

Чемпіони Пілоти СезонПілотКомандаПоулиПеремогиПодіумиН/кОчкиПрим. 2005 Ніко Росберг ART Grand Prix 4 5 12 5 120 52,288 Основна гонка в Бахрейні 2005 15 2006 Льюїс Гамільтон ART Grand Prix 1 5 14 7 114 53,521 Основна гонка в Монці 2006 12 2007 Тімо Ґлок iSport International 4 5 10 4 88 41,315 Спринтерська гонка в Валенсії 2007 11 2008 Джорджо Пантано Racing Engineering 4 4 7 4 76 38,000 Основна гонка в Монці 2008 12 2009 Ніко Гюлькенберг ART Grand Prix 3 5 10 5 100 50,000 Спринтерська гонка в Монці 2009 25 2010 Пастор Мальдонадо Rapax 4 4 7 4 87 43,500 Спринтерська гонка в Монці 2010 12 2011 Роман Грожан DAMS 1 5 10 6 89 49,444 Основна гонка на трасі Спа-Франкоршам 2011 35 2012 Давіде Вальсеккі DAMS 2 4 10 5 247 42,882 Основна гонка на трасі Марина-Бей 2012 25 2013    Фабіо Лаймер Racing Engineering 1 3 7 1 201 38,068 Основна гонка на трасі Яс-Марина 2013 20 2014 Джоліон Палмер DAMS 3 4 12 7 276 52,272 Основна гонка в Сочі 2014 47 2015 Стоффель Вандорн ART Grand Prix 4 7 16 7 341,5 68,643 Спринтерська гонка в Сочі 2015 160 2016 П'єр Гаслі Prema Racing 4 4 9 3 219 41,477 Спринтерська гонка на трасі Яс-Марина 2016 8

Команди