Ті́моті Волтер Бертон (, 25 серпня 1958, Бербанк, Каліфорнія, США) — американський кінорежисер, мультиплікатор, письменник, художник, відомий ексцентрик та естет. Майстер сучасного видовищного кіно, що зазвичай ґрунтується на чорному гуморі. Особливою пошаною користується серед представників готичної субкультури. Брат художника Денієла Бертона
Життєпис
Дитинство та навчання Тімоті Волтер Бертон (використовується скорочений варіант Тім Бертон) — народився 25 серпня 1958 року в Бербанку, Каліфорнія, США. Був першою дитиною в родині Білла (гравець другорядної ліги бейсболу та спортивний координатор паркового управління — ) та Джин (менеджер магазину) Бертон. Також батьки були власниками невеличкої крамнички сувенірів Cats Plus (продавали товари, пов'язані із котячою тематикою).
Будинок Бертонів у районі 2000 на Евергрін Стріт (Evergreen Street) зберігся досі. Він розташований поблизу аеропорту Бербанку та кладовища Вальгалла (Valhalla Cementary).
Пізніше Бертон зобразить власне бачення свого рідного міста у кінострічці «Едвард Руки-ножиці».
Із раннього дитинства Тім відчуває себе чужим у Бербанку: http://www.johnnydeppfan.ru/forums/lofiversion/index.php?t2391.html
Батьки з невідомих причин заложили цеглою всі вікна в кімнаті сина, залишивши невеликі отвори для світла.Tim Burton (I) — Biography
У шкільні роки грає за шкільну команду з водного поло. Але на відміну від більшості однокласників, проводить час на самоті, слухає панк-рок та захоплюється кіно. Репертуар кінотеатрів, що він відвідує, обмежується другосортними фільмами жахів та фантастикою. Якийсь час Тім мріяв стати актором, «що керував гумовим монстром Годзиллою» із японських фільмів. Пізніше захоплюється роботами Рея Харріхузена, починає робити власні лялькові мультфільми — зараз вони або загублені, або вважаються такими.
Тім Бертон згадував, що зростав на таких стрічках, як «Мозок, який не хоче помирати» («The Brain That Wouldn't Die») (1962), де герой із відірваною рукою замащував кров'ю стіни. Проте хлопець ніколи не вважав такі речі негативними. «Я вважаю, ці речі, що не спираються на реальність, є катарсисом» «I find that stuff, when it's not rooted in reality, to be cathartic.»
Із дитинства Тім обожнював кладовища. Він не розумів, чому інші бояться їх, оскільки в його розумінні кладовище — спокійне, тихе, безпечне місце. У родинному склепі мешкали кажани, яких він навіть намагався годувати; також Бертон замальовував черепи, які траплялися йому там.
Полюбляє малювати. Якось навіть виграв міський конкурс на малюнок, який заохочував би мешканців містечка не смітити на вулицях.
У 15 років залишив батьківський будинок та мешкав у бабусі, сплачуючи гроші за свою кімнату та стіл.
Після закінчення школи у 1976 році вступив до Каліфорнійського інституту мистецтв () на факультет анімації. Часто заміняє навчання на знімання короткометражних фільмів на задані матеріали. До цього етапу життя відносяться, наприклад, «Гудіні» та «Згубний лікар», що втрачені та анімаційна стрічка «Слідами монстра-селери».
Щодо «Гудіні», Бертон згадував, що у школі на екзамен треба було написати твір на 20 сторінок про книжку «Гаррі Гудіні», проте він вирішив зняти фільм на її основі. Для знімання він прив'язав себе до залізниці. Звісно, Бертон визнавав, що це несерйозна робота, проте вона справила враження на вчителів, і учень отримав найвищу оцінку «А». Тоді він, можливо, вперше задумався над своїм майбутнім як кінорежисера.
Юнак мав багато сподівань щодо інституту. Та вони не справдилися, оскільки Бертон не вписувався в «діснеївську» школу:
Проте згодом Бертон змінив своє відношення до малювання: він вважає, що кожна дитина вміє малювати, просто дорослі переконують дітей, що так малювати не можна, нав'язують їм свої «загальноприйняті точки зору». Тому він перестав слухатися інших і малював так, як вважав за потрібне. А на особливо важких для нього заняттях із малювання він дрімав, спираючись на олівець, який тримався в отворі на парті: довколишні вважали, що Бертон просто замислився над своєю роботою.
Робота в Disney Studios та перші фільми У 1978 році Тім Бертон почав працювати спочатку дизайнером персонажів, далі — аніматором на студії Уолт Діснея. Першою серйозною роботою Бертона вважається мультфільм «Володар перснів» Ральфа Бакші. Також бере учать у створенні стрічок «Лис і мисливський пес» (1981), «Чорний казанок» (1985), першого фільму з активним використанням комп'ютерної графіки «Трон» (1982). До цього ж періоду відноситься створення останнього «незалежного» фільму Бертона — «Луау — вечірка по-гавайськи» (тривалий час про цей фільм не було нічого чутно, проте пізніше Бертон в одному інтерв'ю казав, що заради розваг зняв із друзями фільм про мексиканського монстра, іншопланетянина та серфера).
Пізніше Бертон порівнюватиме свою роботу у Діснея зі службою у збройних силах.
Бертон був дивакуватим працівником:
Не звільняли Тіма лише тому, що він працював старанно, багато і швидко.
Деякі роботи Бертона так і не досягнуть завершальної стадії. Наприклад, його фільм про дітей напередодні Хелловіна «Treak or treat» (Цукерки або смерть) так і залишиться на етапі розробки концепцій персонажів.
У 1982 році, спеціально для японського відділення Disney Channel Бертон виступає режисером екранізації казки «Гензель та Гретель».
Коли після роботи над «Лис і Мисливський пес» (1981) Бертон впевнився, що головна лінія робіт Disney відрізняється від його бачення, студія дозволяє йому працювати над власним проєктом. Так з'являється шестихвилинний готичний мультфільм «Вінсент» (1982), пізніше — 27-хвилинний «Франкенвіні»(1984). Проте Disney відмовляються випускати на екрани власні мультфільми Бертона через невідповідність іміджеві дитячого каналу: вони були визнані непридатними для перегляду дітьми. Тому стрічка «Франкенвіні» вийшла у кінопрокат лише у 1992 році.
В той самий час Тім Бертон знайомиться із першою своєю постійною подругою Джулі Хіксон (фотограф). Під її впливом було знято більшість ранніх фільмів Бертона. Також Джулі брала участь у розробці нарисів до «Бетмена».
Початок «великого» кіно («Велика пригода Пі-Ві», «Бітлджус», «Бетмен») Проте, на відміну від студії Disney, відомому коміку Полові Рубенсу роботи Бертона сподобалися. Він доручив Бертону знімати повнометражний фільм «Велика пригода Пі-Ві». Під час праці над стрічкою Бертон знайомиться із композитором Денні Ельфманом. Із цього часу він стає майже постійним композитором фільмів Бертона.
Фільм «Велика пригода Пі-Ві» — кінострічка про коротуна, що не хоче виходити із дитячого віку. Робота мала неабиякий комерційний успіх. Бюджет фільму становив 7 млн дол. США, а зібрав він 40 млн дол. США. Після цього студія Warner Bros. вирішує співпрацювати із кінорежисером-початківцем, що працює над фільмом про людину-кажана. Однак переробка первинного варіанту сценарію затягнулася, тому знімання фільму відклали на невідомий час.
Тоді Бертон як режисер бере участь у проєктах «Аладдін і чарівна лампа», «Горщик».
Контракт, що було укладено зі студією, зобов'язує Бертона працювати над зніманням одного фільму. Проте молодий кінорежисер відмовляється від другосортних комедій і створює фільм «Бітлджус» (1988), що також несподівано стає надзвичайно популярним і успішним в комерційному плані. Після цього Тім Бертон, що заробив собі славу режисера, що знімає успішні фільми із малим бюджетом, займається стрічками про Бетмена («Бетмен» — 1989; «Бетмен повертається» — 1992). «Бетмена» розглядають як один із найуспішніших фільмів всіх часів (він зібрав $ 250 млн у США та $ 400 млн у всьому світі), тому ця робота принесла режисерові незалежність та впливовість у Голлівуді. Про це свідчить і те, що фільм «Бетмен повертається» (1992), попри незадовільні оцінки Голлівуду, Бертон створює її відповідно своїм задумам.
У цей період Бертон укладає шлюб із відомим фотографом Л. Гейске (весілля відбулося 24 лютого 1989 року) проте союз видався нетривалим. Розлучення відбулося 31 грудня 1991 року.
Період Лізи Мері («Едвард Руки-ножиці», «Ед Вуд», «Марс атакує!», «Сонна лощина») Більшість дослідників творчості Бертона відзначають визначну роль жінок на його творчість. Так само значно вплинула на творчість Тіма Бертона Ліза Мері, танцюристка стриптизу в минулому, художниця, з якою режисер зустрічався тривалий час. 1992 року вони були заручені та жили разом до 2001 року. Цей період вважається найпліднішим для митця. Бертон офіційно назвав Мері своєю Музою.
Під час цього періоду Бертон знайомиться із Джонні Деппом, актором, що почне постійно зніматися у стрічках Бертона та якого назвуть альтер-его режисера.
На зніманні фільму «Едвард Руки-ножиці» (1990) Бертон зближується із кумирами своєї юності — актором Вінсентом Прайсом, із яким він познайомився ще під час знімання «Вінсента» (у фільмі «Едвард Руки-ножиці» Прайс зіграв ексцентричного винахідника Едварда). Результатом дружби стають знімання документального фільму «Розмови із Вінсентом», які так і не було закінчено через смерть актора у 1993 році.
«Едвард Руки-ножиці» вважається одною з найкращих робіт Бертона.
У 2004 році до кінорежисера звернувся хореограф Метью Бурне з пропозицією створити балет «Едвад Руки-ножиці». 2005 року балет було поставлено, його побачили глядачі США, Канади, Австралії та деяких країн Європи.
Двічі Тім Бертон пробував себе як режисера рекламних роликів: у 1998 році для жувальної гумки Hollywood Gum — ролик «Садовий гном», у 2000 році — два ролики для годинникової компанії Timex «Кунґ-фу» та «Манекен». У ролику «Манекен» головну роль виконує Ліза Мері. Також вона знімалася в епізодичних ролях та ролях другого плану в усіх фільмах Бертона періоду 1994—2001 років та озвучувала деяких персонажів мультсеріалу «Стейнбой — хлопчик-пляма».
Також пише сценарії для своїх фільмів «Едвард Руки-ножиці», «Ед Вуд», мультфільмів «Жах перед Різдвом», «Труп нареченої».
Через тотальну завантаженість Бертон віддає ляльковий анімаційний мультфільм «Жах Перед Різдвом», створений за його ранніми віршами, іншому режисеру. Із часом робота набуває неабиякої популярності та вважається «візитною карткою» Тіма Бертона.
У 1994 виходить стрічка «Ед Вуд», що була знята з меншим масштабом та користується меншою популярністю.
У 1995 році виходить перше видання збірки інтерв'ю «Бертон про Бертона» американського кінокритика Марка Солсбері, що стало класичним та настільною книжкою фаната Бертона. Передмову для збірки написав Джонні Депп. Збірка постійно доповнюється та витримує численні перевидання.
Цей період життя Бертона відзначається також найбільшою кількістю незавершених робіт, що були або припинені або переходили до інших режисерів. Наприклад, «Мері Рейлі» (Стівен Фрірз продовжив працю над стрічкою), «Повернення Супермена», «Динозаври Атакують!» (відкладено). Також Бертон планував зняти свою дружину у класичному фільмі жахів Маріо Бава «Маска Демона» (за мотивами «Вій» Гоголя)
У 1996 році виходить фільм «Марс атакує!», у якому Тім Бертон знову співпрацює із Денні Ельфманом. Стрічку порівнювали із блокбастером «День Незалежності», що вийшов приблизно в той же час. Фільм завойовує більшу популярність за кордоном.
У 1997 році Бертон виступає як письменник: випустив книжку віршів для дітей із власними ілюстраціями «Сумна Смерть Хлопчика-Устриці».
Водночас дедалі більше Тім Бертон захоплюється медитативною практикою дзен, що допомагає йому пережити закриті проєкти. Також він схиляється до вегетаріанських дієт.
Бертон експериментує із широкоформатними та цифровими фотокамерами. Найчастіше об'єктом його знімання стає Ліза Мері.
У цьому ж році Бертон отримує пропозицію на участь у Каннському кінофестивалі як член журі.
У 1999 році виходить фільм «Сонна лощина», ще одна успішна робота кінорежисера містичного сюжету, в якому знімається його кохана Ліза Мері та Джонні Депп.
Із початку 2000-х режисер переїздить із Каліфорнії (США) до Лондона (Велика Британія).
Період Бонем Картер («Планета мавп», «Велика риба», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Труп нареченої», «Свіні Тодд», «9»)