Лава́ш (, — lavâš, , , ) — прісний білий хліб у вигляді тонкого коржа із пшеничного борошна, розповсюджений переважно між народами Кавказу. Вірменський лаваш включений у список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Лаваш — найпоширеніший тип хліба у Вірменії, Ірані та Азербайджані. Іноді тісто перед випічкою посипають смаженим насінням кунжуту і/або маку. Поки лаваш гарячий він як маїсовий корж, але потім він швидко висихає, стаючи ламким і твердим. М'яка форма краще підходить для створення обгорнених у корж бутербродів, однак суха форма довше зберігається і може застосовуватися замість хліба в церемонії євхаристії у Вірменської апостольської церкви. Лаваш також використовується із шашликом.
Традиційно печеться на внутрішній гарячій стінці печі — тондиру, також називаної «тонир» вірменською мовою, «танур» перською мовою, «тоне» грузинською мовою, «тендир» азербайджанською мовою, і «тандур» в Індії, Туреччині. Такий самий метод випікання хліба використовується всюди в Середній Азії, у Вірменії, Ірані, Грузії, Туреччині й у Сполучених Штатах. Через його простий рецепт і простоту кулінарії залишився популярним усюди на Східному Середземномор'ї, Ірані і на Кавказі починаючи із прадавніх часів. Лаваш також часто печуть і продають на Гаваях у твердій формі.
Історія Гіл Маркс простежує історію лаваша до ранніх інновацій випікання тонких коржів на теракотових сковородах. Ранні форми хліба випікалися як коржі на розпеченому камінні або у вугіллі, але з початком використання сковорідок хліб довелося робити тоншим, щоб він повністю пропікався і не підгорав, подібно до хліба ракік, описаного в Біблії. З появою ранніх печей стало можливим випікання товстіших буханців.
Згідно зі словником The American Heritage Dictionary of the English Language, лаваш — це «тонкий прісний коржик вірменського походження». У 2014 році лаваш був описаний у списку Нематеріальної культурної спадщини людства як «вираження вірменської культури». Це рішення призвело до протестів в Азербайджані, Ірані, Киргизстані та Казахстані через претензії, що ця страва є «регіональною», а не виключно «вірменською».
Походження лаваша часто приписують Вірменії або Ірану. Історик їжі Гіл Маркс визначає походження більш узагальнено — Близький Схід.
У 2025 році Вірменія подала заявку на реєстрацію географічного зазначення (GI) для вірменського лаваша.
Приготування Лаваш готують з борошна, води, дріжджів, цукру та солі. Його також можна робити у бездріжджовому варіанті, виключивши цукор і дріжджі. Перед випіканням іноді посипають підсмаженим кунжутом та/або маком. Традиційно тісто розкочують пласким шаром і ліплять до гарячих стінок глиняної печі.
Використання У вірменських селах сушений лаваш складають високими стосами для подальшого використання, а коли приходить час відновити хліб, його збризкують водою, щоб він знову став м'яким. Сухий хліб кришать у хаш, тоді як свіжий лаваш використовують для загортання вірменської страви — шашлику (хоровац), а також для приготування інших ролів із зеленню та сиром.
В Ірані, Туреччині та деяких країнах Близького Сходу лаваш використовують із кебабами для приготування ролів дюрюм, наприклад, тантуні. У сухому вигляді залишки лаваша використовують в Ірані для приготування швидких страв після розмочування водою, маслом або сиром.
У турецькій кухні лаваш також може використовуватися для солодких страв і подаватися разом із традиційними турецькими десертами, такими як кайсефе, хасуде, пестіл кавурмаси (тушкована фруктова пастила), агуз та халва.
У кашмірській кухні лаваш традиційно вживають з ранковим чаєм, також відомим як Нун Чай або Шир Чай.
У сучасних рецептах лаваш можна використовувати як тісто для піци.
Див. також Тандир-нан — середньоазійська версія хліба, що випікається в тондирі Тортилья Чапаті Лахмаджун Бртуч
Примітки
Посилання
Объяснение этимологии слова «The best of лаваш», журнал «Ереван», N12, 2006 Армения хочет признать лаваш достоянием национальной кухни