Фонетична система сучасної української мови, включаючи літературні норми й деякі діалектні особливості, налічує 38 основних фонем: 6 голосних і 32 приголосні; додатково визначають 13 приголосних фонем у периферійній підсистемі. Також існують інші погляди на фонемний склад української мови.

Українська фонетика відзначається милозвучністю, що створюється багатьма компонентами, вона потребує належної фонетичної організації. Милозвучність вимагає свідомого уникання незграбності в поєднанні звуків, послідовного й неухильного дотримання норм правильної вимови.

Засоби милозвучности української мови: спрощення в групах приголосних; велика кількість голосних звуків; дзвінкі приголосні не оглушуються; функціонування побічного наголосу, як наслідок, наближення речень до поезії; голосні не втрачають якісних показників; голосні звуки скорочуються в нескладові про запобігання зіянню У поданих нижче таблицях у скісних дужках подані основні фонеми, а у квадратних — їхні алофони засобами міжнародного фонетичного алфавіту.

Голосні

До голосних звуків в українській мові належать: а, о, у, е, и, і.

Звук й — це напівголосний звук в українській мові.

На письмі Опис МФАнаголошенийненаголошений після твердих після м'яких після твердих після м'яких і ї неогублений передній високий * * и неогублений ненапружений передній високо-середній — * — е є неогублений передній низько-середній а я неогублений задній низький о огублений задній низько-середній у ю огублений задній високий

Українські голосні — повного творення. Їх вимовляють чітко й виразно як у наголошеній позиції, так і у ненаголошеній, але в ненаголошеній позиції вимовляють приблизно у два рази коротше, і, як наслідок, якісно, що найбільш помітно для голосних з дуже подібними артикуляційними параметрами. Проте в українській мові немає коротких зредукованих голосних. Ненаголошені голосні, так само як і наголошені, є звуками повного творення.

Голосний  — переднього ряду високого піднесення. Куточки губ розтягнуті, утворюючи вузьку щілину. Цей звук напружений, що надає йому більшої чіткості й виразності. Під час вимови ненаголошеного губи розтягнуті трохи менше, він стає нижчим, заднішим, і менш напруженим. Звук вимовляється без помітного наближення до в більшости як наголошених, так і ненаголошених позицій. У словах інде, іноді, інколи, інший і подібних початковий наголошений може частково або повністю набувати ознак звука . Також звук вимовляється як після у багатьох суфіксах, основна форма яких зі звуком , а також після та у закінченнях форм називного й орудного відмінків однини й усіх непрямих відмінків множини присвійних прикметників, числівника третій, та прикметників м'якої групи, тобто відповідно до морфонем з .

Голосний  — переднього ряду високого піднесення, але трохи нижчий і задніший за , ненапружений, куточки губ розтягнуті трохи менше. Під час вимови ненаголошеного він стає дещо нижчим, його вимова наближається до вимови звука . Ці зміни більші й помітніші коли в наступному складі йде голосний відносно низького підняття , і менш помітні коли в наступному складі йде голосний відносно високого підняття , особливо коли цей голосний наголошений.

Голосний  — переднього ряду низько-середнього піднесення, ненапружений, куточки губ трохи розтягнуті, але ще менше ніж при вимові . Під час вимови ненаголошеного він стає вищим, його вимова наближається до вимови звука . Ці зміни більші й помітніші коли в наступному складі йде голосний вищого підняття , і менш помітні коли в наступному складі йде голосний нижчого підняття , особливо коли цей голосний наголошений. Також на вимову ненаголошеного впливає сусідство м'яких приголосних, в цьому випадку звук ще переднішає й вищає. Але ненаголошений майже не втрачає своєї якості коли він стоїть на початку слова, є сполучним у складному слові, або ж є закінченням слова.

Голосний  — заднього ряду низького піднесення, ненапружений, губи в його творенні участі не беруть. Під час вимови ненаголошеного він трохи вищає та переднішає.

Голосний  — заднього ряду середнього піднесення, ненапружений, губи заокруглюються й трохи випинаються наперед. Під час вимови ненаголошеного він трохи вищає. За винятком іншомовних слів та коли звук сполучний у складних словах, у ненаголошеній позиції він ще вищає перед складом з , а особливо перед складом з наголошеним .

Голосний  — заднього ряду високого піднесення, ненапружений, губи заокруглюються й випинаються наперед значно більше ніж при вимові . Під час вимови ненаголошеного він частково знегублюється, незначною мірою переднішає та нижчає.

Голосні заднього ряду після м'яких приголосних отримують додатковий і-подібний сегмент у початковій фазі, а перед м'якими приголосними — у кінцевій фазі. При цьому, як правило, зберігається довжина основної фази, і відповідно зростає довжина звучання всього голосного. При швидшому темпі мовлення цей сегмент поширюється й на основну фазу голосного, особливо ненаголошеного, через що голосний стає переднішим і вищим. Найбільш чуттєвим до таких змін є , а найменш чуттєвим — .

Сплутування ненаголошених та  — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Деякі слова можуть вимовлятись абсолютно однаково: мине́—мене́ , наведу́—на виду́ . Загалом українському вокалізму властива регресивна дистантна гармонійна асиміляція голосних, у якій голосні деякою мірою уподібнюються до голосних наступного складу за рядом, піднесенням і огубленістю.

Приголосні Губні Передньоязикові Середньоязикові Гортанний (глотковий) Зубні Піднебінно-ясенні Твердо-піднебінні М'яко-піднебіннітверді тверді м'якітвердім'якітвердітверді Носові Зімкнені Дзвінкі Глухі Зімкнено- щілинніДзвінкіГлухіЩілинні Дзвінкі Глухі Апроксиманти~ Бокові Дрижачі

Фонетичні особливості Звуки трапляються переважно перед голосним . Проте деякі з них трапляються в таких українських словах, як свято, тьмяний тощо перед голосним , а [t͡ʃʲː ʒʲː ʃʲː] є в таких іменниках як обличчя, збіжжя, затишшя. Також ці приголосні можуть траплятися перед іншими голосними в таких запозичених словах, як бюро, кювет, пюре тощо. Тому, з огляду на характер поширення цих приголосних в українській мові для них вводиться поняття фонеми периферійної підсистеми, а в основній системі вони зараз класифікуються як алофони відповідних твердих фонем.

У рядку зімкнених та зімкнено-щілинних ясенні та піднебінно-ясенні звуки — зімкнено-щілинні, а всі інші — зімкнені.

Дзвінкі й глухі звуки утворюють надгрупу шумних приголосних. Однакові за місцем і способом творення дзвінкі й глухі звуки утворюють фонологічні пари дзвінкий—глухий, таку саму пару утворюють і —, винятком є глухий , що такої пари не має. Сонорні звуки також подібних пар не мають, і в літературній вимові окрім деяких рідкісних випадків не знеголошуються.

Ясенні зімкнено-щілинні та щілинні звуки відповідно до характеру шуму називаються свистячими, а піднебінно-ясенні зімкнено-щілинні та щілинні звуки відповідно до характеру шуму називаються шиплячими.

Фонема твориться як приголосний у позиції перед голосними. У позиції перед приголосними та в кінці слова вона набуває більшої звучності й твориться як нескладотворчий голосний . Фонема твориться як губно-губний () перед огубленими голосними , часто й перед , а інколи й перед . Перед , часто перед , а інколи й перед твориться як губно-зубний . Перед дзвінкими приголосними на початку слова твориться як , а перед глухими приголосними — як . Після голосного в середині та кінці слова вона набуває більшої звучності й твориться як нескладотворчий голосний . Твердий може артикулюватися в будь-якому місці, властивому для передньоязикових приголосних. Перед та , і в багатьох випадках перед м'якими, пом'якшеними, і шиплячими приголосними вимовляється як злегка пом'якшений заясенний боковий апроксимант . У лемківських діалектах шиплячі і стверділи сильніше ніж у літературній мові ( і ), через що впливають на наступний голосний , перетворюючи його на . М'які відзначаються дуже високою м'якістю, і можуть вимовлятись по-різному: ламінальні ясенно-піднебінні , апікально-альвеолярні , дорсально-зубні . Пом'якшені як правило повністю зберігають основну артикуляцію, властиву їх твердим відповідникам. У південно-західній діалектній групі трапляється значно м'якіша, трохи шепелювата вимова цих фонем . Усі інші приголосні можуть бути напівпом'якшеними, при цьому ступінь палаталізації незначний. Серед них як окрему фонему основної системи виділяють лише .

Напівпом'якшені приголосні (крім ) виступають здебільшого лише перед і , і зрідка перед іншими голосними. /rʲ/ поширений перед усіма голосними. В інших позиціях напівпом'якшені приголосні не трапляються, окрім псевдоніма Горький .

Приголосний деякі вчені описують як глотковий (фарингальний — ). Для його артикуляції є характерним звуження глотки та відтягування кореня язика назад.

Довгі приголосні В українській є довгі приголосні звуки, що є реалізаторами двох однакових приголосних фонем і мають різне походження.

М'які подовжені приголосні в деяких формах іменників, прислівників і дієслова лити утворилися внаслідок асиміляції ними наступного /j/ після занепаду редукованого голосного ь. Така асиміляція відбулася для між голосними, які на той момент мали високий ступінь палаталізації і були артикуляційно наближені до . Коли поряд був іще один приголосний, та в деяких інших випадках асиміляція відбулася без подовження. панна знання суддя життя зілля міццю мотуззя колосся Словаччина обличчя збіжжя затишшя У непрямих відмінках перед вони депалаталізувались: статтею , суддею .

Губні й /rʲ/ не були сильно палаталізовані, і тому не асимілювали звук . Однак у деяких південно-східних говірках також асимілював наступний утворюючи м'який довгий , наприклад пірря , літературне пір'я .

Також подовжені приголосні утворилися внаслідок випадіння слабкого зредукованого між двома однаковими приголосними, і можуть утворюватись при збігу однакових приголосних на межі морфем і слів, у тому числі внаслідок асимілятивних змін.

Уподібнення приголосних

У мовному потоці звуки виступають не відокремлено, а разом, тому вони взаємодіють один з одним і уподібнюються. При цьому в деяких випадках звукові прояви однієї фонеми можуть повністю заступати звукові прояви іншої, завдяки чому усуваються деякі збіги важкі для вимови. Українській мові властиві уподібнення за дзвінкістю, м'якістю, місцем і способом творення в групах приголосних.

Уподібнення за голосом При збігах шумних приголосних відбувається їх регресивна асиміляція за дзвінкістю, тобто попередній глухий приголосний під впливом наступного дзвінкого і сам перетворюється на відповідний парний дзвінкий звук, при цьому може вимовлятись як . Це явище відбувається переважно в середині слів, але в повільному мовленні може й не відбуватися зовсім. Трохи рідше це явище відбувається на межі частин складних слів та в сталих словосполученнях, а в інших випадках на межах слів відбувається переважно у швидкому мовленні.

Зворотний процес в усній мові відбувається за певними закономірностями. Згідно з літературною нормою має відбуватися лише в окремих випадках: у словах вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр і подібних звук як правило знеголошується до , а нерідко й перетворюється на , наприклад , і . Також перед глухими шумними як правило оглушуються префікс і прийменник , при цьому дзвінкість прийменника може зберігатись якщо попереднє слово закінчується на голосний і вимовляється без паузи, а також префікс у швидкому та нормальному темпі мовлення, і префікс у швидкому мовленні. Також часто знеголошуються сонорні звуки поряд із глухими приголосними: театр , при цьому звук не перетворюється на : лісництв . У говорах південно-західного наріччя в кінці складу й слова дзвінкі приголосні оглушуються.

Уподібнення за м'якістю