Ігор Станіславович Астапович (11 січня 1908, Вовчанськ — 2 січня 1976, Київ) — радянський астроном, один із піонерів радянської метеорної астрономії. Доктор фізико-математичних наук (1963), професор (1966), один із засновників Комісії з комет, метеорів і астероїдів при Астрономічній раді АН СРСР.
Народився у Вовчанську на Харківщині, дитинство провів у Новгороді-Сіверському на Чернігівщині, здобув освіту в Миколаєві, Москві й Ленінграді. У 1928—1932 був учасником і керівником геофізичних експедицій у Східному Сибіру, відкривши, серед іншого, поклади магнетитів біля Братська. У 1932—1933 працював у Таджикистані, де став засновником і першим директором Таджицької астрономічної обсерваторії. У 1934—1941 викладав у Московському університеті та працював в Державному астрономічному інституті імені Павла Штернберга. Після короткої служби в радянській армії на початку Німецько-радянської війни потрапив в евакуацію в Туркменістан і залишився там на 17 років: викладав в , керував дослідженнями метеорів, заснував Ашгабатську астрофізичну лабораторію й нову заміську обсерваторію біля Ашгабата. Останні 17 років життя провів в Україні, працюючи спочатку в Одеському, а потім у Київському університеті.
Астапович досліджував різні аспекти метеорної астрономії, від руху метеорних роїв у гравітаційному полі планет до польоту метеорних частинок через атмосферу й зіткнення метеоритів із Землею. Він провів спостереження 40 тисяч метеорів і використав ці дані для визначення радіантів і швидкостей метеорних потоків. Проаналізувавши історичні спостереження метеорів, він знайшов змінність активності метеорних потоків з часом. Дослідивши дрейф метеорних слідів, він визначив циркуляцію повітря у верхніх шарах земної атмосфери. З аналізу різноманітних спостережних даних він визначив властивості Тунгуського метеорита й першим припустив, що він був ядром комети. З візуальних спостережень протисяйва він визначив відстань до газової хмари, яка його спричиняє. Написав фундаментальну монографію «Метеорні явища в атмосфері Землі» () і підготував курс лекцій з метеорної астрономії, який він читав у багатьох університетах СРСР.
Біографія
Походження й дитинство Народився у повітовому місті Вовчанськ Харківської губернії, де його батько, Станіслав Вікторович (1864—1931), викладав фізику й математику в учительській семінарії. Предки його батька походили з Польщі й були родичами графів Тишкевичів. Мати Астаповича, Єлизавета Павлівна (1864—1943), мала диплом домашньої вчительки. Дід Астаповича по матері, , був фахівцем з давніх мов і біблійської археології, екстраординарним професором Московської духовної академії. За материнською лінією Астапович був двоюрідним племінником полярника Володимира Русанова, двоюрідним братом київського астронома Сергія Всехсвятського (1905—1984) та двоюрідним братом радянського партійного діяча Андрія Жданова (1896—1948). В кінці життя Астапович працював на кафедрі, керованій Всехсвятським, а зі Ждановим за власними спогадами не підтримував жодних стосунків.
Дитинство Астаповича пройшло в Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії, куди його батька призначили на посаду інспектора народних училищ, а від 1917 — інструктора народної освіти. У 13 років Астапович захопився астрономією. Перші публікацію спостережень метеорів Астапович зробив у віці 15 років. 30 жовтня 1923 року він спостерігав болід -7 зоряної величини.
У 1924—1926 роках Астапович навчався у професійно-технічній школі в Миколаєві. Там він пройшов практику в механічних і столярних майстернях та став машиністом 4 розряду. У Миколаєві Астапович продовжив спостерігати метеори, а від 1925 робив це систематично. Всього за час навчання в Миколаєві він зареєстрував 1584 метеори. 20 серпня 1925 року Астапович і С. С. Трикотський з двох різних точок бачили болід -12 зоряної величини, а потім протягом 18 хвилин спостерігали дрейф його сліду в атмосфері. Базисні спостереження дозволили визначити траєкторію боліда, його геоцентричну орбіту і швидкість дрейфу сліду. У 1925 році у віці 17 років його обрали членом-кореспондентом . У товаристві він познайомився з одеситом Володимиром Мальцевим і миргородцем Всеволодом Фединським, які стали його друзями і співавторами.
Навчання в університеті й початок наукової кар'єри У 1926 році поступив на спеціальність «Астрономія» на фізико-математичному факультеті Московського університету. 1928 року його родина переїхала до Ленінграда, й Астапович перейшов до Ленінградського університету. У Московському та Ленінградському університетах Астапович відвідував заняття видатних астрономів Олександра Михайлова, Сергія Блажка, Гавриїла Тихова, Сергія Костинського, Сергія Казакова, спілкувався з Сергієм Вавиловим, Олександром Ферсманом, Петром Чирвинським й особливо Володимиром Вернадським, якого вважав своїм учителем. В Ленінграді Астапович став одним із найактивніших членів , в якому він формально входив до трьох відділів (метеорології, Сонця й падучих зір), але найбільше цікавився дослідженням метеорів, зокрема Тунгуського метеорита. Тут Астапович видав брошуру «Задачі любителя метеорної астрономії» (), безкоштовно розіслану членам товариства, визначив орбіту Білозерського метеорита 1662 року, зробив доповідь на загальних зборах товариства у 1929 році. 1930 року Астапович закінчив Ленінградський університет за спеціальністю «Астрономія» й у 1930—1931 був аспірантом Пулковської обсерваторії.
В той самий час, у 1928—1932 роках, Астапович був співробітником Інституту прикладної геофізики, а потім Центрального науково-дослідного геологорозвідувального інституту. Він брав участь у кількох інститутських астрономічних і геофізичних експедиціях до Східного Сибіру. Він знайшов родовище магнетиту в Братському районі Іркутської області, дослідив слюдяні родовища Мамено-Витимської групи, а в 1932 був нагороджений подякою за відкриття нових металоносних площ. Він створив кабінет геофізики Східно-Сибірського геологорозвідувального управління в Іркутську і здійснив свою давню мрію — проаналізував архівні дані геофізичних спостережень Тунгуського метеорита. Одночасно в зимові періоди 1928—1930 років, поки тривала обробка результатів експедицій, Астапович працював у метеоритному відділі Мінералогічного інституту АН СРСР. Там він як позаштатний науковий співробітник проводив дослідження під керівництвом Володимира Вернадського й Олександра Ферсмана.
Робота в Таджикистані й Москві в передвоєнні роки
У 1932—1933 роках в Таджикистані Астапович став засновником і першим директором Сталінабадської астрономічної обсерваторії, яку будували саме як дослідницький центр метеорних явищ. Тепер ця обсерваторія стала Інститутом астрофізики АН Таджикистану, а метеори досі залишаються одним з важливих напрямів її досліджень. Тут Астапович продовжив візуальні спостереження слідів метеорів, які він почав ще в Миколаєві. Також тут він почав спектроскопічні спостереження метеорів, які пізніше продовжив в Одесі. Тяжко захворівши на тропічну малярію, Астапович був змушений покинути Таджикистан у листопаді 1933 року.
У 1934—1941 роках він працював у Москві старшим науковим співробітником Державного астрономічного інституту імені Павла Штернберга. Від 1937 року він став доцентом кафедри кометної астрономії Московського університету. 1935 року без захисту дисертації йому присвоїли ступінь кандидата фізико-математичних наук. Того ж 1935 року Астапович і Сергій Орлов створили при Астрономічній раді АН СРСР Комісію з комет, метеорів і астероїдів, і відтоді до кінця свого життя Астапович активно працював у її складі. Він став першим секретарем цієї комісії, а в 1935, 1937 і 1939 роках організував перші всесоюзні конференції з дослідження метеорів і комет. 1935 року Міжнародний астрономічний союз обрав Астаповича до Комісії № 22 «Метеори». Хоча саме Астапович складав звіти й доповіді від імені Комісії з комет, метеорів і астероїдів для всіх міжнародних установ, самого його радянська влада жодного разу не випустила за кордон. Він вбачав в цьому непряме визнання його «неблагонадійності» й засмучувався через це.
1939 року Астапович написав науково-популярну книгу «Цікаві нариси про метеорити» (), яка мала бути випущена видавництвом ГОНТІ, але з невідомих причин не потрапила в тираж. Дружина Астаповича Олександра Терентьєва зберегла один примірник книги, і за ним книгу нарешті видали аж у 2015 році. Астапович першим у СРСР створив курс лекцій з метеорної астрономії. Він читав цей курс у Московському університеті (від 1937), Саратовському університеті (1939), (1954—1958), а після повернення в Україну — в Одеському й Київському університетах.
Друга світова війна й робота в Туркменістані На початку Німецько-радянської війни Астапович пішов добровольцем в народне ополчення. Служив рядовим окремого артилерійського дивізіону протитанкових гармат у 8-й Краснопресненській дивізії 32-ї армії. Після демобілізації Астаповича направили в Ашгабат до евакуйованого туди на час війни Московського університету, призначивши його виконувачем обов'язків завідувача кафедри загальної астрономії. 1942 року Московський університет повернувся з евакуації, а Астапович залишитися в Ашгабаті на 17 років.
Від 1942 року він працював професором . Одночасно з цим, від 1944 року він працював старшим науковим співробітником Фізико-технічного інституту Туркменського філіалу АН СРСР. 1946 року він заснував при цьому інституті Ашгабатську астрофізичну лабораторію й багато років керував нею. 1947 року в Ашгабаті почалася радіолокація метеорів, а 1948 року — їхні фотографічні спостереження. Під керівництвом Астаповича за фотографічними спостереженнями метеорних слідів визначали напрямок і швидкість повітряних течій у верхній атмосфері. Під час Міжнародного геофізичного року (1957—1958) він організував будівництво заміської астрономічної обсерваторії біля Ашгабата, в селищі Ванновському. В новій обсерваторії встановили радіолокаційну станцію й новий метеорний патруль. В ашгабатський період своєї роботи Астапович був віцепрезидентом Туркменського географічного товариства, а як член правління Товариства з поширення знань Туркменської РСР провів понад 1000 публічних лекцій.
В Ашгабатській астрофізичній лабораторії Астапович підготував багатьох молодих астрономів — як з Туркменістану, так і з інших регіонів. Його учнями цього періоду були Х. Д. Гульмедов, А. П. Саврухін, Ю. Н. Крамер. 1954 року на спостереження метеорів в Ашгабат приїхала Олександра Костянтинівна Терентьєва, яка згодом стала дружиною, співавторкою й біографинею Астаповича. Астапович пережив руйнівний Ашгабатський землетрус 1948 року. Пізніше він згадував, як під час землетрусу ховався в ямці в піску. За словами дружини Астаповича Олександри Терентьєвої, він ще до цього оцінив період землетрусів в Ашгабаті за руйнуваннями давніх споруд і відправив статтю в Ашгабатський журнал з попередженням про можливість нового землетрусу, але редактор відмовився її друкувати, щоб не створювати паніки.
Робота в Україні й останні роки 1959 року Астапович повернувся в Україну й провів там останні 17 років життя. Від квітня 1959 по червень 1961 року він на запрошення Володимира Цесевича працював в Одесі. Спочатку він жив у селі Маяки, де розташована спостережна станція Маяки, і завідував там відділом астрофізики Одеської обсерваторії. Потім він став доцентом на кафедрі астрономії Одеського університету, де вів курс метеорної астрономії та інші предмети, весь час продовжуючи телескопічно спостерігати метеори в обсерваторії. Одночасно він читав багато публічних лекцій і керував юнацькою секцією одеського відділення . Астапович очолював експедицію одеських астрономів у Джанкой для спостереження сонячного затемнення 15 лютого 1961 року.