Імперія Великих Моголів

Імперія Великих Моголів () — держава, що з середини XVI до початку XVIII століття контролювала більшу частину Південної Азії. Панівною релігією правлячих класів держави був іслам, а культура і мова правителів були переважно перськими.

Історія Династія правителів імперії (які носили титул падишахів, а в західній літературі іменуються імператорами) була заснована азійським завойовником Бабуром, що походив від Тимуридів з боку батька та від Чингісхана з боку матері; через це походження самі імператори називали свою династію «Великими Моголами» (тобто монголами перською мовою) або Тимуридами. 1502 року Бабур повалив свого небожа Абд ар-Раззака Мірзу, захопивши Кабулі, що став основою для наступу на Самарканд. 1507 року після поразки Баді аз-Замана, правителя Хорасану, й знищення останньої Тимуридської держави прийняв титул падишаха, претендуючи на першість серед Тимуридів. Але 1508 року зазнав поразки від Мухаммеда Шейбані. Спроба 1510 року захопити Самарканд за допомогою персів не вдалася. 1511 року втратив Фергану. Проте 1522 року зумів захопити Кандагар, поваливши тамтешнього хана Мухаммед Мукіна Аргуна. Став відчувати загрозу з боку перського шаха Ісмаїла I, що змусив Бабура прийняти шиїзмAziz Ahmad: Indien. In: Gustav Edmund von Grunebaum (Hrsg.): Der Islam II. Die islamischen Reiche nach dem Fall von Konstantinopel (= Fischer Weltgeschichte. Band 15). Fischer Taschenbuch, Frankfurt am Main 1971, S. 226—287. В цей же час став здійснювати грабіжницькі походи на Делійський султанат. Отримав запрошення Даулат-хана Лоді, намісника Лахора, повалити свого брата делійського султана Ібрагіма. Бабур схилився до думки вдертися до Індостану. 1526 року у битві при Паніпаті Бабур здобув переконливу перемогуAsher, Catherine B.; Talbot, Cynthia (2006). India before Europe. Cambridge University Press, p. 116. Було захоплено Делі, а потім Агру, що спричинило конфлікт з Даулат-ханом, що планував стати султаном, і його союзником Санграм Сінґхом, раною Мевара. 13 березня 1527 року у битві при Кханві Бабур здобув переконливу перемогу над ворогамиRichards, John F. (1995). The Mughal Empire. Cambridge University Press, p. 8. Наступні роки було присвячено розширеню володінь та створеню управлінського апарату в захоплених землях. До 1530 року точилася боротьба з раною Ратан Сінґхом II за Малаву

Нестабільність імперії стала очевидною за його сина Хумаюна, проти якого 1535 року повстав Шер Шах Сурі, що скористався невдалою війною моголів проти Гуджаратського султанату. Вже 1537 року повстав родич падишаха Мухаммад Султан Мірза, якого було швидко переможено. 1538 року повстали брати Хумаюна — Гіндал Мірза та Камран Мірза. Цим скористався Шер Шах Сурі, який 1539 і 1540 року завдав у двох битвах поразок моголам. Хумаюн вимушен був тікати до Сефевідського шахстваBerndl, Klaus (2005). National Geographic Visual History of the World. National Geographic Society. pp. 318—320. В обмін на відновлення на троні Хумаюн 1545 року передав шаху Тахмаспу I КандагарMajumdar, R.C. (1974). The Mughul Empire. Bharatiya Vidya Bhavan, pp. 59, 65. Але лише у 1555 році Хумаюн зумів повністю відновитися на троні, поваливши династію Сурі, але 1556 року він загинув внаслідок нещасного випадку — впавши зі сходинокRichards 1995, p. 12.

Основу політичної, економічної та територіальної могутності заклав падишах Акбар. Водночас ним була започаткована політика щодо союзу з індуською знаттю, яка незабаром стала служити при могольському дворі. 1556 року придушив повстання Хему Вікрамадітью. Надалі змушений був тривалий час протистояти раджпутам, серед яких найзначущими були Пратап Сінґх та Дургаваті. Зрештою було підкорено Малаву (1561 року), Гарху, Деогарх і Чандрапур (усі 1564 року), Мевар (1568 року), Кандагар, Гуджарат і Сінд (1573 рік), Біхар (1574 року), Бенгалію (1576 року), Кабул (1581 року), Кашмір (1586 року), Оріссу (1593 року), Белуджистан (1595 рік), Хандеш (1601 року). У результаті завоювань межі Могольської держави простяглися від Балху на півночі, до Ґодаварі на півдні включно з Кашміром та Кабулом й Кандагаром. У 1569 поблизу Агри почалося будівництво нової столиці Фатехпур-Сікрі. У 1574 році, завершивши переважно територіальне формування держави, Акбар розпочав проведення внутрішніх реформ. Перш за все він спробував скасувати систему джаґірів та замінити земельні наділи зарплатнею зі скарбниці, а збір податків передати державним чиновникам. Ця спроба Акбара викликала опір військової знаті й зазнала невдачі. Він створив нову правлячу еліту, віддану йому, запровадив сучасну адміністрацію та заохочував культурний розвиток. Акбар скасував податки на немусульман і принизливий для індусів подушний податок. У всій імперії була введена єдина система мір і ваг, а також єдиний сонячний календар. Акбар збільшив торгівлю з європейськими торговельними компаніями. Імперія розвинула сильну та стабільну економіку. Падишах дозволив свободу віросповідання при своєму дворі та спробував вирішити соціально-політичні та культурні розбіжності у своїй імперії, 1582 року запровадивши нову релігію Дін-і іллахі з яскраво вираженими характеристиками культу володаря. Він залишив внутрішньо стабільну державу, яка перебувала у розквітіBerndl, Klaus (2005). National Geographic Visual History of the World. National Geographic Society. pp. 318—320. ISBN 978-0-7922-3695-5..

Наступниий падишах  Джаханґір намагався продовжити розширення імперії, але загалом діяв невдало. 1614 року вдалося повністю підкорити раджпустькі князівства, а 1620 року — гімалайське князівство Кангра. Більше уваги приділяв розвагам. При цьому завдяки торгівлі з європейськими компаніями до держави стало надходити американське золото й срібло. 1611 року було відкрито перші англійські факторії. У цей час позитивний торговельний баланс із Європою був на боці Великих Моголів. Разом з тим він докладав значних зусиль для отримання підтримки ісламського духовенства, зокрема надавав набагато більшої кількості мадад-і-мааш (безподаткових особистих земельних доходів), ніж Акбар. На відміну від Акбара, Джахангір вступив у конфлікт з немусульманськими релігійними лідерами, зокрема з сикхським гуру Арджуном. При цьому нового імпульсу досягле могольське мистецтво, оскільки сам падишах був талановити маляром. Водночас внаслідок боротьби за владу наприкінці його панування було втрачено Кандагар (1622 року).

Шах Джаханом було остаточно загарбано землі у Декані, зокрема Ахмеднагарський султанат (1633 рік), 1636 року Біджапур і Голконда стали васалами. 1638 року відвоював Кандагар у Персії. 1646 року вдалося на деякий час підкорити Балх і Бадахшан. 1649 року було втрачено Кандагар. Три походи з його відвоювали не мали успіхуAinslie T. Embree, Friedrich Wilhelm: Indien. Geschichte des Subkontinents von der Induskultur bis zum Beginn der englischen Herrschaft (= Fischer Weltgeschichte. Band 17). Fischer Taschenbuch, Frankfurt am Main 1967, S. 246. Його правління започаткувало золотий вік архітектури Імперії Великих МоголівMehta, Jaswant Lal (1984) [First published 1981]. Advanced Study in the History of Medieval India. Vol. II (2nd ed.). Sterling Publishers Pvt. Ltd. p. 59. ISBN 978-81-207-1015-3. За часів правління Шах Джахана пишнота двору досягла свого піку, прикладом чого є Тадж-Махал. Втім витрати на утримання двору почали перевищувати надходження. Кінець його правління (1658—1659 роки)) пройшов у боротьбі за трон синів Дара Шукоха, Шах Шуджи, Мурада Бахши і Аурангзеба, в якій останній здобув перемогу й решту життя тримав поваленого батька під домашнім арештом.

Найвищого піднесення імперія сягнула за володарювання Ауранґзеба. 1682—1687 роках захопив Біджапур і Голконду, тим самим імперія охопила майже весь Індостан. При цьому вдалося захопити гирло Гангу, впритул підійти до Бірми та Ассаму. 1689 року завдав тяжких поразок маратхам. Разом з тим за Ауранґзеб відрізнявся релігійним фанатизмом й нетерпимістю стосовно інших релігій, розпочавши нову хвилю ісламізації. Падишах вбачав у переході більшості населення до ісламу шлях до зміцнення імперії, перетворення суспільства на більш однорідне та стале соціальне середовище. Разом з тим він фінансував або покровительував будівництву немусульманських установ, наймав значно більше індусів у своїй імперській бюрократії, ніж його попередники, і виступав проти нетерпимості щодо індусів та мусульман-шиїтівCopeland, Ian; Mabbett, Ian; Roy, Asim; Brittlebank, Kate; Bowles, Adam (2012). A History of State and Religion in India. London and New York: Routledge. pp. 118, 119, 154Truschke, Audrey (2017). Aurangzeb: The Life and Legacy of India's Most Controversial King. Stanford University Press, p. 58. Втім у відповідь почалися численні повстання  сикхів, маратхів, джатів, рохіллів, раджпутів. Кампанії, які падишах, він на півдні Індостану до кінця життя, завдали шкоди скарбниці, а відсутність Аурангзеба призвела до серйозного занепаду управління, тоді як стабільність та економічне виробництво різко впалиRichards 1995, p. 252.

Новий володар Бахадур-шах I скасував релігійну політику свого батька та спробував реформувати управління, при цьому продовжив війни проти повсталих сикхів, рохіллів та маратхів. Він став останнім падишахом, який в повній мірі відповідав статусу Великого Могола. Після його смерті в 1712 році імперія почала занурюватися в хаос та жорстокі міжусобиці. 1717 року фактично незалежним стає Муршид Кулі-хан, набоб Бенгалії. Протягом 1719 року змінилося 4 падишаха (Фарук-сіяр, Рафі-уд-Дарджат, Шах Джахан II, Мухаммад Шах) послідовно зійшли на престол", як номінальні правителі при фактичній владі братів Саїдів — Хусейн Алі-хана й Хасан Алі-хана.

Під час правління Мухаммад-шаха імперія почала розпадатися, і величезні території центральної Індії (Гуджарат, Берар, Малава, Махараштра, раджпутські князівства) перейшли від Моголів до рук маратхів, При цьому останній 1720 року знищив братів Саїдів. 1725 року нізам-уль-мулька Асаф Джах I став незалежним правителем Гайдарабаду, що став правителем в Декані. Невдовзі лише номінально визнавав падишаха Мухаммад Саадатула-хан I, наваб Аркоту. Сильного удару по її престижу завдав перський правитель Надер Шах, який у 1739 році пограбував Делі. Було зруйнувало залишки влади та престижу Моголів і позбавило їх усієї накопиченої скарбниці. Моголи більше не могли фінансувати величезні армії, за допомогою яких вони раніше забезпечували своє правління. Багато представників еліти імперії тепер прагнули контролювати свої справи та відокремилися, щоб утворити незалежні королівства. Але на словах продовжували називати падишаха Моголів найвищим проявом суверенітету. Наслідком цього до кінці 1740-х років стала фактична незалежність Сикхської конфедерації. Посилюється втручання у політичні справи Британської і Французької Ост-Індських компаній.