Жемайтське староство або Жемайтійське князівство (, ) — адміністративно-територіальна одиниця у складі Великого князівства Литовського у 1409—1795. Створена на землях литовської народності жемайтів (жмудинів). Провінцією керував призначений староста генеральний, який був намісником Великого князя Литовського.

На півночі провінція межувала з Курляндією, на заході — з Прусією, на сході й півдні — з Троцьким воєводством Литви. Після закінчення Лівонської війни межі Жемайтійського староства були остаточно визначені і більше не змінювалися. Припинило існувати у 1795 після анексії Російською імперією.

Нині Жемайтія є північно-західною частиною Литви і одним з її етнографічних регіонів, але не є визначеною як окрема адміністративна одиниця.

Передісторія

У XIII ст. жмудини стали одними із засновників Великого князівства Литовського, а їх терени — його важливою частиною.

Протягом XIII—XV ст. Жемайтія залишалася ареною боротьби між Лівонським і Тевтонським орденом з одного боку, та ВКЛ з іншого. В цей час ці терени кілька разів переходили з рук в руки, поки у 1409/1411 остаточно не були звільнені від німецьких завойовників. Тоді ж на землях жмудинів було створено Жемайтське староство у складі ВКЛ.

Історія У 1411—1441 провінція існувала в формі староства, поки Великий князь Литовський Казимир Ягеллончик не визнав автономію Жемайтії у складі Великого князівства Литовського, і не видав привілей Жемайтійському старостві обирати власного старосту. З того часу староство не мало посади воєводи; ним керував староста генеральний, якого призначали правителі Литви з числа кандидатів, обраних шляхтою.

З 1540-х років великий князь литовський мав одночасно й титул князя жмудського, а повна назва держави з XIV ст. стала «Велике князівство Литовське, Жемайтійське та Руське». Проте фактичним правителем провінції, відповідальним перед великим князем, був Генеральний Старійшина () Жемайтії, якого самообирала жемайтійська знать.

Після анексії ВКЛ у 1795 Російською імперією староство перестало існувати.

Список жмудських старост

Румбольд Волімонтович (1409/1411—1413) (?) Кезгайло Волімонтович (1412—1432) Юрій Галігін (1432—1435) Монтовт (1435—1439) Кезгайло Волімонтович (1440—1441) Монтовт (1441) Кезгайло Волімонтович (1442—1450) Ян Кезгайло (1451—1485) Станіслав Янович Кезгайло (1486—1527) Станіслав Станіславович Кезгайло (1527—1532) Петро Станіславович Кишка (1532—1534) Ян Радзивілл (1535—1542) Матей Войтехович Клочко (1542—1543) Юрій Білевич (1543—1544) Єронім Ходкевич (1545—1561) Ян Єронім Ходкевич (1564—1579) Ян Кишка (1579—1592) Юрій Ходкевич (1590—1595) Станіслав Радзивілл (1595—1599) Ян Кароль Ходкевич (1599—1616) Станіслав III Кишка (1616—1619) Єронім Волович (1619—1636) Ян Альфонс Ляцкий (1643—1646) Юрій Кароль Глібович (1653—1668) Олександр Полубинський (1668—1669) Вікторин Констанцій Млечко (1670—1679) Казимир Ян Сапіга (1681—1682) Петро Михайло Пац (1684—1696) Григорій Антоній Огінський (1698—1709) Казимир Ян Горбовський (1710—1729) Юзеф Тишкевич (1742—1754) Ян Миколай Ходкевич (1767—1781) Антон Гелгуд (1783—1795)

Примітки