Переселення душ, реінкарнація, перевтілення ( «знову» + «втілення»), метемпсихоз ( «переселення душ») — релігійно-філософська доктрина, згідно з якою безсмертна сутність живої істоти (у деяких варіаціях — тільки людей) перевтілюється знову і знову з одного тіла в інше. Цю безсмертну сутність часто називають духом або душею, «божественною іскрою», «вищим» або «істинним Я». Згідно з подібними віруванням, у кожному житті розвивається нова індивідуальна особистість у фізичному світі, але одночасно певна частина «Я» індивіда залишається незмінною, переходячи з тіла в тіло у низці перевтілень. Також є уявлення про те, що ланцюжок перевтілень має деяку мету і душа в ньому зазнає еволюції. Вчення про переселення душ притаманне низці релігійних систем, а також зустрічається у відриві від якоїсь релігійної системи (в особистому світогляді).
Віра в переселення душ є стародавнім феноменом. Найбільш рання форма уявлень пов'язана з тотемізмом. У деяких народів (ескімосів, північноамериканських індіанців) вважалося, що в дитину входить душа діда чи іншого представника тієї ж родової групи. Міфи народів світу . У 2 т. М., 1991. Т.1. С.415 Доктрина реінкарнації є центральним положенням в більшості індійських релігій, таких як індуїзм (включаючи такі його напрямки як йога, вайшнавізм, і шиваїзм), джайнізм, і сикхізм, а також в сучасному аріянстві. Деякі давньогрецькі філософи, такі як Ферекід, Піфагор, Сократ, і Платон, також сповідували ідею переселення душ. Віра в реінкарнацію близька деяким сучасним язичницьким традиціям, рухам нью-ейдж, послідовникам спіритизму, деяким африканським віруванням, і прихильниками таких езотеричних філософій, як каббала, суфізм, гностицизм і езотеричне християнство. Буддійська концепція низки перероджень, хоча і часто називається «реінкарнацією», значно відрізняється від традицій, заснованих на індуїзмі та від рухів нью-ейдж, тим, що в ній не існує «Я» або вічної душі, яка б перевтілювалася.
Прихильники реінкарнації У реінкарнацію вірили такі давньогрецькі філософи, як Піфагор, Емпедокл, Сократ, Платон, Плутарх, Плотін, а також неоплатоніки і неопіфагорійці. У деяких стародавніх джерелах стверджувалося, що Піфагор говорив про те, що міг пам'ятати свої минулі життя. Цитата Емпедокла: «Бо як скоро всю силу розуму напружував до пізнання, то без праці споглядав всі незліченні світу явища, за десять або за двадцять людських поколінь передбачивши». Про себе ж Емпедокл говорив наступне: «Колись я вже був хлопчиком і дівчинкою, кущем, птицею і німою рибою, що виринала з моря». Виклавши ряд доказів на користь безсмертя душі, Сократ наприкінці свого життя заявив: «Якщо безсмертне незнищуване, душа не може загинути, коли до неї наблизиться смерть: з усього ж сказаного випливає, що вона не прийме смерті і не буде мертвою!» Гераклід Понтійський викладав оригінальну доктрину про перевтілення душ, а Філон Олександрійський, коментуючи Буття 15:15, говорив, що це місце Біблії «ясно вказує на незруйновність душі, що покидає своє житло в смертному тілі і повертається в своє рідне житло, яке вона спочатку покинула, щоб з'явитися тут».
У Середні віки і в епоху Відродження вчення про перевтілення зустрічається в Каббалі, у Віклеф, Цвінглі, Кардано, Телезіо, Джордано Бруно, Франца Меркурія Ван-Гельмонта. Доктрини реінкарнації дотримувалися Лейбніц, Шарль Бонне, Лессінг, Гердер, П'єр Леру, Фур'є та інші. З деякими змінами на користь вчення про перевтілення висловлювалися К. Дю-Прель, Карпентер, Мак-Таггарт, Зіммель, Метерлінк. Джордано Бруно був спалений на багатті не тільки за свої астрономічні переконання, а й за вчення про реінкарнацію. У заключній відповіді на пред'явлені йому звинувачення Бруно заявив, що душа — «це не тіло», і що «вона може перебувати як в одному, так і в іншому тілі і переходити з одного тіла в інше». В епоху Просвітництва Вольтер писав, що доктрина реінкарнації «не абсурдна і не марна», і що «народитися двічі не дивніше, ніж народитися один раз». Вірою в реінкарнацію пройняті слова Бенджаміна Франкліна: «Виявивши, що я існую в цьому світі, я вірю, що в тій чи іншій формі я буду існувати завжди». Наполеон розповідав своїм генералам, що в попередньому житті він належав до родини Шарлемань. Йоганн Вольфганг фон Гете, один з найбільших німецьких поетів, відомий драматург і вчений, також вірив у реінкарнацію: «Я впевнений, що так само, як зараз, я вже бував у цьому світі тисячі разів, і сподіваюся повернутися ще тисячу разів». У Росії реінкарнацію приймав письменник Лев Толстой. Генерал Джордж Паттон вірив у реінкарнацію, і також як і інші члени його сім'ї, стверджував, що в ряді випадків мав бачення своїх попередніх втілень. Зокрема, Паттон оголошував себе втіленням карфагенського полководця Ганнібала. Генрі Форд був переконаним прихильником реінкарнації. Він вважав, що у своєму останньому втіленні загинув як солдат у Битві при Геттисберзі. Один з найзнаменитіших ясновидців XX століття Едгар Кейсі стверджував, що метою реінкарнації є передача індивіду певних духовних уроків. Сам же пророк постійно згадував, що в одному з минулих життів він жив в Атлантиді. Згідно з його словами, Кейсі переродиться наприкінці XXI століття, щоб особисто переконатися в правильності своїх пророцтв.
Вивченням феномену реінкарнації часто займалися психіатри, психологи і парапсихологи, головною метою яких було визначити правдивість наведених фактів, що свідчать на користь гіпотези про переселення душ або навпаки спростовують її. Виділяють два основні методи дослідження реінкарнації — регресивна терапія (регресія, регресивний гіпноз) та дослідження за спогадами дітей.
Прихильники реінкарнації наводять такі докази, що можуть підтвердити істинність двох вищевказаних методів дослідження феномену реінкарнації:
Велика кількість свідків та інформації роблять гіпотезу про шахрайство вкрай малоймовірною. Велика кількість свідків та інформації роблять теорію реінкарнації найімовірнішою в списку можливих пояснень цього феномену. Однакова інформація, отримана від дитини та її попередньої реінкарнації (в останньому випадку неоціненну допомогу надають архівні записи) — гіпотеза випадкового збігу є малоймовірною.
Переселення душ у східних релігіях та традиціях Східні релігії та традиції, у тому числі різноманітні напрямки індуїзму та буддизму вважають, що після смерті одного тіла життя триває в новому. Згідно з індуїстськими уявленнями, душа переселяється в інше тіло. Так вона життя за життям переймає різні тіла — кращі або гірші — в залежності від її діянь у попередніх втіленнях. Послідовники ранніх шкіл буддизму (див. тхеравада), що не визнають субстанціональної душі та вічної свідомості, вчать про рекомбінацію дгарм — простих психофізичних елементів.
Для прихильників східних віровчень поняття «реінкарнація» не має альтернативи. Вони визнають це вчення за його логічність та справедливість — з нього витікає, що благочестива, високо моральна поведінка дозволяє індивіду прогресувати з життя в життя, відчуваючи щораз поступове поліпшення умов і обставин життя. До того ж навіть сама по собі реінкарнація виступає яскравим свідченням співчуття Бога стосовно живих істот та знімає з Нього несправедливе звинувачення в заподіянні зла людям. У процесі реінкарнації, щоразу душа в її новому втіленні має ще одну можливість для виправлення та вдосконалення. Прогресуючи таким чином з життя в життя, душа може очиститися настільки, що, нарешті, вирветься з круговороту сансари, і, безгрішна, досягне мокши (звільнення).
Філософські та релігійні вірування Сходу щодо існування вічного «Я» безпосередньо впливають на те, як переселення душ розглядається в різних східних віровченнях, між якими існують великі відмінності у філософському розумінні природи душі (дживи або атмана). Одні течії відкидають існування «Я», інші кажуть про існування вічної, особистісної сутності індивіда, а деякі стверджують, що як існування «Я» так і його неіснування є ілюзією. Кожне з цих вірувань безпосередньо впливає на трактування поняття реінкарнації та пов'язане з такими концепціями, як самсара, мокша, нірвана та бгакті.
Індуїзм
Переселення душ ( — пунарджанма) є одним з основних понять індуїзму. Так само як у філософських системах інших індійських релігій, круговорот народження та смерті приймається як природний феномен речей. В індуїзмі авідья (тобто неуцтво) індивідуума відносно своєї істинної духовної природи веде його до ототожнення з тлінним тілом та матерією — до ототожнення, яке підтримує в ньому бажання залишатися в круговороті карми та перевтілень.
Реінкарнація у Ведах та Упанішадах Переселення душ вперше згадується у Ведах — найдавніших священних текстах індуїзму. Згідно із загальноприйнятою думкою, доктрина реінкарнації не була зафіксована в найдавнішій з Вед, «Ріґведі».Эрман В. Г. Очерк истории ведийской литературы. М., 1980. С.93 Проте окремі вчені вказують на те, що і там містяться елементи теорії переселення душ.Gombrich, Theravada Buddhism, 2nd edn, Routledge, London, 2006, page xi According to Professor Joanna Jurewicz of Warsaw University, reincarnation theory is also found in the Rigveda, which generally considered the oldest Hindu scripture. Як один з прикладів присутності доктрини реінкарнації в «Ріґведі» цитується альтернативний переклад гімну 1.164.32:
У цьому гімні «Рігведи» існують два значення слова бахупраджах : «той хто має велике потомство» та «народжений безліч разів». Давньоіндійський граматик Яска приводить в «нірукті» обидва ці значення. В «Яджурведі» говориться:
Ґрунтовний опис доктрини реінкарнації міститься в Упанішадах — стародавніх філософсько-релігійних текстах на санскриті, що примикають до Вед. Зокрема, концепція переселення душ зображена в «Шветашватара-упанішаді» 5.11 та «Каушітакі-упанішаді» 1.2.
В індуїзмі душа, звана атманом, — безсмертна, і лише тіло схильне до народження та смерті. В «Бгаґавад-Ґіті», в якій, на думку більшості індуїстів, зображена основна суть філософії індуїзму та основний сенс Вед, говориться:
Карма, сансара та мокша Ідея перевтілення душі будь-якої живої істоти — людей, тварин, рослин — тісно пов'язана з поняттям карми, яке також пояснюється в Упанішадах. Карма (буквально: «дія») є впливом сукупності дій індивідуума«Карма» // Новая философская энциклопедия. та виступає причиною його наступного втілення. Кругообіг народження та смерті, що приводиться в дію кармою, називається сансарою.
Індуїзм стверджує, що душа перебуває в постійному циклі народження та смерті. Бажаючи діставати насолоду в матеріальному світі, вона народжується знову та знову заради задоволення своїх матеріальних бажань, яке можливе лише за посередництва матеріального тіла. Індуїзм не вчить тому, що мирські насолоди є гріховними, а пояснює, що вони не можуть принести внутрішнього щастя та задоволення, званого в санскритській термінології ананда. Згідно з індуїстським мислителем Шанкарою, світ — як ми його зазвичай розуміємо — подібний до сну. За своєю природою він минущий та ілюзорний. Перебування в полоні самсари є результатом невігластва та нерозуміння справжньої природи речей.
Після багатьох народжень душа зрештою розчаровується в обмежених та швидкоплинних насолодах, подарованих їй цим світом, і починає пошук вищих форм насолоди, які можливо досягти лише за допомогою духовного досвіду. Після тривалої духовної практики (садгани) індивідуум усвідомлює свою вічну духовну природу — тобто усвідомлює той факт, що його істинним «Я» є вічна душа, а не тлінне матеріальне тіло. На цій стадії він вже не бажає матеріальних насолод, оскільки — як порівняти з духовним блаженством — вони здаються незначними. Коли всі матеріальні бажання припиняються, душа вже не народжується, а звільняється з круговороту самсари.Rinehart, Robin, ed., Contemporary Hinduism19-21 (2004) ISBN 1-57607-905-8