Похідні групи ОУН — були створені ОУН(м)(«мельниківцями») та ОУН(б)(«бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої світової війни. Організацією Похідних Груп ОУНР та їх керівництвом займався штаб на чолі з В. Куком (псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич).
Загальну мету похідних груп обох організацій у стислій формі сформулював мельниківець О. Жданович («Штуль»): «Було ясно, що вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої і рішучої дії, щоб в момент замішання, в момент, коли новий наїздник ще не буде закріплений, заняти й розбудувати позиції для дальшої боротьби».На зов Києва. Український націоналізм в II світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів. — К., 1993. — С. 204.
Похідні групи ОУНР
Створення Роботу зі створення похідних груп розпочав II Великий збір ОУН. План розміщення членів груп та їх функції розробила комісія з трьох осіб: Зиновій Матла, Василь Кук, Роман Малащук. Очолювали кожну групу провідник і штаб з 4 осіб (помічник з питань маршруту руху — «трасовий», персональний референт — з питань призначення кадрів, господарчий референт, референт зв'язку — зв'язок між всіма роями, з іншими похідними групами і з центральним керівництвом). Усі групи були в цивільному одязі, на лівому рукаві носили синьо-жовту смужку, а старшини мали ще й тризуб на середині смужки. Єдиний пароль для всіх груп був: «Куди Бог провадить?» та відповідь: «Там, де стовпи небо підпирають!»Чарторийський М. Від Сяну по Крим. — Нью-Йорк. Українська книгарня «Говерля», 1951. — С. 5.
Бандерівці створили в Надсянні та Лемківщині три похідні групи: Північну (Микола Климишин), Середню (Микола Лемик) і Південну (Зенон Матла), діяльність яких координував Дмитро Мирон («Орлик»). Загальна кількість учасників похідних груп налічувала понад 7 000 осіб.Климишин М. В поході до волі. Видання друге. — Детройт: Передрук Української книгарні, 1987. — Т. 1. — С. 380. Кожна з трьох груп на одязі мала відмітку певним кольором. Похідні групи ОУН(р) під проводом Степана Бандери наприкінці червня — на початку липня 1941 вирушили в центральні та східні українські землі.
Група «Північ» Група «Північ» сформована в Холмі з 21 рою. Рухалася через Ковель, Луцьк, Рівне, Житомир на Київ і мала надалі координувати підпільну діяльність у Правобережній Україні. До складу групи входили Дмитро Мирон (керівник), а також Дмитро Маївський Микола Климишин, П. Сак, Я. Хомів, М. Кравс, Т. Онишкевич, Д. Корінець та інші. Разом з цією групою в район Києва прибули В. Кук, П. Дужий, Мітрінга, В. Ривак, Б. Левицький, М. Турманович, Р. Паладійчук. Пізніше до складу групи долучився Мирослав Прокоп. Чисельність групи сягала 3500 осіб.Щеглюк В. «…Як роса на сонці». — Львів, 1992. С. 50. На грудях, плечі або шапці кожного члена групи була вшита нитка зеленого кольору, що загалом було непримітно для непоінформованих. Кожен рій групи мав олівець і крейду зеленого кольору і ними позначав при вступі до населеного пункту мітку на придорожньому стовпі.
Група «Південь» Група «Південь» сформована в Сяноку з 14 роїв. Рухалася через Дрогобич, Стрий, Проскурів, Вінницю, Дніпропетровськ на Донбас, Крим, Одесу із завданням організувати підпілля в південній Україні. Очолював групу Зиновій Матла, до неї належали також Тиміш Семчишин І. Клим, В. Регей, Я. Дзиндра, С. Тесля, Р. Олійник, П. Олійник, Євген Стахів, Я. Потічний та інші. Групу «Південь» загальною чисельністю близько 200 осіб складали шість підгруп:
A-I (керівник — Микола Сидор-Чарторийський), призначення: Сімферополь; Частина «A-I» складалася переважно з юнаків, що народилися на Лемківщині. А-II (керівник — С. Тесля), призначення: Крим; А-IV (керівник — Тиміш Семчишин), призначення: Одеса, Трансністрія; А-V (керівник — Левицький), призначення: Миколаїв-Херсон; А-VI (керівник — В. Пасічняк), призначення: Кіровоград; А-VII (керівник — Зиновій Матла), призначення: Дніпропетровськ.
Група «Схід» Група «Схід» сформована в Перемишлі з 18 роїв, рухалася через Львів, Тернопіль, Проскурів, Вінницю, Фастів, Київ, Полтаву на Харків і Кубань, мала поширювати свою дію також на прилеглі області. Керівником групи був М. Лемик, до її складу входили також О. Мащак, П. Олійник-старший, В. Лобай, М. Кравчук, Зацінський та інші.
Діяльність похідних груп ОУНР Члени похідних груп уже в липні 1941 дійшли до Вінниці, Бердичева, Житомира, Василькова, згодом прибули до Києва, Чернігова, Харкова, Полтави, Кривого Рогу, Кременчука, Миргорода, Дніпропетровська, Олександрії, Миколаєва, Херсона, Одеси, Новоукраїнки, проникли в Крим. Вони організовували місцеві адміністрації, міські та обласні управи, загони української поліції, місцеву українську пресу (зокрема «Дзвін» у місті Кривий Ріг, «Дніпрова хвиля» в місті Кременчук та інші). Поряд з активізацією національного життя похідні групи ОУН(р) популяризували акт проголошення української держави від 30 червня 1941
Німці іронічно дивилися на прагнення бандерівців брати активну участь у створенні місцевих органів управління на звільнених від більшовиків територіях. Так, у Житомирі один з представників німецької влади Байєр у розмові з членами Північної похідної групи ОУН Климишина прямо заявив, що у зв'язку з винищенням більшовиками української інтелігенції є неможливим наладнати державний апарат тими силами, які є у їхньому розпорядженні. При цьому німець підкреслив, що не може собі уявити, щоб невеличка група Бандери мала таку кількість компетентних людей (а їх треба до 80 тис. осіб), котрі були б здатні зайняти відповідальні адміністративні посади. Водночас члени похідної групи побачили, що «відношення німців є абсолютно вороже проти того, щоб на теренах східних і осередніх земель діяли в якийсь спосіб члени Організації»ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 14, арк. 45-6..
Уже у серпні 1941 гестапо почало масові арешти членів похідних груп ОУН(р). Зокрема, 31.08—3.09 у Василькові арештована група з 20 осіб на чолі з Д. Мироном і В. Куком, у жовтні в Миргороді були схоплені і страчені керівник та інші 4 члени групи «Схід». Арешти пройшли також у Житомирі, Бердичеві, Вінниці, Полтаві, Херсоні та Миколаєві. У липні 1942 при спробі арешту в Києві був застрелений керівник групи «Північ» Дмитро Мирон. В умовах підпілля відбулася реорганізація похідних груп ОУН(р). Територія центральних і східних українських земель була поділена на два краї — Північний край із центром у Києві та Південний край із центром у Дніпропетровську. Північний край охоплював Київ і Київську область, а також Вінницьку, Кам'янець-Подільську, Житомирську, Полтавську, Сумську, Харківську та Чернігівську області. Південний край включав Ворошиловградську, Дніпропетровську, Кіровоградську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Сталінську («Донбас») області, а також Крим і Кубань. Центр діяльності був перенесений на розбудову підпільної мережі та ведення активної пропаганди самостійницьких ідей серед населення. 1943 загальне керівництво діяльністю ОУН(р) на території райхскомісаріату Україна було покладене на Василя Кука. Протягом 1941—43 спочатку на Київщині, а згодом — у Вінниці виходила друком підпільна газета «За самостійну Україну» (із 1943 перенесена на Волинь), у Дніпропетровську видавалася нелегальна газета «Вісті». Незважаючи на масові арешти і численні втрати, похідні групи ОУН(р) та організована ними підпільна мережа діяли до відступу німецької армії із Центральної та Східної України.
Похідні групи ОУН (м)
Створення Практична підготовка похідних груп ОУН під проводом полковника Андрія Мельника розпочалася вже наприкінці квітня 1941. На основі теренової екзекутиви ОУН у Німеччині зусиллями сотника Боді та К. Мельника були розгорнуті спеціальні «вишкільні курси» в Берліні, Бремені, Гамбурзі (усі міста в Німеччині), Бреслау (нині місто Вроцлав, Польща). На території Німеччини, Чехії, Франції, а також на прикордонних із СРСР землях — Надсянні, Підляшші, Холмщині — почали формуватися групи активних членів ОУН, готових рушити на схід. У тому числі найчисельніші з них були створені в районах Грубешів (нині місто Грубешув Люблінського воєводства, Польща) — Кристинопіль (нині місто Червоноград; керівник — І. Неболя), Ярослав—Радимно (нині обидва міста Підкарпатського воєводства, Польща; керівник — І. Малий), Сянік (нині місто Сянок Підкарпатського воєводства, Польща; керівник — Т. Бак-Бойчук). Водночас опрацьовувалися детальні схеми конспіративних маршрутів переправки людей, канали перетинання кордонів. Роботу оперативного штабу з підготовки кадрів і мережі нелегальних переходів в Україну очолював Ярослав Гайвас, який із липня 1940 був призначений провідником Крайової екзекутиви ОУН на західних українських землях.
Після нападу німецької армії на СРСР і початку відступу радянської армії компактні групи членів ОУН рушили на схід із різних країн Європи. Провідником ОУН на східних і центральних українських землях і заступник голови Проводу українських націоналістів був призначений Олег Кандиба (Олег Ольжич). Першим важливим проміжним центром на шляху мобілізованих для переправки на схід членів похідних груп став Краків, де тоді розташовувалася штаб-квартира ОУН. Згодом епіцентр дій ОУН перемістився у Львів, у якому при Крайовій екзекутиві ОУН на західних українських землях почала діяти референтура східних і центральних український земель (інша назва — референтура Сходу), котра безпосередньо координувала процес висилки похідних груп у Центральну та Східну Україну. Тут відбувалися концентрація й перегрупування кадрів ОУН, остаточно формувався склад похідних груп та визначалися їхні маршрути. Спершу роботою референтури керував особисто Олег Ольжич. Після його від'їзду зі Львова далі на схід керівництво референтурою деякий час здійснював Яків Шумелда, згодом — А. Добрянський.
Учасники похідних груп Уже в перші тижні війни референтура східних і центральних українських земель спрямувала на схід кількасот членів ОУН. Загалом протягом липня—грудня 1941 лише безпосередньо через Львів було відправлено понад 850 осіб. Разом з іншими учасниками похідних груп, рух яких окремо координувався через зв'язкових, у центральні та східні українські землі було направлено близько 1,6 тисяч активістів. Серед них були такі відомі члени ОУН, як Олег Ольжич, Омелян Сеник-Грибівський, Микола Сціборський, Микола Капустянський, Осип Бойдуник, Ярослав Гайвас, Богдан Коник, Яків Шумелда, К. Мельник, Михайло Михалевич, Олег Лащенко, Олег Штуль-Жданович, Олена Теліга, Михайло Теліга, Іван Рогач, Іван Рошко-Ірлявський, Орест Чемеринський, Петро Олійник, У. Соколовський, П. Тимощук, Володимир Яхно, Роман Фодчук, В. Починок, М. Суховерський та інші. Учасниками похідних груп були також і не члени ОУН, зокрема письменник Улас Самчук.
Основні напрямки руху Рух похідних груп ОУН відбувався в 3-х основних напрямках:
північний: Дубно—Шепетівка—Житомир—Київ—Полтава—Харків; центральний: Проскурів (нині місто Хмельницький) — Вінниця—Умань— Кіровоград (нині місто Кропивницький) —Дніпропетровськ (нині місто Дніпро) — Донбас; південний: Вінниця—Балта—Одеса—Миколаїв, звідти — до Херсона і Криму. Проте на практиці чимало учасників центральних та південних похідних груп ОУН свій рух здійснювали через Київ, як і члени північної групи.
Буковинський курінь ОУН (м)
Окремою найбільш чисельною похідною групою ОУН став Буковинський курінь, у складі якого, за різними оцінками, перебувало від 2,5 тисяч до 3 тисяч осіб. Сформовано у серпні 1941 р. в основному з українців — жителів Буковини. Засновником і керівником куреня був полковник Петро Войновський. Маршрут руху проходив через Снятин — Городенку — Кам'янець Подільський — Вінницю — Київ
Діяльність похідних груп ОУН (м)