Керкіра

Ке́ркіра ( ), відоміша під італійською назвою Ко́рфу (; ; ; ; ; ) — найпівнічніший серед Іонічних островів Греції. Святим покровителем Керкіри є Спиридон Тримифунтський, мощі якого і донині зберігаються на острові в соборі Святого Спиридона.

Для острова характерні горбисті рівнини і низькогір'я (висота до 906 м). Тут ростуть середземноморські чагарники (маквіс), плантації цитрусових, маслинові гаї, виноградники. Кліматичні курорти.

Етимологія Пристрасна німфа Керкіра закохалася у Посейдона. Таким палким було їх кохання, що бог морів переніс свою кохану на прекрасний острів серед блакитного моря і назвав його на її честь — Керкіра. У них народився там син Феак, після чого ця земля стала називатися — «острів феакійців».

Історія За археологічними даними, острів Керкіра був вперше заселений людиною ще у добу палеоліту. Перше ж грецьке поселення тут було засноване вихідцями з Евбеї близько 775—750 до н. е. Проте через 3 століття Керкіру колонізував Коринф, який втім приніс процвітання — як економічне, так і культурне — на острів. До початку греко-перських воєн Керкіра мала другий за величиною флот у Греції. Під час Пелопоннеської війни Керкіра виступила на боці Афін, проте через спроби місцевих олігархів здійснити переворот, які було жорстоко придушено демократичними партіями та перетворилися на криваві розправи супроти олігархії (427, 425 та 410 роки до н. е.), острів фактично припинив участь у бойових діях.

Географія

Рельєф Північно-східний край Керкіри розташований біля узбережжя Саранди (Албанія) та розділений протоками різної ширини від 3 до 23 км. Південно-східна частина острова лежить біля узбережжя Теспротії (Греція). За формою острів нагадує серп, з яким його порівнювали у давнину: увігнута сторона, у центрі міста та гавані Керкіри, якого повернута у напрямку албанського узбережжя. Площа острова оцінюється в 592,9 квадратних кілометрів, а його довжина — приблизно 64 км (40 миль), найширша частина — близько 32 км.

Острів поділений двома гірськими хребтами на три райони, з яких північний — гірський, центральний — хвилеподібний та південний — низовинний. Найвищий з двох хребтів — Пантократор (Παντοκράτωρ — Всемогутній) простягається на схід і захід від мису Фалакро до мису Псароміта і досягає свого найбільшого піднесення на однойменній вершині.

Докладніше: Гора Пантократор

Другий хребет завершується горою Санті-Джека (Санта-Декка або Десять святих). Весь острів складається з різних вапнякових утворень, що зумовлює різноманітність його ландшафту та розташований поблизу утворення геологічних розломів Кефалонії тому в цій місцевості бувають землетруси. Його берегова лінія охоплює 217 кілометрів, на якій розміщені такі миси як Агія Айкатерині, Драстіс на півночі, Лефкіммі та Аспрокавос на південному сході та Мегачоро на півдні. Відомі пляжі острова розташовані в таких місцинах: Агіос Гордіс, Лагуні Корисія, Агіос Георгіос, Маратія, Кассіопі, Сидарі, Палеокастриця та інших місцях. Поблизу острова, на схід від нього, також розташовано дла невеликі острови, знані як Лазаретто і Птихія (або Відо) та крихітний острів Понтіконісі.

Острів Лазаретто

Острів Лазаретто — нежилий острів площею 7 гектарів, розташований за 2,5 морські милі на північний схід від узбережжя острова Керкіра. За часів венеційського правління на початку 16 століття на острові був побудований монастир, а пізніше там був створений лепрозорій. Острів використовувався як карантин для екіпажів та пасажирів кораблів, які побували в інших країнах, де виявлялася чума чи інші інфекційні захворювання. Під час французької окупації (1798 р.) на острові розташовувався військовий госпіталь, а під час Другої світової війни там створено концтабір для в'язнів грецького руху опору.

Острів Птихія (Відо)

Острів Птихія (Відо) — це невеликий острів (діаметром менше кілометра) в гирлі порту Керкіри. За окремими даними у час володіння островом Венеційської республіки він використовувався як тюрма, засуджені до якої переправлялись по підземному тунелю з острова Керкіри.

Острів Понтіконісі

Понтіконісі — крихітний острів (120 на 80 метрів), який розташований прямо навпроти злітної смуги аеропорту міста Керкіри та лагуни Галікіопулу. Острів — це покрита деревами та кущами скеля і, по суті, унікальна екосистема з пишною шапкою зелені, з якої стирчить верхівка монастиря Пантократора.

Рослини На острові ростуть такі фруктові дерева (рослини) як маслини, груша, гранат, яблуня, інжир, виноград. Яблуко і груша не дуже поширені на острова на противагу іншим фруктовими деревами, відомими на півдні Європи, з додаванням кумквата, мушмули і опунції, а в деяких місцях і банана. Переважають оливкові дерева, а їх поєднання з кипарисами створює типовий корфіотський пейзаж. В дикій місцевості росте мирт, є дубові та соснові ліси (меншою мірою). Загалом на острові зафіксовано понад 1800 видів рослин.Panitsa, M. & E. Iliadou 2013: FLORA AND PHYTOGEOGRAPHY OF THE IONIAN ISLANDS (Greece). 2nd Botanical Conference in Menorca.

Фауна

Фауна острова схожа на материкову. У XIX столітті налічувалось понад 300 видів птахів, частина з яких наразі зникла (наприклад кеклик), або не розмножується на острові (орел-могильник, орел-карлик яструбиний). Велике різноманіття птахів серед яких баклани, свищі, євразійські віджонти, свистуни, сріблянки, чепура велика, рожевий фламінго, качки, лебеді, соколи, а також метеликів та флори можна спостерігати у затоці Корисія, розташованій на південно-західному узбережжі острова, приблизно в 20 милях від міста Керкіра.

Докладніше: Затока Корисія

На острові та в морі навколо нього живе або зустрічається близько 40 видів ссавців, зокрема: афаліна звичайна, дельфін білобокий, кашалот, сірий дельфін смугач фінвал, справжній дзьоборил, stenella coeruleoalba, євразійські видри Тюлені час від часу з'являються без розмноження тут. Видра річкова досі живе в лагунах і потоках острова.Ruiz-Olmo, J. 2006: The Otter (Lutra lutra L.) on Corfu Island (Greece): Situation in 2006. IUCN Otter Spec. Group Bull. 23: 17-25. На острові живуть лисиця звичайна, куниця кам'яна, ласиця мала, заєць сірий, їжак білочеревий та інші дрібні ссавці.

Також на острові живуть або були зафіксовані поруч 8 видів земноводних та 31 вид рептилій, зокрема: малий тритон, ропуха звичайна, ропуха зелена, райка деревна, жаба прудка. На пляжах можна зустріти довгоголову морську черепаху, а також черепаху Германа на іншій частині суходолу. З ящірок на острові живуть зокрема: гекон стінний, агама стеліон, гекон турецький напівпалий, ящірка мурова, ящірка кримська, ящірка трилінійна, ящірка зелена, гологолов європейський та жовтопузик. Із змій на острові водяться: гадюка носата (отруйна), вуж водяний, вуж звичайний, звичайна ящіркова змія, котяча змія звичайна, полоз балканський, полоз ескулапів, полоз жовточеревий, полоз леопардовий, полоз оливковий, полоз чотирилінійний, сліпун червоподібний, удавчик західний.Stille, B. & M. Stille 2017: The Herpetofauna of Corfu and adjacent Islands.

Клімат На Керкірі спостерігається середземноморський клімат.

Населення

Згідно з даними перепису 2021 року, острів Керкіра залишається демографічним та адміністративним лідером Іонічного архіпелагу. Населення однойменної периферійної одиниці становить 101 600 осіб (разом з островами Діапонтія), безпосередньо на острові — 96 743 осіб. Головне місто є потужним урбаністичним, культурним та освітнім магнітом завдяки діяльності Іонічного університету. Висока щільність населення обумовлена всесвітньо відомою туристичною інфраструктурою, постійним припливом іноземних експатів та розвиненим сектором послуг, що робить Керкіру найдинамічнішим регіоном серед усіх островів.Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census ResultsGreek Reporter: Population in Greece According to 2021 Census

Археологія, руїни

Храм Кардакі

Храм Кардакі — це древній доричний храм побудований близько в період між 500 до н. е. до середини V ст. до н. е., розташований в районі Мон Репос — колишньої резиденції грецької королівської родини. У храмі є кілька архітектурних особливостей, які вказують на доричне походження.Franklin P. Johnson (January 1936). «The Kardaki Temple». American Journal of Archaeology. 40 (1): 46–54 doi:10.2307/498298. JSTOR 498298. This is the only Greek Doric building that is known to have had no frieze. Храм був випадково виявлений в 1822 році, під час британського протекторату, британськими інженерами, які проводили земляні роботи, щоб звільнити потік природної води, що виходила з джерела. Після його відкриття храм знову зник з виду, після того як зсув пагорба вкрив його ґрунтом. У 1825 р. храм знову розкопали та почали досліджувати британські вчені. Храм у Кардакі незвичний тим, що не має фризу, можливо, наслідуючи архітектурним тенденціям сицилійських храмів. Він вважається єдиним грецьким храмом доричної архітектури, який не має фризу. В окремих джерелах розміщення храмових колон було описано як «аномально широке». Розміри храму 11,91 м на 25,5 м з 6 колонами на 12 колон відповідно.

На багатьох плитках на даху храму були написані імена, ймовірно, головних магістратів, які були учасниками його будівництва чи оновлення. Назви на плитках включали: Арістоменес, Терія та Деймон.

Детальніше: Храм Кардакі

Храм Артеміди

Храм Артеміди — це древній грецький храм, побудований приблизно в 580 році до нашої ери в древньому місті КоркіраPapathanassiou, Maria; Hoskin, Michael (May 1994). «Orientations of the Greek Temples on Corfu». Journal for the History of Astronomy. 25 (2): 111. Bibcode:1994JHA….25..111P. doi:10.1177/002182869402500204.. Він знайдений на території монастиря Святого Теодора, який знаходиться в передмісті Гаріці. Храм був присвячений Артеміді. Він знаний як перший доричний храм, побудований суто з каменю. Вважається також першою спорудою, яка включала всі елементи доричного архітектурного стилю, Chapter One: «Temple of Artemis, Corcyra», p. 18 , : «The island of Corfu, to the northwest of present-day Greece, off the coast of Albania, was an early colony of the city of Corinth and was under Corinthian control when its Temple of Artemis was constructed. A milestone in Greek architecture, this was the first building that was truly Doric. Many if not all of its Doric characteristics had appeared in earlier structures but here they were used for the first time as an ensemble.» and «The West Pediment of the Temple of Artemis, showing Gorgo and panthers, Now in the Corfu Archaeological Museum.». Руїни храму були знайдені під час Наполеонівських воєн солдатами французького генерала Франсуа-Ксав'є Донзелота, коли вони копали траншеї. Храм був прямокутною спорудою, завширшки 23,46 м (77,0 футів) і завдовжки 49 м (161 футів) із орієнтацією на схід, щоб світло могло потрапити у внутрішні частини храму на сході сонця.

На передній і задній частині храму були два фронтони, з яких лише західний зберігається в хорошому стані, а від східного залишились лише фрагменти. Фронтони прикрашали міфічні фігури, що значно виступали над його поверхнею. Обидва фронтони заввишки 9 футів 4 дюйми у центрі були оздоблені однаково, з виступаючим зображенням Медузи Горгони заввишки понад 9 футів. Скульптури, закладені в цих фронтонах, вважаються першими істотними зразками грецької скульптури на доричній споруді. Західний фронтон разом з іншими архітектурними фрагментами експонується в Археологічному музеї Керкіри.

Детальніше; Храм Артеміди

Храм Гери