Правець

Праве́ць ( від  — «розтягнутий») — гостра інфекційна хвороба з групи сапронозів, яку спричинює анаеробна бактерія Clostridium tetani. Характеризується ураженням нервової системи та проявляється періодичними генералізованими клонічними судомами на тлі постійного тонічного напруження скелетних м'язів. Правець може виникнути після будь-яких травм із пошкодженням шкіри та слизових оболонок, забруднених спорами збудника.

Історичні відомості Правець відомий людству з далекої давнини. Найдавнішого опису проявів правця знайдено в єгипетському папірусі, датованому близько 2600 років до н. е. Гіппократ, у якого від цього захворювання, як вважається, загинув син, описав перебіг хвороби і дав їй назву. Вивчали це захворювання: Клавдій Гален, Авл Корнелій Цельс, Аретей Каппадокійський, Авіценна, Амбруаз Паре та інші відомі лікарі давнини і середньовіччя. Ще тоді було зауважено, що частіше правець виникав під час військових конфліктів, але пояснення цьому не було знайдено. Тривалий час правець розглядали як отруєння, яке спричинює якась отрута, що міститься в ґрунті. Однак у XIX столітті багато науковців вже підозрювали інфекційне походження правця. Одним з перших запідозрив інфекційне походження правця Микола Іванович Пирогов. 1880 року А. Пражмовський виділив та описав першого представника особливої родини Клостридій (Clostridium butyricum), до якого надалі було віднесено й збудника правця. Всесвітньо визнано, що першим збудника виявив А. Ніколайєр 1884 року, виділивши стрихніноподібний токсин від певних бактерій ґрунту. Але закінчив мікробіологічні дослідження цієї бактерії та класифікував її до клостридій у 1886 році К. Флюгге, прізвище якого й указується як першовідкривача збудника правця в світових номенклатурних переліках клостридій. 1889 року Кітасато Сібасабуро виділив з гною ран трупу померлого від правця його збудника і вперше в світі вивчив його властивості в чистій культурі. 1890 року він разом з Емілем Берінгом показав, що токсин правцевої палички може нейтралізуватися специфічною кров'яною сироваткою, отриманою шляхом введення тваринам цього токсину. 1890 року А. Карлі та Д. Раттоні продемонстрували, як відбувається передача правця. Вони виділяли культуру збудника з вмісту рани людини, яка померла від правця, і вводили в сідничний нерв кролика, що призводило до розвитку типового правця у тварини. 1897 року Едмонд Нокард показав, що клонічні судоми при правці можна перервати введенням хлоралгідрату. Правець завжди був проблемою ранової інфекції у період численних війн. Так під час першої світової війни захворюваність на правець досягала 23 на 1000 поранених. Тому важливим було розв'язання проблеми профілактики цієї хвороби. Протиправцева вакцина (анатоксин або токсоїдEncyclopaedia Britannica. Vaccine Types Encyclopaedia Britannica. Toxoid P. J. Moloney THE PREPARATION AND TESTING OF DIPHTHERIA TOXOID (ANATOXINE-RAMON) American Journal of Public Health. December 1926. 16(12), pp. 1208—1210 Р. М. Алешина, Б. А. Ребров Поствакцинальные аллергические осложнения. Клінічна імунологія, алергологія, інфектологія. Номер журнала: 2' 2010 Фармацевтична енциклопедія > Терміни по Алфавіту > АНАТОКСИН Медичні терміни " toks-triz. Токсоид, Анатоксин (Toxoid) ) була вперше розроблена П. Дескомбі в 1924—1927 роках, удосконалена Г. Рамоном у 1937 роціХоча перші свої дослідження першого в світі анатоксину / токсоїду, отриманого обробкою дифтерійного токсину, Рамон провів ще 1923 року, і широко використовується відтоді для профілактики цієї хвороби. Після введення анатоксину тваринам були отримані гіперімунні гомологічні сироватки, які стали використовувати для лікування захворілих людей. Надалі були отримані й гомологічні імуноглобуліни при імунізації донорів-людей.

Актуальність

Правець й на початку XXI століття залишається важливою медичною і соціальною проблемою, через повсюдне поширення, переважне ураження людей похилого віку і маленьких дітей, вкрай тяжкий перебіг із високою летальністю. У світі щорічно хворіють на цю недугу (переважно в країнах із слабкою економічною та медичною системами) близько 4 млн людей і гинуть близько 1 млн 50 % загиблих — немовлята, 15 % — жінки після пологів. Навіть у разі застосування найсучасніших методів лікування у розвинених країнах помирає 30-60 % госпіталізованих хворих. Натомість у регіонах, де відсутня кваліфікована медична допомога, летальність сягає 80 %. Найбільша захворюваність зафіксована в 2005 році в Сомалі — більше 750 на 100 тис. населення. Водночас згідно з визначенням ВООЗ, правець належить до «керованих інфекцій», яким можна запобігти за допомогою вакцинації. У 2018 році близько 25 000 новонароджених померли від неонатального правця, що на 97% менше, ніж у 1988 році, в основному завдяки розширенню імунізації. У 2023 році 84% немовлят у всьому світі були щеплені 3 дозами вакцини проти дифтерії, правця і кашлюку (АКДС).

Стан із правцем в Україні

Планова імунізація населення України проти правця, яка проводиться з 1960 року, знизила захворюваність у 8,5 разів. У 1980-ті роки не відзначено тенденції до подальшого її зниження — щороку тоді хворіло від 90 до 110 осіб (0,18-0,2 на 100 000 населення). З 1993 року у зв'язку з напруженою епідемічною ситуацією в Україні з дифтерією значно збільшилася імунізація населення проти дифтерії і правця спільною вакциною, що призвело до відчутного зниження захворюваності на правець — 41 випадок (0,08 на 100 000) у 1998 році, причому у віковій групі до 14 років був лише один випадок.

В Україні за 2015—2020 роки летальність від правця перевищила 60 %. Висока летальність породжена: віковою структурою захворілих, 85 % якої складають люди похилого віку; порушеннями як планової активної, так і активно-пасивної (постекспозиційної) імунізації, що не призводить до створення необхідного захисного рівня протиправцевого імунітету; відсутністю адекватної санітарно-просвітньої роботи, через що у майже 80 % постраждалих від травм несвоєчасно чи взагалі не звертаються по профілактику; наявністю районів із підвищеним ризиком зараження, де ступінь забруднення ґрунтів збудником правця досягає 95-98 %.

Етіологія

Збудник правця Clostridium tetani — велика тонка грампозитивна паличка, рухлива завдяки перитрихіально розміщених джгутиків. Належить до облігатних (обов'язкових) анаеробів, кисень для них є дуже токсичним. Має груповий соматичний О-антиген і типоспецифічний джгутиковий Н-антиген, за яким розрізняють 10 серотипів збудника. У довкіллі під впливом кисню і температурі не нижче +4 °C швидко утворює спори, які є дуже стійкими до впливу фізичних і хімічних факторів, витримують нагрівання до 90 °C протягом 2 годин, під час кип'ятіння гинуть лише через 1-3 години, в сухому стані витримують нагрівання до 150 °C, автоклавування знешкоджує спори при температурі 120°С протягом 30 хвилин, у солоній морській воді живуть до 6 місяців. У випорожненнях тварин, ґрунті, на різних предметах зберігаються більше 10 років. Звичайні дезінфектанти їх знешкоджують лише за 10-12 годин. Спори іноді є в травному каналі людей, багатьох свійських тварин. Збудника правця часто виявляли на одязі, білизні, у волоссі і каріозних зубах. У довкілля збудник потрапляє з випорожненнями. За температури не менше 37°С, достатній вологості та за відсутності кисню спори проростають у вегетативні форми. Загибель захворілої тварини чи людини призводить у природних умовах до сильного гниття і чималого рівня розмноження вегетативних форм, після чого вони перетворюються на спори й тривало чекають свого часу в ґрунті.

Важливою особливістю вегетативних форм правцевої палички є здатність виробляти екзотоксин, який складається з наступних фрагментів: тетаноспазмін — найагресивніша фракція токсину, вона складається з двох ланцюгів. Важкий ланцюг уражає рухові аксони центральної нервової системи (ЦНС), симпатичну нервову систему, ретикулярну формацію. Легкий ланцюг посилює секрецію ацетилхоліну в нервово-м'язових сполученнях і може спричинити деякий гемоліз еритроцитів; тетанолізин — спричинює гемоліз еритроцитів, а також має кардіотоксичні властивості, хоча його основна функція ще не виявлена; Правцевий екзотоксин нестійкий, швидко інактивується при нагріванні, під впливом сонячних променів, лужного середовища. Він є однією із найсильніших бактеріальних отрут, яка по силі дії поступається лише ботулотоксину. Смертельною дозою для людини вважається 150 нанограмів.

Епідеміологічні особливості

Джерело та резервуар інфекції Хвороба належить до сапронозів. Збудник правця належить до категорії убіквітарних (повсюдних) мікроорганізмів. Він широко розповсюджений у природі. Особливим середовищем для нього є ґрунти, у яких проходять процеси гниття. Це чорноземи, парники, городи, в які вносяться природні добрива, земля на тваринницьких фермах. Інфікування тварин відбувається при поїданні трави, забрудненої ґрунтом, у якому знаходяться спори правцевої палички. Вона є частим нешкідливим мешканцем кишки багатьох домашніх тварин. У кишці тварин, а іноді й людини зі спор утворюються вегетативні форми. Вони можуть навіть виділяти токсин, який не проникає в кров і тому не проявляє патогенних властивостей. При потраплянні з фекаліями в ґрунт вегетативні форми знову перетворюються на спори.

Механізм та фактори передачі Механізм зараження людини — контактний, шлях — рановий. Найчастіше хвороба розвивається у разі потрапляння спор або вегетативних форм у забруднену землею рану. Сприятливим для зараження фактором є ходіння босоніж («хвороба босих ніг»). Захворювання може виникати і при травмах, що супроводжуються ушкодженням шкіри, без контакту з ґрунтом (уколи колючками, подряпини, укуси диких та домашніх тварин, побутові травми тощо), тому що спори потрапляють на дерева, кущі, одяг, часто є в пащі тварин. Зараження також можливе при забруднених опіках, відмороженнях, електротравмах, кримінальних абортах, пологах в асептичних умовах, операціях на товстій кишці, видаленні сторонніх тіл, різного роду травмах (дорожньо-транспортні пригоди, екстремальні види туризму і таке інше) тощо. Від хворої людини або тварини до здорової, правець не передається. Спори іноді можуть потрапляти в рани, не перетворюватися на вегетативні форми через несприятливі для спор причини, тривалий час зберігатися в рубцевих тканинах і активізуватися за певних сприятливих умов (травма, операція в цій зоні, нагноєння). Тоді йдеться про так званий криптогенний правець.

Сприйнятливість та імунітет Сприйнятливість до правця висока. Групу ризику складають сільські мешканці, працівники, які мають взаємодію з ґрунтом. Захворювання реєструється спорадично протягом року. Збільшення захворюваності в Україні відзначається у період підвищеної сільськогосподарської активності — квітень-жовтень. На правець особливо часто хворіють ін'єкційні наркомани, можливо, через те, що саморобні опіати можуть містити спори, а героїн часто не є добре очищеним, а ще нерідко його змішують з хініном, який, різко знижуючи відновний потенціал у місці ін'єкції, сприяє розмноженню збудника. Особливу групу ризику становлять у деяких географічних районах Африки та Азії регіонах породіллі та новонароджені, яким зовсім не забезпечуються належні гігієнічні умови під час пологів та протягом неонатального періоду. Зокрема, за розвиненими в Центральній Африці забобонами пуповину перерізують камінцями, кістками та іншими предметами, які забруднені спорами Clostridium tetani. Й більшість матерів у таких регіонах не імунізовано, отже малюки не захищені від правця. Категорію ризику також складають військовослужбовці під час проведення бойових дій.

Після перенесеного правця імунітет не утворюється внаслідок слабкості антигенного подразнення.

Патогенез