Арвад (фінік. , , ) — острів-місто, розташоване за 3,5 км від Тартуса в Сирії, у давнину — незалежне місто-держава, найпівнічніше у Фінікії.
Зараз острів славиться виготовленням плавальних транспортних засобів.
Розміри острова становлять 800×400 м.
Історія
«Місто мандрівників»
Острів, на якому знаходився Арвад, був заселений ханаанеями (фінікійцями) у другій чверті III тис. до н. е. ст. до н. е., проте перші письмові згадки про місто відносяться лише до XXIII століття до н. е.. За популярною етимологією назва міста означає «мандрівний», «місто мандрівників» або ж «прихисток для подорожніх». Острів мав окружність менше 1,5 кілометриСтрабон. Географія, XVI, 2, 13, тож від самого початку його мешканці займалися переважно рибалкою, торгівлею і ремеслами. До нашого часу збереглися потужні укріплення і моли з тесаного каменю, що й досі вражають міцністю і точним розрахунком.
Під владою Арвада здавна знаходилися і землі на континентіСтрабон. Географія, XVI, 2, 12. Насамперед — зручна якірна стоянка в Карні (на самому острові такої не було), джерела питної води, яку арвадцям доводилося до міста завозити, гирло річки Нахр ель-Кебір, звідки починався торговельний шлях вглиб Сирії, а також ділянки навколишніх гір, де містяни добували деревину для своїх кораблів.
Можливо на початку історії Арвада, на чолі міста стояв цар. Проте перші письмові свідчення про внутрішній устрій міста царську владу не згадують, наголошуючи, що навіть стосунки з сусідніми державами вели «мужі Арвада», тобто члени міської ради, сформованої з представників найповажніших родин. Деякі дослідники називають Арвад першою в історії республікою.
Під і поза єгипетською владою
Місто підтримувало торговельні відносини із Сирією, де його партнером була Ебла, та Месопотамією. Можливо цим пояснюється, що єгипетські джерела III тис. до н. е. про Арвад не згадують, віддаючи перевагу Біблу. Ситуація змінилася в XV ст. до н. е., коли Арвад був приєднаний до Єгипту, чи принаймні визнав залежність від влади фараона. Швидше за все це сталося за Тутмоса III. Тутмос III зазвичай не втручався у внутрішні справи приєднаних територій, збергаючи незмінним їхній політичний устрій. Загальний контроль над Північною Фінікією здійснював намісник з титулом «рабіцу», чия резиденція знаходилася у Сімірі, але щодо великих міст його влада була обмеженою. А вже наприкінці правління Аменхотепа III Арвад здобув незалежність.
Вже як самостійний «гравець» Арвад підтримав ватажка «хапіру» Абдаширту, який намагався створити незалежну державу Амурру. Стосунки з ним були такими близькими, що перед смертю він довірив місту усе своє майно, яке арвадці потім передали його синам. Арвад підтримував і сина Абдаширти Азіру. Арвадський флот блокував Сіміру з моря, коли Азіру взяв її в облогу, і навіть воював з Біблом. Згодом місто приєдналося до коаліції Амурру, Сідона і Бейрута, спрямованої проти Тіра. Пізніше — арвадці вступили в союз з хеттами. Сеті I намагався відновити єгипетський контроль над всією Фінікією, проте оволодіти Арвадом йому не вдалося (можливо місто просто відкупилося даниною). Рамзесу II довелося врешті-решт укласти мир з хеттами, поділивши з ними Сирію і Фінікію навпіл. Проте Арвад зберіг незалежність від обох «великих держав».
Навала «народів моря» і ассирійська загроза Близько 1200 р. до н. е. Східне Сереземномор'я пережило навалу «народів моря». Під час неї Арвад був зруйнований, принаймні частково. І пізніше був заселений біженцями з Сідона, який зазнав несподіваного нападу філістимлян. Можливо, саме в цей час у місті знову з'являється власний володар, хоча влада його — з огляду на місцеву «республіканську» традицію — і надалі булла суттєво обмежена. Арвад переживає нове піднесення, перетворюючись на один із головних центрів фінікійської і міжнародної торгівлі. Нестача землі змушує містян будувати на острові багатоверхові будинки, які справляли неабиякі враження на гостей Арваду. Розширюються і володіння арвадців на континенті — після загибелі Амурру вони приєднали до себе Сіміру з навколишніми землями.
Щоправда, ассирійський цар Тіглатпаласар I (1115 — 1077 рр. до н. е.) змусив Арвад (ассирійці поетично називали місто qabal tamtim — «гора серед моря») сплатити йому чималу данину. Зберігся навіть звіт про своєрідну «морську екскурсію» ассирійського володаря, який на арвадському кораблі відвідав місто, вполював у морі дельфіна (або ж нарвала) і урочисто зійшов у Сімірі на берег. Проте особливих політичних наслідків ці відвідини не мали, адже невдовзі Ассирія була серйозно послаблена.
Від Ашшур-назір-апала II у 876 р. до н. е. арвадці також відкупилися. Місто — разом з Тіром — брало участь в коаліції проти Салманасара ІІІ і місцевий цар Матанбаал I виставив 200 воїнів в битві при Каркарі у 853 році до нашої ери — можливо, це була його особиста гвардія, а міське ополчення на підтримку союзників Арвад спрямувати не наважився.
Тіглатпаласар III не просто розтрощив у 738 р. до н. е. війська антиассирійської коаліції, до якої входив арвадський цар Матанбаал II, але й позбавив місто його континентальних володінь (із Сімірою включно), з яких була утворена ассирійська провінція. Для здобуття самого Арвада в Тіглатпаласра III не вистачало сил — в ассирійців на той час не було навіть власного флоту, проте місто змушене було визнати залежність від ассирійського царя. І сплачувати йому данину вже на постійній основі — що більше нагадувало вже не дипломатичні подарунки, а справжні податки. У 727 р. до н. е. арвадці були змушені надати Салманасару V кораблі для облоги Тіру, що, як і Арвад, знаходився на острові.
Після приходу до влади Саргона II місто приєдналося до загального повстання проти нового володаря, однак ассирійці швидко здолали опір, і невдовзі арвадці були змушені надати їм свої кораблі для рейду на Кіпр. В 701 р. до н. е. арвадський цар Абдель був серед тих, хто вітав Сіннахеріба з його перемогою над Тіром, арвадці демонстрували свою лояльність і Ассаргаддону після його перемоги над Сідоном, і брали участь у поході Ашшурбаніпала проти Єгипту. Це, щоправда, не завадило останньому скаржитись на непокірність міста. Ашуурбаніпал здійснив показову розправу над царем міста Якінлу — примусив його продемонструвати відданість цареві і відправити до двору ассирійського володаря своїх доньок з багатим посагом, а потім його стратив, замінивши старшим сином Азібаалом і взявши інших синів у заручники.
Щоправда, місто скористалося послабленням Ассирії після смерті Ашшурбаніпала, відновивши власну незалежність і повернувши собі володіння на континенті. В 605 році, після перемоги Навуходоносор II над фараоном Нехо II, Арвад поквапився визнати владу нового володаря, і у 570 р. до н. е. цар міста був зазначений серед почесних гостей (і одночасно заручників), що в той час перебували у Вавилоні.
Під владою Ахеменідів З падінням Вавилона і підпорядкуванням Фінікії Ахеменідам, Арвад переживає нове піднесення. Цар Агбаал беззастережно визнав владу персів, а його син Мербаал на чолі аркадської ескадри брав участь у поході Ксеркса проти Греції у 480 р. до н. е.
Арвад був одним із чотирьох самоврядних фінікійських держав у складі держави Ахеменідів. До її складу входили як землі, придатні для ведення сільського господарства (що могло компенсувати місту збитки від згортання — внаслідок тривалих війни — торгівлі з Грецією), так і залежні міста, зокрема Сіміра, що перетворилася на визначний торговельний і ремісничий центр, і Амріт, у якому вже наприкінці VI століття до н. е. почалося зведення цілого комплекса святилищ. Приблизно з 430 р. до н. е. в залежність до Арвада потрапляють Посейдонія та інші грецькі поселення на узбережжі. З того ж часу місто починає карбувати власну монету, дотримуючись, на відміну від сусідів, саме перського стандарту. Водночас, місто швидко еллінізується. Про це свідчать знахідки керамічних саркофагів, знайдених в арвадському некрополі.
На початку IV століття до н. е. Арвад бере участь у створенні Фінікійського союзу і заснуванні поселень, об'єднаних згодом у Триполіс. Проте ініціатива в цьому об'єднанні належала Сідону, а арвадці з тірянами, встановивши щільні стосунки між собою, опонували найавантюрнішим пропозиціям сідонців. Утім у 351 р. до н. е. Артаксеркс III про всяк випадок заборонив місту карбувати власну монету і суттєво обмежив його автономію взагалі. Пізніше самоврядування було відновлене, проте настрої в місті були явно не на боці Ахеменідів.
Александр і діадохи. Здобуття монополії на східну торгівлю
З початком війни проти Александра арвадська ескадра на чолі з царем Гераштартом відпливла до Егейського моря. Утім після Ісса «арвадські мужі» перейшли на бік переможця і навіть відкликали царя (в Арваді це було можливо) на батьківщину. Александр не наполягав (на відміну від Тіра) на відвідинах міста і прийняв представників громади у своєму таборі в Амріті. Арвад в свою чергу надав Александру кораблі для облоги Тіра — на чолі з тим же безвідмовним Гераштартом.
Зі смертю Александра Фінікія перетворилася на один з найжаданіших призів в боротьбі діадохів. У 320 р. до н. е. Птолемей захопив Арвад, скасувавши в місті царську владу і підпорядкувавши його безпосередньо собі. Проте в 317 р. до н. е. Арвад перейшов до рук Евмена, який принципово відновлював старі династії і конституціїДіодор Сицилійський, XVIII, 73, 2. Після загибелі Евмена в 316 р. до н. е. місто дісталося його переможцю Антигону, а з 312 р. до н. е. належало сину Антигона Деметрію. Деметрій залишив місто лише після поразки і загибелі батька біля Іпса (301 р. до н. е.). Мешканці Арвада скористалися цим, аби остаточно скасувати царську владу.
Сусідні сирійські території натомість перейшли під контроль Селевка. Залежність від нього змушений у 296 р. до н. е. був визнати і Арвад. Визнання це, судячи з усього, було лише формальним (Страбон каже, що арвадці визнали владу Селевка «за законом дружби»), проте вкрай вигідним для громади. Адже інші фінікійські міста опинилися під єгипетською владою, тож місто отримало фактичну монополію на торгівлю із Сирією і Месопотамією, а через них — з Іраном і Індією. Піднесення Арваду було стрімким, торгівцям швидко стало затісно на острові, тож торгівля була частково перенесена до спеціально побудованої нової гавані у Карні, що отримала назву Антарад (від «навпроти Арвада»), та навіть до підпорядкованого арвадцям Амріта.
Слава Арваду була такою, що його ім'я навіть до художніх творів потрапляло як синонім заможного міста, якому заздрили найбільші держави тогочасного світу — зокрема до роману Харитона «Херей і Калліроя». З іншого боку — в підтриманні приязних стосунків з містом були зацікавлені і Селевкіди, адже вони, по суті, кілька десятиліть не мали інших гаваней на східному узбережжі Середземного моря, аніж арвадівські. Це добре розуміли і єгиптяни, які у 286 р. до н. е. приєднали до своїх володінь Амріт і надавали тому всебічну підтримку як конкуренту Арвада. Суперечки між цими двома сусідніми містами швидко перетворилися на популярний сюжет у тогочасній літературі.
Утвердження незалежності і союз з Селевкідами В 260 р. до н. е. почалася Друга сирійська війна. Антіох II звернувся до арвадців за підтримкою, зокрема і кораблями. На знак вдячності у 259 р. до н. е. він визнав цілковиту незалежність міста. Арвад на знак цієї визначної події запровадив навіть нову еру.