Клавдія Павлівна Фролова (24 лютого 1923, с. Сенькове Орловської області — 21 березня 2010, Дніпропетровськ) — українська літературознавиця і критикиня; професорка, завідувачка кафедри української літератури Дніпропетровського університету. Монографії й розвідки: «Андрій Головко» (у співавторстві, 1967), «Розвиток образної свідомости в українській радянській ліриці» (1970), «Аналіз художнього твору» (1975), «Естетичні категорії в українській радянській ліриці» (1976).
Життєпис
Народилася 24 лютого 1923 р. в російському селі Сєньково Орловської губернії. Батько — Павло Сергійович — старший син у великій селянській родині, працював виноробом в Криму, закінчив військо-фельдшерську школу в Петергофі, брав участь у першій світовій війні, а згодом і у громадянській, де і одружився з Ніною Данилівною — юною медсестрою родом з Гомельщини — матір'ю Клавдії Фролової. У 1927 р. Павло Сергійович Фролов, одержавши ще й радянський диплом, переїхав з родиною в Україну до села Рудька Царичанського району на Дніпропетровщині. Там він заснував амбулаторію, фактично сформувавши систему медичної допомоги селянам.
Вчилася в школах Рудьки і Китайгорода, захоплювалася літературою і театром, ставила самодіяльні вистави і грала в них. Пережила часи німецько-фашистської окупації у хуторі Куньша в Краснодарському краї, куди евакуювалася з родиною у 1941 р. Там, разом з батьками, допомагала партизанському рухові, переховувала єврейську родину. А після визволення Червоною Армією організувала школу для місцевих і евакуйованих дітей і стала її офіційним директором і викладачем.
В 1939 р. вступила до філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. Під час війни навчалася в Одеському університеті, який евакуювався до Майкопу, а згодом — до Туркменії.
Повернувшись в 1944 р. в Дніпропетровськ вона, продовжуючи навчання в університеті, вступає до Театрального училища. 1945 року Фролова з відзнакою закінчує університет і одночасно з навчанням в Театральному училищі починає викладати там філологічні дисципліни.
В 1947 році К. П. Фролову було запрошено до Українського музично-драматичного театру ім. Шевченка в Дніпропетровську, де вона стала однією з провідних актрис, а з початку 1948 р. була призначена завідувачкою літературної частини театру. Її ролі в класичному репертуарі («Підступність і кохання» Ф.Шиллера, «Мертві душі» Гоголя та ін.) і в сучасних п'єсах («Щастя» П. Павленка та інші) викликали схвальні відгуки. Але тогочасна атмосфера в радянському мистецтві змусила молоду перспективну актрису 1949 року покинути професійну сцену.
Довелося займатися різними справами: давати уроки бальних танців, викладати краснопис, вести театральні гуртки працювати диктором на радіо, майстром художнього слова в філармонії.
З 1949 р. викладала літературу в Дніпропетровському фінансовому технікумі, де навіть одержала звання старшого радника фінансової служби. Саме там К. П. Фролова створила самодіяльний театр, який був визнаний одним з найкращих аматорських колективів в СРСР. Клавдія Павлівна була режисером і грала головні жіночі ролі. Спектаклі «Назар Стодоля» та «Гроза» за п'єсами Т.Шевченка і О. Островського були визнані найкращими на всесоюзних фестивалях самодіяльного мистецтва.
К. П. Фролову в 1955 р. було запрошено на посаду художнього керівника щойно відкритого Дніпропетровського Палацу студентів. Там вона створила систему масового залучення до творчості студентської молоді, формування гуртків в усіх напрямах творчої діяльності, які фактично стали студіями професіонального рівня.
З 1961 р. К.П Фролова — викладач, а з 1962 р. — доцент кафедри української літератури Дніпропетровського державного університету (погодинно вона періодично працювала в університеті з 1953 р.). В 1963 р. її тяжко хворий чоловік нарешті отримує як ветеран війни, малогабаритну «хрущовку» на вул. Косіора, і сім'я Клавдії Павлівни (чолові, син і батьки) нарешті перебирається туди з напівпідвальної комуналки.
З 1962 р. Фролова починає дослідження творчості письменників Розстріляного відродження. Саме тоді відкривалися деякі архіви, дозволяється перевидання творів українських митців, знищених в сталінську епоху. К. П. Фролова публікує наукові розвідки творчості поетів 20-х років, аналізує їх художні здобутки. Досліджує і творчість прозаїків тих років оприлюднює листи з Соловецького табору своїй дружині відомого прозаїка Григорія Епіка (це була чи не найперша подібна публікація в СРСР). Вона досліджує обставини загибелі репресованих українських письменників. Вже в роки перебудови публікує результати цих досліджень, наражаючись на атаки і судові позови з боку сталіністів.
У 60-ті роки К. П. Фролова аналізує нову поезію «шестидесятників», активно підтримує і пропагує молодих поетів нового покоління — Івана Драча, Ліну Костенко, Миколу Вінграновського, Василя Симоненка, схвалює не оприлюднені вірші аспіранта-філолога Василя Стуса і свого студента Івана Сокульсьского. Навкруги Клавдії Павлівни гуртується талановита, патріотично налаштована молодь. В «позалекційному» спілкуванні К. П. Фролової зі студентами обговорюються не тільки питання суто літературні, а і питання культурного та суспільного життя, до виступів і спілкування запрошуються провідні поети. Клавдія Павлівна працює з молодими талантами у літературному об'єднанні при міській бібліотеці, веде університетську літературну студію «Гарт».
У 1968 р. в Україні вибухає кампанія спрямована проти Олеся Гончара у зв'язку з його щойно надрукованим романом «Собор». Від викладачів і студентів університету влада вимагає публічного засудження цього твору як наклепницького та ідейно порочного. Особливо це, звичайно, стосувалося філологічного факультету. К. П. Фролова, ще в 1964 р. організовувала в Дніпропетровському університеті Всеукраїнську конференцію, присвячену творчості випускника факультету Олеся Гончара, писала про його романи рецензії і наукові статті. Вона високо оцінила і «Собор», відзначивши у рецензії на нього почуття палкого бажання до утвердження справжньої духовності, без якої суспільство замерзне в холодній сплячці, а це фатально позначиться і на соціально-економічному стані країни. Зі зрозумілих причин ця рецензія К. П. Фролової не була надрукована, а її студенти не тільки відмовилися брати участь у ганебній кампанії, але й написали гострого листа проти цькування видатного письменника. К. П. Фролову, яку було фактично відсторонено від спілкування зі студентами, друзі переконали у необхідності тимчасово залишити Україну. І кілька місяців вона перебувала у Росії. використовуючи цей час для роботи в бібліотеках і архівах, творчому спілкуванні з найкращими представниками російської філологічної і філософської науки.
Саме в цей час, у 1968 р. К. П. Фролова закінчила роботу над великою монографією, присвячену розвитку образної свідомості в українській ліриці 1917—1967 рр. Монографію було високо оцінено провідними літературознавцями, її вже було підготовлено до тиражування. Та місцеві контролюючі органи виявили в ній цілу низку імен поетів, творчість яких Кладія Павлівна аналізувала з високою професійністю і прихильністю, а навіть згадування цих імен було «не рекомендовано». Як результат — випуск книги було заборонено, а шрифт розсипано. Але К. П. Фролова все ж знайшла вихід. Дніпропетровський університет в той час був в системі всесоюзного міністерства, а московські чиновники, не розбираючись в українській літературі, завізували видання, і тираж було надруковано в 1970 р. в університетській типографії.
В 1972 р. Фролова в Інституті літератури Академії наук УРСР блискуче захищає докторську дисертацію присвячену українській ліриці. В тому ж році стає професором, а з 1973 р. очолює кафедру української літератури Дніпропетровського державного університету. К. П. Фролова спрямовує кафедру до серйозної наукової роботи на світовому рівні — це дослідження принципів художності, естетичного підгруддя літературної творчості, розвитку образної свідомості, природної основи таланту. Вона розробляє свій метод аналізу художнього твору, створює оригінальну систему естетичних категорій, вводить у науковий обіг нові терміни.
К. П. Фролова з великою любов'ю і майстерністю досліджує здобутки української літератури, перш за все поезії, різних часів, особливу увагу приділяючи сучасному літературному процесу, розглядає місце у всесвітній літературі літератури української, визначаючи її загальнолюдські і унікальні національні особливості. (Клавдія Павлівна і сама все життя писала вірші, які ніколи не оприлюднювала. Опублікувала лише дещицю з прозових творів).
К. П. Фролова переконана в тому, що її наукові здобутки слугують для підняттю духовного і освітнього рівня суспільства, розумінню своєї високої відповідальності за долю країни і прийдешніх поколінь. А втілення цього — разом з тонким розумінням природи художнього твору, відчуттям вогню незримої субстанції — має відбуватися через творчу і наполегливу працю шкільних вчителів, викладачів вишів та середніх спеціальних закладів. Саме їх підготовкою невтомно і талановито займається Клавдія Павлівна. В її лекціях поєднуються глибокий науковий підхід, всеосяжна ерудиція, ясність викладання, високий артистизм, педагогічне обдарування і щира любов до студентів. Тому для них кожна з цих лекцій стає справжнім святом. Послухати лекції Клавдії Павлівни приходять не тільки студенти з інших факультеті, але й і викладачі і аспіранти.
Вона стає одним з авторів підручників для вишів «Теорія літератури» (1975.) і «Українська радянська література» (1979). Її книга «Аналіз художнього твору» (1975), стала вкрай жаданою і для студентів і для фахівців — філологів.
На початку 1978 р. К. П. Фролова вступає до Спілки письменників України (яка на той час була частиною Спілки письменників СРСР), де стає одним з провідних діячів секції літературної критики. Її ґрунтовний аналіз творчості українських поетів та сучасного літературного процесу взагалі, який вона здійснювала у передмовах і післямовах до літературних видань і в періодиці ще з 1963 р. протягом понад 40 років, завжди привертали найпильнішу увагу письменників та філологів і найжвавіший інтерес з боку широких кіл читачів.
В фундаментальній монографії «Естетичні категорії в українській радянській ліриці» (1975) К. П. Фролова вперше представила ієрархічну систему естетичних категорій і продемонструвала їх застосування в аналізі конкретного літературного матеріалу. Вона стала ініціатором і основним організатором Всесоюзної наукової конференції « Естетичні категорії в літературознавчому та мистецтвознавчому аналізі», яка відбулася в 1978 р. Дніпропетровському університеті. Методологічна система досліджень в галузі естетики, створена професором К. П. Фроловою і методики, похідні з цієї системи проклали міст між естетикою і мистецтвознавством (літературо- театро-, музикознавством) та вивченням інших видів мистецтва, що до того робилося хіба що спорадично.
В 1979 р. К. П. Фролову запрошують на професорську посаду в Московський державний університет ім. М. В. Ломоносова з пропозицією очолити новий напрямок, який сполучав би естетичний системний аналіз літературного процесу з його впровадженням на матеріалі літератури народів СРСР. (К. П. Фролова з 1967 р. активно працювала над проблемою національних і міжнаціональних засобів образності в літературі). В перспективі мала була б відкрита кафедра, в якій би розвивався цей напрямок як в освітньому, так і в науковому плані. Але Клавдія Павлівна все ж відмовилася від такої привабливої пропозиції. Переважила турбота про створену нею українську літературознавчу школу і бажання працювати саме на рідній землі, віддаючи сили українському суспільству.