«Харківський тракторний завод» (ХТЗ) — найбільше в Україні підприємство з виробництва уніфікованих гусеничних та колісних сільськогосподарських тракторів. З 2016 року входить до складу DCH.

Історія ХТЗ

1930—1949 Протягом 1927—1928 років заводи СРСР дали 1272 трактори, в продовж 1928—1929 років видали «на гора» вже 3281. Цього було недостатньо, і потреби сільського господарства задовольнялись на ту пору, головним чином, за рахунок імпорту. Тому було переглянуто п'ятирічний план спорудження заводів сільськогосподарського машино­будування й ухвалено рішення про негайний початок зведення трьох промислових гігантів, кожен з яких випускав би щороку по 50 тисяч тракторів. Восени 1929 року Вища Рада Народного Господарства СРСР ухвалила рішення про будівництво одного з тракторних заводів у Харкові. Для спорудження було визначено термін — п'ятнадцять місяців.

У Наказі по ВРНГ СРСР № 455 від 23 грудня 1929 року відзнача­лося, що державному інституту з проектування металургійних заводів (Діпромез) до 15 січня 1930 року треба закінчити роботи по складанню ескізного проекту Харківського тракторного заводу з випуску 50 тисяч тракторів на рік у дві зміни з урахуванням безперервного тижня. Модель трактору мала бути схожою з трактором «Катерпіллар», потужністю в 25-30 кінських сил. Всесоюзному автотракторному об'єднанню надавалося право вирішувати питання про доціль­ність залучення іноземної допомоги при виконанні будівельних операцій, а також про запрошення окремих іноземних спе­ціалістів для участі в пуску та налагодженні майбутніх заводів (малося на увазі Харківського та Челябінського тракторних заводів, а Сталінградський завод вже було збудовано до того часу). Згодом початкове промислове завдання було змінено: ХТЗ випускатиме 50 тисяч тракторів СХТЗ 15-30. Цей трактор був розроблений на основі конструкції одного з найкращих тракторів того часу «Інтернаціонал 15/30» потужністю 15-30 кінських сил, який випускався американською компанією «International Harvester».

11 січня 1930 року наказом по ВРНГ СРСР було призна­чено начальником управління «Південтракторобуду» М. Г. Мишкова. І в січні того же року делегація досвідчених інже­нерів виїхали до Німеччини та Сполучених Штатів за верста­тами, пресами, молотами, за катувальними машинами, конве­єрами.

Будівельний майданчик був відведений за 15 кілометрів від Харкова на магістралі Південних залізниць біля роз'їзду Лосеве. Територія будівництва займала загалом площу приблизно в 600 га, з яких на власне заводську територію (на північ від заліз­ниці) припадало близько 150 га, а решта площі була зайнята тимчасовими поселеннями для робітників і техперсоналу — 180 га (північно-західний и південно-східний кути майданчика), ад­міністративно-управлінськими закладами, складами і базами будматеріалів та обладнанням — близько 140 га (центральна час­тина, в майбутньому зелена зона соціалістичного містечка), квар­талами останнього — 130 га.

Після вибору майданчика були зроблені тахеометричні та нівелірні заміри, закла­дена достатня кількість буриль­них свердловин, аби мати змогу судити про геологічну будову ґрунту, який на всій території майданчика виявився здебіль­шого однорідний: під чорноземом завтовшки один метр залягає по­тужна товща щільної глини, пе­ретята на глибині близько семи метрів піщаним шаром в 1,2-1,5 метра. Ґрунтові води залягають дуже глибоко. Були зібрані й ме­теорологічні та кліматичні дані за ряд років, перевірені й зважені. Будівельні роботи вели спеці­альні організації: будівництво — Індбуд; санітарно-технічні Укрсантехбуд і Промвентиляція, залізничні — Трансбуд, зовнішнє водопостачання і каналізацію — Водобуд; електротехнічні ро­боти — ВЕО; металеві конструк­ції — Монтажне бюро управління ХТЗ.

У січні 1930 року, як тільки було розбито будівельний май­данчик, почали заво­зити лісоматеріали для тимчасових спо­руд. Була потрібна велика кількість будівельників різних професій і квалі­фікацій — орієнтовно до 12-15 тисяч осіб. На таку кількість осіб і були розраховані тимчасові споруди.

Всі тимчасові спо­руди ділилися на два селища: Північне — біля Промбуду, Південне — біля Житлобуду, цен­тральна частина — адміністративно-громадські заклади, матеріальні бази і транспорт. Північне та Південне поселення були роз­раховані на дванадцять тисяч робітників з відповідним техніч­ним персоналом. Селища скла­далися з бараків зі службами їдалень, продуктових і промислових магазинів, мережі яток і кіосків, поліклініки, лазні, пральні, перукарні та клубу. Загалом було збудовано допоміжних споруд: житлових бараків — 95, контор і конторок — 21, комунальних закладів — 65, адміністративно-громадських закладів — 14, магазинів та яток — 12, медичних закладів — 6, складів і комор — 34.

Через наявність на будівництві кількох артілей для них були зведені селища з конюшнями, складами фуражу, водопроводом тощо. Також були підведені залізничні колії до складів і на дільниці. Частково були виконані роботи з викладенням шосе в селищах і на територіях Тракторобуду, спроектовано і майже завершене прокладання шосе для сполучення з Харковом. Було побудовано та обладнано кінний двір для гужового транспорту, авто гараж для вантажівок і тракторів.

Ще на самому початку підго­товчого періоду була передбачена необхідність у цегельному заводі, який згодом було споруджено. Його продуктивність становила п'ять мільйонів штук цегли на місяць.

Вища Рада Народного Господарства країни в квітні 1930 року затвердила строки будівництва ХТЗ. Рішення про побудову в Харкові тракторного заводу і затвердження остаточного завдання на проектування датувалося 1930 роком, а пуск заводу і початок випуску продукції неперервним потоком — 1 жовтня 1931 року.

Нестача часу і стислість підго­товчого періоду не дали можливості управлінню будівництвом організувати роботи в загально­прийнятій для них послідовності. Виходом зі становища була організація всіх видів будівельних і монтажних робіт одночасно. Методом для цього стало максимальне ущільнення робіт на певному об'єкті за прискорених темпів проектування і виготовлення робочих креслень. Стосовно промислового бу­дівництва, то в механоскладаль­ному цеху зведення залізобетон­ного каркаса і зовнішніх стін було завершене до настання морозів, опалубку знято. Приступили до встановлення металевих ліхта­рів і вкривання даху. Заготівля віконних хрестовин і дверей, здебільшого, теж була завершена. У грудні передбачалося забетону­вати всю залізобетонну підлогу цього корпусу поверхнею близько 50 тисяч квадратних метрів.

Ливарний цех являв собою критичне місце будівництва. Бетонні роботи не були завер­шені до початку морозів, тому що пізно надійшли креслення.

Каркас ковальського цеху був металевим. Встановлення його затяглося до березня. Закладали тільки фундаменти під молоти та інші механізми. Загалом було забетоновано близько 30 фунда­ментів.

Спорудження ремонтно-ме­ханічного цеху, заводоуправління та навчального комбінату будівельники завершили в грудні 1930 року.

13 грудня 1930 року дирек­тором Тракторобуду назна­чили Пантелеймона Івановича Свистуна, який 30 вересня 1931 року став першим директором ХТЗ.

У січні 1931 року продовжу­валося спорудження об'єктів ви­робничого призначення та житлового будівництва ХТЗ. Особлива увага приділялася ковальському та ливарному цехам.

За великих морозів у січні-лютому знаменита на Тракторобуді бригада «залізного виконроба» Д. О. Мельникова показувала зразки трудового героїзму. Це значною мірою посприяло сво­єчасній здачі обладнання під монтаж. Тракторобуд став куз­нею знаних на весь світ трудових рекордів, сподвижниками і авто­рами яких були бригади мулярів П. І. Кушнарьова, А. І. Мікуніса, бетонників Г. В. Марусіна, П. І. Мовлєва, І. Д. Сидоренко, В. І. Радкевича.

Серед тих, хто, не покладаючи рук, не рахуючись з втомою і часом працював на будівництві — воїни Червонопрапорної диві­зії під командуванням комдива М. Ф. Лукіна. За свою роботу на будівництві вона першою серед військових з'єднань була вшано­вана орденом Леніна.

Треба віддати на­лежне професійним знанням і чесному ставленню до справи на Тракторобуді іно­земним спеціаліс­там, які здійснювали інженерний нагляд за перебігом будів­ництва і допомагали в розв'язанні невід­кладних проблем. Очолював їх амери­канський інженер, завідувач будівного відділу будівництва заводу Л. Сваджіан, якого нагородили орденом Леніна.

21 вересня 1931 року колектив ХТЗ рапортував про готовність до пуску заводу-велетня, який був збудований і змонтований за п'ятнадцять мі­сяців. 28 вересня 1931 року постановою Всеукраїнського ЦВК заводу присвоєно ім'я «тов. Орджонікідзе».

1 жовтня 1931 року відбувся мітинг з нагоди пуску заводу. Незважаючи на великий дощ, холодний вітер, трибуну біля кор­пусів заводу оточило 25 тисяч робітників будови, делегації всіх харківських заводів, колгоспів, заводів інших міст. На трибуні були члени ЦК КП(б)У та уряду: Косіор, Петровський, Строганов, Терехов, Чернявський, Сухомлин, Сербиченко, Дубовий, Свистун, Потапенко, поети Дем'ян Бєдний та А. Безименський та інші. На окремій трибуні консули чужо­земних держав.

З літака у тисячах примірни­ків над мітингом розкидані лис­тівки з віршами Безименського. Директор заводу П. І. Свистун в своєму рапорті розповів про те, як зводився тракторний, як героїзм та самовідданість до­лали всі перешкоди. В 13 годин 5 хвилин червона стрічка була розрізана , і під оркестрові звуки та бурхливі крики зійшов з конвеєра первісток українського тракторобудування СХТЗ 15-30. Трактор був яскраво-червоного кольору, за кермом сиділа Маруся Бугайова, одна з ударниць Тракторобуду. Через 10 хвилин пішов другий трактор, потім третій і так перші десять тракторів.

Перші випробування трактора пройшли в Андріївській комуні «Надія».

У жовтні випустили 50 машин, листопаді — 381, в грудні — 863, всього за три місяці першого року існування заводу було здано 977 тракторів. Робота в ці місяці була періодом боротьби з «дитячими хворобами» пускової стадії.

Наступним результатом роботи харківських тракторобудівників стала машина СХТЗ-НАТІ ІТА, яка випускалась з 1937 по 1949 рік. При розробці за основу була взята конструкція Сталінградського тракторного заводу і НАТІ. Про що говорять літери в назві. Потужність цього трактора становила 52 кінських сили, тобто вдвічі більше, ніж у колісних, які мали двигун потужністю 30 к.с. Ця гусенична машина витрачала менше пального для обробітку одного гектара на 25 відсотків ніж її попередники. Безсумнівною перевагою нового гусеничного трактора була можливість використовувати його в найрізноманітніших природних умовах, у всіх місцях де потрібна була висока прохідність. Також ця машина випускалась під час евакуації в роки воєнного лихоліття в місті Рубцовськ Алтайського краю, де завдяки харківським тракторобудівникам пізніше з'явився Алтайський тракторний завод. Тієї ж пори були створені експериментальні тракторні дизель-двигуни, які працювали на солярному маслі. Випробування засвідчили: якщо трактор зі звичайним гасовим двигуном витрачав на одну кінську силу 315 — 320 грамів гасу, то дизель-двигун — тільки 210 грамів солярки — продукту більш дешевого, ніж гас.

Реконструкція заводу, розпочата в 1936 році, мала на меті забезпечити перехід підприємства на випуск досконаліших, потужніших гусеничних тракторів. На кінець 1938 року щодня із заводського конвеєра сходило по 40—50 тракторів, а на полях уже працювало понад 10 тисяч таких машин. З початку того ж року уряд ухвалив рішення про випуск на ХТЗ газогенераторних гусеничних тракторів. Також розпочався випуск електричних холодильників домашнього типу.