Аргос

А́ргос (, ; , ) — місто у Греції, в регіоні Пелопоннес, області Арголіда. Давньогрецька місто-держава. Розміщене поблизу Нафпліону. Одне з найстаріших міст країни, третє за віком постійно заселене місто Європи (після Пловдиву й Мантуї)Голди Р. «Материковая Греция и Афины.» М., Изд. ФАИР, 2009, стр. 58, ISBN 978-5-8183-1496-9. В античний період покровителем міста вважалася богиня ГераГесіод. Теогонія. Вірш 12.. Населення — 138138 осіб (2001); площа — 29228 км².

Історія

Від пеласгів до дорійців

Першим населенням Арголіди, про яке залишилися історичні згадки, були пеласги. Власне, саму назву Аргос вважають пеласгійською за походженням — вона нібито означає «рівнину», а назва першого аргоського акрополя — Лариса — перекладається як «фортеця» (другий акрополь мав назву Дейрас, або ж Аспіс (, «щит»)). Перекази називають засновником міста ватажка пеласгів Інаха — щоправда, це ім'я швидше за все є епонімом місцевої річки. Син Інаха Фороней є не менш міфічним персонажем — за переказами він був суддею в суперечці Посейдона і Гери, навчив місцевих мешканців користуватися вогнем й пекти хліб тощо. Щоправда, це не заважало місцевим, вже грецьким володарям вести свою генеалогію саме від Інаха і Форонея.

Останнім представником найдавнішої династії Аргоса міфи називають Геланора, сина Стенела. Його від влади усунув Данай — ватажок одного з грецьких загонів, що служив у наймах у Єгипті. Данай спорудив в Аргосі храм Аполлона, громадські криниці, оточив місто потужними мурами. За ім'ям царя і мешканці Аргоса згодом стали зватися данайцями. Щоправда, після смерті Даная Аргос поступився першістю в Арголіді й статусом царської резиденції сусіднім Мікенам, де царював зять Даная Лінкей. Повернув «царський» статус місту лише онук Лінкея Акрісій, який в суперечці за владу з братом Пройтом поділив Арголіду навпіл — сам жив в Аргосі, а брату віддав Тиринф.

Персей (за легендами — онук Акрісія, за іншою версією — позашлюбний син Пройта, але цілком можливо уся генеалогія була вигадана, щоб виправдати права бастарда на царську корону) знову об'єднав Арголіду під владою Мікен, проте за його нащадків в Аргосі з'явилася власна династія, засновником якої був Біант. Син Біанта — Талай уславився як один з аргонавтів, а від влади його відсторонив ще один учасник експедиції на «Арго» — Амфіарай, який вигнав з міста сина Талая Адраста і одружився з дочкою Талая Еріфілою. І Амфіарай, і Адраст згодом замирилися, але обидва були втягнуті у війну за владу у Фівах, при чому першого — згідно з міфами — разом з колісницею поглинула земля, а другий — помер від туги за загиблим сином.

Влада над Аргосом врешті дісталася онуку Адраста Діомеду, проте він змушений був визнати зверхність царя Мікен Агамемнона, за наполяганням якого брав участь в Троянській війні. Надалі Аргос разом з усією Арголідою дістався синові Агамемнона Оресту, а від нього — сину самого Ореста ТісаменуПавсаній. Опис Еллади, II, 18, 6. Трирічне царювання Тісамена майже усе пішло на боротьбу із дорійською навалоюВеллей Патеркул. Римська історія, I, 1, 4. Цареві вдалося завдати поразки війську на чолі з Аристомахом, згодом — відбити напад сина Аристомаха Аристодема. Проте, коли нападників очолив Оксил, дорійці взяли гору, а сам Тісамен загинув у боюАполлодор. Бібліотека, II 8, 2-3. Жити під владою прибульців захотіли не всі, за переказами біженців з Аргосу було стільки, що вони заселили Родос, Кос і Самос (останній — разом з вихідцями із Фліунта і Епідавра).

Під владою Теменідів

Під час напівлегендарного розподілу Пелопоннеса Арголіду отримав Темен, який нібито обрав за столицю не Мікени, а Аргос (хоча ця легенда цілком може мати і пізніше походження, адже похований цар був у заснованому ним місті Теменій, який лише згодом став портом Аргоса). Показово, що споруджене Теменом святилище Гери, особливо шанованої саме дорійцями, — ГерайонПізніше заснування храму приписували царю Форонею, проте достовірні згадки про нього відносяться лише до VIII ст. до н. е. розташоване поза міськими мурами. У самому Аргосі головним храмом і надалі залишалось святилище Аполлона Лікейського, і це може свідчити, що прибульці почувалися себе на новій батьківщині не надто впевнено. Тим більше, що місцеве населення вони суттєво обмежили в правах.

Деякі дослідники припускають, що переможених обернули на рабів — подібно до спартанських гелотів. Проте швидше за все мова йде про статус, подібний до періеків — в самому Аргосі використовували термін педаеки (), бо жили вони не в навколишніх селищах, а серед прибульців. Не виключено, що частина місцевих мешканців взагалі була інкорпорована до громади — принаймні пізніше в Аргосі було чотири філи, з яких лише три були дорійськими.

З іншого боку — непрямі дані свідчать, що Аргос у перші століття після дорійського завоювання не мав великого впливу, поступаючись, скажімо, Нафпліону. Лише за царювання Дамокріда, коли аргів'яни перемогли нафплійців і зруйнували їхнє місто, ситуація змінилася на користь Аргоса. Цар Фідон вже зміг оголосити себе «єдиним нащадком Темена» і під цим приводом об'єднати під своєю владою усю Арголіду, приєднавши до Аргоса Мікени, Тиринф і Епідавр.

Утім, межі «теменової долі» для Фідона швидко стали замалими. Він почав мріяти про славу Агамемнона і гегемонією над всією Грецією. Першим здобутком Фідона поза Арголідою стала Егіна. Саме на цьому острові зусиллями аргосського царя почали карбувати першу у балканський Греції срібну монету. Цар також запровадив у всіх своїх володіннях єдину систему мір — «фідонові міри», в основу яких лягли вавилонські стандарти. Розвиток торгівлі під егідою Аргоса мав продовження в активній колонізації — насамперед у південній Анатолії і на Сицилії. Самостійно аргів'янами були засновані Аспендос, Тарс, а разом з родосцями — Соли, Гела і Фаселіда (останні дві — 688 р. до н. е.). Вихідці з Аргоса були також серед поселенців у Сиракузах і, можливо, Візантії.

Фідон першим в Елладі запровадив у своєму війську зімкнений порядок важкоозброєних піхотинців — фалангу, оснащену великими щитами, що з того часу називалися саме «аргосськими». Військова реформа далася взнаки — у 669 р. до н. е. біля Гісій спартанці зазнали приголомшливої поразки. Фідон відвоював усе східне узбережжя Лаконії до миса Малея, приєднав Кіферу, повністю відрізавши Спарту від Егейського моря. Надалі цар увів військо до Еліди, перебравши на себе керівництво Олімпійськими іграми — посилаючись на те, що був нащадком Геракла. Ще однією жертвою Фідона міг стати Коринф. Цар підтримував опозицію режиму Бакхіадів, відібрав у міста деякі навколишні землі і вже готувався до війни — але був вбитий гетайром із власного оточення.

Між владою аристократії і тиранією. Сепейська катастрофа Аргоська аристократія, яка відчувала себе цілком самодостатньою, і справді була невдоволена Фідоном, який не надто рахувався з її привілеями. За царювання фідонового сина Лакеда знать вже почала диктувати володарю свої умови, а онук Фідона Мелтас взагалі став останнім царем Аргосу. Надалі басилей залишився лише жерцем-епонімомГеродот, VII 149, 2, натомість владу на себе перебрала колегія даміоргів (), яка спершу складалася з дев'яти, а згодом — з шести посадовців, наділених судовими і фінансовими повноваженнями.

За останніх царів Аргос втратив Егіну і Епідавр, а спартанці згодом відвоювали Кіферу і узбережжя Лаконії. Безпорадністю аристократії скористався епімелет Архін. Зібравши, таємно від даміоргів, велику кількість зброї, він роздав її демосу та педаекам і з їхньою допомогою встановив у місті тираніюПоліен, III, 8. Протримався при владі Архін недовго. Чи був він вбитий, чи помер власною смертю — джерела не повідомляють. Відомо, однак, що його дружина Тимонасса вийшла заміж за афінського тирана Пісістрата, якого в цей час вдруге вигнали з Афін, і аргів'яни допомогли вигнанцю повернутися до владиАристотель. Афінська політія, 17. 4. Тому, швидше за все, прихильники Архіна залишалися впливовими і після його смерті. Можливо, саме в цей час тираном Аргоса був згаданий Павсанієм Лафай. Аргів'яни, щоправда, швидко розчарувалися у ньому і зрештою усунули від влади. Лафай намагався повернутися зі спартанською допомогою. Проте вирішальна битва завершилася не на користь лакедемонян, а сам тиран-невдаха у ній загинувПавсаній. Опис Еллади,, II, 21, 8.

У 546 р. до н. е. спартанці відновили бойові дії і захопили Фіреатиду — територію, яку зазвичай вважали частиною Арголіди. Вирішальна битва біля Фірей (544 р. до н. е.) увійшла в історію як «битва чемпіонів» — щоб не ризикувати усім своїм військом, аргів'яни запропонували вирішити долю спірної території битвою двох рівних за чисельністю загонів з трьохсот вояків з кожного боку. За переказами живими після цього бою залишилися два гопліти з Аргосу — Алкенор та Хромій — і один спартанець — Офріад. Проте лакедемонянин здогадався встановити на поле бою трофей — і спартанці оголосили себе переможцями, залишивши Фіреатіду під своїм контролемГеродот, I, 82-85. Аргів'яни продовжувати війну не стали, проте син Алкенора Перилай невдовзі захопив у місті владу, ставши новим тираном. Перилай виявився людиною дивакуватою — зруйнував, скажімо, легендарну «в'язницю Данаї» та встановив у місті статую, яка зображувала самого Перилая, що вбиває спартанця ОфріадаПавсаній. Опис Еллади, II, 23, 7, хоча той насправді сам наклав на себе руки.

У 494 р. до н. е. біля Сепеї спартанський цар Клеомен завдав війську аргів'ян несподіваного, але підступного удару. Ті, хто залишився при зброї, відступили до священного лісу. Клеомен оточив ліс, оголосив, що отримав за переможених викуп і, обіцяючи відпустити, почав викликати аргів'ян одного за одним по іменах. Як тільки хтось виходив — його вбивали. Коли ж підступ відкрився, спартанці просто підпалили ліс. Загалом загинуло шість тисяч аргосцівГеродот, VI, 76-83. Проте місто спартанці не здобули — на захист Аргоса піднялися жінки на чолі з поетесою Телесиллою, що взяли трофейні обладунки у храмах. Вороги відступили, але й Аргос втратив майже всі свої володіння в Арголіді. Тройзен, Тиринф, Епідавр, Герміона, Фліунт і Мікени стали союзниками Спарти.

Утвердження демократії Зіткнувшись із незвичною для грецьких міст проблемою — нестачею дорослих громадян, аргів'яни знайшли незвичний вихід. Дружини загиблих одружилися з періеками, а за твердженням Геродота — навіть з рабами, які отримали з цього приводу свободу і громадянство. Аристотель стверджував, що багато періеків просто отримали права громадянства — без умови одружитися з вдовами. Невдовзі військо з «нових аргів'ян» вирушило війною на сусідній Тиринф і захопило його. Проте в самому Аргосі спалахнуло повстання «дітей загиблих», які повернули владу до своїх рук і відновили дію старої аристократичної конституціїДіодор Сицилійський, 10, 26. Конфлікт із Тиринфом тривав ще кілька років, але врешті сторни визнали «статус кво».