Мико́ла Я́нович Аза́ров, уродж. Пахло ( 17 грудня 1947, Калуга, РРФСР, СРСР) — колишній український державний діяч і політик проросійського спрямування, який очолював Кабінет Міністрів України з 11 березня 2010 року до 28 січня 2014 року. Має статус колаборанта російського походження; батько Олексія Азарова.
Колишній прем'єр-міністр України (11 березня 2010 — 28 січня 2014) від Партії регіонів, двічі виконувач обов'язків Прем'єра-міністра України (з 5 по 24 січня 2005 та з 3 по 13 грудня 2012), перший віце-прем'єр-міністр та міністр фінансів України в першому та другому урядах Віктора Януковича. Голова державної податкової адміністрації України в 1996—2002 роках. З серпня 2015 року голова організації «Комітет спасіння України», організація вважає себе «законним урядом України в еміграції», не визнає чинну владу України, називає її «військовою хунтою». Після Революції гідності пішов у відставку та утік до Росії разом з Віктором Януковичем та деякими іншими проросійськими політиками. З 2014 перебуває під санкціями Євросоюзу за привласнення державних коштів та корупції в Україні.
Один із співзасновників та колишній Голова (з 23 квітня 2010 по 28 лютого 2014) Партії регіонівЛідери — офіційний сайт Партії регіонів, станом на липень 2001 року.
Із червня 2014 року переховується на території РФ, перебуває у розшуку СБУ. У грудні 2015 року заочно засуджений за державну зраду та спробу насильницької зміни конституційного ладу на 15 років ув'язнення.
Життєпис Народився 17 грудня 1947 року в Калузі у РРФСР. Батько — Пахло Ян Робертович (1924 р.н.), гірничий інженер, естонець, народився на хуторі Лайузе в Йиґевамаа; мати — Квасникова (Азарова) Катерина Павлівна (1927 р.н.). При народженні отримав ім'я Микола Пахло. Прізвище Азаров, як стверджує сам Микола Янович, успадковане ним від бабусі — Азарової, в якої він перебував у дитинстві на вихованні. Також село, де він ріс, називається Азарово . За іншими даними, після шлюбу взяв прізвище дружини Людмили Азарової. За третьою версією, дошлюбне прізвище дружини Азарова — Мурлан чи Мурлян, а Азарова — дошлюбне прізвище бабусі .
1970 року закінчив Московський державний університет за спеціальністю геолог-геофізик. У студентські роки був помічений за критикою окремих аспектів радянського устрою, а також опозицією до вторгнення у Чехословаччину. Протягом навчання від'їжджав у ФРН на практику .
З 1971 до 1976 року — начальник дільниці, головний інженер у тресті «Тулашахтоосушення» комбінату «Тулавугілля». У 1976—1984 роках — завідувач лабораторії, потім відділу Підмосковного науково-дослідного і проєктно-конструкторського вугільного інституту, де захистив кандидатську дисертацію.
У травні 1984 року стає заступником директора Українського науково-дослідного і проєктно-конструкторського інституту гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи, що розшташований у Донецьку. Отримавши докторський ступінь у 1986 році, він невдовзі очолює інститут. Під час роботу в установі видав книгу «Геологічні моделі золоторудних родовищ Українського щита і Донбасу».
Наприкінці 1980-х років почав займатись громадською діяльністю, підтримуючи курс на Перебудову СРСР. Зокрема, у 1990 році Азаров розглядався як один із кандидатів на посаду голови Донецького обкому КПУ. Того ж року був обраний на альтернативній основі делегатом XXVIII з'їзду КПРС.
1992 року в Донецьку Азаров на установчому з'їзді проросійського політичного руху «Громадянський конгрес України» був обраний його головою. На основі організації було утворено Партію праці, де Азаров виконував обов'язки голови в 1993—1994 рокахД.Казанський, М.Воротінцева. Як Україна втрачала Донбас. — К.: «Чорна гора», 2020. — с. 17. ISBN 978-617-95046-0-0. У той час партія була впливовою: її очільник Валентин Ландик обіймав посаду віцепрем'єра в уряді Юхима Звягільського.
У 1994 році Азарова обирають від Петровського виборчого округу Донецька народним депутатом України ІІ скликання від Партії праці. У Верховній Раді він очолює Комітет з питань бюджету. Був одним із трьох народних депутатів, які найчастіше виступали у парламенті.
Голова Державної податкової адміністрації України Із обранням Леоніда Кучми Президентом України в 1994 році, набрав політичної ваги «дніпропетровський клан», тоді як позиції «донецьких» під приводом Звягільського, який переховувався від слідства в Ізраїлі, помітно ослабли. Під впливом політичної кон'юнктури, Азаров змінив свою позицію та увійшов до Міжрегіональної депутатської групи, яка підтримувала Леоніда Кучму. У 1995 році він став членом Валютно-кредитної Ради Кабінету Міністрів України, де пробув до 1998 року.
Сам він пояснював свій політичний зліт своєю постійною критикою тодішнього очільника Головної державної податкової інспекції Ільїна, який був прихильником зменшення податкового навантаження. Оскільки це суперечило позиції Кучми, риторика Азарова нібито імпонувала йому. Як результат, у жовтні 1996 року Азаров стає головою новоствореної Державної податкової адміністрації України (ДПАУ). Завдяки збільшенню фіскального тиску, у 1997 році органу вдалося зібрати 1,8 млрд грн податків проти 1,2 млрд грн у попередньому році.
Наприкінці 1990-х років входив до низки державних інституцій, зокрема Вищої економічної Ради Президента України, Міжвідомчої комісії із питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, Координаційного комітету по боротьбі із корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, Координаційної ради з питань політики фінансового сектора, Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування та Ради національної безпеки і оборони України.
У 1998 році збирався знову балотуватись на вибори до Верховної Ради, однак пізніше зняв свою кандидатуру, хоча політичні експерти вважали, що реальної конкуренції в Азарова не було, і він міг безперешкодно увійти в парламент. Після відставки уряду Валерія Пустовойтенка в 1999 році, Азаров розглядався як один з найбільш вірогідних кандидатів на посаду Прем'єр-міністра України, однак головою уряду врешті було призначено Віктора Ющенка.
У той же час Азаров продовжував курс на збільшення збору податків. Восени 2000 року він виступив з ініціативою ухвалення нового податкового законодавства, яке наштовхнулось на суспільну критику. Таким чином, явища, які відбувалися в податковій системі України за часи головування Азарова, в опозиційній, а потім і в економічній пресі, дістали назву «азаровщина». Посадовця, зокрема, критикували за використання ДПАУ в якості інструменту тиску на інакодумців: податкова міліція здійснювала погроми у виданнях, банках та інших закладах, близьких до опозиції.
Розмови Азарова і Кучми, фрагменти яких були оприлюднені майором Мельниченком в листопаді 2000 року, також стали підтвердженням «азаровщини»: стало відомо про застосування штучного податкового та адміністративного тиску на опозиційне видання «Сільські вісті» з метою доведення його до вимушеного банкрутства та банку «Слов'янський», який пов'язували із Юлією Тимошенко.
Азарова також критикували за утворення заборгованості ДПАУ перед банком «Україна» в 1999 році, що посприяло його краху. У 2002 році посадовець піддався критиці за лобіювання інтересів російської корпорації ТНК через надання їй податкових пільг. Сам Азаров відкидав ці звинувачення.
Восени 2000 року Партія праці, де Азаров був одним із лідерів, Партія регіонального відродження України (Володимир Рибак), партія «Солідарність» (Петро Порошенко), партія «За красиву Україну» (Леонід Черновецький) та Всеукраїнської партії пенсіонерів (Олексій Капуста) офіційно об'єднались в Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». На з'їзді партії в березні 2001 році партія була перейменована в Партію Регіонів, а Микола Азаров був обраний її головою, але через півроку подав у відставку. За даними соціологічних опитувань, ДПАУ мала вкрай низьку підтримку серед населення, а тому якби її очільник Азаров лишився головою партії, вона би програла парламентські вибори 2002 року. У квітні 2003 року на 5-му з'їзді Партії регіонів обраний головою політради.
Протягом 2001—2002 років завдяки дієвому використання ДПАУ в якості засобу тиску на опозицію та наявності в Азарова власної політичної сили, він вважався одним із фаворитів Кучми на посаду Прем'єр-міністра України. За даними Дзеркала Тижня, навесні 2001 року Азаров вів переговори з різними політиками щодо формування власного кабінету міінстрів.
Перший уряд Януковича У листопаді 2002 року було сформовано новий уряд на чолі з Віктором Януковичем, де Азаров обійняв посаду Першого віцепрем'єр-міністра України, міністра фінансів України. Ставши міністром, він почав лобіювати перегляд Податкового кодексу задля зменшення ПДВ до 17 % і нижче, попри своє попереднє прагнення збільшувати фіскальний тиск.
В уряді, за різними оцінками, саме Азаров виконував основний масив роботи, оскільки Янукович був активно залучений у підготовку до президентської кампанії. Зокрема, Азарову приписують ініціювання нового українсько-російського зближення. У 2003 році він став керівником української делегації та робочої групи із розробки базового документу зі створення Єдиного економічного простору. Через це Азарова критикували інші міністри: міністр економіки та європейської інтеграції Валерій Хорошковський і міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
Під час конфлікту навколо острова Тузла, Азаров заявив що уряд знайде гроші для облаштування прикордонної застави на острові, оскільки «для захисту національних інтересів України завжди знайдуться кошти». Він заявив про доцільність термінових переговорів із Росією задля пошуку компромісів, а інакше Україна «залишає за собою право вжити необхідних заходів згідно із міжнародним правом».
За результатами 2004 року, ВВП України зріс на рекордні 12 %. За даними Державного комітету статистики України, найбільше зростання спостерігалося в машинобудівній галузі, будівництві; відзначалося швидке зростання залишків вкладів в банківський системі та двозначне зростанні інвестицій в основний капітал (131,3 % 2003 р., 128,0 % 2004 р., пор. 101,9 % 2005 р.). Тим не менш, Азарова також критикували за відсутність трансформації економічних показників у соціальні, адже пенсії та мінімальні зарплати тривалий час не зростали. Однак апередодні президентських виборів 2004 року уряд пішов на підвищення основних соціальних виплат.
У грудні 2004 року Азаров став в.о. Прем'єр-міністра України у зв'язку із відпусткою, а згодом відставкою Януковича. У новорічну ніч після перемоги Віктора Ющенка на виборах він був присутній на Майдані в одному ряді із родиною та найближчими споборниками новообраного Президента. Однак Ющенко пізніше заявив, що нікого (у тому числі Азарова) із старої владної команди в новому уряді не буде. 4 лютого 2005 року відправлений у відставку у зв'язку із призначенням Юлії Тимошенко.
Другий уряд Януковича У березні 2006 року був обраний до Верховної Ради за списком Партії регіонів. Тоді Азарова розглядали як вірогідного Голову Верховної Ради, однак у серпні 2006 його знову призначено на посаду Першого віцепрем'єр-міністра та міністра фінансів в уряді Віктора Януковича. Економічний блок уряду фактично сформували Азаров разом із Клюєвим, які лишили людей, близьких до Ріната Ахметова, без міністерських портфелей, що сприяло створенню двох окремих груп всередині Партії регіонів.
У грудні 2006 року Азаров вручив Орден «За відродження України» І ступеня депутату Держдуми РосіїКостянтину Затуліну, якого перед тим було оголошено персоною нон ґрата в Україні через участь політика в акціях протесту в Криму проти проведення навчань України і НАТО «Сі-Бриз-2006».