Рельє́ф Украї́ни переважно рівнинний (95 % території країни) з невеликими абсолютними висотами (низовини складають 70 % території, височини — 25 %). Територія країни займає південно-західний край Східноєвропейської (Руської) рівнини. Середні висоти рівнинної частини країни — 170 м. Окремі вершини Карпатських гір сягають висот 1700—2000 м (Говерла, 2061 м), Кримських — 1500 та більше м над рівнем моря (Роман-Кош, 1545 м).
Вивчення рельєфу має важливу роль в розумінні розміщення природних ресурсів, особливостей формування і розміщення корисних копалин, використання сільськогосподарських земель, планування розміщення промислового виробництва, транспортних магістралей, будівництва населених пунктів, проведення природоохоронних заходів, мінімізації наслідків стихійних лих тощо.
Загалом рельєф України створює сприятливі можливості для розвитку продуктивних сил та освоєння природних ресурсів країни. Рівнинний характер території дає величезні можливості з економії витрат на спорудження та підтримку транспортної мережі країни. Широке залучення геоморфологічних методів в практику геологічно-інженерних вишуковувань дає змогу звужувати території пошуку корисних копалин і тим здешевлювати процес, скорочувати час і зменшувати затрати виробництва.
Загальна характеристика Більша частина території України належить до південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини та має рівнинний рельєф; тільки на півдні височать Кримські гори, а на заході — Карпати. Східноєвропейська рівнина в межах України складається з височинних і низинних ділянок, що здебільшого відповідно збігаються з підняттями й опусканнями кристалічного фундаменту платформи. Серед перших найзначніша Волино-Подільська височина, що простягається з північного заходу на південний схід від верхньої течії річки Західний Буг і лівих допливів верхів'я Дністра до долини Південного Бугу.
Північну частину України займає південь Поліської низовини з висотами 150—200 м; її рівнинна (місцями ускладнена моренно-горбкуватими, еоловими формами рельєфу й карстом) поверхня складена древніми флювіогляціальними й алювіальними відкладами. На південному сході вона поступово переходить у Придніпровську низовину, що простирається лівобережжюм Дніпра (Славути) в його середній течії. У західній частині низовини добре виражені заплавна й надзаплавна тераси Дніпра; східна частина є рівнинною, розчленованою ярами, балками й асиметричними долинами лівих приток.
Для височин України характерно глибоке й густе розчленовування поверхні долинною і ярово-балковою мережею. На Сході України яруги і балки сильніше розвинені, ніж на інших українських землях; їх густота становить 1—2 км на 1 км², а яружне розчленування доходить до 10—30 % площі (найбільше в південно-східній частині між Осколом і Доном з Хопром). Обезліснення і надмірна оранка степів вплинули на зростання балок. На північному сході у межі України заходять відроги Середньоруської височини. На правобережжі Дніпра розташована Придніпровська височина (висоти до 323 м). У південно-східній частині країни є невелика Приазовська височина (Бельмак-Могила, 324 м), тектонічне продовження Українського щита Придніпровської височини. З північного сходу до Придніпровської низовини примикає Донецький кряж (Могила Мечетна, 367 м), на території якого часто трапляються терикони, кар'єри й інші антропогенні форми рельєфу.
Південна частина України зайнята Причорноморською низовиною, злегка похилою на півдні з широкими долинами й плоскими вододілами з подами і степовими блюдцями, що утворилися в результаті суфозії у лесових породах. Низинні простори Північного Криму є продовженням Причорноморської низовини, за винятком Керченського півострова, Керченська рівнина якого відрізняється горбкуватим рельєфом і наявністю грязевих вулканів.
Приморські низовини поступово на півдні переміняються Кримськими горами з трьома пасмами, з яких найвище — Південне, або Головне Кримське пасмо (Роман-Кош, 1545 м). Для рельєфу Кримських гір характерні вирівняні поверхні (яйли) із широким розвитком карстових форм.
На заході України розташовані найбільш високі гори в країні — Українські Карпати, що представляють дещо звужену (до 100 —120 км) і знижену частину Східних Карпат та складаються з ряду паралельних хребтів, витягнутих із північного заходу на півдненному сході на 270 км (найвища вершина — гора Говерла, 2061 м). У південно-західних передгір'їв Українських Карпат простирається алювіальна Закарпатська низовина (висота 100—120 м).
Низовини
Низовини найбільш розповсюджена форма рельєфу України, вони займають близько 70 % території країни. Усі вони, окрім Закарпатської (частина Середньодунайської), є окремими елементами величезної Східноєвропейської рівнини, що розкинулась від арктичних морів на півночі, до Кавказьких гір на півдні, від Уральських на сході до Карпатських на заході.
Поліська
Українське Полісся — південна частина великої Поліської низовини (північним його складовим елементом виступає Білоруське Полісся), займає крайню північно-західну територію країни, північну частину Правобережжя Дніпра у межах північних частей Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей та частково Сумської. На півдні область межує з Волинською і Придніпровською височинами і має досить чіткі й виразні межі в рельєфі, від Володимира-Волинського на заході, північніше Луцька і Рівного, далі на сході умовно проходить через Коростень і Вишгород. Це історично заболочена (значно осушена у другій половині XX століття) рівнинна територія з широкими і пологосхилими річковими долинами. Тут концентрується найбільший земельний масив осушених земель України. Кліматичні умови (кількість атмосферних опадів, відносна вологість повітря) змінюються із заходу на схід в бік зменшення (континентальність клімату навпаки, збільшується з просуванням на схід), відповідно, зменшується і заболоченість території.
Геоморфологічна область Українського Полісся складається з таких підобластей: Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся.
У геоморфологічному сенсі (наслідуючи фізико-географічний поділ) часом до Українського Полісся відносять також і Лівобережжя Дніпра — Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся.
У геологічному формуванні низовини брали участь докембрійський кристалічний фундамент, осадовий чохол крейдового та палеогенового періодів, що часто виходять на поверхню. Четвертинні відклади представлені здебільшого пісками і глинами. Геоструктурно низовина на заході Волині приурочена до Волино-Подільської плити, на Житомирщині — Українському щиту, на Лівобережжі — Дніпровсько-Донецькій западині.
Загальний нахил поверхні Українського Полісся — із заходу на схід. Рельєф здебільшого рівнинний, часто порушується водно-льодовиковими формами рельєфу — горбоподібними підвищеннями, валами і горбами. Абсолютні висоти рельєфу незначні — 150—200 м, найбільші пов'язані з Словечансько-Овруцьким кряжем (316 м), відносні висоти якого невеликі — 50—60 м; уздовж Дніпра і Прип'яті абсолютні висоти не перевищують 150 м (у Волинській області вище за 200 м). У межах геоморфологічної області виділяється широкою смугою (30—40 км) долина Прип'яті, найбільшої правої притоки Дніпра. Рельєф заплави Прип'яті, ширина якої коливається в межах 2—20 км, характеризується наявністю великої кількості стариць, приток, невеличких озер, еолових (моренних) горбів і пасм з піску, гальки, валунів. Річкові долини Десни, Стира, Случі, Снова, Горині, Тетеріва, Сейму, Уборті, Ужа широкі, з низькими берегами, двома річковими терасами (зрідка трьома), глибинами 20-50 м (зростають з півночі на південь). Заплави й реліктові прохідні долини заболочені, у місцях виходу кристалічних порід скелясті береги, річкові пороги й перекати в річищах.
У межах Волинської моренної гряди зустрічаються досить протяжні ози (завдовжки 2-3 км, з відносною заввишки 10—25 м). У місцях виходу на поверхню кристалічних гірських порід зосереджені друмліни. Для Прип'ятської низовини більш характерними є еолові форми водно-льодовикового рельєфу на межиріччях, що виступають у вигляді барханів і переважно складаються з кварцових пісків, поширені дюни, горби й вали, що закріплені рослинністю. Зруйновані денудацією виходи на земну поверхню кристалічних порід утворюють гранітні поля, пасма, кряжі (Словечансько-Овруцький, Білокоровицько-Топильнянський, Озерянський).
На Волинському Поліссі, де близько від поверхні залягають породи верхньої крейди, розповсюджені карстові форми рельєфу (басейни Турії та Снову), десятки великих озерних улоговини, загальнознаними з яких є Шацькі озера (найбільше озеро Світязь) в північно-західній частині Волинської області. Шацьке поозер'я — важливий курортний регіон країни.
Придніпровська
Придніпровська низовина розташована в північно-східній частині України, уздовж лівого берега Дніпра, у межах Чернігівської, Київської, Черкаської, Сумської, Полтавської, Дніпропетровської та частково Харківської і Запорізької областей. Фактично вона є північно-східним продовженням Українського Полісся. Межі геоморфологічної області проходять на заході і південному заході берегами Дніпра, на північному сході — схилами Середньоруської височини, на півдні — на широті міста Дніпра в південно-східному напрямі, далі повертає на північ і доходить до кордону з Середньоруською височиною, на південний схід від Харкова, північно-східні межі збігаються з державним кордоном України. Пересічні висоти — 50-170 м, найбільші (200 м) — на півдні та сході. Найбільше знижена частина Придніпровської низовини — алювіальна тераса Дніпра на північному сході (50-90 м), що поступово звужується від 125 км в Чернігівській, до 40 км в Полтавській областях.
Придніпровська геоморфологічна область складається з таких підобластей: Середньодніпровсько-Деснянська на півночі (Придеснянська рівнина). У цій частині значного розвитку набули льодовикові і водно-льодовикові форми, де чималі площі зайняті моренними та моренно-зандровими рівнинами. У цій частині найбільш інтенсивна яружна сітка, в рельєфі якої добре збереглися виступи крейдяних порід. Круті і непротяжні схили цих виступів призвели до формування глибоких, але коротких яруг із значним нахилом їхніх сточищ. Придніпровська в центрі (Полтавська рівнина). Сильно розвинута яружна сітка, приурочена до схилів долин лівих приток Дніпра і супроводжується зсувами, обвалами, інтенсивним змивом ґрунтів. Полтавсько-Орельська на півдні та сході. Сильно розвинута яружна сітка, приурочена до схилів долин, сильно звужені пласкі вододіли чергуються з глибокими (70-80 м) широкими (10-15 км) асиметричними річковими долинами лівих приток Дніпра. Круті праві схили долин порізані глибокими балками з частими осипами.
Геологічний фундамент Придніпровської низовини складає кристалічний масив на глибинах 4000-8000 м, перекритий потужною товщею осадових порід різного віку (від палеозою до антропогену). Четвертинні відклади на заході представлені пісками, на сході — лесами і лесовими суглинками. У геоструктурному відношенні низовині відповідає Дніпровсько-Донецька западина.