«Керрі» () — парапсихічний роман американського письменника Стівена Кінга, написаний 1974 року у формі псевдодокументального колажу — поєднання газетних вирізок, звітів, інтерв’ю та прямої оповіді. Перший роман автора, з якого почався успіх Кінга як письменника.
Історія написання
Контекст До написання «Керрі» Стівен Кінг вже мав досвід письменника, але без значного успіху. У 1971–1972 роках він працював учителем англійської в Hampden Academy у маленькому містечку Гермон, штат Мен, заробляючи близько 6400 доларів на рік — ледь достатньо для утримання дружини Табіти Кінг (яка також писала) та двох маленьких дітей, Наомі та Джо. Родина жила в тісному трейлері, де Кінг писав ночами, використовуючи портативну друкарську машинку дружини. Він підробляв у пральні, щоб оплатити рахунки, і продавав короткі оповідання для чоловічих журналів, як-от Cavalier чи Penthouse, за 25–35 доларів за штуку. За 20 років письма (з підліткового віку) Кінг написав чотири неопубліковані романи, але вони не знайшли видавця.
Кінг згадує цей період у мемуарах «On Writing: A Memoir of the Craft»:«Я писав у пральні, де гудіння сушарок заглушало мої думки, і мріяв про день, коли зможу кинути викладання».Табіта, яка працювала на кількох роботах, була його головною опорою — вона редагувала тексти та мотивувала його. Без її підтримки «Керрі» могло б не існувати.
Натхнення Ідея роману народилася в 1971 році від простої поради друга:«Напиши історію про жіночий персонаж — ти завжди пишеш про хлопців».Кінг, тоді 24-річний, згадав статтю в журналі Life про телекінез, яку прочитав у дитинстві і уявив сцену: дівчина в шкільному душі переживає першу менструацію, а однокласниці глузують з неї. Ця сцена, яка відкриває роман, базується на реальних спогадах Кінга з часів, коли він деякий час працював прибиральником у школі: він чув, як дівчата обговорювали гігієнічні засоби, але не розумів деталей, бо «було незручно запитувати».
Персонажа Керрі Вайт Кінг створив на основі двох реальних однокласниць–ізгоїв з часів своєї юності: одна, з релігійної сім'ї, була сором'язливою й відлюдькуватою; друга, з бідної родини, носила один і той же одяг щодня, за що над нею знущалися. Кінг пише:«Керрі — це про те, як жінки знаходять канали сили, і що чоловіки бояться в жіночій сексуальності».Теми булінгу, релігійного фанатизму (мати Керрі, Марґарет, — фанатичка) та помсти, а також зі скандалом Вотергейт (1972–1974), який підірвав довіру до інститутів, і зростанням фемінізму відображають американське суспільство 1970-х.
Процес написання Стівен Кінг почав працювати над «Керрі» на початку 1971 року. Спочатку задумувалось що це буде коротке оповідання для чоловічих журналів на кшталт Cavalier чи Playboy — там платили добре, тож Кінг сподівався швидко заробити. Він написав перші три-п'ять сторінок, але швидко застряг:«Я не можу писати про дівчаток. Це не моє».Рукопис полетів у смітник. Дружина автора, Табіта, знайшла чернетку роману у кошику для сміття, прочитала і змусила чоловіка дописати її, сказавши, що історія чудова, просто треба її доробити. Вона допомогла з жіночими деталями та навіть підказала, як описати моменти, пов’язані з менструацією, які стали ключовими в романі. Кінг пізніше скаже:«Якби не Табі, «Керрі» не існувало б. Вона буквально витягла її зі смітника».Кінг узявся за справу, але писав повільно — часто в депресії, сумніваючись у перспективі. Натхненний «Війною світів» Герберта Уеллса завдяки фіктивним газетним вирізкам і інтерв'ю, які додали документального присмаку, рукопис розрісся з новели до повноцінного роману. Оригінальний фінал був абсурдним: у Керрі проростають демонічні роги, і вона руйнує літак над хмарами. Редактор Білл Томпсон переконав змінити на трагічний, реалістичніший кінець — Керрі помирає від ран. Кінг писав уночі, після уроків, у пральні трейлера:«Сушарки гули, як двигун, а я намагався вловити голос Керрі».Процес тривав два роки, з перервами на оповідання. У листопаді 1973–го рукопис, на 199 сторінок, був готовий.
Публікація Редактор «Даблдей» Білл Томпсон зацікавився твором. Томпсон, фанат Кінга з часів його оповідань у Cavalier, побачив потенціал:«Це свіжий погляд на жахи — не монстри, а люди».У листопаді 1973 року видавництво придбало права на твір. Томпсон переконав видавничого редактора Лі Баркера купити права за аванс 1500 доларів, але таємно підняв до 2500, бо знав що «це хіт». У Кінгів не було телефону, тож Томпсон надіслав телеграму:"Керрі офіційно книга Doubleday. 2500 проти роялті. Телефонуй за деталями. Вітаю. Майбутнє попереду".Роман вийшов 5 квітня 1974 року тиражем 30 000 примірників у твердій обкладинці. Продажі були скромними — лише 13 000 копій за перший рік, — але критики з The New York Times хвалили:«Новий голос у жахах»У квітні 1975 року з'явилася м'яка обкладинка від New American Library. Тираж у 1 мільйон копій розійшовся за рік, принісши Кінгу близько 400 тисяч доларів, половина з яких відійшла видавництву. Цей гонорар зробив його заможною людиною за одну ніч, він міг уперше в житті дозволити собі купити будинок і облишити викладання.
Спадщина «Керрі» не просто дебют — це один із найвпливовіших дебютів в історії сучасної літератури та поп-культури. До «Керрі» горор-література вважалася маргінальним жанром. Роман Кінга відновив масовий інтерес до горора, твір продався тиражем понад 4 мільйони за перший рік, дозволивши Кінгу кинути школу та стати повноцінним письменником. Він вивів жахи з маргінесу, що втратив популярність після класиків 19–початку 20 століття: від «окультних» історій до глибоких психологічних драм про булінг, релігійний фанатизм та жіночу силу.
Кіно У 1976 році відбулася екранізація «Керрі» режисера Браяна де Пальми, у головних ролях Сіссі Спейсек (Керрі) та Пайпер Лорі (Маргарет). Фільм став класикою, зібравши 33 мільйони доларів, а Сіссі Спейсек була номінанткою на «Оскар» за роль. Фільм став поворотним моментом у жанрі жахів. Це один із перших сучасних «підліткових горорів», який показав, що історія про шкільне життя може бути по-справжньому страшною. Сцена на випускному балу (повільний рух камери, червоне освітлення, хаос) стала іконою кіно і досі входить у всі топи найстрашніших сцен в історії. Фільм сильно вплинув на розвиток піджанру «підлітковий жах» у 1980-х: «П’ятниця 13», «Кошмар на вулиці В’язів», «Хелловін» тощо. В подальшому роман неодноразово екранізували, показуючи що історія залишається актуальною і в ХХІ столітті:
«Керрі 2: Лють» (1999), режисер Кет Ші. У головних ролях ― Емілі Бергл, Джейсон Лондон, Міна Суварі, Емі Ірвінг. «Керрі» (2002), режисер Девід Керсон. У головних ролях — Енджела Беттіс, Патрісія Кларксон. «Керрі» (2013), режисер Кімберлі Пірс. У головних ролях — Хлоя Морец, Джуді Грір, Джуліанна Мур. «Керрі» (2026), мінісеріал Майка Фленаґана. У головній ролі — Саммер Хауелл.
Мюзикл У 1988 році відбувся мюзикл «Керрі», який став найвідомішим провалом Бродвею, але згодом став кудьтовим. Робота над мюзиклом почалася на початку 1980-х. Композитор Майкл Ґор і автор текстів Дін Пітчфорд разом із драматургом Лоуренсом Д. Коеном адаптували роман Стівена Кінга для сцени. Прем’єра відбулася в рамках Королівської шекспірівської компанії у Великій Британії у лютому 1988 року. Уже на цьому етапі постановка мала серйозні проблеми: постійні переписування, технічні труднощі та навіть інцидент, коли Барбару Кук (яка грала Маргарет Вайт) ледь не обезголовило сценічне обладнання. Офіційна прем’єра на Бродвеї відбулася 12 травня 1988 року у театрі Virginia Theatre (тепер August Wilson Theatre). У головних ролях були:
Лінзі Хейтлі (Linzi Hateley) — Керрі Вайт (17-річна британка, для якої це була перша велика роль). Бетті Баклі (Betty Buckley) — Марґарет Вайт (замінила Барбару Кук). Дарлін Лав (Darlene Love) — Крістина Гарґенсен. Джин Ентоні Рей (Gene Anthony Ray) — Біллі Нолан.
Бюджет постановки склав приблизно 7–8 мільйонів доларів — величезна сума для 1988 року. Мюзикл закрився вже 15 травня 1988 року — після всього 5 регулярних вистав і 16 прев’ю. Загалом він проіснував на Бродвеї лише три дні після офіційної прем’єри. Критики розгромили постановку. Френк Річ з The New York Times порівняв її з катастрофою дирижабля «Гінденбург». Багато рецензентів висміювали «Out for Blood» — пісню-драйв другого акту про вбивство свині, хореографію, костюми (підлітки в шкіряних куртках) та надмірну театральність. Після негативних відгуків інвестори негайно забрали фінансування, і шоу закрили. На той момент це був найдорожчий швидкий провал в історії Бродвею. Попри катастрофу, мюзикл швидко набув культового статусу. Причини такого статусу були в основному через те, що записи оригінального касту стали рідкістю і предметом колекціонування, поширення легендарних історій про технічні проблеми, криваві ефекти та абсурдні режисерські рішення, а також цьому посприяла книга Кена Мандельбаума «Не з часів Керрі: Сорок років провалів бродвейських мюзиклів» (1991). Все це зробило мюзикл еталоном театрального провалу. З 2012 року мюзикл активно відроджують у переробленому вигляді. Найвідоміша версія — Off-Broadway постановка 2012 року в театрі MCC (Lucille Lortel Theatre), де значно спростили сценографію, прибрали надмірну театральність і зробили акцент на психологічній драмі. З того часу «Керрі» регулярно ставлять у театральних коледжах і університетах США та Європи, на фестивалях і в регіональних театрах. У 2010-х і 2020-х роках з’являється багато любительських та напівпрофесійних постановок. Сьогодні мюзикл сприймається не як «найгірший мюзикл в історії», а як культова дивність — смілива, перебільшена і водночас емоційно потужна адаптація. Багато шанувальників вважають, що при правильній постановці він має величезний потенціал.
Кінг у 2014 році, до 40-річчя, сказав:«Керрі — про страх стати жінкою. І про те, як суспільство карає за це».Ця книга, врятована з смітника, стала мостом від трейлера до імперії — і нагадуванням: іноді геніальність ховається в тому, що хочеться викинути.
Зміст Дія відбувається в місті Чемберлейн, штат Мен у 1975 році. Героїня Карієтта «Керрі» Вайт — дівчина–підліток шістнадцяти років, стримана, сором'язлива, нерішуча та з надмірною вагою з самого дитинства зазнає переслідувань та нещадних насмішок своїх однокласників. Приниження, які примушують її страждати кожну мить, схожі на реальні психічні тортури, яких вона не може уникнути. До того ж Керрі є жертвою поганого поводження власної матері — Марґарет Вайт — прибічниці фанатичного релігійного культу фундаменталізму. Недостатньо гарна, трохи незграбна та жахливо самотня, Керрі не має жодного друга, живе в справжньому кошмарі, що стає гіршим день у день.