Музей-садиба «Арха́нгельське» () — палацово-парковий ансамбль XVIII—XIX століть поблизу міста Москви. Розташований у Красногорському районі Московської області, за 5 кілометрів від Московської кільцевої автомобільної дороги й приблизно за 3 кілометри від райцентру. Пам'ятка культури федерального значення.

Історія садиби

XVI—XVII століття

Перша згадка про поселення на місці садиби належить до 1584 року. Це було невеличке сільце, що стояло на високому березі Москви-ріки, на відстані приблизно версти від Звенигородської дороги. Дві третини сільця були вотчиною Олексія Івановича Уполоцького, одна третина була маєтком Йосипа Матвієва сина Рязанцева. Була невеличка дерев'яна церква Архангела Михаїла. Маєток первісно називався за ім'ям власника «Уполози» або «Уполоці» (). Надалі його власники мінялися: у 1617 році Уполози переходять до Немира й Григорія Киреєвських, у 1646 році вони вже нале́жать бояринові Федору Шереметьєву. У тому ж році сільце уперше згадане як . У 1660—1667 роках володарі побудували там нову кам'яну церкву замість дерев'яної, яка збереглася й досі. За конструктивні особливості її приписують кріпаку-архітекторові XVII століття Павлові Потєхіну, що побудував також садибні храми в селах Марково та Нікольське-Урюпіно.

У 1678 році село переходить до князя Я. М. Одоєвського, у 1681 році  — до князя М. Я. Черкаського, нарешті, у 1703 році його власником стає князь Д. М. ГоліцинБезсонов С. В. Архангельское… — С. 14..

На той час в Архангельському була лише невеличка дерев'яна тризрубна садиба-хороми на дві світлиці з сіньми, з лазнею, стайнею, поварнею, сараями і коморами. Тут також була оранжерея, одна з перших у Підмосков'ї наприкінці XVII ст., з лаврами та помаранчами.

Перша половина XVIII століття З 1730-х років вигляд садиби докорінно змінюється. Новий власник, Д. М. Голіцин, відійшовши від активного політичного життя, оселився в 1730 р. в Архангельському. Стара садибка, що стояла серед убогих халуп дворових, йому не сподобалася, тому осторонь і побудував дерев'яний палацик на 13 кімнат з печами, облицьованими голландськими кахлями і з каміном. Нововведенням був регулярний сад, що дещо нагадував барокові сади Голландії з липами, «першпективными дорогами» та «партирами». Арешт і смерть власника перервали подальший розвиток маєтку. Садиба занепала, палац поступово старів та руйнувався.

Друга половина XVIII століття

Історія нинішньої садиби «Архангельське» починається з онука Д. Голіцина — князя М. О. Голіцина. Вельможа бував за кордоном, мешкав у Парижі, де замовив проект нового палацу французькому архітекторові Ж. Ж. Герну.

Ж. Ж. Герн . Він будував у провінційних містах Франції (в Безансоні та ін.), проте добре знав зразки садиб Франції XVIII століття, Люксембурзький палац Соломона де Броса, палац Мезон-Лафіт архітектора Франсуа Мансара. У схожому стилі був збудований і палац в Архангельському, лише його декор виконаний не в стилі французького бароко XVII ст., а в стилі класицизму XVIII століття.

Парк Д. Голіцина був докорінно переоблаштований. Було перебудовано оранжереї. За проектом архітектора в парку спорудили дві тераси італійського типу з балюстрадами. Тоді ж було збудовано й першу будівлю «Каприз» з манежем та бібліотекою, першу будівлю «Конторського флігеля». Старий дерев'яний палац був розібраний, і в 1784 році почали будувати новий.

Будівництво в садибі тривало майже 30 років. Князь помер у 1809 р., а наступного року удова продала садибу відомому вельможі М. Юсупову.

Перша половина XIX століття

Майно Юсупова входило до п'ятірки найбільших в імперії, він був власником 20 000 кріпаків. Він теж пожив за кордоном, де почав колекціонувати живопис майстрів Західної Європи XVII—XVIII ст. та ужиткове мистецтво. Придбавши у 1810 році Архангельське, він перевіз туди свої багаті колекції із свого петербурзького будинку. Будування ансамблю, почате ще за Голіцина, тривало до війни з Наполеоном. Перед приходом неприятеля картини відвезли до Астрахані, скульптури закопали у землю. Французи-завойовники пограбували садибу, а кріпаки навколишніх сіл, зчинивши бунт, попсували інтер'єри палацу. Після війни роботи поновилися. У будуванні взяв участь відомий московський архітектор Й. Бове, а також І. Жуков, Є. Тюрін, С. Мельников — архітектори Експедиції кремлівського будування, головним начальником якої був Юсупов. У 1820 році у палаці сталася пожежа. Частину художніх коштовностей вдалось врятувати.

Ремонт тривав два роки, перебудування й добудування тривали протягом всіх 1820-х років. Палац набув ампірного вигляду, його пофарбували у сучасні кольори: жовтий з білим. Наприкінці 1820-х років Архангельське вступило у добу свого розквіту. У садибі діяв свій порцеляновий «завод» (точніше, майстерня з розписування й випалювання порцеляни), вироби якого високо цінувалися у Росії. Архангельські сервізи розходилися переважно як подарунки. Існував кріпацький театр, ботанічний сад, оранжереї. Серед гостей садиби — П. Вяземський (1830) та О. С. Пушкін, який був тут двічі: у 1827 та в 1830 роках. Своє захоплення красотами садиби поет вилив у своєму посланні «До вельможі» (К вельможе), де поруч з дифірамбами її власнику він згадує й скарби Архангельського: «…Книгохранилище, кумиры, и картины, И стройные сады свидетельствуют мне, Что благосклонствуешь ты музам в тишине, Что ими в праздности ты дышишь благородной…»А. С. Пушкин «К вельможе»

Друга половина XIX — початок XX століття

Після кончини М. Б. Юсупова в 1831 році Архангельське починає занепадати. Спадкоємець садиби, князь Б. М. Юсупов не проявляє до нього інтересу, значну частину живопису й скульптури він перевозить до Петербурга, а порцеляновий завод, зданий в оренду, діє до 1841 р. Але садиба продовжує приваблювати московську публіку, зокрема, діячів культури: в 1833 році її відвідують О. І. Герцен та М. П. Огарьов. Садиба дивним чином збереглася попри руйнації і загибель інших (палац Розумовського в місті Батурин, садиби в Яготині, Камбурлея в селі Хотень, Завадовського в Ляличах та ін). Потім маєток переходить до сина князя, М. Б. Юсупова (молодшого). Він мешкає здебільшого за кордоном і теж мало звертає на нього уваги. Далі рід Юсупових за чоловічою лінією припиняється, З. М. Юсупова, дочка М. Б. Юсупова, одружується з графом Ф. Ф. Сумароковим-Ельстон. Подружжя Сумарокови-Ельстон стали останніми власниками садиби й подовгу жили в Архангельському. Вони запрошували до себе, окрім царських осіб, і діячів російської культури кінця XIX — початку XX ст. Так, тут гостювали композитори І. Ф. Стравінський та К. М. Ігумнов, художники О. М. Бенуа, К. Є. Маковський, К. О. Коровін, В. О. Сєров (останній написав, окрім портретів господарів, також і ікону для храму). У 1906—1916 роках на колишньому господарчому дворі було збудовано храм-усипальницю з колонадами. У 1919 році Сумароковим-Ельстон і їхньому синові Ф. Ф. Юсупову доводиться назавжди залишити Росію, вони знаходять притулок у Франції.

Архангельське у радянські часи У 1917 році садибу було націоналізовано, деякий час тут була резиденція Л. Д. Троцького. 1919 року відкрито історико-художній музей. Частина живопису була передана до московських музеїв та до Ермітажу, деякі продані за кордон. Із 4 сотень картин у Палаці залишилось близько 100. Здебільшого це живопис, який був невід'ємною частиною інтер'єру (зокрема, полотна Робера, Тьєполо, де Куртейля). У 1933 році на території садиби був створений військовий клінічний санаторій, через що садиба зазнала деяких втрат. Так, було зруйновано арку «Римські ворота», оранжереї, знищено пам'ятні колони імператорів Олександра ІІ та Миколи ІІ. У 1934-37 роках на місці оранжерей та «Римських воріт» було збудовано санаторські корпуси. Архітектор , якому було доручено будування, зумів не порушити новоділом ансамблю садиби: два жовто-білих корпуси в стилі неокласицизму справляють враження старовинних і цілком уписуються у її панораму. Між корпусами — оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий вид на старицю Москви-ріки та «Лохін острів». Нижче корпусів, на схилі річкової долини, за радянських часів зведено величні сходи (перебудовані у 1990-х). Обсаджені стрункими туями, вони продовжують вісь симетрії ансамблю й ведуть до річкової заплави. Також на території садиби влаштували одну із тренувальних баз спортивного клубу Міністерства Оборони СРСР — ЦСКА, яка проіснувала до кінця 1990-х.

Сучасність Тривалий час музей приналежав Міністерству Оборони й був одним цілим з санаторієм. У 1996 році всі історичні будови й землі під ними були відокремлені від санаторію й управління ними передано Міністерству культури. Число відвідувачів садиби з другої половини 1990-х різко підвищилось. Для відвідин відкриті деякі зали Палацу, театр, парк та садові павільйони. Для мешканців Москви садибний парк давно став популярним місцем відпочинку. На вихідні й свята там завжди можна побачити молодят — відвідини садиби стали неодмінною частиною весільної програми москвичів. У садибі проходять джазові фестивалі під назвою «Садиба Джаз», концерти камерної музики. У «Колонаді» й «Конторському флігелі» відкриваються тимчасові виставки.

На жаль, близькість Архангельського до Москви та його розташування у престижному районі останнім часом приваблюють бажаючих придбати нерухомість поруч садиби. Широко відомою стала історія про продаж у приватні руки ділянок землі в охоронній зоні музею-садиби з наступним забудовуванням і частковим вирубанням колишніх пейзажних гаїв.

З нагоди прийдешнього 100-річчя відкриття музею (осінь 2019 р.) в 2018—2019 роках проводилися масштабні роботи з реконструкції парку й будівель садиби, а також реконструкція прилеглої території санаторію. У червні 2020 почалася масштабна реконструкція екстер'єру Палацу, яку планується завершити через два роки.

Скарби садиби

Живопис Картинна галерея М. Б. Юсупова вважалась на початку XIX ст. одним із найкращих приватних зібрань у Європі. У часи розквіту в колекції Архангельського налічували близько 400 картин. Значна частина картинної галереї була вивезена із садиби ще в XIX столітті. Картини із архангельського зібрання можна побачити в Ермітажі та в інших музеях. У музейній колекції садиби на початок XXI ст. зберігається близько 100 полотен голландської, французької, італійської шкіл живопису. Російський живопис, за рідкісними винятками (Ф. Я. Алексєєв, А. Орловський, ), майже не представлено.

Серед майстрів Італії — твори Карло Маратті («Мадонна з немовлям»), Помпео Батоні («Венера та Амур»), Гаетано Гандольфі («Марія Магдалина в пустелі»), Франческо Тіроні («Гранд-Канал у Венеції»), П'єтро Ротарі («Поселянка під деревом», також багата колекція «дівочих головок»), Якопо Амігоні («Вакх та Аріадна»), Джованні Панніні («Інтер'єр собору Св. Петра в Римі»), Гаспаро Діціані («Йосип Прекрасний та дружина Пентефрія»), Бернардо Белотто («Великий канал у Венеції» та ін.) та ін. Родзинкою збірки є два величезних полотна Дж. Б. Тьєполо «Зустріч Антонія і цариці Єгипту Клеопатри в порту» та «Бенкет Клеопатри на честь Антонія» (тема Марка Антонія й цариці Клеопатри VII була улюбленим мотивом творчості художника). Для розміщення їх було спеціально змінено планування Палацу: дві зали були перетворені на одну («Салон Тьєполо»).

Французький живопис представлений полотнами Юбера Робера (вони займають дві зали Палацу, спеціально перебудовані під ці картини), Шарля Лебрена («Жертвопринесення Іфігенії»), («Електричний дослід» і «Пневматичний дослід»), Франсуа Буше («Злякана купальниця»), К. Ж. Верне («Приморський вид», «Туманний вечір у гавані»), О. Верне («Турок і козак»), («Привал кавалерії»), («Андромаха захищає Астіанакса», «Тріумф Клавдія, переможця карфагенян»), Елізабет Віже-Лебрен («Портрет співачки А. Каталані»), учнів Давіда Марії Монже («Викрадання дочок Левкіппа») й («Присяга Гораціїв»). Пензлю французького художника Ніколя де Куртейля належать плафон «Зефір та Психея» (тривалий час неточно називалося «Амур та Психея») в Овальній залі, портрет акторки кріпацького театру Юсупова Анни Борунової.